"Альпійська схема" для українських банків — злочин без покарання?

По новинних стрічках і Facebook розходиться створена Центром з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) схема виведення 1 млрд дол. з Приватбанку дев'ятьма "друзями Оушена".

Обиватель, неабияк стомлений від регулярних, але нерезультативних викриттів, мимоволі запитує себе: а що далі? Як чергове гучне викриття вплине на ситуацію? Не встигли українці забути й про не менш збиткову для них "альпійську схему" з кореспондентськими рахунками в іноземних банках, використану для виведення у 2011–2015 рр. з українських фінустанов коштів. А також про те, що ефективність заходів щодо повернення цих виведених грошей наближається до нуля, як і якихось гарантій із запобігання подібних зловживань у майбутньому. Роботи у розслідувачів не поменшає, на відміну від вмісту наших кишень.

Надзвичайні пригоди українських банкірів в Альпах

Діяльність комерційних банків у сфері кореспондентських відносин давно стала досить специфічним сегментом їхньої роботи. Нагадаємо, кореспондентський рахунок - прямий рахунок, що відкривається банківськими установами напряму одна в одній і використовується переважно для розрахунків в іноземній валюті. В українській банківській практиці такі рахунки дуже часто використовуються для обслуговування експортно-імпортних операцій (іноді можна впевнено додавати "псевдо-"). Необхідно нагадати читачеві про особливий "кейс" у сегменті кореспондентських відносин вітчизняних банків з іноземними фінустановами, ціна якого для банківської системи й економіки України, за оцінками представників Національної поліції, становила понад 400 млрд грн. Саме таку суму приблизно було виведено з України у період з 2011-го по 2015 р. за участі одного лише Meinl Bank (Австрія).

Інші правоохоронні органи й регулятори фінансового ринку значно нижче оцінюють величину вищезазначених втрат українських банківських установ. За інформацією DT.UA, у проведеному НАБУ розслідуванні фігурує сума в 12 млрд грн. Але якщо брати за основу розміщену в ЗМІ інформацію Фонду гарантування вкладів фізосіб про основні схеми виведення активів зі збанкрутілих банків, датовану 2015 р. (актуалізована з урахуванням банку "Фінанси та кредит"), то одержимо такі оцінки (див. рис.).

123

Тепер стає зрозумілим, чому згадана схема з коррахунками одержала назву "альпійської", - операції з банками з Австрії та сусіднього Ліхтенштейну спричинили майже 75% зазнаних українськими банками від цієї схеми збитків. При цьому "Дельта Банк" згенерував половину цих фінансових втрат. Навіть оприлюднені пізніше дані про банк "Фінанси та кредит" не похитнули такого сумного лідерства. У квітні цього року Фонд гарантування вкладів озвучив інформацію про списання коштів на коррахунках у згаданих іноземних банках на суму 427,2 млн дол. США.

Наявність таких величезних збитків викликає низку неприємних запитань до регулятора, адже Нацбанк у режимі он-лайн міг бачити досить нестандартну "поведінку" залишків коштів на таких коррахунках: для стандартних економічних операцій характерні коливання у бік як збільшення, так і зменшення, а в цьому разі спостерігалося поступальне зростання величини залишку на цих рахунках. Надалі такі кошти використовувалися як застава для надання кредитів за кордоном і/або поверталися в Україну як кредити від нерезидентів. А могли й спокійно зберігатися на рахунках іноземних фірм або використовуватися для трансакцій між нерезидентами з українським коріннями. Або, що найбільш делікатне, спрямовуватися на поповнення статутного капіталу банківських установ в Україні (за фактом поповнення капіталу за рахунок власних кредитних коштів банку транзитом через іноземні юрисдикції). А це вже справжній головний біль для банківського нагляду. Такі фактично обтяжені кошти суттєво спотворили структуру балансу банків і виконання ними обов'язкових економічних нормативів (ліквідності й достатності капіталу). Адже в теорії гроші на коррахунку - це кошти, які в будь-який момент можуть бути використані. Інформацію про банківські установи, величина втрат яких від "альпійської схеми" найбільша, наведено в табл.

123

Таким чином, використання коррахунків у ряді іноземних банків досить серйозно спотворило звітність банків (до 20% від величини балансових активів). При цьому будь-яка інспекторська перевірка банківського нагляду НБУ мала би зафіксувати та відобразити в акті про результати її проведення наявність таких специфічних залишків на коррахунках. Також слід зазначити, що подібні схеми свідчать про заретушовані колосальні діри в активах, які покривалися за рахунок скорочення капіталу. Тому іронічну посмішку викликають дискусії експертів після публікації "брошури Тарути", за яким показником (активи або капітал) коректно рахувати частку ринку у російських банків. За можливості використовувати подібні схеми з коррахунками викривлено обидва показники.

Ніколи більше?

