Наперсточники від науки

Останнім часом у зв'язку з підготовкою нового Закону України про вищу освіту в DT.UA активно публікуються матеріали, присвячені цій темі. Публікації торкаються багатьох наболілих питань вищої школи про деградацію української освіти, а також про поширення в Україні псевдовчених на кшталт "доктора Пі" (А. Слюсарчука). Такі "доктори" вкоренилися, на жаль, не тільки в медицину, а й у технічні науки.

Україна - не Росія, тим більше не Європа

Найпоширенішим способом псевдонаукової діяльності є плагіат раніше виконаних досліджень або публікацій. У цивілізованих державах плагіат вважається проявом корупції, а боротьбу з псевдовченими безкомпромісно ведуть університети та уряди. Можна навести приклади, коли вчених ступенів докторів наук було позбавлено міністра оборони ФРН Гуттенберга (рішення університету Байрата в Баварії, 2011 р.), президента Угорщини Пала Шмітта (рішення Будапештського університету Земельвайса після виявлення плагіату в дисертації, захищеної 1992 р.) і міністра освіти ФРН Аннети Шаван (рішення про скасування захищеної ще 1980 р. дисертації прийняте університетом Генріха Гейне в Дюссельдорфі, 2012 р.). Перелічені особи у зв'язку з цими скандалами мусили піти у відставку. У цивілізованих державах відповідальність за плагіат не має строку давності та якоїсь поблажки навіть для офіційних осіб найвищого рангу.

Жорстких заходів із викорінення плагіаторства та корупції в науці сьогодні вживають у Росії. Прем'єр-міністр Дмитро Медведєв особисто закликав до війни з плагіатом у російській науковій спільноті. Міністерство освіти і науки РФ вже скасувало дисертації та дипломи докторів наук понад двох десятків осіб, котрі порушили вимоги до дисертаційних праць.

Що стосується випадків, коли в авторефератах дисертацій вказувалися як опубліковані статті, котрих у названих журналах фактично не було, - прийнято звертання до правоохоронних органів про порушення кримінальних справ за фактом шахрайства "дисертантами". При цьому в Росії проводиться ревізія дисертаційних робіт, захищених 30 і більше років тому.

В Україні, на жаль, європейські стандарти моралі й етики поки що не стали нормою. Внаслідок буянню корупції навіть виявлені плагіатори продовжують перебувати на професорських посадах, а керівники вузів намагаються не афішувати цих ганебних фактів, досить своєрідно трактуючи поняття "честь мундира" наукової установи. Вище згаданий резонансний скандал навколо "доктора Пі" Слюсарчука, який видавав себе за професора-нейрохірурга й демонстрував російський диплом доктора наук, схоже, так нічого й не навчив Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України, оскільки це відомство практично не реагує на інформацію про плагіаторів у підлеглих йому вузах.

Один із показників успішності вченого або викладача вузу – кількість опублікованих ним статей, монографій, підручників. Зміст публікацій і спосіб їх підготовки часто залишаються за кадром. Приклади того, як навчальні посібники готуються з допомогою ножиців (DT.UA, №7, 2013 р.), на жаль, непоодинокі. Попит породжує пропозицію, і на науковому небосхилі з'явилися комерційні видання, які офіційно стягують із авторів гроші за публікації статей будь-якого змісту. На перший погляд - ну й нехай друкують, мели, Ємелю. Але така діяльність небезпечна тим, що ці "міжнародні науково-практичні журнали" включені до переліку видань, рівень яких нібито допускає публікацію матеріалів дисертаційних праць. Оскільки статті, які засилаються до друку, сьогодні, на жаль, попередньо не рецензуються, на сторінки видань нерідко потрапляє не тільки "дитячий лепет", а й відвертий плагіат, публікацією якого не гребують пройдисвіти від науки. Прикладів такої "творчості" в Україні предосить. Наведу один із них.

У Запорізькій державній інженерній академії (ЗДІА) кафедрою "Матеріалознавство та обробка металів" завідує такий собі професор Б.Середа. Ні вищої освіти, ні базової теоретичної, ні будь-якої практичної підготовки за фахом "Обробка металів тиском" (ОМТ) він не має. Однак для того, щоб навчати студентів, керувати аспірантами та очолювати кафедру, яка спеціалізується на ОМТ, необхідно мати наукові праці в цій сфері науки та техніки. Тому Середа опублікував кілька наукових статей із питань прокатного виробництва, що є складовою дисципліни "Обробка металів тиском". Ніби вітати треба просунутого завкафедрою, який, поряд із викладацькою, веде ще й наукову роботу, висвітлюючи її результати у спеціалізованих виданнях. Та ось невезіння: з'ясувалося, що матеріали статей і навчального посібника Б.Середи запозичені зі статей, монографій та підручників відомого професора В.Ніколаєва і є неприкритим плагіатом. Факти плагіату підтверджені рецензіями й експертними висновками ряду університетів, а також інститутів Національної академії наук України, завірені підписами 15 професорів, академіка та двох членкорів НАНУ.

