ЗИМА ТРИВОГИ «НАШИХ»

В Україну приходить політична весна. Принаймні те, що метри мистецтва можливого нарешті вийшли з трохи задовгої зимової сплячки, очевидно. Особливо помітне пожвавлення в стані опозиції. У «Нашій Україні» почалася перебудова апарату, а лідер блоку проінформував спільноту про підготовку якогось загадкового «плану Ющенка», який (гадають спостерігачі) стане основою майбутньої кандидатської програми Віктора Андрійовича. Передвиборні мотиви у висловлюваннях авторитетних борців із режимом лунають дедалі виразніше. Ще зовсім недавно лідери всіх опозиційних партій рішуче обривали будь-які розмови про свої амбіції, розумно вважаючи, що такі дискусії лише розхитують і без того не монолітну антипрезидентську коаліцію. Ця теза неодмінно наявна в заявах опозиційних вождів і сьогодні, що, втім, уже не заважає їм міркувати про особисті й партійні плани набагато відвертіше.

Так, приміром, Юлія Тимошенко, яка днями побувала в Німеччині, повідомила, що не виключає своєї участі в президентському забігу. Окреслила свою позицію і надійний партнер БЮТ — Соціалістична партія. Головний «орговик» СПУ Йосип Вінський в інтерв’ю газеті «День» зазначив, що «в день голосування буде один кандидат від опозиції. Принаймні якщо й не один, то не більше двох... Наша партія не говорила, що наш кандидат не балотуватиметься... Ми готові на компроміси. Не виключаючи, що цим компромісом може бути і представник нашої партії...»

Ні, мабуть, автор цих рядків усе-таки помилився. В Україну приходить не весна, а осінь. Осінь 2004-го. Інколи здається, що політики й усі інші громадяни живуть за різними календарями — так багато й так часто говорять останнім часом про майбутній президентський марафон. І не лише говорять: історія з фальшивою листівкою «від Ющенка» — класичний передвиборний трюк, докладно описаний у «захалявних» хрестоматіях із «чорного PR». Але який сенс організовувати таку ризиковану вилазку за двадцять місяців до дня вирішальної битви?

Що відбувається? Чому окремі організації вже почали розгортати законсервовані з торішньої весни штаби й рекрутувати технологів? Про що не кажуть або чого не знають провідні опозиційні політики, знервованість яких помітна навіть неозброєним оком? Чого вони так відверто бояться? Занадто непереконливі озвучувані версії або занадто туманні мотиви, якими вони пояснюють ті чи інші свої вчинки. Лукавлять бонзи чи справді нічого не знають? Протягом останніх тижнів у країні сталася ціла низка подій, не пов’язаних між собою тільки на перший погляд. Невиразні натяки на наближення невідомих політичних потрясінь день у день розрізняють дедалі більше осіб.

Останній сплеск активності в стані опозиції спостерігався наприкінці минулого року. Правда, тоді активність ця не мала настільки яскраво вираженого характеру. За деякою інформацією, тоді з Києва в регіональні філії «Нашої України» надійшла вказівка — активізувати організаційну роботу крайових осередків блоку, розпочати пошук коштів, привести в підвищену бойову готовність «заморожені», але нерозформовані після парламентських виборів штаби. Регіони нервово напружилися, але додаткових інструкцій не надходило, і розчаровані бійці понуро розбрелися по зимових квартирах. У колах, близьких до Ющенка, ніхто чітко не міг пояснити, з якого, власне, приводу сурмили «загальний збір». Більшість авторитетних «наших» цю інформацію спростовували. І тільки на початку нинішнього року просочилися дані про те, що «мобілізацію» справді готувалися оголошувати. А спричинили переполох чутки про сенсаційну заяву, яку нібито мав зробити новорічної ночі Леонід Кучма. Одні стверджували, що глава держави має оголосити про своє бажання спробувати поборотися за президентське щастя втретє, інші припускали, що гарант збирається заявити про прагнення піти на спочинок і озвучити прізвище ймовірного наступника.

Ми не знаємо напевно, чи не так це було насправді. Але ми знаємо Президента. І тому, хоч як важко повірити в те, що дата виходу Кучми на політичну пенсію знову переноситься, виключати цю фантастичну версію повністю, на жаль, не можна. Кучма й на це здатен. Рух, що позначився був усередині «Нашої України», можна пояснити зокрема й цими побоюваннями. А спираємося ми на такі дані: цього разу крайові відділення «НУ» проінформували центр про те, що в деяких регіонах нібито почалася підготовка до операції «Третій термін».

