Підтримати
От і завершився перший семестр цього навчального року. Як і в попередні роки, з об'єктивних причин велика частина українських школярів навчається дистанційно. Дистанційне навчання виглядає щонайменше зручним, а іноді йому просто немає іншої альтернативи. Що може бути краще: дитина знаходиться у комфортних умовах, у безпеці, отримує новий матеріал, завдання через інтернет, має відеоконтакт з учителем, відсилає свою роботу на перевірку, отримує коментарі, зауваження, оцінки.
На жаль, не все так добре. Експерти зауважують, що освітні втрати українських школярів не в останню чергу пов'язані саме з дистанційкою, через яку знижується якість освіти. Дійсно, досвід карантинів під час ковіду, а потім навчання під час війни показав, що ефективність навчального процесу у разі переходу на онлайн одразу падає, і далі цей процес прогресує. Учні часто втрачають мотивацію та зосередженість, перестають виконувати завдання, відключають камери, припиняють реагувати на звернення, потім зникають зовсім. У мотивованого старшокласника цей період зайняв би рік-два. Середній семикласник (як учитель фізики кажу про фізику, 7-й клас — початок її вивчення в школі) «зникає» за декілька тижнів. Маю деякі думки та спостереження, чому так відбувається.
- У дитини ще не повністю сформований світогляд, який дозволяє орієнтуватися, що важливо, а що ні. Вона бере це розуміння від інших, від людей навколо. Вчителі, занурені у свій предмет, однолітки, які вивчають це поруч, створюють відчуття приналежності до групи, де всі займаються спільною справою, — це дає сенс, мотивацію, відчуття перспективи. Коли сидиш один перед екраном, то навіть доступ до найкращих джерел інформації перерветься питаннями «Навіщо це?», «Що я тут роблю?», «А воно мені треба?». На ці питання не існує вичерпної відповіді у площині логіки — потрібен приклад дорослих, ентузіастів, емоції однолітків, освітня атмосфера. Можливо, технічні засоби дозволять колись досягти на онлайн-заняттях ефекту присутності, наразі — ні.
- В чомусь повторюючи перший пункт, зауважу, що монітор комп’ютера, а тим більше екран телефона — досить вузький канал сприйняття. По всіх інших каналах — бічний зір, слух, запах, відчуття положення тіла — учень отримує потік сигналів, які не стосуються навчання. Це критично впливає на одну з основних учнівських чеснот — здатність до зосередження, концентрації. Така здатність є сильною стороною дорослих людей, особливо таких, які професійно працюють з інформацією. Але дитину зайвий сигнал, коли щось грюкнуло на кухні, або, навпаки, пішов запах їжі, або кіт перекинув вазон — вибиває як мінімум хвилин на 10 (це якщо вчитель розуміє ситуацію і старанно та терпляче повертає учня до теми уроку).
- Існують засоби і методи зменшення згаданих проблем, хоча не вірю, що їх можливо звести до нуля. Відповідні освітні технології, форми контролю, технічне забезпечення цього всього. Та наразі вчителі просто ведуть урок, наче вони, як і раніше, перебувають у класі, але — сидячи перед монітором. Засвоєння технологій дистанційного навчання, опанування технікою, потребує часу, сил, бажання, а цього зараз всім не вистачає.
З вивченням фізики та інших природничих дисциплін взагалі біда. Навіть замикання в шкільних стінах, хай і з навчальними лабораторіями, було проблемою — адже хочеться бачити, як тече річка, як літають птахи, як працює завод. Ідея дистанційного вивчення фізики, як мені здається, взагалі нереальна. Учень працюватиме онлайн стільки, на скільки вистачить спогадів про очне навчання. Матеріал буде засвоєний ним настільки, наскільки вистачить сенсорного досвіду — або набутого в лабораторіях, або власного, який не утворюється від цілоденного сидіння за комп’ютером.
На жаль, багато українських дітей під час війни не мають вибору. Зруйновані школи і цілі міста, сотні тисяч дітей, які фактично втратили рідний дім, виглядають більшою проблемою, ніж «відсутність освітньої атмосфери». Проте, якщо ми щось можемо зробити для цих дітей, то маємо робити.
Потрібні форми освіти, які дозволять дітям, розпорошеним по Україні, по світу, вимушеним отримувати шматки онлайн-курсів, все ж ефективно вчитися, соціалізуватися, отримувати безпосередній досвід контакту з однолітками, з вчителями, з приладами та явищами природи, досвід роботи в команді.
