Четверта Річ Посполита: неліберальна чи антиліберальна?

У Польщі завершився виборчий марафон. Минулої неділі у другому турі президентських виборів консерватор Лєх Качиньський переміг ліберала Дональда Туска з відривом у майже дев’ять відсотків голосів. (Нагадаємо, що в першому турі Туск випередив Качиньського на 3%). Участь у виборах взяло трохи більше половини поляків із правом голосу. Президентські вибори у Польщі тільки доповнили картину, яку започаткували парламентські вибори, що відбулися на місяць раніше. Тоді перемогу отримала правоцентристська партія «Право і справедливість» (ПіС), головою якої є брат-близнюк нового президента — Ярослав Качиньський. Таким чином, брати Качиньські отримали практично всю повноту влади для того, щоб реалізувати свою передвиборну програму. Програму, стрижнем якої були засудження майже всього, що діялося у Третій Речі Посполитій із 1989 року, і пропозиція створити нову, Четверту Річ Посполиту — «солідарну» (читай — соціальну), а не «ліберальну».

Перемога Лєха Качиньського викликала справжній шок у рядах не лише прихильників Дональда Туска, а й низки соціологів, згідно з дослідженнями котрих Туск до останньої хвилини мав перевагу над конкурентом. Коли ж кинулись аналізувати, хто і як голосував, усе стало зрозуміло.

Варто нагадати, що у першому турі президентських виборів за ліберала Туска голосували жителі великих міст, люди освічені, забезпечені й перспективні. За консерватора Качиньського голоси віддали жителі сіл та малих містечок, де здебільшого панують безробіття, страх перед змінами, невіра у перспективу тощо. Але був ще й протестний електорат, який традиційно голосує за радикальних популістів, а також залишки лівого електорату, що в першому турі віддали голоси «своїм» кандидатам. Саме вони й відіграли вирішальну роль у подіях минулої неділі. За даними польської ЦВК, виборці популістів та націоналістів масово проголосували за Лєха Качиньського, а ось лівий електорат розділився — хтось за поміркованого Туска, хтось за соціально налаштованого Качиньського, а хтось і взагалі не голосував, бо обидва кандидати «праві». Таким чином — «лібералізм не пройшов».

А що ж пройшло? Обіцянки призупинити приватизацію держпідприємств, посилити відповідальність за кримінальні злочини (брати Качиньські певний час навіть виступали за відновлення у Польщі смертної кари), завершити люстрацію та декомунізацію польських еліт і просто — «примусити багатих поділитися з бідними».

Правда, в реалізації цього більше братимуть участь парламент і уряд, ніж президент, оскільки його повноваження у Польщі досить обмежені. Президент, натомість, реалізує в основному зовнішньополітичну діяльність. І з цим теж буде нелегко, оскільки брати Качиньські, ще коли були тільки лідерами партії і парламентської фракції, зуміли продемонструвати «претензійний стиль» у підході до стосунків із закордонними партнерами та сусідами.

До Росії мали претензії за нерозкаяння у репресіях щодо польського населення та еліт Другої Речі Посполитої і за «енергетичний шантаж», до Німеччини — за наміри створити в Берліні «Центр жертв депортацій та вигнань», до України — за неадекватне відзначення 60-ї річниці «волинської трагедії», навіть до Америки — за впровадження контролю відбитків пальців при в’їзді до США. З такою репутацією, звичайно, нелегко буде налагоджувати дво- чи багатосторонні відносини. Невідомо ще, як ЄС зреагує на владний тандем братів Качиньських. Експерт німецької фундації Бертельсмана Корнеліус Охман у коментарі для польської преси не виключив, що Брюссель, у найгіршому разі, міг би застосувати щодо Польщі такі ж санкції, як і щодо Австрії, коли там до урядової коаліції увійшов націоналіст Йорг Хайдер.

Та все ж найгіршим результатом перемоги Лєха Качиньського стало порушення політичної рівноваги в самій Польщі. І річ навіть не в тому, що одна партія отримала перевагу на обох гілках влади, а ще й у тому, що без ліберальної «Громадянської платформи» («ГП»), яка має в сеймі всього на кілька мандатів менше, не вдасться створити ні парламентської більшості, ні повноцінного уряду.

Розмови про створення коаліції у сеймі між «ПіС» та «ГП» і скликання спільного уряду були практично «заморожені» до отримання результатів президентських виборів. «Громадянська платформа» сподівалася, що матиме «свого президента», який стане противагою для прем’єра від «Право і справедливість». Однак не так сталося, як гадалося, і виникла проблема. Проблема ця може перерости у затяжну політичну кризу, про що свідчить розвиток подій упродовж перших кількох післявиборних днів.