З цього погляду цілком логічними видаються недавні заяви Ющенка про готовність його блоку активізувати роботу над проектом закону про гарантії Президента. Чому б «нашим» не струсити порох із відповідного проекту Сергія Терьохіна, що пропонувався для розгляду ще попередньому депутатському корпусу, і не зробити його м’якшим? Зрозуміло, дотримуючись рамок правової пристойності, відомих (як нещодавно з’ясувалося) далеко не всім потенційним «президентським гарантам».

Безумовно, не виключає опозиція (і Ющенко передусім) і можливості проведення дострокових виборів. Ще в січні здавалося, що цей варіант якщо й не помер, то принаймні поринув у летаргічний сон. Навіть ті противники режиму, котрі вважають позачергову кампанію благом, усвідомлюють відсутність достатніх сил і засобів для досягнення мети. Ініціатором позапланового забігу міг би виступити і Президент. Але для цього потрібне сприятливе тло і надійний наступник. На створення першого й пошук другого потрібен час.

Проте активність російських політологів і політтехнологів змусила опозицію насторожитися. Звична безцеремонність щодо України і традиційна безжалісність щодо Ющенка нікого не дивували. Але напад невтримної симпатії до Януковича виглядав більше ніж підозріло. Зарано якось... І опозиція в черговий раз почала готуватися до дострокових виборів, потай сподіваючись, що в черговий раз минеться.

Хоч якою сумнівною видавалася б деяким читачам ця гіпотеза, але зовнішньополітичні чинники «підігрівають» опозицію не менше, ніж головний внутрішньополітичний подразник, захований за фортечними стінами Банкової. Призначення Кучми «весільним генералом» на «похоронах» Співдружності незалежних держав загалом болісно вдарило по «інтеграторських» позиціях комуністів. І Петро Симоненко загострив антибуржуазну риторику, взявши на озброєння прийом, яким уже довго свідомо не користувався, — у списку об’єктів нещадної критики лідера Компартії знову опинився Віктор Ющенко. Втім, злі язики говорять, що останні різкі висловлювання Петра Миколайовича на адресу Віктора Андрійовича мають не лише політичну, а й психологічну природу. По-перше, Симоненко міг болісно відреагувати на чутки про те, що Ющенко нібито пропонував Юлії Тимошенко й Олександру Морозу організувати й провести масові акції, заплановані на 9 березня в «правоцентристському форматі», попередньо «відчепивши» комуністів. По-друге, відповідно до уривкових даних, на главу КПУ з порадою активізувати процес зближення Компартії з «Нашою Україною» виходили представники деяких західних кіл. Петро Миколайович таку пропозицію (якщо вона справді надходила) міг сприйняти і як манкірування його власними можливостями. І як натяк на стрімке наближення активних бойових дій. У кожному разі, останні різкі висловлювання Симоненка багато хто сприйняв як вступ комуністів у виборчу кампанію. Що підтверджується деякими помітними рухами КПУ в регіонах. Можна, звісно, усю цю видиму «напругу» пояснити підготовкою до березневих акцій. Але деякі дані дозволяють припустити, що комуністи готуються не до спринтерського, а до марафонського забігу.

Перейнялися організаторською діяльністю і соратники Ющенка. Можна говорити про те, що питання оптимізації роботи всіх підрозділів, що входять у громіздку й неструктуровану систему «Нашої України», назріло давно. Можна припустити: те, що реорганізацією апарату й переглядом технологій зайнялися саме зараз, — випадковість. Але можна знайти й логічні пояснення затіяної «внутрішньоблокової» реформи. Серед чинників, що могли підштовхнути вождя «НУ» до думки про перебудову роботи блоку, цілком міг бути і (тільки не смійтеся!) чинник «американський». Про що йдеться?

