ВІН ЛЮБИВ ЗБІЛЬШУВАТИ ТЕРМІНИ

Відповісти на запитання, навіщо Президент усівся перед телекамерою, що зафіксувала його доленосну промову про твердий намір розпочати перекроювання Основного Закону, бодай трохи обізнаному люду було не дуже важко. Прозорість намірів гаранта, що убивав своєю ініціативою навіть не двох, а, щонайменше, із десяток довговухих створінь, очевидна. І не останнє місце в цьому «мартирологу», нарівні з наміром підретушувати образ мудрого державника напередодні 9 березня, бажанням психологічно травмувати Віктора Ющенка виникненням можливості третього терміну й іншими «ласощами», посідає, вочевидь, прагнення активізувати депутатський корпус, який надміру заспокоївся останнім часом. А оскільки жоден інший спосіб «завести» парламент головному спеціалістові в цій галузі не відомий, він і цього разу не знайшов нічого кращого, як ударити по самолюбству парламентаріїв.

І насамперед дискомфорт у цьому вразливому місці депутати мають відчути тому, що змушені всерйоз розглядати документ, суть якого навіть у найвідданіших його авторові законодавців викликає, м’яко кажучи, подив. Як влучно зазначив один із відвідувачів інтернет-форуму «ДТ», ставитися до президентської ініціативи слід як до ДІАГНОЗУ. І якщо обговорювати окремі положення цих ініціатив, то виключно як симптоми цього самого діагнозу. Інший наш читач порадив сприймати це як спробу нав’язати дискусію в міському транспорті «п’яною приблудою». Зарізко, звісно, за формою, але за змістом — загалом бездоганно. З одним, утім, уточненням: не можуть народні обранці, попри все своє бажання, відмахнутися від пана, що верзе явну нісенітницю. Понад те, як громадяни, які поважають державні основи, мають вітати його появу стоячи, тобто виявляти всіляку належну главі держави повагу.

А тут ще одна «обтяжуюча обставина» — намір гаранта залучити до реалізації конституційної реформи народ. Ну, по-перше, парламентарії, які всього рік тому на своєму особистому досвіді могли порівняти реальні настрої своїх виборців із результатами всенародного волевиявлення, не з чуток знають, «як це часто не збігається». А по-друге, віра глави держави в мудрість і непогрішність народного погляду на конституційну реформу сягнула таких масштабів, що він замірився втілити волю громадян, якщо до того дійде, оминаючи обраний тими ж таки громадянами законодавчий орган. Єдиний поки що видимий позитивний результат від президентських ініціатив — парламент, підданий приниженню і десь навіть образі, мабуть, уперше за рік свого існування відчув себе цілим колективним органом, а не зібранням груп та фракцій, що протистоять одна одній. Що вилилося в ухвалення одностайного рішення: хоч би які почуття й думки президентський указ викликав, його не можна проігнорувати, Верховна Рада повинна прийняти м’яч на свою половину поля, не чекаючи, поки його буде вкинуто у маси. Тож на цьому етапі випробуваний метод внесення сум’яття і в так нестрункі депутатські лави не спрацював.

Однак триватиме цей етап, судячи з усього, недовго. Оскільки проведене минулої середи розширене (з участю глав груп, фракцій і комітетів) засідання керівного складу Верховної Ради вже засвідчило певні розбіжності зі, здавалося, формального і тому малосуттєвого, але ключового приводу. А саме: вважати присланий у парламент главою держави документ законопроектом чи ні. Попри те що папір було зареєстровано саме як законопроект, із присвоєнням йому номера 3207, представники президентського оточення наполягають на тому, що таким він не є. Як аргумент наводиться факт, що над текстом значиться: «Для попереднього вивчення і розгляду». До речі, попри умовляння представниками пропрезидентських фракцій колег, які поспішають негайно поставити «незадовільно» президентським новаторським розробкам, очевидне і явне те, що вивчати й розглядати текст може хіба що абітурієнт юридичного вузу. Навіть побіжного погляду на подані в ньому кілька пунктів досить, щоб резюмувати: положеннями, яким світить безперешкодно зібрати 300 депутатських голосів, є лише ті, в яких ідеться про формування парламентом уряду, про право Президента розпускати законодавчий орган у разі його нездатності впоратися з цим завданням і про обмеження десятьма роками терміну обрання суддів. Досі їх обрання було безстроковим.

