ЯН БИРА: МИ МАЄМО ПРАВО ОЧІКУВАТИ НА ПЕВНИЙ ЖЕСТ ВІД УКРАЇНЦІВ

Ян Бира — депутат сейму, політик із Союзу лівих демократів (нині — партії влади), голова від сейму польсько-української депутатської групи. Ймовірно, що саме на цю групу ляже головна відповідальність за підготовку ухвали сейму у справі 60-ї річниці «волинської трагедії».

— Яка буде участь польського сейму у відзначенні 60-ої річниці «волинської трагедії»? Чи прийматиме сейм якусь спеціальну ухвалу з цього приводу?

— Одне можна сказати точно: польська сторона зробить усе, щоб гідно і відповідним чином вшанувати ті події. Певним елементом у цій справі буде й наша польсько-українська парламентська група. Ми хочемо зустрітися з нашими колегами, українськими парламентаріями, і сповістити їм нашу точку зору у цій справі та наші очікування. Зараз я ще не знаю, чи буде пропозиція щодо відповідної ухвали сейму.

Я особисто хотів би, щоб була реалізована ідея польсько-українського сеймику, яку висунув маршалок сейму Марек Боровський, а голова Верховної Ради Володимир Литвин її підтримав. Якби до літа вдалося створити такий форум, то, наприклад, на першій його спільній сесії можна було б ухвалити якусь спільну заяву у цій справі. Я вважаю, що це була б відповідна форма, і до цього спробую схилити українських колег.

Ми намагатимемося переконати наших українських партнерів у тому, що вшанування тих трагічних хвилин у Польщі матиме кращий вимір, проходитиме більш гідно, якщо з українського боку буде зроблено якийсь жест.

— Що б могло стати таким жестом?

— Ну, наприклад, прийняття спільної заяви для гідного вшанування річниці...

— Що, на вашу думку, в такій заяві мало б міститися?

— По-перше, має бути сказана правда про те, що 60 років тому сталася жахлива трагедія. По-друге, там має бути якесь висловлення жалю, розкаяння, вшанування пам’яті тих, кого торкнулося те лихо. І, повторюю, якби в Польщі з’явився сигнал, що українська сторона хоче виконати якийсь жест — символічний, звичайно, — то ці відзначення проходили б у значно кращій атмосфері. А відсутність такого сигналу сприйматиметься зле, тобто це може накручувати певні недобрі настрої.

І якщо до цих відзначень приєднаються президент, уряд, державні інституції, то сподіваюся, що вони будуть гідні та виважені — що там не з’являтимуться якісь недобрі, реваншистські акценти. Отож повторюю, я б очікував якогось жесту з боку української влади загалом і моїх колег українських парламентаріїв зокрема.

— Як ви вважаєте, чи полякам — я не кажу про польську владу чи там парламент — вистачить вибачення тільки від української влади — президента, уряду, парламенту?

— Це добре запитання...Я особисто не хотів би якихось порожніх жестів. Я усвідомлюю, яка це для вас тяжка справа, оскільки українці самі мають проблеми зі своїм ставленням до УПА. Ви самі ще не виробили якоїсь однозначної оцінки, тому у вас існують різні оцінки і самої цієї організації, і її діяльності.

Ми б хотіли, щоб цей жест був природним, породжувався внутрішньою переконаністю, щоб він не був формальним. Щоб ця проблема стала темою публічного обговорення в Україні, і щоб той жест спирався на переконання широких верств населення.

— Але повернімося до польської громадської думки. У цих відзначеннях братимуть активну участь організації, що представляють потерпілих цієї трагедії, або їхні родини. Тобто середовища, схильні до однозначних оцінок, типу «українські бандити»...Якщо не помиляюсь, то поки що тільки радянська ідеологія називала ОУН-УПА злочинними організаціями.

— Але ж це природно. Для мене це абсолютно зрозуміло. Бо це люди, які особисто постраждали, або їхні близькі. Ви ж добре знаєте, що більшість польського суспільства не сумнівається в тому, хто був винуватцем цієї трагедії. І це називається прямо — це був злочин, великий злочин. Ми не можемо приховувати тієї правди. Правду потрібно говорити прямо, навіть найбільш прикру. Звісно ж, постає запитання: чому ця правда має служити? Потрібно про це згадати і вшанувати жертви, але не можна мститися. Бо чим завинив, наприклад, президент Кучма або мій колега Микола Жулинський?

— Я тільки хотів сказати, що коли б у якихось офіційних заявах з’явилися вислови на кшталт «українські фашисти» чи «УПА — злочинне формування», то це могло б бути неприйнятним для українських партнерів.

— Тому нам слід зустрічатися і розмовляти. Тому я хочу, щоб ми зустрілися з українськими партнерами, поговорили з ними і запитали їх.

— Чи вже була пропозиція такої зустрічі?

— Поки що це в планах. Може, навіть у неофіційних, але я особисто хочу поїхати в Україну і зустрітися з моїми колегами з українсько-польської парламентської групи, представити їм нашу позицію і заохотити їх до відповідної реакції. Ну, і перш за все послухати, що вони скажуть.

— На завершення хочу поставити трохи провокаційне запитання. Припустимо, що з української сторони не буде такого жесту — чи це може негативно позначитися на наших стосунках у майбутньому?

— Я вам уже сказав: Польща і поляки відзначатимуть річницю «волинської різні». На мою особисту думку, це відзначення проходило б у значно кращій атмосфері для польсько-українських відносин, якби з українського боку з’явився виразний сигнал, жест.

Нещодавно ми як народ стояли перед схожою проблемою, дуже для нас неприємною — проблемою Єдвабного (містечко на сході Польщі, де під час фашистської окупації польські жителі зігнали в стодолу і спалили своїх співвітчизників-євреїв. — В.П.). Але наша політична еліта знайшла громадянську мужність, щоб пригадати цю історію, говорити про неї і попросити вибачення. Хочу також нагадати про лист президента Квасьнєвського, в якому було висловлено позицію щодо акції «Вісла». З нашого боку таких жестів було чимало, і ми маємо право очікувати на щось подібне від наших сусідів.