Нова стратегія Нацбанку: інструкція зі створення оазису чи міраж у пустелі?

У суворому холодному березні цього року скінчилася епопея зі звільненням з посади голови НБУ одіозної й ексцентричної Валерії Гонтаревої. Це дало можливість Якову Смолію, який замінив її, позбутися, нарешті, словосполучення "виконувач обов'язків", що сіяло невизначеність.

Громадськості одразу було запропоновано стратегію Національного банку, основні положення якої окремі експерти влучно порівняли з англійською галявиною. Маючи на увазі, що для підтримання в гарному стані її достатньо лише регулярно стригти й поливати. Зважаючи на досвід Банку Англії, провідного світового центробанку, спробуємо запропонувати ряд рекомендацій, яке "насіння сіяти" і "добрива використовувати" на вітчизняній фінансово-кредитній "галявині".

Капкан для інфляції

Британська банківська система, поза сумнівом, кардинально різниться від української: її розмір, складність, якість регулювання й нагляду, природа ризиків банківської діяльності мають цілком інший характер. Та й непублічний пан Смолій вочевидь не є спорідненим психотипом для голови Банку Англії Марка Карні, котрий отримав від журналістів неформальний титул "рок-зірка". Але діяльність регулятора з Туманного Альбіону може слугувати індикатором найсучасніших світових трендів у банківській справі й невичерпним джерелом успішного вирішення непростих кейсів.

Перший пункт нової стратегії Нацбанку перебуває в унісоні з його основним, законодавчо встановленим завданням: забезпечення низької та стабільної інфляції. В експертному середовищі було висловлено вже досить аргументів про неефективність режиму інфляційного таргетування в нинішніх реаліях української економіки. На жаль, навіть офіційна статистика регулятора не свідчить про успіхи в досягненні встановлених інфляційних цілей (див. рис. 1).

Отже, в останні роки Нацбанк не може забезпечити рівень інфляції в межах задекларованих ним цільових показників. Разом із тим провідні центробанки світу на цьому етапі вирішують протилежне завдання: контрольоване, у певних межах, підвищення рівня інфляції має посилити темпи економічного зростання. На сьогодні національні регулятори не дуже успішні в цьому (беручи до уваги спотворений різноманітними програмами "кількісного пом'якшення" ландшафт світової фінансової системи). Банк Англії формально дотримується режиму інфляційного таргетування. Але на початку каденції Марка Карні було озвучено: "…підвищення облікової ставки Банку Англії не слід очікувати до того моменту, поки рівень безробіття не опуститься нижче природної норми в 7%". На презентації стратегії реформування англійського центробанку "One Bank" у 2014 р.
М.Карні наголосив, що "зайва концентрація на інфляції може стати "шкідливою розвагою". І різноманітність інструментів Банку Англії передбачає, що в майбутньому він буде у змозі контролювати перегрітий ринок, не підвищуючи відсоткової ставки.

Отже, можна зробити висновок, що при підготовці рішень новопризначеному керівництву українського регулятора слід дуже критично переоцінити догми монетарної політики, узяті із застарілих методичок початку 90-х років минулого століття. Водночас при розробці грошово-кредитної політики слід ураховувати ще один важливий виклик, що стоїть перед ним. Перспективи одержання чергового траншу кредиту від МВФ оповиті таким густим туманом, який рідко буває навіть на берегах Темзи. У зв'язку з цим виникають цілком матеріальні загрози для курсової стабільності, підтверджувані статистикою регулятора (див. рис. 2).

Грубо кажучи, на нинішньому етапі Україна платить за імпорт більше, ніж надходить експортних платежів (дефіцит поточного рахунку). А виплати за кредитами та іншими фінансовими зобов'язаннями перевищують надходження в країну фінансових ресурсів (дефіцит фінансового рахунку). І за прогнозами НБУ, цей розрив завбільшки 3–5 млрд дол. збережеться і в 2018–2020 рр. При таких показниках легко спрогнозувати нестачу валюти на фінансовому ринку України, яку неможливо буде покрити за рахунок одержання траншів МВФ. Варто зазначити, що це значно обмежує можливості Нацбанку в сфері валютної лібералізації (всупереч декларованому прагненню). Одночасно не можна забувати про колосальну валютну складову у вітчизняних реаліях ціноутворення, що значно ускладнює практичну реалізацію монетарних теорій, ідеальних тільки на сторінках підручників і в тиші бібліотек.