Небажання ж прибічників Президента надавати документові статус законопроекту пояснюється тим, що в такому разі він найближчим часом може бути винесений на розгляд у сесійну залу, де навряд чи збере 226 голосів для відправлення його в Конституційний суд, а отже, буде похований. З урахуванням же того, що два профільних комітети, через які такого роду законопроекти мають проходити (правовий комітет і комітет із держбудівництва), відсотків на сімдесят складаються з представників опозиційних груп та фракцій, ця можливість ще збільшується. Звісно, турбота окремих депутатів про життєздатність президентської законодавчої ініціативи зрозуміла. Але задля справедливості годилося б зауважити, що на офіційному президентському сайті той документ, який сьогодні попередньо вивчають і розглядають народні обранці, анонсовано як проект закону України «Про внесення змін у Конституцію України». Та й в указі Президента про винесення на всенародне обговорення проекту цього закону йдеться про внесення його ж у Верховну Раду. Якщо ж, як того домагаються деякі представники пропрезидентських сил, розгляд проекту розпочинати лише після того, як про нього висловиться народ, тобто через два місяці, прийняття його бачиться й геть нереальним. На думку глави парламентського комітету з питань місцевого самоврядування і державного будівництва Анатолія Матвієнка, прибічники саме такого варіанту розвитку подій зовсім не прагнуть проведення конституційної реформи. Резони його такі: «Розпочавши обговорення законопроекту лише в травні, відправити його в Конституційний суд для винесення ухвали на предмет його конституційності парламент зможе не раніше червня. Це означає, що попереднє схвалення документа 226-ма депутатськими голосами можливе лише на осінньо-зимовій сесії. Остаточне ж ухвалення його, уже трьомастами голосами, припаде тоді на наступну сесію, що в часі збігається з розпалом президентської виборчої кампанії».

Однак поки що прибічникам термінового розгляду президентських конституційних ініціатив, схоже, хвилюватися не слід. На згаданому вже засіданні парламентського начальства взяла гору їхня точка зору, яку підтримав і спікер. За даними, отриманими від безпосередніх учасників посиденьок, було вирішено, що протягом тижня групи та фракції вироблятимуть і формулюватимуть своє ставлення до кожного з положень президентського документа. Потім буде зроблено спробу скласти список президентських пропозицій, які, за попередніми підрахунками, набирають 300 голосів. На це відводиться ще два тижні. Щодо подальших кроків парламенту погляди розбігаються. На думку одних народних обранців (такий «сценарний план» підтримує і глава Верховної Ради Володимир Литвин), через три тижні потрібно організувати парламентські слухання з питання конституційних змін. На думку інших, на основі консолідованої точки зору парламенту щодо президентського законопроекту, отриманої за результатами тритижневої роботи, потрібно скласти так зване проектне завдання для спеціальної парламентської комісії, що працює над уже схваленим Конституційним судом законопроектом про зміни до Основного Закону. У свою чергу, це проектне завдання послужить основою для того, щоб врахувати президентські побажання, які не викликають ідіосинкразії у парламентаріїв. Є й треті, хто вважає, що одне не заважає іншому. Але з ними можна погодитися лише в тому разі, якщо прийнятий у результаті парламентських слухань документ не суперечитиме тому матеріалу, над яким працює конституційна комісія. Можливість збігу їх змістів низька. Можна, звісно, потім попрацювати над компромісним документом, але в умовах явного цейтноту цей шлях неефективний.

Найсумніше в усій цій історії те, що, попри всю видиму чисельність високопоставлених опікунів конституційної реформи, це все ще слаборозвинене дитя ризикує залишитися без ока. І то в кращому разі. Бо коли «опікунська рада» так і не зможе дійти спільного бачення подальшої долі свого підопічного чи, ще гірше, його члени впадуть у стан конфронтації, «дитиною» можуть пожертвувати. Принаймні така можливість уже декларувалася. Якщо Президент не буде готовий пожертвувати особливо дорогими його серцю епізодами свого законопроекту і задля їх відстоювання вдасться до якихось радикальних заходів, опозиційні сили в парламенті готові винести виплеканий ними законопроект, який уже пройшов тест Конституційного суду, на попереднє голосування. 226 голосів він навряд чи набере, зате про ідею конституційної ревізії можна буде забути. Ні, не назавжди, а лише на рік. Саме стільки часу Основний Закон не дозволяє препарувати себе після невдалої спроби зробити це. Його в нашому випадку цілком вистачить для того, щоб або віслюк здох, або емір помер.

А хто, за ідеєю, має бути максимально зацікавлений у позитивному результаті процесу, то це Конституційний суд. За деякими даними, саме в надрах цього чудового органу народився текст президентського законопроекту. Свідченням чого слугує положення про вікове обмеження для суддів КС, як і для членів Верховного суду, — до 75 років, тоді як тепер віковий ценз для цієї категорії служителів Феміди сягає лише 65 років. І, крім того, Президент пропонує зняти обмеження щодо можливостей повторного призначення однієї й тієї ж людини суддею КС, а також ліквідувати будь-які обмеження щодо терміну обрання голови КС. Можливо, лихі язики даремно наговорюють і авторство законопроекту належить зовсім іншим людям. Але тоді вони розраховують на Конституційний суд у здійсненні своїх надзвичайних планів. Для чого й приготували «хабар».