Вовк у кошарі. Вседозволеність і безкарність породжують кримінал

Ректор ЗДІА В.Пожуєв лицемірить, стверджуючи, що в законодавстві України не визначено порядку зняття з посади завкафедрою осіб, котрі зганьбили себе плагіатом. (Отож нехай очолюють?) Таке ставлення до псевдовченого некоректне навіть за формою, не кажучи вже про розгляд питання по суті. Деякі заяви та листи, у яких повідомляється про "мистецтва" завкафедрою Середи, в канцелярії ректора "випадково губляться". На інші звернення Пожуєв та його зами просто не відповідають. Ректор, схоже, хоче зберегти "честь мундира", хоча "мундир" весь забруднений і потребує кардинального чищення з оргвисновками, у тому числі й на адресу ректора. Оскільки приховування плагіату - та ж сама корупція, брудна й цинічна.

"Вовк собаки не боїться, але не любить, коли він гавкає", - каже народна приказка. У випадку, про який ідеться, Середа зрозумів, що ні ректор, ні МОНМС не вживатимуть до нього заслужених санкції. Судячи з відповідей МОНМС України на отримані заяви, апарат цього відомства вважає, що боротьбу з "наперсточниками від науки" мають вести через суд ентузіасти на кшталт професора В.Ніколаєва з Запоріжжя, а не чиновники держорганів, для яких, згідно з посадовими інструкціями, така діяльність входить у функціональні обов'язки.

Все, що відбувається, нагадує сюжет відомої байки Крилова "Вовк на псарні". Тільки в нашому випадку "вовк-плагіатор" почувається як у кошарі. Звісно ж, звернення, заяви, листи небайдужих до безладу вчених дратують Середу, який примудрився попутно очолити ще й експертно-криміналістичну лабораторію (?!), що важко пояснити з позицій здорового глузду та основ кадрової політики Міністерства внутрішніх справ України. Тому зародився висновок, що красти чужі наукові результати треба більш професійно. А саме - брати звідти, куди не має доступу принципова професура, - з дисертацій, давно захищених, із певним грифом таємності, зокрема "Для службового користування". Розвиваючи досвід роботи в "таємній" сфері, Середа став членом спеціалізованої вченої ради із захисту закритих, таких, що не підлягають публікації, дисертацій Дніпропетровського національного університету.

І ось 2010 р. у збірнику наукових праць НТУУ "КПІ" з'являється стаття Б.Середи., Т.Критської, А.Коваленка на тему прокату високих смуг, текст якої повністю переписано з дисертації В.Бойка, захищеної 1989 р. у Московському інституті сталі та сплавів і оснащеної грифом "Для службового користування". Снову скандал - тепер уже з участю компетентних органів. Але МОНМС України необхідних екстрених заходів навіть щодо такого волаючого факту знову не вжив.

Ніби все передбачив наш герой. Але бог шельму мітить. Усе таємне рано чи пізно стає явним. Було встановлено, що названа стаття Середи і спільників - дослівне цитування матеріалів дисертації В. Бойка. Тобто злісний плагіат матеріалів "для службового користування".

За відгуками деяких учених, захищена Середою в Москві у круті дев'яності роки докторська дисертація не відповідає вимогам до дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук як у Росії, так і в Україні. Ба більше, у своїй дисертації та авторефераті дисертації він знову ж використав матеріали науково-дослідних робіт із грифом "Для службового користування". Крім того, Середа посилається на власні статті, які нібито мали бути опубліковані (?!). Однак у зазначених номерах журналу статей Середи немає. Інакше кажучи, Середа під виглядом докторської дисертації "захистив" те, чого не було.

У процесі нострифікації 1995 р. докторської дисертації в Україні Вища атестаційна комісія (ВАК) України шахрайства Середи якось "не помітила". І тільки тепер кримінал вигулькнув назовні. Заяви про позбавлення Середи вченого ступеня доктора технічних наук у Міністерство освіти і науки України надійшли. Здавалося б, міністерство мало провести передбачену для таких випадків процедуру позбавлення Б.Середи ступеня доктора наук та передачі матеріалів про шахрайство в прокуратуру. Але з якихось причин цього не робить.