Однак найнеприємніше в цій ситуації те, що таку загальносистемну проблему було вирішено шляхом банальної фіксації збитків і розголошення вже існуючих і активно використовуваних "маршрутів" виведення грошей. За інформацією від НБУ, отриманою на запит DT.UA, в середині 2014-го залишки 17 українських банків на коррахунках у банках-транзитерах становили приблизно 2 млрд дол. Керівництво Національного банку дало українським банкам час до 1 квітня 2016 р. для вирішення питання. У результаті більш як половину суми залишків на зарубіжних коррахунках українських банків ще в 2015 о. було погашено. І на сьогодні жоден з діючих українських банків не має кореспондентських рахунків у таких банках.

Слід визнати, що основну частину коштів було розміщено на коррахунках в іноземних банках до приходу В.Гонтаревої на посаду голови НБУ. І чутки із "задзеркалля регулятора" свідчать про рішучі спроби (або декларування намірів) керівника центробанку розв'язати цю проблему переважно шляхом повернення коштів. Однак інформація зі ЗМІ про кримінальні справи, пов'язані з розслідуванням відмивання грошей в інтересах "сім'ї" Януковича у результаті операцій із цінними паперами (у яких активно фігурувала близька В.Гонтаревій фінансова група Investment Capital Ukraine, ICU), породжує цікаві припущення.

Наприклад, прихованою мотивацією в цьому разі могло бути те, що грошовий потік спрямовувався через непідконтрольну тертим інвестбанкірам схему з коррахунками. Але дочекаємося офіційних результатів роботи компетентних органів над цим питанням, які більш значущі, ніж будь-які припущення. Нині можна констатувати, що, на жаль, результативність цих заходів виявилася не дуже високою. А формат проведеної "зачистки" банківської системи призвів до того, що детальне розслідування цих сумнівних операцій і забезпечення повернення коштів стають чимось зі сфери фантастики (кінці у воду в типових традиціях дикого українського бізнесу).

За даними DT.UA, НАБУ розслідує відразу кілька справ, пов'язаних з "альпійською схемою" прямо або опосередковано. Рух у справах є, зокрема, у слідства вже є документи, надані Meinl Bank, а також свідчення деяких співробітників НБУ, на підставі яких можна буде довести не лише провину самих банків, а й причетність нагляду регулятора до того, що відбувається.

Проте до завершення розслідування ще далеко. Справлятися власними силами відомству нелегко, а допомоги попросити ніде. Не тому, що в ГПУ або Нацполіції немає компетентних співробітників, а тому що невелика довіра до них і їхньої здатності тримати дані слідства в таємниці.

Ключ до вирішення проблеми повернення цих коштів перебуває біля підніжжя альпійських вершин. І полягає це рішення у тісному співробітництві з австрійськими фінансовими регуляторами та правоохоронними органами. Благо, прокуратура Відня теж почала розслідувати причетність Meinl Bank до виведення коштів з українських банків (про це на початку березня ц.р. повідомило видання Der Standard). Адже без сприяння іноземних фінустанов довести злочинну змову буде практично неможливо. А оскільки Україна не бере участі у системі автоматичного обміну податковою інформацією, довести, що заморські позичальники афілійовані з власниками українських банків, також буде дуже непросто.

З іншого боку, Нацбанк реалізував, на перший погляд, досить жорсткі й комплексні заходи з протидії описаній "альпійській схемі". З 1 квітня 2016 р. Нацбанк заборонив українським банкам розміщувати кошти на кореспондентських рахунках у вищезгаданих іноземних банках. Усерпні 2016-го регулятор розіслав підопічним банківським установам лист (№25-0008/72225 від 29 серпня), що містить перелік з восьми європейських фінансових установ, роботу з якими може супроводжувати підвищений ризик. Можливо, з акцентом на юридичні аспекти цього питання, досить сумнівною є заборона на співробітництво з такими банками, так само, як і розміщення грошей у них на кореспондентських рахунках. Але з допомогою згаданого листа регулятор прямо заявляв про високу ймовірність того, що деякі операції, проведені за їхньої участі, можуть мати ознаки непорядності. І це, з великою ймовірністю, спричинить санкції Нацбанку за порушення в сфері фінмоніторингу. Ну й досить ефективним кроком регулятора має стати впровадження підвищених вимог до резервування обтяжених залишків на коррахунках, що зробить економічно невигідним таке розміщення коштів українськими банками (за словами В.Гонтаревої, такі залишки підлягатимуть 100-відсотковому резервуванню).

