У фокусі двох десятиліть

Розмірковуючи разом з нашими експертами про підсумки двох десятиліть для України, популярний у науковому середовищі ейнштейнівський афоризм несподівано набув нового звучання - як стрімко плине життя і як повільно ми рухаємося вперед. І все ж на подоланому за цей період шляху є певні віхи, якими можемо пишатися і які вселяють надію, що після того, як ми традиційно довго запрягали і то рушали, то зупинялися в роздумах та нерішучості, - далі все ж таки рухатимемося з прискоренням. Уже хоча б тому, що в нас просто немає іншої історичної альтернативи. І сигналом для такого прискорення може певною мірою стати опитування, яке ми вирішили провести напередодні Дня незалежності.

Звернувшись до авторитетних і, на наш погляд, найпоінформованіших у своїх галузях фахівців, ми попросили їх відповісти на три запитання:

1. Що ми втратили за роки незалежності?

2. Що надбали (найбільш значимі здобутки) за два десятиліття?

3. Що могли б зробити, проте не спромоглися?

Калейдоскоп поглядів виявився досить строкатим, утім, що відрадно, в ньому не домінують лише темні барви.

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук:

2. Надбали тiльки те, що надбав увесь свiт: величезнi можливостi iнформатизацiї, бiльшу мобiльнiсть і переваги, якi вона дає, і т.ін. Звiсно, були науковi результати за цей час, але питання - про систему.

3. Найголовнiше - можливiсть iнтегрувати українську науку у свiтову, передусім європейську. Не лiквiдувати «надлишковий» науковий потенцiал, який залишився з радянських часiв і був занадто дорогий для сучасної України, а використати його в євроiнтегрованiй моделi для того, щоб поліпшити імідж країни, зробити її цікавiшою для Європи, а науку та освiту - одним з локомотивiв євроiнтеграцiї. Перетворити відтік інтелекту (як за кордон, так i у види дiяльностi, які є менш кваліфікованими) на експорт квалiфiкованих кадрiв та освiтнiх послуг (не тiльки для країн третього свiту, а й для Європи). За рахунок вiдкритої моделі зберегти науковi та фундаментально-освітні школи до часів, коли економіка знову стане спроможна споживати їхню продукцію. Зробити те, що робив Китай, який роками вирощував свою діаспору в розвинених країнах, доки не з’явилася можливість і потреба запросити їх назад у країну (українська стартова позиція в цих питаннях була набагато краща, школи треба було не створювати, а зберігати). Втрачені ці можливості були не тільки тому, що багато з «осіб, які ухвалювали рішення» з цих питань, були консервативнi і не розуміли нових підходів. Головну проблему дуже добре сформулював якось один з можновладців, котрий мав стосунок до державної політики в галузі освіти і науки: «Ну хіба ви не бачите, у держави зараз ІНШІ проблеми...».

Борис ГРИНЬОВ, академік НАН України:

2. Але, так би мовити, лихо не без добра. «Шокова терапія» для наукових організацій, яких в один момент позбавили бодай якоїсь пристойної державної підтримки, звичних зв’язків у науковому середовищі та замовників їхньої продукції, примусила як окремих учених, так і цілі колективи самостійно шукати шляхи інтеграції у світове наукове співтовариство. При цьому виявилося, що багато результатів досліджень, особливо їх технологічні додатки, які раніше через інформаційні бар’єри адекватно не оцінювалися навіть самими розробниками, справді перебувають на рівні провідних зарубіжних фірм. Це дозволило науковим колективам, які мали в запасі сучасні розробки, порівняно швидко позбутися «радянського» менталітету і з успіхом інтегруватися в міжнародний ринок наукоємної продукції. Тепер багато вчених та інститутів мають міцні творчі зв’язки із провідними закордонними центрами, проводять із ними спільні дослідження в рамках різних наукових програм, успішно беруть участь у виконанні міжнародних наукових проектів. Стримуючий чинник на шляху подальшої інтеграції української науки у світове співтовариство - відсутність цілісної державної політики у сфері науково-технічного розвитку, яка дозволила б перейти від стандартних декларацій про важливість науки до предметного формування наукових пріоритетів і належної підтримки їх розвитку.

3. Незважаючи на безліч несприятливих чинників і помилок, наукова діяльність в Україні продовжує розвиватися. Зараз відбувається своєрідна зміна поколінь у науковому середовищі. Процес цей проходить досить болісно, оскільки в перше десятиліття з вищезазначених причин практично не було припливу творчої молоді в науку і утворювався значний провал у дослідницьких кадрах. Останнім часом у науку приходить дедалі більше молодих людей, котрі хочуть і можуть займатися дослідною роботою. Цьому сприяють і нові можливості, які з’являються в науці завдяки стрімкому розвиткові глобальної інформатизації. Але темпи подальшого розвитку залежатимуть переважно від реальної державної підтримки цієї надзвичайно важливої сфери людської діяльності, яка відіграє ключову роль у поступальному русі суспільства.

