Плагіат як соціальний феномен

Останнім часом в Україні і Росії спостерігається великий ажіотаж з приводу плагіату в дисертаціях, захищених високопоставленими особами. Звісно, цей факт свідчить про низький рівень моральності членів сучасного суспільства. Однак більшість викритих у плагіаті скоїли і продовжують скоювати настільки аморальні вчинки, що на їхньому тлі плагіат можна прирівняти до кинутого на асфальт, а не в урну, недопалка.

Кажуть, плагіат руйнує науку. Мені здається, точніше було б сказати, що плагіат засмічує науку. Зруйнувати науку неможливо, оскільки це невід'ємний атрибут сучасного суспільства, що не має кордонів у сенсі дифузії знань. Однак у різних частинах світу до результатів науки ставляться по-різному. Там, де її результати мають незаперечну цінність і для бізнесу, і для політики, претендент на науковий ступінь навіть не намагається вдаватися до плагіату. По-перше, тому, що це йому ніде і ні в чому не дасть жрдних формальних переваг,
а по-друге, невідповідність фактичного рівня кваліфікації результатам практичної діяльності може його тільки дискредитувати і негативно позначитися на кар'єрі.

На жаль, ні в Україні, ні в Росії науковими результатами не вміють (а тому й не хочуть) користуватися ні бізнес, ні влада. Відтак, наука у нас на кшталт старих меблів: ніби й необхідна, але її можна поміняти або взагалі викинути. Тому в такому середовищі й виникає цвіль типу масового плагіату. При нинішньому устрої економіки безпосередньої шкоди від цього ні владі, ні бізнесу немає. Науковій спільноті поширення плагіату, звісно, неприємне, але боротися з цим явищем зсередини - безнадійно.

Хоча б тому, що "всі люди за своєю природою прагнуть до знань" - цією фразою Аристотель починає свою знамениту "Метафізику". Справді, всі люди прагнуть до знання, але різними шляхами. Одні намагаються дізнатися те, що наразі нікому невідоме. Іншим достатньо дізнатися про те, що вже відоме, і вони йдуть на плагіат і ніби привласнюють знання, отримані кимось іншим. Для таких учений ступінь, точніше, "корочки" - як папуасу яскраве перо в головний убір.

Головне - у нашому суспільстві ці люди абсолютно безкарні, оскільки ніхто не примусить їх відповідально виконувати функції, характерні для спеціаліста з ученим ступенем, а отже, не викриє їх у спробі завдати реальної шкоди суспільству.

З цього випливає, що навіть якщо всі наукові і білянаукові тексти проганяти через пошуковик на предмет плагіату, ми мало чого доможемося. Буде багато розмов, викривальних виступів, що забере багато часу, але президенти, губернатори, міністри, у чиїх дисертаціях виявлені запозичення текстів без посилань, залишаться на своїх місцях. Насамперед тому, що їхні липові наукові ступені жодним чином не впливають на виконання їхніх реальних адміністративних обов'язків. А небезпеки нашкодити науці немає, бо в науці вони працювати не бажають. Понад 70% чиновників, які захистилися, не працюють у сфері науки навіть за сумісництвом.

Можна заперечити, що за кордоном відомі факти виходу у відставку високопосадовців, викритих у плагіаті, - чому б і в нас не запровадити таку традицію? Річ у тому, що в Німеччині або США результатами науки активно користуються і влада, і бізнес. Причому від якості цих результатів прямо залежить майбутнє країни і бізнесу. Наприклад, у світі не менше десятка великих компаній витрачають на наукові дослідження у власних інтересах близько 10 млрд дол. на рік кожна, що порівнянно з витратами 7-ї Рамкової програми з досліджень ЄС, який витрачає теж стільки ж, але в інтересах усієї Європи. Тому престиж ученого там високий. У мого закордонного приятеля навіть у правах водія перед прізвищем написано "доктор". У США підрив авторитету науки розцінюється майже як неповага до конгресу, за що, відповідно до американської конституції, належить неабияке покарання.

У нас у країні навіть спроби вирішення власних проблем на основі результатів науки ні у влади, ні у бізнесу не прозирає, тому й престижу наука не має. А якщо престижу немає, то хіба може зменшити його якийсь плагіат?

Думаю, що в міру того, як спеціаліст разом з ученим ступенем здобуватиме й відповідальність за наслідки своєї наукової діяльності, плагіат зникне сам собою. Залишається одна проблема: у суспільстві має бути запит на наукоємні технології, і насамперед - у влади та бізнесу.