Новації чи профанації?

Була в Охріма сіра свита,

так хороше пошита:

іззаду вусики з червоного сукна,

на комірі мережечка така, що на!

(Леонід Глібов. Охрімова свита)

Минуло півтора місяця, як Україна живе з новим базовим Законом України "Про освіту". За розпіареними новаціями "нової української школи" мало кому одразу впали в око зміни, що стосуються вищої освіти. Про те, що Закон "Про освіту" припинив повноваження членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), уже йшлося в DT.UA (№ 35, 2017 р.). Після оприлюднення закону освітяни і науковці змогли ознайомитися з усіма змінами та нововведеннями, зокрема тими, що стосуються вищої освіти. І багато кого охопив великий подив, а то й праведний гнів.

Так, з'ясувалося, що під час ухвалення Закону "Про освіту" було внесено 104 зміни до більш як 30 статей Закону "Про вищу освіту", а статтю 19 переписано повністю. Також суттєво змінено його Прикінцеві та перехідні положення. Причому зроблено це без широкого обговорення в середовищі освітньо-наукової громадськості, по суті, кулуарно, таємно.

А тим часом, зміни кардинальні.

Так, новою редакцією статті 19 повністю знищено незалежність НАЗЯВО. Згідно з попередньою редакцією Закону "Про вищу освіту" (2014 р.) НАЗЯВО формувалося на принципах представницької демократії (суб'єкти вищої школи і науки обирали від себе представників до цього агентства). Тепер цю процедуру замінено на фактичне призначення членів НАЗЯВО. Статтею 19 передбачено, що членів агентства обирає конкурсна комісія, склад якої затверджує Кабінет Міністрів України. Так само КМУ затверджує Положення про конкурсну комісію, Положення про конкурс щодо обрання членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і результати цього конкурсу.

Але контроль держави над декларативно проголошуваною незалежністю агентства на цьому не закінчується. У пункті 6 статті 19 чітко сказано, що організацію та проведення конкурсного відбору членів НАЗЯВО здійснює конкурсна комісія, яка утворюється Кабінетом Міністрів України як дорадчий орган. Останнє словосполучення відсилає нас до іншого документа - чинної постанови КМУ №599 від 17.06.2009 р. "Питання консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України" та до затвердженого нею Типового положення про консультативний, дорадчий та інший допоміжний орган, утворений Кабінетом Міністрів України. У пункті 7 (абзац 3) цього Положення йдеться про те, що "Головою (співголовами) допоміжного органу затверджується член Кабінету Міністрів України, перший заступник чи заступник міністра...". Зважаючи на прописану у зміненій статті 19 (частина 6) ЗУ "Про вищу освіту" норму про те, що до складу конкурсної комісії поміж інших п'яти представників від України входить представник "від центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки", тобто Міністерства освіти і науки, можна "і до ворожки не ходити", аби здогадатися, що він і буде затверджений КМУ головою цієї комісії. МОН не обов'язково делегувати до конкурсної комісії саму пані Гриневич: для того, щоб контролювати формування НАЗЯВО, достатньо буде делегувати її першого заступника пана Ковтунця або просто заступника.

А тим часом повноваження в голови дорадчого органу чималі. За його рішенням і під його головуванням не тільки проводяться засідання комісії - він затверджує персональний склад президії, створення якої передбачається згаданим Типовим положенням, а за ситуації, коли голоси розподіляються порівну, його голос є вирішальним.

Як відомо, диявол ховається в деталях. Згідно з цією новелою конкурсна комісія складається з дев'яти осіб, з них четверо - міжнародні представники (від об'єднань Європейського простору вищої освіти) і по одному представникові - від ЦОВ у сфері науки і освіти (він автоматично стає головою цієї комісії), об'єднань роботодавців, НАН, Національної академії педагогічних наук та Об'єднання студентів України, що є членом Європейського союзу студентів (ESU).