При цьому потенційно просте рішення подібне до коралового рифу, що несе для мореплавців величезні загрози, приховані в безодні океану. Йдеться про діставання з нафталіну ідей про "продуктивну емісію", яка актуалізувалася в інформаційному просторі на тлі істотного охолодження відносин із МВФ. Непохитна віра (або приховані корисливі мотиви) у те, що надруковані монетарним регулятором гроші стимулюють розвиток виробництва, несе в собі колосальні ризики гіперінфляції. А це, нагадаємо, є однією з родових травм банківської системи України (чого вартий лише 1993 р. з інфляцією, що перевищує 10000%!). Хоча варто зазначити, що певні дії пана Смолія несуть позитивні сигнали, які свідчать про усвідомлення ним цієї проблеми. Наприклад, підвищення облікової ставки НБУ до 17% у день голосування за його можливе призначення у Верховній Раді (не будемо оцінювати негативний чи позитивний економічний ефект цього кроку). Але ж можна тільки уявити, яку величезну кількість депутатських "хотілок" щодо емісійної підтримки пріоритетних сфер економіки довелося вислухати нинішньому керівникові центробанку під час консультацій перед призначенням. Виходить, що поки йому начебто вистачало твердості сказати "ні". Але як буде далі?

Вирішення цієї проблеми є комплексним і потребує глибокого аналізу й розуміння процесів у реальному секторі виробництва. І тут можна знову повчитися у Банку Англії, у фокусі дослідницької діяльності якого перебуває проблематика зростання продуктивності економіки Великої Британії. Імовірно, Нацбанку слід приміряти "майку лідера" в аналітичній оцінці слабких місць і потенційних точок зростання реального сектора економіки, включаючи проблематику підвищення його продуктивності.

Стабільність без розвитку?

Проблематику прозорості, ефективності й стабільності банківської системи слід розглядати в багатьох ракурсах. Насамперед ефективна банківська система має бути прибутковою. Прогнози про перспективи виходу в плюс українського банківського сектора базуються на тому, що і в 2016 р., і в 2017-му понад 85% збитків банків України були згенеровані лише одним націоналізованим Приватбанком. Успішне вирішення цього одиничного кейса в теорії має привести до появи прибутку в графі "фінансовий результат" системи. Але механізми, що дають змогу розрубати цей Гордіїв вузол, функціонують за межами нашої країни, а якщо бути точнішими, на Туманному Альбіоні. Йдеться про правову й судову системи Великої Британії, яка зараз активно розглядає ділові спори між вітчизняними олігархами, заарештовує їхні активи по всьому світу. Фактично Лондонський суд став могутнім гравцем в українських політико-економічних розкладах. Судове рішення про повернення екс-акціонерами Приватбанку коштів, виведених, на думку представників Нацбанку, з націоналізованої установи, може не тільки кардинально змінити фінрезультат усієї системи, але й спровокувати тектонічні зрушення у вітчизняному політикумі. Однак не будемо забувати, що в британських судах розглядаються спори, в які залучені інші представники великого українського бізнесу. А саме: власник великої банківської установи, ключові виробничі активи якого мають величезну заборгованість перед іноземними кредиторами (Р.Ахметов). І промисловець, підприємства якого заборгували багатомільярдні суми українським банкам (К.Григоришин). Тому напрошується висновок про те, що рішення неупередженої (без зайвого пафосу) британської Феміди визначатимуть порядок денний для банківської системи України і прямо впливатимуть на ефективність її роботи.

Водночас слід зазначити, що малоймовірно очікувати від пана Смолія кардинальних і різких кроків із виведення з ринку нових банківських установ. Стабільність справді може стати характерною рисою його каденції в НБУ. Але стабілізація, що супроводжується низкою негативних рекордів, не може бути приводом для самозадоволення. Наприклад, нещодавно чиновники регулятора бадьоро відрапортували про те, що українська банківська система поставила у 2017 р. світовий рекорд за обсягом проблемних кредитів (non-performing loans, NPL). Частка таких кредитів практично не скоротилася порівняно з піковими значеннями (близько 58%) і станом на 1 березня 2018 р. становила 56,2%.

