Як освітянам показали... зорі у калюжі

«Хтось бачить у калюжі зірки, які віддзеркалюються з неба, хтось бачить недопалок, який лежить в цій калюжі. Хтось після з'їзду, в якому брали участь майже дві тисячі людей, бачить, що на ньому було обговорення стратегій, а хтось шукає недоліки. Вага питань – недопалок чи зірки», - сказав міністр освіти Дмитро Табачник, підсумовуючи результати ІІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти.

Попри амбітні завдання, які поставило керівництво Міносвіти перед з’їздом (прийняття «Національної стратегії розвитку освіти на 2012 –2021 рр.», висловлення підтримки новому проектові Закону про вищу освіту), загалом він не справляв враження форуму, на якому щось серйозно обговорювали чи обдумували. Хотілося б розповісти, про що говорили на цьому з’їзді, та немає про що сказати. Безумовно, кожен з тих, хто виступав, говорив про важливе. Директори скаржилися на обтяженість паперообігом і брак коштів на ремонт даху, що протікає, ректори – на перевірки і погану підготовку в школах та неможливість автономно розпоряджатися фінансами, учителі – на низьку зарплатню, працівники дошкільних і позашкільних закладів – на те, що їхні проблеми не менш важливі, ніж проблеми школи. Хтось ділився досвідом виживання на ті мізерні кошти, які виділяє держава освіті. А от глибинного розуміння проблем галузі, їх аналізу не було. Пропозиції якщо і вносилися, то якось несміливо, і були вони несуттєвими. І все дуже поверхово і якось «містечково», з акцентом на проблеми про хліб насущний. Те, що проблеми оплати праці педагогів актуальні і дуже болючі – факт безперечний. Але складалося враження, що чиновники-доповідачі зумисне постійно поверталися до них, щоб тримати у потрібному тонусі педагогів-делегатів і, боронь боже, не дати їм підняти голову, озирнутися навколо і суворо спитати з державних мужів про те, що відбувається в освіті.

«Ви високо несли знамено освіти», «ви вистояли», «я низько схиляю перед вами голову» -- не скупилася на єлей у комуністичному дусі Катерина Самойлик. «Я хочу, щоб ви були моїми союзниками, - солодкоголосо співав Микола Азаров. - Президент передає вам величезний привіт!»

Тут мені пригадалася фраза з відомого мультфільму: «...Удав передает тебе большой привет!» – «А где же этот привет? Давай его скорее!» – «Не знаю...» Заява Азарова про те, що влада протягом року п'ять разів підвищувала зарплатню педагогам, викликала сміх у залі. «Що, цього не було? - наївно спитав прем'єр-міністр. – Кожен місяць зарплатня піднімається рівно на стільки, на скільки ми запланували. Ці гроші що, не доходять?». На дружне освітянське «Ні!» прем’єр відповів соломоновим рішенням «Давайте все-таки вірити цифрам, які у нас є!»

Після цього зареготали навіть найобережніші делегати. Виявляється, у педагогів таки є сміливість і мужність. Але прокидаються ці якості лише тоді , коли справа торкається їхніх особистих проблем, а не проблем наших із вами дітей. Було дуже соромно за тих чиновників і ректорів, які запопадливо зазирали у вічі міністру. І неприємно бачити педагогів, які не мають власної думки і почуття гідності. Чого ж вони можуть навчити наших дітей? Яке громадянське суспільство допоможуть будувати?

Чи не у кожній доповіді рефреном звучало: «Як вірно відзначив наш міністр у своїй доповіді», «Як сказав у своєму чудовому виступі шановний Дмитро Володимирович», « у продовження тез Дмитра Володимировича»... Вражаюче було спостерігати за делегатами, котрі, мов заведені ляльки, раз у раз механічно піднімали руку з мандатом для голосування «за». Врешті-решт, фраза «Хто проти? Немає. Хто утримався? Немає» під кінець форуму вже звучала без пауз, як одне слово. З ложі преси було добре видно, як деякі делегати, втомившися раз по раз піднімати руку з мандатом, просто сиділи, не реагуючи ні на що. Та все одно лунало незмінне «Хто за? Одноголосно».

Хоча все-таки один вияв мужнього вчинку на з’їзді був. Прем’єр-міністр по-батьківськи суворо запитав делегатів про Дмитра Табачника «Сварити його чи хвалити?» За командою «Хвалити» у залі пролунали бурхливі овації. «Сварити?» - запитав залу Азаров. І тут зазвучали аплодисменти. Вони були не гучними, але ж були.

У перерві я підійшла тих, хто насмілився висловити свою позицію щодо оцінки діяльності Д. Табачника. Виявилося, що то була делегація однієї з західних областей. Для того, щоб переконати делегатів, що я не «засланий козачок» від міністра, довелося показати журналістське посвідчення. Незгодна з політикою міністра методист управління освіти обурено сказала: «А як може подобатися те, що відбувається в освіті? Як сьогодні проходить з’їзд? Скільки сказано про моральне виховання, а сам прем’єр-міністр і всі доповідачі, що звертаються до нього, говорять на Всеукраїнському форумі російською мовою. Це морально? Це державна політика? На жаль, наша освіта не має виховної складової, яка працює на національну ідею. Ми дуже хвилюємося й за долю ЗНО. Це єдиний наш шлях до доступної та якісної освіти. Взагалі-то проблем багато. І перелічити їх – не вистачить часу. А ви не називайте нашу делегацію будь ласка, бо наш керівник може постраждати».