Отже, перша зарезервована персона - перший заступник або заступник міністра освіти і науки. Друга - від НАПН, яку можна розглядати як "дочірню" структуру міністерства, що постачає МОН чиновниками та клерками. Можливо, саме цим пояснюється, чому з усіх галузевих національних академій лише педакадемія "удостоїлась високої довіри" поряд зі "старшим братом" визначати, хто заслуговує на те, аби бути членом НАЗЯВО? В силу наведеної причини член комісії від НАПН у всьому підтримуватиме голову комісії.

Читаємо далі: "Членами Конкурсної комісії можуть бути особи, які мають науковий ступінь та/або вчене звання або досвід фахової роботи не менше 5 років (курсив мій. - В.М.), крім представників студентів та міжнародних представників". Додаткова норма - "досвід фахової роботи не менше 5 років" - відкриває двері фактично будь-якій особі будь-якої професії, бо спосіб, у який цю норму прописано, - диз'юнкція - означає, що це може бути людина взагалі без наукового ступеня чи вченого звання.

У такій ситуації визначальними при ухваленні рішень будуть перші дві особи - міністр (або його заступник), який у патовій ситуації матиме фактично два голоси, і представник НАПН. Ані студент, ані представник роботодавців, який іще може й не мати наукового ступеня, не будуть здатні об'єктивно оцінити якості, що вимагатимуться від людей, з яких комісія обиратиме членів до НАЗЯВО. Навіть якщо представники від роботодавців і від студентів і не будуть підконтрольними, вони однаково будуть "веденими" (тобто покладатимуться на рішення двох перших). І лише один представник - від Національної академії наук - може мати свою позицію, але його голос за такого розкладу не буде вирішальним. А хто визначатиме, кого з іноземних представників залучити до конкурсної комісії? Очевидно, що це знову буде рішення голови конкурсної комісії, тобто держслужбовця.

Таким чином, нова процедура формування НАЗЯВО є, власне, не обранням, а призначенням його членів. Агентство перетворюється на державну структуру (віньєтка зі словом "незалежна" суті не змінить). Це прямо суперечить стандартам і рекомендаціям Європейської асоціації гарантії якості вищої освіти (ENQA) національним агентствам. Зокрема, в її рекомендаціях прямо вказується на "незалежність агентства від вищих навчальних закладів, держави та інших стейкхолдерів". Якщо НАЗЯВО формуватиметься за передбаченою статтею 19 схемою, воно буде нелегітимним в очах міжнародної освітянської спільноти, зокрема ENQA, членом якої, як запевняють чиновники від освіти, прагне стати Україна.

Ще однією новацією, внесеною до ЗУ "Про вищу освіту" "під шумок" ухвалення Закону "Про освіту", стала поява в Україні нового наукового ступеня - доктор мистецтва. Згідно з новелами до статті 5 і статті 6 цей ступінь запроваджується на рівні доктора філософії (PhD).

Увага: тільки не плутати "доктора мистецтва" з "доктором мистецтвознавства"! Новозапроваджений ступінь присуджується "спеціалізованою радою з присудження ступеня доктора мистецтва закладу вищої освіти мистецького спрямування за результатом успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-творчої програми та публічного захисту творчого мистецького проекту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів".

Ці пункти зазначених статей закону прописано так, що присудження ступеня доктора мистецтва взагалі перебуватиме поза контролем атестації наукових кадрів. Присуджуватимуть ступінь доктора мистецтва не наукові спецради, що акредитуються НАЗЯВО, а спецради, затверджені МОН за поданням Мінкультури.

Цікаво, що стаття 21 Закону "Про освіту", на підставі якої внесено зазначені новації до статті 5 і статті 6 Закону "Про вищу освіту", відносить мистецьку освіту до спеціалізованої поряд зі спортивною і військовою, але ступінь доктора передбачає лише для сфери мистецтва. Можливо тому, що представникам інших "спеціалізованих освіт" не пощастило потрапити до профільного комітету ВР?

