Школа майбутнього: модератори замість вчителів-предметників

У школах уже сьогодні не вистачає вчителів. А серед тих, що є, майже половина не планує залишатися в професії до 2030 року. Ця інформація викликала суспільний резонанс. Станом на сьогодні в Україні катастрофічна нестача вчителів з математики, англійської мови та інформатики.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Тестування для школярів молодших класів: які предмети треба складати

Учителів можна зрозуміти — не користуватиметься попитом робота з такими великими відповідальністю та навантаженням і такими низькими зарплатою та соціальним статусом. Скажемо відверто, для забезпечення гідної оплати праці вчителів у такій кількості, як є сьогодні (а це 350 000), країні не вистачить коштів. Якщо середній рівень зарплати має бути хоча б тисяч 30 на руки, тоді тільки на цю статтю в бюджеті припадатиме близько 200 млрд грн на рік з урахуванням податків. Для порівняння, весь бюджет на освіту 2024 року становив 172 млрд грн.

Отже, ми не можемо змінити ситуацію і забезпечити гідні умови праці для всіх вчителів при поточній кількості педагогів і без значного збільшення економіки. Але це не означає, що «все пропало». Варто не забувати, що освіта в інформаційну епоху та часи ШІ змінюється, як змінюється і роль вчителя в ній. Чи може школа покладатися не тільки на вчителів? Коротка відповідь — думаю, що так. Принаймні в тому сенсі, який ми вкладаємо в поняття «вчитель». Не закликаю радіти звільненню педагогів, однак пропоную переосмислити їхню роль і сам процес навчання на всіх рівнях.

Що я маю на увазі?

Школа як система має кілька складових: середовище, персонал, методика (включаючи навчальні матеріали) та, звісно, діти. Є ще верхньорівнева складова — мета середньої освіти. Проте пропоную в цьому матеріалі припустити, що ми її не чіпаємо і залишаємо такою, як вона є.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Чи зобов′язані школи враховувати оцінки, отримані учнями за кордоном: відповідь МОН на запит ZN.UA

Персонал

Ми зараз перебуваємо в процесі, коли роль вчителя як єдиного джерела знань дещо застаріла. Бо знання знаходяться на відстані руки, вони всюди. Їх навіть забагато. Настільки, що в цьому вирі інформації дуже легко заплутатися. Щоб дізнатися щось нове, не обов’язково чекати на урок. Усе що завгодно є в смартфоні, який діти опановують швидше, ніж вчаться читати та писати.

Проте ми чомусь ігноруємо тренди і продовжуємо вважати вчителя єдиним джерелом знань. Але цих джерел меншає, і, будьмо відверті, не всі вони однаково корисні — не кожному з нас пощастило з вчителем. Особисто я під час навчання змінив три школи, і в кожній із них були геть різні педагоги. Десь вчитися не хотілося зовсім, а в інших, навпаки, діти бігли на уроки із задоволенням.

Коли ми перекладаємо відповідальність за надання знань на людину, маємо справу з людським фактором. І, по суті, якість освіти залежить від рівня компетентності конкретного вчителя, його вмотивованості, емоційного стану, стану здоров’я, відкритості до нового та комунікативних здібностей. Забагато всього. В результаті хтось вчиться в школі з крутими педагогами, а комусь не пощастило. І ці люди мають різний рівень освіти, що впливає як на їхні можливості (вступ до престижних університетів, наприклад), так і на подальше життя: лише близько 9% українців навчаються впродовж життя, тоді як у країнах Скандинавії цей показник становить від 23 до 33%.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Школи отримають право залишати учнів на другий рік

То чи має сьогодні давати знання тільки педагог? Чому він конкурує зі студіями, які вкладають у контент мільйони і роблять його цікавим і захопливим? Цю конкуренцію вчитель програє. Адже він, на відміну від світових гігантів, обмежений ресурсами та власною харизмою.

Та чи означає це, що вчитель зовсім не потрібен?

Методика

Ні. Точно ні. Ми знаємо, що виключно самостійне навчання підходить не всім. Ми бачимо це на прикладі масових онлайн-курсів: відсоток завершення таких продуктів — близько трьох. І це стосується дорослих які, здавалося б, мають більшу мотивацію до усвідомленого навчання, ніж діти. Щодо дітей маємо дослідження PISA і висновки про рівень освітніх втрат серед українських дітей, який пов’язують саме з дистанційним навчанням. Хоча насправді причиною цього є не стільки сама дистанційка, скільки те, як її було організовано, але факт залишається фактом: повністю самостійно навчатися можуть далеко не всі. Особливо малеча, — батьки мають виконувати роль тьютора та бути активно залученими в навчальний процес, щоб дитина рухалася за своєю освітньою траєкторією.

Діти взагалі рідко хочуть вчитись. Але вони залюбки грають і досягають у грі неймовірних результатів. Роблять це наполегливо, системно. Гарним прикладом є спорт. Дитина може чудово розвиватися, бути дисциплінованою та працьовитою, адже для неї це гра. Не робота. Я вже не кажу про комп’ютерні ігри: дитина здатна витрачати години без сну, аби пройти якусь місію. Хоча (сюрприз!) усе, що я описав вище, є нічим іншим, як навчанням. Тож якщо навчання буде організовано в цікавій формі, схожій на гру, діти залюбки йтимуть у таку школу. Ми маємо багато прикладів цього.

Питання в тому, хто буде організовувати це навчання. Найцікавіше те, що для цього нам не потрібні вчителі-предметники, як було традиційно. Швидше, йдеться про педагогів, які мають міждисциплінарні знання і можуть організувати середовище, в якому діти самі досліджуватимуть світ. Вони дійсно це люблять. Треба лише обрати правильний формат і допомогти їм з інструментами: доступними платформами з якісним навчальним контентом і сприятливим середовищем.

Цікаво те, що в цій концепції вчитель також є центральною фігурою, але відіграє абсолютно іншу роль. Він уже не джерело знань. Він — провідник до них. Він — модератор. Він створює середовище, де діти можуть здобути знання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У 2025 році буде продовжено гаряче харчування учнів початкової школи - на це передбачено 2,9 млрд грн

Середовище

Тож маємо два глобальні завдання для забезпечення якісної освіти: доступний, цікавий та якісний контент і сприятливе офлайн-середовище, створене під керівництвом педагогів-тьюторів. У цьому разі на уроках не треба буде слухати лекції. Головними стануть діти, які зможуть більше взаємодіяти, брати участь у командних змаганнях, вчити одне одного, робити презентації — розвивати як хард-, так і софт-скіли. Але для цього потрібно мати відповідне освітнє середовище: простір для експериментів, доступність ґаджетів та електроніки, врешті-решт, позбутися класичних парт. Простір має бути таким, що сприяє взаємодії та комунікації, спонукає до відкриттів і надихає на дослідження.

І при цьому точно треба буде менше вчителів.

Відтак, замість того, щоб переживати про втрачене майбутнє освіти, ми можемо спробувати її перевинайти. Бо не тільки Україна зараз відчуває кризу середньої освіти. Ми просто маємо значно більшу кількість каталізаторів. Саме тому і мусимо створювати новації, інакше фінал буде не надто оптимістичним.