Крім об'єктивних економічних факторів, вищеописаний результат було зумовлено досить суперечливим використанням наглядових інструментів регулятором. Перш за все стрес-тестування банківських установ, на підставі якого у 2016 р. було визначено потреби в їх докапіталізації. Суть цього методу полягає в тому, що з використанням математичної моделі складається прогноз збитків банку на найближчі три роки. Отримані результати в рази перевищували потреби в капіталі, визначені на підставі перевірок Нацбанком поточного стану активів фінустанов.

Одразу пригадуються слова видатного фізика Нільса Бора (у варіації від бейсболіста Йогі Берра): "Майбутнє тепер уже не те, що було раніше". Тому поставимо риторичне запитання: наскільки коректно використовувати подібні прогностичні інструменти в наших політико-економічних реаліях, що кишать різноманітними "чорними лебедями"? І за рахунок яких ресурсів банки виконуватимуть потенційні вимоги з докапіталізації, судячи з того, що НБУ обіцяє проводити щороку подібні оцінки в майбутньому? Адже такі вимоги регулятора було виконано раніше банками з іноземним капіталом переважно без вкладення ліквідних коштів у капітал, за рахунок конвертації раніше отриманих кредитів, які фактично матеріалізувалися в збитки від материнських структур. Саме тому заяви попереднього керівника регулятора Валерії Гонтаревої про збільшення банками України капіталу на 291 млрд грн потребують ретельнішого професійного аналізу.

З огляду на наявність у пана Смолія математичної освіти можна припустити, що він чудово розуміє ризики надмірного захоплення математичними моделями (не забуваймо про прорахунки монетарного блоку регулятора в прогнозуванні інфляції та оптимального рівня відсоткових ставок). І він уже продемонстрував, що для нього є кращим висування менш жорстких регуляторних вимог до банків. Наприклад, було пом'якшено вимоги до оцінки кредитного ризику, що обмежить потенційні потреби в капіталі (у частині розрахунку кількості днів, необхідних для визнання активу неробочим, починаючи з 3 січня 2017 р.).

Слід нагадати, що в Лондоні досі базується європейська регуляторна наглядова організація EBA (European Banking Authority), яка здійснює стрес-тестування провідних європейських банківських установ. А фахівці Банку Англії можуть збагатити знання співробітників українського центробанку в сфері організації подібного процесу для оцінки ризиків банківської системи загалом. Тому хотілося б порадити керівництву регулятора здійснити більш ретельний аналіз наслідків використання актуальної методики стрес-тестування банків і відпрацювати її з урахуванням досвіду колег із Туманного Альбіону.

Потенційні точки зростання

Ще однією важкою спадщиною для нового голови НБУ стане фактична монополізація державою банківського сектора. В огляді банківського сектора (лютий 2018 р.) від Нацбанку міститься інформація про те, що держбанки контролюють загальні активи на суму майже
1,1 трлн грн (59%). При цьому зазначено, що ця категорія банків продемонструвала 2017-го найбільше зростання загальних активів (17%). Націоналізувавши Приватбанк, держава сконцентрувала у своїх руках системно важливі фінустанови з їхніми поточними проблемами (передусім це величезний рівень проблемних кредитів).

Подібні проблеми переживала й Велика Британія, яка на піку фінансової кризи була змушена частково націоналізувати провідні роздрібні банки. Йдеться про Royal Bank of Scotland (RBS): на піку кризи було придбано 83% акцій банку, з них 68% - із правом голосу. І про Lloyds Banking Group (Lloyds): придбано 41% акцій (звичайних і з правом голосу), які було успішно продано приватному інвестору у 2017 р. Не менш цікаву статистику наводить у своєму звіті британський National Audit Оffice (певний аналог української Рахункової палати). З витрачених на порятунок банків під час кризи та рецесії 1,2 трлн фунтів стерлінгів коштів платників податків удалося компенсувати приблизно 5%. З одного боку, якщо така потужна фінансова система має невисокий ККД повернення витрачених на рекапіталізацію банків ресурсів, то що можна очікувати у вітчизняних реаліях? З іншого - не слід забувати, що майже 89% подібних витрат Сполученого Королівства становлять не прямі грошові вкладення, а різноманітні гарантійні схеми та зобов'язання.

