Зі скальпелем у міністерському портфелі

Призначення міністром охорони здоров’я Миколи Поліщука — голови комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Верховної Ради України, відомого професора-нейрохірурга, мабуть, не стало несподіванкою. Його називали одним із реальних претендентів на цю посаду. Однак потім з’явилися чутки, буцімто Поліщук відмовився змагатися за високу чиновницьку посаду. У медичному середовищі це сприйняли схвально, мовляв, навіщо лікарю від Бога міністерський портфель. Та Микола Єфремович чи то передумав наступного дня, чи то просто трішки пококетував. А можливо, зважившись на цю посаду, і справді щиро вірить, що йому вдасться здійснити довгоочікувану реформу охорони здоров’я.

Отже, Микола Поліщук, який змінив на цій посаді Андрія Підаєва, став восьмим міністром охорони здоров’я за роки незалежності.

Микола Єфремович Поліщук народився 2 травня 1944 року в с.Лип’ятин (Вінницька область) у селянській родині. По закінченні середньої школи вступив до Ужгородського університету на медичний факультет (фах — лікувальна справа), який успішно закінчив 1969 року.

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України. Член Європейської академії нейронаук.

У 1983—1990 роках — старший, провідний, головний науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії. З 1985 р. — директор клініки нейрохірургії у Лікарні швидкої допомоги м. Києва. З 1993 р. — завідувач кафедри нейрохірургії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика. Голова товариства нейрохірургів, головний нейрохірург Управління охорони здоров’я м. Києва. З 2002 р. — народний депутат України, голова комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства й дитинства.

Член фракції «Наша Україна».

На думку професора Д.Зербіно, директора Інституту клінічної патології Львівського медуніверситету, кандидатура М.Поліщука на посаду міністра найбільш вдала. «Мені часто випадала нагода спілкуватися з Миколою Єфремовичем, — сказав Дмитро Зербіно. — Він не лише добре обізнаний із проблемами галузі, в нього є ідеї, як реформувати охорону здоров’я, зробити медичну допомогу доступною людям. Медицина в нас сьогодні фактично платна, багато хто через відсутність коштів позбавлений можливості лікуватися. Потрібно не лише сприяти розвитку платного сектора охорони здоров’я, а й приділяти більше уваги муніципальним клінікам, державним лікувальним установам, де медична допомога має бути безплатною. Окрім того, Миколі Єфремовичу добре відомі проблеми медичної науки, гадаю, він зможе зробити все можливе для того, щоб вона розвивалася і впроваджувалася в практику».

Микола Поліщук, як багато хто вважає, повною мірою відповідає трьом «П» (професіоналізм, патріотизм, порядність), висунутим новою владою як головні вимоги при формуванні уряду та інших структур влади. Проте існують й інші думки. У тому, що М.Поліщук — чудовий спеціаліст у своїй галузі й учений, ніхто, звісно, не сумнівається. Та чи зможе хороший лікар так само успішно виконувати обов’язки керівника досить складної галузі? Адже для цього необхідно володіти також рисами менеджера. Тому висловлюються сумніви, чи втримається у цьому кріслі М.Поліщук, а також чи вдасться йому здійснити докорінні перетворення у наскрізь прогнилій системі, якою нині є охорона здоров’я. Кажуть, він дуже порядна й інтелігентна людина, а щоб утриматися в цьому кріслі, необхідно мати такі риси, як рішучість, хитрість і жорсткість.

Що ж до характеру та здатності відстояти свою позицію, тут доречно пригадати один характерний випадок, пов’язаний із обранням у членкори Академії медичних наук одного з колишніх міністрів охорони здоров’я. Єдиний, хто проголосував проти і публічно висловив свій протест проти практики обрання у члени академії людей, не причетних до науки, був М.Поліщук. І це сталося тоді, коли проти всесильного А.Возіанова ніхто не наважувався навіть слова сказати, не те що висловити принципову незгоду з правилами «академічної гри».

Головне завдання, яке доведеться вирішувати новому міністру та його команді, — проведення реформи. Концепція реформи, що має назву «Можливий шлях реорганізації системи охорони здоров’я в Україні», вже існує. («Дзеркало тижня» свого часу писало про цю концепцію.) Розроблена вона групою фахівців, учених і народних депутатів, членів профільного комітету Верховної Ради. Як запевняють фахівці, напрацьована також достатня законодавча база. На охорону здоров’я виділяється з бюджету більше грошей. То чого ж бракує?