У Польщі правого президента виберуть ліві і популісти

Перший тур президентських виборів, що відбулися минулої неділі у Польщі, як це буває, не приніс перемоги жодному з 12 кандидатів. До другого туру, як і сподівалися експерти, потрапило двоє політиків – лідер Громадянської платформи Дональд Туск та мер Варшави Лєх Качиньський, брат-близнюк Ярослава Качиньського — лідера партії «Право і справедливість», яка два тижні тому перемогла на парламентських виборах. Цікавим є те, що Туск, який набрав 36 відсотків голосів, випередив Качиньського з його 33 відсотками приблизно на стільки ж (3%), наскільки «ПіС» випередив ГП на виборах до сейму. Подібною у обох виборах була також рекордно низька явка виборців. І хоч до виборчих урн 9 жовтня прийшло 49,5% уповноважених до голосування, а 24 вересня їх було всього 40,5%, втім обидві ці цифри є найнижчими у своїх категоріях від 1989 року. Другий тур президентських виборів відбудеться 23 жовтня.
Найбільшим курйозом цих президентських виборів у Польщі експерти називають те, що одного з двох правих політиків на роль президента вибиратимуть у другому турі прихильники лівих та популістів різних мастей, кандидати котрих не потрапили до другого туру. Перш за все мова йде про електорат лідера популістської партії «Самооборона» Анджея Лєппера, котрий отримав у першому турі 15% голосів. А також про лівих, що до останньої хвилини підтримували лідера Польської соціал-демократії Марека Боровського, давши йому 10,5% голосів. Саме за симпатії цього теоретично «ворожого» електорату доведеться змагатися лібералові Дональду Туску та консерватору Лєхові Качиньському, оскільки правий електорат визначився вже давно і поділився, як показують результати першого туру, практично порівну.
Щоб зрозуміти, хто на що може ще розраховувати, потрібно проаналізувати, хто де здобув яку підтримку. Отже, за даними польської ЦВК, голоси виборців розподілилися здебільшого так. За ліберального і прогресивного Туска проголосувала приблизно половина виборців у великих містах (понад 500 тисяч мешканців), трохи більше третини виборців з середніх та малих міст (більш як 10 тисяч і понад 100 ти­сяч мешканців), а також кожен четвертий сільський виборець. У поль­ському селі значно популярнішими виявилися консервативний і «національно-католицький» Качиньський та популістсько-радикальний Лєппер, кот­рі й набрали приблизно по третині голосів. У містах підтримка Лєха Качиньського балансувала на рівні третини голосів виборців з тенденцією – чим більше місто, тим нижча підтримка.
Мабуть, не важко здогадатися, що Дональда Туска найбільше підтримали люди молоді (переважно – студенти), освічені, підприємливі. Електорат Лєха Качинського представляє практично всі віково-соціальні групи, але з виразним домінуванням осіб старшого віку. Зі значним відривом Качиньський програв Тускові також у столиці – Варшаві, а це може означати, що не вигравши виборів президентських, він навряд чи зможе виграти наступні вибори мера столиці.
Отже, виходячи з цього, обидва кандидати мають думати, на які ще ресурси вони можуть розраховувати в другому турі. Членам обох виборчих штабів доведеться добряче попотіти упродовж двох тижнів поміж першим і другим турами, адже ні один з аргументів не дає жодному з кандидатів певності в перемозі.
Так, люди Туска сподіваються на те, що згідно з польською «традицією» президентських виборів, хто перемагає в першому турі, той виграє й у другому. На користь Туска говорять також перші (після оголошення ЦВК результатів першого туру) соціологічні опитування, котрі дають йому перевагу над конкурентом у 10—12% (Туск – 55 або 56%, Качинський – 45 або 44%).