Аркадій ШАПАР, директор Інституту проблем природокористування та екології НАН України, членкор НАН України:

Основна маса освітян залишилася консервативною. Хоча, звичайно, в освіті з’явилися острівці нового.

2. Освітня система незалежної України стартувала з нуля. Національної середньої і вищої школи не існувало. За роки незалежності було створено власні навчальні плани, програми, сформовано зміст освіти. Першими серед країн СНД (і я до цього причетний) ми створили повний цикл освітнього законодавства: Закон про освіту, Закон про вищу освіту, Закон про профтехосвіту та ін. Ми майже впровадили в середній школі дванадцятирічку. Щоправда, спіткнулися на ній, але, сподіваюся, ще повернемося до цієї реформи протягом найближчих трьох-п’яти років.

На відміну від Росії, ми змогли зберегти систему профтехосвіти.

Важливим досягненням є гуманізація освіти, приєднання до Болонського процесу. Ми вийшли за межі українських стін. Деякі наші ВНЗ мають договори про співпрацю з відомими закордонними вишами. Наприклад, Університет агробіоресурсів є партнером Єльського університету. Позитивним є факт збільшення майже вдвічі кількості студентів в Україні. У нас функціонує 350 приватних університетів. До речі, мене ця цифра не лякає. У Сеулі, наприклад, 250 університетів! Мене лякає неякісна освіта і псевдоосвіта.

3. Ми зберегли радянський рівень фінансування освіти. Але ж у ті часи існували так звані базові підприємства, за рахунок яких оновлювалася матеріальна база освітніх закладів. Сьогодні таких підприємств немає. Натомість з’явилися приватні. І тут спостерігаємо парадокс: серед українських підприємств - 80% приватних, а частка бізнесу у витратах на освіту і науку - 0,5%. Ми не знайшли законодавчих механізмів взаємодії освіти і бізнесу. Необхідно через законодавство стимулювати бізнес, дати йому право спрямовувати 5% фонду зарплатні на підготовку кадрів. За рахунок цих коштів можна було б істотно оновити матеріальну базу освіти.

Ми не змогли зберегти систему виховних цінностей. Це аж ніяк не ностальгія. Зрозуміло, що не все було добре в радянські часи. Але повага до праці, до старшого покоління - де вони? Натомість спостерігаємо відсутність будь-яких ідеалів. І все це позначається на освіті. Ввімкніть телевізор - і побачите суцільні «бидло-шоу». Чому не показують хороших учителів, чому не виступає, скажімо, Борис Олійник, чому Ліна Костенко з’явилася і одразу ж зникла після певних подій? Створюються тисячі нових церковних парафій, а моральність і духовність занепадає. Ми певною мірою подолали бар’єр несвободи, але спорудили бар’єр несправедливості. Підіть у школу, дитсадок, виш, суд - скрізь ударитеся лобом об цей бар’єр.

Ігор ЮХНОВ­СЬКИЙ, фізик-тео­ретик, голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України (1999-2002 рр.):

Якість освіти (як середньої, так і вищої) впала катастрофічно.

Підготовка докторантів практично зникла.

З кримінальними елементами на чолі держави та корупцією, що перевищує всі фантазії, ми все ще не можемо надіятися на позитивне майбутнє.

Мені здається, що всі дискусії про стан фундаментальної науки в Україні є безпідставними, оскільки предмет дискусії відсутній.

Володимир Кузнєцов, філософ:

1. Стимулювання талановитої молоді, особливо вихідців із провінції,

отримувати ґрунтовну природничу освіту для занять науковою діяльністю.

2. Агресивне впровадження в суспільну свідомість ненаукового

світобачення (негатив).

Можливість брати індивідуальну участь (без посередництва вітчизняних

бюрократичних структур) в конкурсах на здобуття міжнародних наукових

грантів та посад в західних університетах (позитив).

3. Об’єктивний аудит існуючого стану освіти та науки.

Розробка та втілення правових та організаційних механізмів наближення української освіти та науки, перш за все їхніх гуманітарних та соціальних галузей, до світових зразків.

Поширення наукового світогляду та викриття псевдонаукових й антинаукових уявлень.

Створення потужної інфраструктури з підготовки та видання українською мовою наукової та науково-популярної літератури.