І це кардинально відрізняється від ситуації в Україні, де випуск спеціальних держоблігацій фактично використовується для маскування емісії. Таким чином, виникає потреба в пошуках ефективних можливостей для компенсації вітчизняних витрат на порятунок банківських установ. І корисно було б вивчити успішні кейси банкірів із Туманного Альбіону, наприклад, повторного продажу (приватизації) Lloyds. А пан Смолій тут може виявити свої навички неформального комунікатора для вироблення найефективнішого рішення.

З огляду на викладене новому керівництву Нацбанку має сенс негласно дотримуватися такого принципу. Умовно розділити банківську систему на дві сфери: "стара", сконцентрована на роботі з проблемними активами; "нова", що служить полігоном для інноваційних технологій відродження кредитування. Серед таких технологій можна розглядати різноманітні форми "зеленого фінансування", відродження успішного досвіду спеціалізованих кредитних програм для підтримки малого та середнього бізнесу (разом із ЄБРР, штаб-квартира якого розташована в Лондоні). І, звичайно ж, ісламський банкінг. Нагадаємо, під цим терміном мається на увазі особлива система фінансово-кредитних відносин, яка передбачає заборону на одержання позичкових відсотків і використання альтернативи у вигляді певної подоби інвестиційного інвестування.

Ця галузь у світовому масштабі концентрує колосальні фінансові ресурси та створює власну освітню інфраструктуру, систему корпоративної соціальної відповідальності. У п'ятому виданні звіту про розвиток і показники ісламських фінансів Thompson Reuters та Islamic Corporation for the Development of the private sector (ICD) оцінили загальні активи ісламської фінансової індустрії у 2016 р. у 2,2 трлн дол. США (очікується, що вони виростуть до 3,8 трлн до 2022 р.). Освоєння хоча б частини від цього "фінансового пирога" дасть змогу успішно вирішити завдання активізації кредитування в масштабах України.

А от впровадження сучасних IT-технологій може не лише допомогти виконати пункти стратегії Нацбанку, спрямовані на забезпечення доступу до фінансових послуг і побудову сучасного регулятора, а й стати "ключовою компетенцією" нового голови Нацбанку. Минулого літа наша країна пережила свій "фінансовий Солсбері". Атака вірусу Petya показала, що кіберризик стає однією з основних загроз для фінансово-банківської системи України, яка була фактично беззахисною перед нею. Нагадаємо, саме уряд Великої Британії (не Пентагон і не Єврокомісія) офіційно заявив про відповідальність Росії за поширення вірусу NotPetya, 75% атак якого припало на Україну. Схоже, в Туманному Альбіоні чітко усвідомлюють, що наша країна може стати своєрідним випробувальним полігоном для сучасної IT-зброї масового ураження. І пан Смолій, який до свого призначення курирував IT-напрям у регуляторі, може успішно реалізувати програму із захисту банківської системи від кіберзагрози, спираючись на допомогу іноземних партнерів, у тому числі британських.

Ну й не забудемо, що Банк Англії активно розвиває Fintech Accelerator, який створений для дослідження ринку криптовалют і супутніх йому технологій (насамперед distributed ledger). З огляду на колосальний потенціал української IT-сфери, Нацбанку варто було б ініціювати ряд спільних проектів із британськими колегами в цій галузі. І тоді напевно вітчизняний регулятор перестане боятися сегмента ринку криптовалют, який динамічно розвивається, і зможе створити максимально комфортні умови для його функціонування, що принесе величезну користь економіці та фінансовій системі України.

***

Найавторитетніший американський експерт із питань менеджменту та особистісного зростання Стівен Кові сказав: "Людина не є продукт обставин або умов, у яких вона опинилася. Людина - продукт своїх власних рішень". На перший погляд, нове керівництво Нацбанку може виявитися заручником політичних розкладів, несприятливої зовнішньої кон'юнктури фінансових ринків, важкої спадщини попередників. Але в будь-якій ситуації є простір для маневру. І навіть концентрація на аналітичній оцінці поточних ризиків фінансово-банківської системи й підготовка теоретичного базису для прийняття управлінських рішень у майбутньому може дозволити зайняти нинішньому голові НБУ гідне місце в списку керівників вітчизняного центробанку.