Штабісти ж Качиньського втішаються тим, що соцопитування давали перевагу ГП і перед парламентськими виборами, але перемогу отримав «ПіС». А також надіються на те, що Качинського підтримає зазвичай активний електорат правих та лівих популістів, котрі більше за все на світі ненавидять «лібералізму». Натомість лівий виборець, кандидати котрого зійшли з дистанції, може попросту не піти на другий тур виборів. Тоді дійсно надіям Дональда Туска на додаткову підтримку з боку електорату соціал-демократів, говорячи недипломатично, гаплик.
Однак не все так просто – заспокоюють себе штабісти Туска. Так як популісти ненавидять «лібералізму» Туска, так посткомуністи бояться радикалізму братів Качиньських. Адже перемога Лєха Качиньського на виборах президента, після перемоги партії його брата-близнюка на парламентських виборах, створить всі умови для максимально повної реалізації передвиборчих програм. А ліві можуть не пам’ятати, що Качиньські хочуть змі­нити в економіці, зате добре пам’ятають, що брати-близнюки обіцяли рі­шу­че проведення декомунізації та завершення люстрації у Польщі. До речі, чимало ностальгуючих за часами ПНР (Польської Народної Республіки) виборців Лєппера також надавали «посильну» допомогу комуністичним спецслужбам у боротьбі з «прислужниками імперіалізму». Тож плани Качиньських не зовсім збігаються з їхніми побажаннями. Для декого з них краще вже лібералізм.
В цій складній ситуації і кандидати, що програли у першому турі, не поспішають закликати своїх прихильників віддати голоси за одного з двох кандидатів на пост президента. Адже закликом голосувати за «нелюбого» виборцеві кандидата і йому не надто поможеш, і себе скомпрометуєш. Однак не виключено, що в останній момент і Марек Боровський, і президент Александр Квасьнєвський таки закличуть голосувати лівий електорат за Дональда Туска, як кажуть – «в ім’я майбутнього».
Щоправда, остаточне рішення — за кого голосувати і чи йти на вибори взагалі, значна частина «несвого» електорату прийматиме відповідно до того, як проходитиме кампанія упродовж цих двох тижнів. Тому соціологи радять обом кандидатам не вдаватися до «чорного піару», вербальної агресії, вдаваної солодкавості, тобто залишатися собою – такими, як їх знають виборці. Як зауважив один з польських експертів: «Адже агресія Дональда Туска виглядає так само ненатурально, як і усмішка Лєха Качиньського».
Разом з тим, обидва кандидати добре усвідомлюють, що другий такий шанс у їхньому політичному житті вже може й не трапитися. Тож боротимуться до останнього. Зараз багато людей у Польщі змагаються у прогнозуванні, що ж буде з країною, коли переможе той чи інший кандидат. Досить цікаво свою думку висловив перший президент Третьої Речі Посполитої, а колись легендарний лідер антикомуністичного руху «Солідарність» Лєх Валенса. «Якщо виграє Качиньський, то він швидко дискредитується, – сказав Валенса. – Втратить на цьому Польща, але й «ПіС» піде на дно, адже його лідери не вміють будувати, а тільки руйнувати. Якщо ж переможе Туск, то цим він продовжить політичне життя Качиньським. Вони підставлятимуть йому ногу, а він і так намагатиметься будувати».
Останній етап президентської кампанії у Польщі найімовірніше проходи­тиме спокійно ще й тому, що відразу після виборів, не залежно від того, хто їх виграє, лідерам обох партій дове­деть­ся сісти за стіл переговорів, щоб утворити новий коаліційний уряд. В ситуа­ції «холодної війни» було б значно важче не лише сформувати дієвий уряд, але й переконати громадську думку в його життєздатності і компетентності.
Незважаючи на напружену ситуацію для польського політикуму, явка і в другому турі може бути невисокою. Адже пересічний поляк вірить: незалежно від того, хто переможе на президентських виборах, стратегічні напрямки розвитку його країни не зміняться. Польща не вийде з Європейського Союзу та НАТО, не розпочне війни з Росією і не відмінить віз для братів-українців, не кажучи вже про інших «не братів».
Це, правда, не означає, що нічого не зміниться. Але на зміни ще доведеться почекати.