Жаль, що з’їзд учителів , який насправді є вищим органом самоврядування освітян країни, перетворився на збори, де самі господарі грали роль сліпих і глухих підлеглих . «Чи читали ви документи, винесені на з’їзд?» -- запитала я у перерві делегатів. «А як же! – за одним сценарієм відповідали вони. – І читали, і обговорювали стратегію освіти». «І які ж її ідеї вам найбільше сподобалися? А які викликали заперечення?» – «Мені усе сподобалося!» –завчено відповідали педагоги. Цікаво, що жоден із тих, з ким я розмовляла, нічого не сказав про проект Закону про вищу освіту, який також обговорювався на з’їзді. Хоча саме він-то і був основною метою форуму. Для того, щоб це не впадало у вічі, його замаскували іншими документами – «Національною стратегією...» та «Етичним кодексом українського вчителя». З останнім явно вийшов прокол. Зважаючи на бурхливу критику і відверте глузування , які викликав цей одіозний нашвидкуруч зліплений документ, в останній момент його вилучили з програми з’їзду. Тож відволікав увагу суспільства від головної мети зборів лише один декларативний документ – «Національна стратегія...» «Якщо щось цьому документі не так – не страшно, ми потім допишемо!» – стимулював делегатів швидше голосувати міністр освіти.

Катерина Самойлик у своєму виступі явно фальшивила: «Я бачу, ви уже втомилися, готові їхати по домівках. Ви отримали найголовніші документи, які чекали й обговорювали. І тепер відчуваєте стремління терміново й швиденько втілювати усе це в життя!» Цікаво, що сказано це було до голосування рішень з’їзду, а не після. І дуже нагадувало шантаж: підпишіть, і ми вас відпустимо додому. Та й сам міністр підтримав її: «До виступу записалося 43 особи, 28 вже виступили. До президії надходять записки з проханням делегатів припинити обговорення і перейти до голосування». Не відомо, чи то поважним гостям і делегатам набридло слухати фарс під назвою «Обговорення», чи то організатори побоялися ризикувати (раптом серед такої кількості доповідачів таки знайдеться хтось неконтрольований і принциповий?), та голосування почалося на дві години раніше, ніж планувалося за порядком денним. Пакетом одноголосно було прийняте рішення про підтримку двох документів, що обговорювалися на з’їзді.

Напевно тому і не переймалися доповідачі глобальними проблемами галузі, не розводили особливих церемоній та дискусій. «Тепер я , з вашого дозволу, швиденько пройдуся по тих тезах, які підготували мені мої помічники, - сказав Микола Азаров. – Тут так правильно написано, що й повторювати не хочеться». І не повторив. Освітяни так і не дізналися, що ж думають помічники прем’єра про стратегію освіти. Бо сам керівник Кабміну , приїхавши до освітян на форум, прагнув вирішити значно глибші проблеми: «Напевно ви знаєте, які драматичні рішення були прийняті нещодавно на Європейському самміті, який стосувався ліквідації заборгованості конкретної країни – Греції, а якщо дивитися глибше – то і стабільності в Європі. Ми з нетерпінням чекали цих рішень. Вони не прості, але ми думаємо, що вони стабілізують ситуацію. На Україні висить великий зашморг зовнішніх боргів. Ми змушені позичати, щоб віддавати їх. Дві найбільші статті бюджетних видатків сьогодні – це освіта і зовнішні борги». Дійсно, сьогодні Україна перетворилася на найбільшого після Греції боржника Міжнародного валютного фонду. У цій ситуації уряд Азарова проводить політику жорсткої економії. Борги скоротити неможливо. Залишається заощаджувати державні кошти на освіті.

На думку чиновників, система вищої освіти якраз і може стати цапом-відбувайлом у цій ситуації. Тому прийняття нового закону, який узаконить комерціалізацію вищої школи – справа держаної ваги. Недаремно під час обговорень пан прем’єр запитував ледь не кожного доповідача (навіть того, хто не говорив про законопроект під час виступу): «Ви за прийняття закону про вищу освіту?» Саме для того, щоб продавити схвальну резолюцію. Та й «смотрящіє» у президії К. Самойлик і М. Луцький контролювали процес. Тому, напевно, й освітянську опозицію не запросили до обговорення. Хоча сам міністр відсутність у залі своїх заклятих опонентів – громадських організацій «Центр тестових технологій», «Центр освітнього моніторингу» пояснив тим, що це, мовляв, не громадські, а грантові організації. «Це неправда, - прокоментував Павло Полянський, директор Центру освітнього моніторингу заяву міністра. - Подивіться нашу ліцензію, як громадська організація ми існуємо майже десять років. Так, цього року маємо грант, бо виграли конкурс. Але ж це не назавжди. Така поширена практика для багатьох громадських організацій. А на з’їзд нас ніхто не запрошував».

Отож, форум відбувся, завдання своє він виконав – усе, що потрібно було владі, проголосовано і прийнято. Делегати повезли додому палкий привіт від президента і прем’єра, книжечки «Освіта України» і проекти законів. І, напевно, не звернули увагу на маленький штрих. Міністр, який так уболівав за важке фінансове становище освіти, надрукував книгу «Освіта України» ( а це тисяча примірників!) на чудовому папері у кольоровому форматі у приватному видавництві «Букрек». Цікаво, де він знайшов на це гроші? І чому не скористався послугами державних підприємств «Преса України» або «Укрвидавполіграфії»? Можливо, це було б дешевше? А на зекономлені кошти можна було б, скажімо, порадувати делегатів хоча б безкоштовними обідами, бо ті, що пропонувалися у буфеті, були дорогими і несмачними. Загалом -- як і все «вариво» на цьому з»їзді.