На відміну від одного з членів комітету з питань науки і освіти Верховної Ради, інтереси якого ця новела, схоже, якраз і врахувала. Уявляєте, скільки потенційних "докторів мистецтва" уже найближчим часом може з'явитися в уславленому культурному виші! Захистив "творчий мистецький проект" з танцю тверк - і можеш хизуватися докторським ступенем. До речі, усі ці "доктори" отримуватимуть доплати за свій ступінь з державного бюджету нарівні з науковцями - докторами філософії.

Втім, це ще не все. У новій редакції Прикінцевих і перехідних положень Закону "Про вищу освіту" (абзац шостий підпункту 6 пункту 5 розділу XV ) міститься припис у шестимісячний строк з дня набрання чинності законом розробити порядок державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання. Це означає, що представники церков матимуть право на державні доплати за ступені і вчені звання, а отже, на працевлаштування у світських закладах освіти. Таким чином відкривається прямий шлях до клерикалізації вищої, і не тільки, школи. Може, міністр освіти і науки, а також прем'єр-міністр з гуманітарних питань пояснять, чому релігійні організації в Україні масово відкривають загальноосвітні школи та університети? І чому платники податків будуть змушені утримувати, на додачу до "докторів мистецтв з тверку", ще й "науковців від релігії"?

Принагідно звертаюся до народних депутатів з проханням зробити запит до Конституційного суду, аби високоповажні судді розтлумачили нашим чиновникам від освіти і науки зміст статті 35 Конституції України, де, зокрема, чітко сказано, що "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви".

Як очікується, разом із кулуарно "оновленим" ЗУ "Про вищу освіту" останнім цвяхом у домовину української науки стане затвердження нового Порядку присудження наукових ступенів, розробленого та запропонованого МОН. Адже зазначений проект не містить змін, яких слід було б очікувати від нового Порядку в сенсі спрощення процедур, посилення боротьби з академічним плагіатом та поліпшення прозорості і зменшення підконтрольності МОН. Запропонований міністерством проект Порядку - це ще один крок до посилення бюрократії та адміністрування з боку МОН.

Так, у проекті Порядку разом із формальним поверненням процедури позбавлення наукових ступенів відбувається її фактична стерилізація: прибрано пункт про відсутність строку давності для дисертацій з плагіатом, що існував у Порядку до 27 липня 2016 р., коли Постановою КМУ №567 його - також таємно від наукової громадськості - вилучили. Тепер він обмежений 10 роками, що убезпечує від позбавлення наукових ступенів плагіаторів, таких, приміром, як А.Яценюк і С.Ніколаєнко, а Катерині Кириленко - дружині віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка - дає шанс "перекантуватися" кілька років, поки спливе цей строк.

Понад те, у цьому ж проекті передбачається, що особа, яка подає заяву (скаргу) про плагіат, зобов'язана оплатити експертизу. А це чималі кошти, яких у нашій країні точно не має чесний науковець чи викладач! Крім того, проектом запроваджується положення про те, що анонімні звернення про виявлений плагіат не розглядаються. Це означає закріплену на законодавчому рівні абсолютну безкарність плагіаторів за нинішньої ситуації, коли виші перетворилися на вотчину ректорів, а чиновники від науки і освіти та їхні владні куратори покривають плагіаторів. Хто наважиться ризикувати власною роботою, кар'єрою, підписавшись під скаргою про плагіат? Приклади переслідування тих, хто відкрито виступив проти плагіату і плагіаторів, добре відомі. Доктора філософських наук Тетяну Пархоменко за викриття й оприлюднення плагіату в докторській дисертації та "наукових" публікаціях Катерини Кириленко звільнено з роботи. Поплатився за свої офіційні звернення з приводу виявленого плагіату Олександр Грабовий. Тоді як плагіаторам - мов з гуски вода. Моя перша стаття щодо проблеми плагіату була опублікована в DT.UA кілька років тому. І що? Серійний плагіатор Б.Середа з благословення МОН не тільки залишається професором і, попри рішення суду, який підтвердив плагіат в опублікованих під його прізвищем навчальному посібнику і статтях, а й планує очолити спецраду з присудження наукових ступенів у Дніпродзержинському технічному університеті. "Академік" Азійсько-Тихоокеанської академії наук Т.Критська, яка була співучасником, тобто співавтором, Б.Середи в крадіжці матеріалів з дисертації "для службового користування" російського науковця В.Бойка, зберегла свій науковий ступінь і продовжує очолювати кафедру. Не поніс покарання екс-ректор Державного економіко-технологічного університету транспорту М.Макаренко, який крав чужі наукові праці оптом. Зрештою, список непокараних плагіаторів дуже довгий.