Та один момент бентежить у вищеописаній ідилії. На своїй підсумковій прес-конференції В.Гонтарева заявила, що у вересні 2014 р. зустрічалася з очільником австрійського банківського регулятора Österreichische Nationalbank і зупинила виведення капіталу через цю країну. І тут виникає логічне запитання: "Чому всі вищезгадані регуляторні заходи почали здійснюватися мінімум через півтора року після цієї таємничої зустрічі?". Адже реалізація таких регуляторних заходів була цілком можлива відразу після повернення голови НБУ з австрійського відрядження. При цьому не виникало суперечності з розробленою Нацбанком програмою погашення всіх цих коррахунків та інших міжбанківських операцій з банками - учасниками "альпійської схеми". Також на порядку денному постає запитання: чи достатньо інструментів регулятор має у своєму розпорядженні для запобігання подібним схемам у майбутньому? Адже якщо не буде належного контролю банківського нагляду над наявністю обтяжень розміщених на коррахунках коштів, то така "альпійська схема" просто поміняє назви банків-контрагентів і "маршрути" виведення коштів та успішно функціонуватиме в майбутньому.

На запит DT.UA про процедури контролю Нацбанк відповів, що розробив низку заходів, покликаних посилити систему контролю за банківськими операціями за кордоном. Зокрема, удосконалив внутрішні нормативні документи, зобов'язавши українські банки, що мають залишки на рахунку іноземного банку без інвестиційного рейтингу, під ці активи сформувати 100-відсоткові резерви. Таким чином, банкам стало невигідно виводити кошти за кордон, аби потім кредитувати пов'язаних осіб. Також НБУ запровадив щотижневий моніторинг залишків українських банків на іноземних коррахунках та активно співпрацює з центробанками країн Європи для вдосконалення системи обміну інформацією про такі операції.

Не менш важливе запитання, як було використано вже повернуті з іноземних банків кошти? Адже в "альпійській схемі" переважно йшлося про збанкрутілі банки, але є кілька працюючих на ринку банківських установ, що мали коррахунки в цих іноземних транзитних центрах ("Кредит-Дніпро", "Вернум"). Ну й широка громадськість не повинна забувати, що націоналізований Приватбанк також фігурував у списку учасників "альпійської схеми". У розпал процесу входження держави в капітал найбільшої фінустанови країни видання Business New Europe (BNE) опублікувало статтю журналіста-розслідувача Грехема Стека, в якій зазначено, що в січні 2014 р. Приватбанк розмістив 7,6 млрд грн (на той час 760 млн євро) клієнтських коштів на коррахунках у Bank Winter&Co (Австрія) і 4 млрд грн (400 млн євро) у East-West United Bank (Люксембург). Але в липні 2016-го у звітності найбільшого банку країни, яка опинилася в розпорядженні редакції BNE, ці залишки не було відображено. У цій ситуації можливий варіант як списання за вже відпрацьованою схемою коштів з коррахунку, так і повернення їх у банк (після наполегливих прохань Нацбанку) і подальше їхнє виведення за новим "маршрутом".

У цьому контексті особливого значення набуває інформація про підписання Приватбанком договору з американським Jpmorgan Chase Bank напередодні націоналізації на початку грудня минулого року. Ця угода, що розширює можливості клієнтів щодо міжнародних торговельних угод, підписувалася банкірами з-за океану, які вочевидь розуміли масштаб проблем Приватбанку й загрози, що стоять перед ним. І незрозуміла логіка прагматичних американців, які пішли на співробітництво з контрагентом, що перебуває в скрутному становищі. Тож з величезним нетерпінням очікуються результати роботи Ernst&Young, що проводить перевірку звітності та якості активів Приватбанку, і подальшого економічного розслідування операцій цього банку перед його націоналізацією, яке має завершитися до кінця вересня цього року.

* * *

Ситуація з кореспондентськими рахунками може стати лакмусовим папірцем самостійності нового голови НБУ, його професійного рівня і здатності жорстко втілювати в життя принципові рішення. Питання спеціальних заходів для розслідування "австрійської схеми" з коррахунками та повернення виведених з української фінансово-банківської системи коштів стоїть на порядку денному (за аналогією зі створенням консорціуму міжнародних компаній для реструктуризації кредитного портфеля Приватбанку). З іншого боку, у наявності нерозуміння керівництвом регулятора банківського ринку потенціалу австрійської фінансово-банківської системи. Адже Європейський центральний банк у своєму документі "Огляд фінансової стабільності" (травень 2015 р., с. 128–133), призначеному для оцінки системних ризиків європейської фінансової системи, визначив Австрію як один із найбільших "хабів" з транскордонного (англ. сross-border loans) і міжбанківського кредитування в Центральній і Східній Європі. Можна порівняти австрійську банківську систему із транзитним сервером при розподілі фінансових потоків на згаданому просторі. І тому новому керівництву Нацбанку необхідно створити умови для залучення в Україну не просто турбулентних мінливих фінансових потоків, а стабільних довгострокових інвестицій у фінструктури, які надають доступні банківські послуги суспільству.

Успішне, хоча б часткове, вирішення зазначеного завдання значно зміцнить позиції нового керівника центробанку. Тому не дивно, якщо ми найближчим часом побачимо представників Нацбанку у Відні. Втім, не виключено, що корабель наших щирих бажань укотре розіб'ється об айсберг політичної кон'юнктури і "домовняків".