По-перше, для кожної людини, що пильно відстежує особливості українсько-американських контактів, очевидно: Вашингтон, не переглянувши свого ставлення до Кучми, переглянув своє ставлення до України. І пов’язано це, передусім, із глобальною зовнішньополітичною кризою, що виникла через іракську проблему. По-друге, Ющенко, наскільки можна судити (хоча знаю, що переважна більшість впливових «нашоукраїнців» зі мною не погодяться), не вправі записати собі в актив недавній заокеанський вояж. Як свідчить ціла низка джерел, під час найважливішої зустрічі з Річардом Чейні візитер був не на висоті. Тож вправі чекати на втрату інтересу до своєї персони з боку впливових американських кіл, яким і без того було не до Ющенка.

І перша, і друга обставини мали переконати Віктора Андрійовича не плекати ілюзій (якщо вони в нього ще залишалися) із приводу надання знаків уваги й допомоги з-за кордону, а покладатися винятково на власні сили. Тож хоча б із цього погляду американське турне лідера рейтингу народної довіри варто вважати успішним.

Користь від цього візиту для лідера «НУ» полягає також у тому, що саме в Америці Ющенко, здається, одержав майже повний перелік своїх слабких місць. Принаймні він познайомився з більш-менш докладним списком запитань, на які він досі не міг відповісти сам собі. І на які йому необхідно мати чіткі відповіді, якщо він розраховує на масову підтримку виборців і на інтерес закордонних кіл — в СНД, у Європі й у США.

Крім того, перша особа «Нашої України» мала можливість переконатися, наскільки її апарат не відповідає складним завданням, поставленим перед ним. Буде виправданим розглядати заокеанську поїздку Ющенка як елемент передвиборної кампанії, як епізод, який дозволяє, утім, зробити деякі висновки. Отож, висновки виявилися невтішними: координація дій між різноманітними службами «НУ», судячи з усього, залишає бажати кращого. Виникли питання до рівня підготовки деяких осіб, виникли сумніви щодо їхнього вміння швидко приймати необхідні рішення, брати на себе відповідальність, оперативно реагувати на зміни ситуації.

Короткий візит і ледь більша тривала підготовка до нього показали, наскільки все запущено в ющенківських службах стратегічного планування і швидкого реагування. Те, що Олег Рибачук пішов з посту керівника групи «Разом», і призначення його, скажімо так, главою офісу «Нашої України» деякі спостерігачі сприйняли виключно як придворну інтригу. Інтригу, яка припускає опалу одного фаворита (себто Романа Безсмертного) і піднесення іншого придворного (тобто Олега Рибачука). Як нам здається, є нагода говорити не про конфлікт персонажів, а про різницю в підходах. Судячи з усього, Роман Безсмертний був прибічником жорсткої дисципліни й боровся за суворе дотримання правил конспірації. «Штабіст» Безсмертний сприймав політичну боротьбу як війну, населену штурмовиками й тиловиками, розвідниками та дезертирами, партизанами й карателями, підривниками та підпільниками. «Менеджер» Рибачук, мабуть, шукає в політиці аналогії не з війною, а з бізнесом. Він, як нам здається, виступає за ослаблення командно-адміністративного методу й посилення командної роботи.

Хто із соратників Ющенка правий, не нам судити. Та певна логіка в запланованих змінах простежується. Дотепер єдиним розпорядницьким органом у «НУ» був штаб, очолюваний Безсмертним. На ньому лежала відповідальність за стратегічні розробки, тактичні плани, контакти із союзниками і «роботу» з опонентами et cetera. На все не могло вистачити часу й сил. Крім того, було не зовсім виправданим, приміром, те, що людина, яка очолює штаб (тобто структуру, основне завдання якої — привести в майбутньому до влади Ющенка), одночасно відповідала за зв’язки з владою нинішньою, яка з Ющенком бореться.

Запланована реорганізація апарату, наскільки ми можемо собі уявити, передбачає запровадження цілого інституту відповідальних осіб, які координують різноманітні напрями роботи. Прогнозується, що в це «ближнє коло» входитимуть 7—10 чоловік. Намічена реформа спроможна принести користь відразу з кількох причин. Значна кількість помітних персонажів отримає статус і буде при справі. З одного боку, частково задовольняться амбіції того самого Рибачука, Порошенка, Костенка, Єханурова, Тарасюка. З іншого — використають їхній потенціал. З одного боку, кожний із них одержить простір для творчості й право формувати власну міні-команду в рамках загальної «дрім-тім». З іншого — кожний із них нарешті конкретно за щось відповідатиме і не матиме зайвого часу для плетіння інтриг. Нарешті, при розумному підході й чітко продуманій технології такий захід дозволить зробити апарат компактним і мобільним. Втім, у гаданій схемі є і свої мінуси. По-перше, амбіції вождів можуть позначитися на злагодженості дій. По-друге, на всіх амбіційних персон може елементарно не вистачити керівних посад. Нарешті, не виключений варіант, що ослаблення впливу Безсмертного (одного з небагатьох людей в оточенні Ющенка, який не соромився говорити лідеру в обличчя не завжди приємні речі) ще більше підсилить віру Віктора Андрійовича у власну непогрішність. Що для політика загальнонаціонального масштабу рівнозначно смерті.