Ідея полягає в тому, що освітній процес матиме дві компоненти:
- Онлайн-навчання без територіальної прив’язки, тобто учень з будь-якої точки світу може займатися зі своїм учителем у своїй школі у своєму класі, і школа як будівля не має значення.
- Регулярні, двічі-тричі на рік, зустрічі в спеціально обладнаних лабораторних центрах, якщо йдеться про природничі науки — на тиждень-два для виконання наперед обумовленого циклу лабораторних робіт.
У такому центрі має бути гуртожиток з харчуванням, приміщення з обладнанням для лабораторного практикуму, програма практикумів, які можуть бути виконані в цьому центрі, і вчителі, які будуть виконувати завдання з дітьми. Ті вчителі, що привозитимуть дітей, гадаю, теж можуть сертифікуватися і проводити практикуми, але в основному у них буде роль вихователів. До речі, багатьом вчителям України і самим було б не зле пройти гарний практикум, гадаю, це позитивно вплинуло б на загальний рівень викладання. Такі практикуми плануються вчителем заздалегідь, тобто починаючи певну тему, він знає, які саме роботи з якими саме учнями він поїде виконувати, наприклад, через два місяці і, орієнтуючись на це, викладає тему.
Я зрозумів, що хочу таку можливість для своїх учнів (якщо онлайн повторюватиметься), але потенціал такого підходу більший. По-перше, це може бути просто порятунком для тих українських дітей, чиї школи нині зруйновані. По-друге, навіть у благополучній країні це цікавий формат освіти — вчишся онлайн, не прив’язуючись фізично ні до чого, і збираєшся декілька разів на рік на таке собі активне спілкування. А якщо до програми лабораторного центру додати ще оздоровлення, якийсь психологічний двіж, якісь культурні активності, то взагалі прекрасно. Також можна організувати екскурсії — в музей, в обсерваторію, на виробництво — відповідно до теми лабораторного курсу.
Чи уявляєте ви, скільки емоцій викличе така подорож для дитини (звичайно, потрібно відбирати дітей, які цікавляться предметом)? Яку мотивацію створить? Збираємо речі, їдемо в інше місто, спілкуємося, лабораторії, розклад, нові люди, нові враження!
Створення та наповнення такого центру — справа масштабна та захоплива. Це стосується і технічного забезпечення, обладнання, і власне завдань, практичних робіт. Якщо йдеться про фізику, маю запропонувати курс «Дослідницькі задачі», який вже декілька років з успіхом заміняє лабораторні роботи з фізики в школі «Базис», охоплюючи весь шкільний курс фізики. Ці практичні задачі мають декілька особливостей. По-перше, вони не супроводжуються детальним планом виконання. Тобто учні (працюючи в невеликій команді) мають самі запропонувати шлях до поставленої мети. По-друге, кожна робота має декілька рівнів, прихованих в умові: учень може проробити досліди з допомогою вчителя (якщо його рівень початковий), спланувати дослід самостійно, а вчитель допоможе порахувати те, що треба (це для більшості учнів), або все зробити самому (це і не всякий вчитель зможе).
Наприклад, у вас є звичайна присоска, з тих, які використовуються у ванних, лінійка, динамометр (більше 100Н), гладенька поверхня. За допомогою цього обладнання потрібно виміряти атмосферний тиск. Зробити дослід, особливо коли вчитель допоможе, зможе кожен. Ось тут причепи, тягни, ось тут дивися, записуй. Порахувати вже важче. Відчути своїми руками силу атмосфери цікаво, правда ж? Подібних завдань є більше сотні, по всьому, повторюся, курсу фізики.
Така справа варта ресурсів, грошей. Загалом, фінансувати подібні речі — функція, звичайно, держави. У кваліфікованих кадрах зацікавлені також наукоємні бізнеси. Зокрема, в цьому напрямку працюють (за що їм велика шана) «Єнамін» з боку хімії та «Біофарма» у біології. Можна уявити такий центр і на комерційній основі — тобто платиш та проходиш навчання. Але це останнє, схоже, не для наших сьогоднішніх реалій.
Запропонована ідея — не для одинаків-олімпіадників. Це компонент масової освіти, засіб подолання освітніх втрат, пов’язаних з вимушеним переходом на дистанційне навчання великої кількості учнів. Спосіб повернути сенс та мотивацію до навчання звичайним школярам, які тільки і бачили, що електронну версію підручника. І, можливо, найголовніше — надати та отримати підтримку — скарб живого спілкування, яке так необхідне всім нам зараз, коли ракети пролітають над головою, і це ще добре, якщо пролітають.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google