На заваді плагіаторам від науки мало стати НАЗЯВО. Але загроза для топ-плагіаторів від його незалежної діяльності була настільки великою, що МОН спочатку всілякими способами й під будь-якими вигаданими приводами блокувало роботу агентства, а потім, зрештою, взагалі його знищило, у шахрайській спосіб протягнувши зміни до ЗУ "Про вищу освіту" у вигляді повністю зміненої статті 19 цього закону.

Ба більше, МОН так затято боролося із НАЗЯВО, що неодноразово порушувало Закон "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. №1556-VII.

Ідеться про те, що з моменту юридичної реєстрації 31.10. 2016 р. НАЗЯВО почало виконувати покладені на нього функції, зокрема з акредитації спеціалізованих учених рад.

Незважаючи на це, МОН продовжувало створювати спецради. За період з 1 листопада 2016 р. до 5 вересня 2017 р. (до моменту ухвалення Закону "Про освіту" і внесення змін до Закону "Про вищу освіту") своїми наказами №1604 від 22.12.2016 р., №374 від 13.03.2017 р., № 693 від10.05.2017 р., № 996 від 11.07.2017 р. МОН із грубим порушенням чинного на той час Закону України "Про вищу освіту" створило 470 спецрад.

Цим міністерство поставило під удар не лише кілька тисяч людей, які на підставі захисту в цих спецрадах отримали дипломи кандидатів і докторів наук з грудня 2016 р. по червень 2017-го (згідно з Положенням про спеціалізовану вчену раду в рік проводиться до 12 засідань спецради, на кожному з яких можуть захищатися не більше ніж дві особи), а й тих, хто захищається в них уже після внесення змін до Закону "Про вищу освіту" у вересні 2017 р.,оскільки ці зміни не легалізують відкритих з порушенням закону спецрад. У всіх цих людей у судовому порядку можуть бути ким завгодно оскаржені дипломи про присудження їм наукових ступенів.

Аргументи, до яких вдається МОН, посилаючись на зміни у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону "Про вищу освіту", не можуть бути виправданням, бо є хрестоматійна юридична істина: закон не має зворотної сили. Тому відкриті з порушенням закону спецради не можуть бути легалізовані заднім числом.

Понад те, такої "легалізації" не передбачає й саме формулювання підпункту 7 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про вищу освіту" в редакції 05.09.2017 р.: "За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук у спеціалізованих вчених радах, утворених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом, та видається диплом кандидата або доктора наук центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки до 31 грудня 2020 року".

"Відповідно до законодавства, чинного до набрання чинності цим Законом" означає "відповідно до Закону України "Про вищу освіту" від 1 липня 2014 р. №1556-VII, у якому про створення спецрад центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки взагалі не йшлося.

Отже, на думку експертів-юристів, зазначені спецради вишів та наукових закладів фактично є нелегітимними, а тому ухвалені ними рішення можуть бути визнані в судовому порядку недійсними.

Усе це неподобство, яке чинять керівники МОН та їхні покровителі в КМУ й союзники у ВР, цілком логічно викликає запитання: чи не занадто високу ціну платять не тільки справжні науковці, а й усі законослухняні платники податків за недоторканність плагіаторів-високопосадовців та їхнього почету і за утримання державним коштом цілої армії шахраїв від науки, хай як вони після розглянутих юридичних "новел" називаються?