Невідома й подальша кар’єрна доля самого Безсмертного. Чи то він залишиться біля керма штабу, чи то зможе «пробити» для себе посаду політичного координатора. Здається, саме на цьому посту він зміг би принести блоку максимальну користь. Особливо в тому випадку, якщо функції штабу зведуться до мінімуму й обов’язки цієї структури зведуться виключно до впровадження затверджених «нагорі» технологій.

Незрозумілі й масштаби затіяної в «НУ» перебудови. Дотепер не дано відповіді на запитання, від якої «пічки» відштовхуватиметься Ющенко на майбутніх президентських виборах — від єдиної партії чи від масштабної (але такої, що ризикує виявитися аморфної) структури, яка включає в себе політичні, громадські та профспілкові організації. Кажуть, навіть назву для подібної коаліції вигадали — «Народний Рух «Наша Україна». Як-то кажуть, два бренди в одному... На наш погляд, Віктору Андрійовичу друга концепція більше до душі, проте перша виглядає сучаснішою та технологічнішою. Та питання єдиної партії — болюче питання, і Ющенку доведеться докласти чимало зусиль, щоб переконати злитися в єдиному пориві ПРП Пинзеника, УНП Костенка і НРУ, який із 99-відсотковою ймовірністю очолить Борис Тарасюк.

Болісним виглядає і питання наповнення анонсованого «плану Ющенка». Очікують, що це буде не стільки програма дій «НУ» взагалі та її лідера зокрема, скільки концептуальний твір на тему «Як нам облаштувати Україну», який передбачає два варіанти розвитку подій — «якщо переможе Ющенко» і «якщо програє демократія». Можемо здогадатися, що Віктор Андрійович обов’язково впише в число основних цілей країни якомога швидше членство в ЄС і конституційну реформу. Можемо припустити, що насправді зміни Конституції не стоять у найближчих планах блоку та його лідера. У будь-якому разі, припускаємо, що «наші» правознавці працюють над принципами реформування Основного Закону, і робота ця зводитиметься не до «обрізання», а лише до «урізання» повноважень Президента, яке планується здійснити не раніше 2006 року.

Дотепер, судячи з усього, немає в рядах «НУ» і єдиної думки з приводу доцільності запровадження пропорційної системи. Це при тому, що фракція Ющенка дружно підтримала відповідний закон, проте вкотре провалений парламентом минулого четверга. Є підстави вважати, що «наші» спробують «завести» цю модель до Верховної Ради ще раз. У блоці вважають, що дострокові президентські вибори малоймовірні, та не виключені, і ряд технологів «НУ» думають, що в цьому випадку було б доцільно провести й позачергову парламентську кампанію, причому за «партійним» принципом. Якщо виграти — то все відразу, якщо боятися програти — то навіщо грати?

Поява «підкидної» листівки (тираж якої, за різними даними, коливається від 900 тисяч до 2 мільйонів примірників, ареал розповсюдження — від 9 до 12 областей), як ми вже помічали, збільшила кількість опозиціонерів, готових повірити в можливість проведення дострокової виборчої кампанії. Версії «замовлення Ющенка», «замовлення Тимошенко» і навіть «замовлення Симоненка» усередині кожної з опозиційних партій розглядалися всерйоз. Та, як свідчать наші джерела, жодна з них не знайшла реального підтвердження. Практично всі схиляються до версії, що замовник масштабної й дорогої фальшивки швидше за все сидить на Банковій. І тому в цій акції багато хто вбачає натяк на початок активних бойових дій...

Політична зима перестала бути томливою. Вона стала тривожною. Отже, весна буде бурхливою.