Українські академіки африкансько-азіайсько-тихоокеанських академій

Для об'єктивності слід повідомити, що Пожуєв і Середа, з метою дезінформувати МОН України і громадську думку, організували збір підписів під петицією на захист Середи. Сумно усвідомлювати, що окремим запорізьким професорам бракує принциповості. Так, спочатку проректор ЗДІА М.Пазюк і декан С.Воденников, вивчивши "праці" Середи, конкретно вказали джерело, сторінку, рядок, звідки він запозичив чужі матеріали. А вже через три місяці підписали, що їхні твердження не відповідають дійсності. Правда, без конкретики, оскільки заперечити конкретні факти неможливо.

Висновок про безгрішність Середи, навіть якщо не читати його докторську дисертацію, підписали академік Азіатсько-Тихоокеанської академії наук Т.Критська та ще три академіки АІК (слід гадати, Академії інженерних наук). Також не спростувавши жодного факту здійсненого Середою плагіату.

Читач може запитати: це та сама Критська, яка є співучасником, тобто співавтором, Середи у крадіжці матеріалів з дисертації "для службового користування" В.Бойка? Так, вона сама. Оскільки інших кандидатур для підпису дезінформації Пожуєв, скажемо так, не знайшов.

Опереткових академіків усіляких африкансько-азійсько-тихоокеанських академій розплодилося в Україні безліч. Подейкують, двадцять сім, а можливо, навіть більше. Артисти, "Квартал-95" та й годі. Плати гроші - і спритники присвоять тобі звання академіка, навіть якщо ти таблиці множення не знаєш. Плати ще раз - і тебе нагородять яким хочеш орденом, медаллю або почесним знаком будь-якої опереткової академії, включно з африкансько-азійсько-австралійською. Якщо це когось радує, нехай - чим би дитя не тішилося... Але коли на офіційному документі на захист викритого в шахрайстві лжедоктора наук Середи, засвідченому ректором державного вишу Пожуєвим і надісланому на адресу міністра освіти та науки, красуються опереткові академічні титули - то це вже зовсім не смішно.

На завершення цієї історії варто внести пропозицію максимально посилити в новому Законі України про вищу освіту статтю про неприпустимість ані найменших порушень моралі та етики, включно з плагіатом, із боку науково-педагогічних працівників навчальних закладів усіх рівнів і позбавлення тих, хто проштрафиться, права на викладацьку діяльність. Сказане про неприпустимість плагіату стосується й студентських робіт. Адже ніхто нікому не забороняє користуватися літературою - треба всього-на-всього робити посилання на джерело запозиченої інформації.

Викладену в наказі МОНМС №1112 від 17 жовтня 2012 р. ініціативу міністерства щодо посилення вимог до наукового рівня журналів, у яких мають публікуватися результати дисертацій, слід привітати. Але, сказавши "а", треба сказати й "б". Зокрема необхідно переглянути перелік і зменшити кількість видань України, публікації в які беруться до уваги при захисті дисертацій. Таких видань, наприклад, тільки з економічних наук в Україні кілька десятків. А всього - близько двох тисяч.

У новому законі має бути зафіксоване положення про обов'язкове проведення процедури позбавлення раніше присвоєних кандидатських і докторських ступенів у разі виявлення шахрайства та невідповідності захищених дисертацій вимогам, котрі висуваються в Україні, без строку давності захисту дисертацій. Така стаття закону полегшить проведення процедури очищення наукових і педагогічних колективів від лже- або псевдовчених, які спливли, як піна, у бурхливому морі часів перебудови. На першому етапі такої роботи слід негайно внести зміни та доповнення до п. 40 "Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння звань старшого наукового співробітника", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 7 березня 2007 р. №423. А для підвищення якості підготовки науково-педагогічних кадрів і викладацького складу вищих навчальних закладів України слід посилити вимоги до кандидатських і докторських дисертацій. Хоча б повернутися до тих, які діяли 25-30 років тому.

Що стосується питання наділення вишів правом атестації наукових кадрів вищої кваліфікації (присвоєння вчених ступенів, звань доцента й професора, нострифікації дисертацій), то, здається, розглянутий вище приклад тотальної корупції у ЗДІА переконливо свідчить, що українські університети до такої самостійності ще не доросли.