Привітавши свого конкурента з перемогою, Дональд Туск як лідер «ГП» уже в понеділок розпочав перемовини про створення коаліції і спільного уряду з лідером «ПіС» Ярославом Качиньським. Ці розмови, як і кілька наступних раундів, не дали позитивного результату. Формально «ПіС» і «ГП» не можуть поділити портфелів. Неформально ж — як вважають польські експерти — ліберали, незважаючи на поразку, хотіли б бути рівноцінним партнером у майбутній правлячій коаліції, на що не зовсім погоджуються переможці.

Щойно стало відомо, що президентом країни теж буде представник «ПіС», лідери цієї партії запропонували Дональду Туску місце спікера сейму, а його людям — половину міністерських посад у новому уряді. Однак, пригнічений поразкою, лідер «ГП» відмовився від спікерської посади, а в тому, що стосується уряду, ліберали почали вимагати більших поступок від «ПіС» як компенсації за порушену політичну рівновагу.

Запропонований на спікера від «ГП» колишній міністр оборони Броніслав Коморовський виявився неприйнятним для консерваторів, оскільки часто публічно критикував їхній радикалізм. До того ж «ПіС» не погодилася віддати лібералам силових міністерств, остерігаючись, що таким чином партнери хочуть «прикривати» своїх бізнесменів. Розмови не вийшло.

У такій ситуації «ПіС», спираючись на фракції популістської «Самооборони», націоналістичної Ліги польських родин (ЛПР) та селянської Польської народної партії (ПНП), вибрала спікера зі своїх партійних лав. Спікером сейму став 42-річний Марек Юрек, якого «Газета виборча» описала так: «Франкофіл і євроскептик. Католик і народник. Один із найбільш ідеологічно запальних депутатів». Нинішній спікер польського сейму запам’ятався виборцям ще й тим, що послідовно голосував проти вступу Польщі до ЄС.

Після цього акту лідери «Громадянської платформи» скликали прес-конференцію, на якій заявили про припинення переговорів із «Правом і справедливістю» про створення парламентської коаліції. Остаточне ж рішення з цього питання ухвалять на засіданні Всепольської ради «ГП», яка відбудеться найближчої неділі. На цей час, за даними польських експертів, дві третини політиків із «ГП» переконані, що коаліція з «ПіС» неможлива.

У свою чергу, Ярослав Качиньський заявив, що його партія створюватиме або уряд спільно з лібералами, або уряд меншості. Однак у перших же коментарях публіцисти поставили під сумнів дієвість уряду меншості, оскільки «ПіС» має у сеймі 155 «багнетів», а для прийняття будь-якого рішення потрібно набрати 231 голос. Щоправда, усі фракції, окрім посткомуністичного Союзу лівих демократів (СЛД), задекларували готовність ситуативно підтримати пропозиції уряду, якщо вони відповідатимуть ідеології цих політичних сил. Варто зазначити, що стрижнем ідеології популістів, націоналістів і селян є перегляд умов, на яких Польща функціонує в Європейському Союзі, адже майже всі вони були противниками євроінтеграції.

Імовірна, хоч і неформальна коаліція з «Самообороною», ЛПР та ПНП, а також вибір на посаду спікера людини, котра голосувала проти вступу Польщі в ЄС, дуже налякали інвесторів. Польська преса відзначає, що минулої середи інвестори масово позбувалися польських облігацій, акцій та валюти.

Однак справжні проблеми можуть розпочатися вже з понеділка, коли стане відомо, чи «ГП» все ж таки створюватиме спільний уряд із «ПіС», чи перейде в опозицію. Другий варіант — кажуть аналітики — може призвести навіть до того, що невдовзі доведеться розпустити парламент і оголосити повторні вибори. Політики «ПіС» радять колегам із «ГП» до цього не доводити, бо в такій ситуації ліберали програють вибори «з тріском» як партія, що не змогла перемогти на виборах 24 вересня. «ГП» ж відповідає, що такий варіант для неї прийнятніший, ніж виконувати технічну роль в уряді, повністю контрольованому «ПіС». «Нашій партії доведеться всі чотири роки оплачувати рахунки, що їх виставлятиме «ПіС», — сказав один із лідерів «Громадянської платформи».

Отже, політична криза у Польщі триває. Чим завершиться, сьогодні важко сказати, оскільки праві завжди мали меншу схильність домовлятися, ніж, скажімо, ліві. Надія тільки на лібералів, головною рисою яких мав би бути тверезий прагматизм. Хоча польським лібералам теж не позаздриш, адже вони стоять перед нелегким вибором меншого зла — Польщі «неліберальної» чи Польщі «антиліберальної».