ТАК НЕ ДІСТАНУСЬ ЖЕ Я НІКОМУ!

Напевно, політичний рейтинг близький до фарту в азартній грі. Чим сильніше прагнеш, тим більша ймовірність його сполохати. Тоді як окремі політичні персони кидають колосальні фінансові, організаційні й енергетичні ресурси на створення своїх світлих образів, примхлива птиця Харизма осіняє крилом, здавалося б, цілком байдужих до того, є вона чи немає. Жива свіжа ілюстрація — Віктор Андрійович Ющенко, що втілює собою одвічну незбагненність загадкової електоральної душі. Залишивши задоволення препарувати й розкладати цю душу аж до клітинного рівня психологам, соціологам та іншим теоретикам, вітчизняні практики від політики спішать підібрати те, що, як їм здається, погано лежить, і використати у власних корисливих цілях. В умовах жорстокої кризи брендових постатей поповнити передвиборний список прізвищем, яке гарантує як мінімум восьмиразове перевищення необхідного для проходження в парламент відсотка, — це, мабуть, крутіше, ніж зірвати джек-пот. Тож і хороводять навколо такого апетитного короваю, як екс-прем’єр-міністр, із пропозиціями: «Кого хочеш, вибирай», — які чимдалі помітніше переходять у наполегливі вимоги «Вибери мене!»

Нервозність у лавах претендентів на руку й харизму Віктора Андрійовича поглиблюється його аморфністю й обтічністю, що вже стають предметом анекдотів та банальних сентенцій. Причому інколи складається враження, що Ющенко поставив за мету викликати у членів свого численного фан-клубу колективний нервовий зрив, результатом якого, за всіма медичними канонами, має стати гостра форма ідіосинкразії до свого колишнього предмета пристрасті. Не відбулося це, напевно, тому, що природа цієї пристрасті не в любові, а в розрахунку. Холодному і прагматичному. Не ореол талановитого фінансиста, просунутого економіста, переконаного антиолігархіста і вже тим більше не зразкового сім’янина, доброго християнина і закоренілого панукраїніста Віктора Ющенка вабить до себе шанувальників, а його високий рейтинг. Тож товариство любителів Ющенка чесніше було б назвати товариством споживачів Ющенка.

Його першою і найдавнішою філією заведено вважати націонал-демократів. Накресливши на своїх знаменах вольовий профіль Віктора Андрійовича, вони чесно пронесли їх аж до відставки прем’єра. Понад те є всі підстави вважати, що, захоплені причетністю до благородних діянь свого неформального лідера на прем’єрському посту, праві настільки глибоко ввійшли в образ, що стали тими рейками, з яких Віктор Андрійович уже не міг звернути, уникнувши відставки. Серед байдужих спостерігачів трапляються носії сміливої, але, здається, небезпідставної думки, буцімто такий результат входив до таємних планів націонал-демократів. Принаймні образ відкинутого владою святого мученика за народні інтереси на чолі виборчого списку чи партії, чи блоку партій — апофеоз сучасних політтехнологій.

Однак навіть самі рухівці й пеерпешники визнавали, що їхнє коло для Ющенка завузьке. Не беремося оцінювати рівень їхньої щирості, але перші заяви про те, що Віктор Ющенко — постать загальнонаціонального масштабу, пролунали з його правоцентристського оточення. Не можна виключати, що це було викликано бажанням випередити можливий розподіл отриманого в ході «касетного скандалу» трофея між силами, які формують опозиційний табір. Хай там як, а право правих монопольно володіти Ющенком пустило тріщину. Тут годилося б уточнити, що схильний до вічного пошуку батька-наставника Віктор Андрійович давно, хоч і не досить гласно, знайшов його в особі Івана Степановича Плюща. Відчуваючи до правих далеко не родинні почуття, Іван Степанович, звісно ж, не схвалював поведінки сина, який зв’язався з нехорошою компанією, всіляко намагаючись звести його з благонадійнішими, на батьків погляд, друзями. Тому монополія правих ніколи не була абсолютною. Просто Івану Степановичу, хоч і у спікерському кріслі, та самому, важко було впоратися з кількома партіями, які мали до того ж власні бойові загони в парламенті. І тому його кураторство не дуже впадало у вічі. Зате дуже повчальним виявився доказ того, до чого приводить дружба з поганими хлопчиками, коли неслуха попросили з Кабміну.

Ось тоді Іван Степанович і вирішив, що час виходити на світло. Думки про причини, які стимулювали спікера розгорнути бурхливу діяльність з обмеження поганого впливу на Віктора Андрійовича з боку правих, поділяються. Дехто схильний бачити в цьому прагнення заволодіти контрольним пакетом у товаристві споживачів Ющенка. При цьому виходять із того, що самому Плющу, який зарекомендував себе учасником—невдахою виборчих кампаній (пригадуються його нищівне фіаско на президентських виборах-94 і невдача в мажоритарному окрузі на останніх виборах у парламент), на майбутніх парламентських виборах мало що світить. Пройшовши за списком НДП, він навряд чи зможе повторити той самий подвиг ще раз: і з Валерієм Пустовойтенком стосунки вже не ті, і Народно-демократична вже не та. Визнаний майстер політичних комбінацій усередині парламенту, ну, ще в рамках трикутника Президент—ВР—Кабмін, Плющ явно програє на полі електоральних боїв.

Плечі ж молодого реформатора, який «ще мусить гарувати», — найнадійніший транспорт для заїзду в новий парламент. Більше того, якщо цей в’їзд буде тріумфально переможним для «широкої коаліції демократичних сил», можна розраховувати на третій термін головування у Верховній Раді. Ну а Ющенку тоді може випасти другий дубль прем’єрства. Першим кроком до реалізації такого плану стане поява в нинішньому парламенті фракції Аграрної партії, перша порція членів якої в четвер уже розпрощалася з фракцією «Демсоюзу», яка дала їм колись притулок. Гадаємо, вихід аграріїв з інших депутатських об’єднань, у яких вони розосереджені по парламентському корпусу, не забариться. І припущення тих, хто ставив факт створення фракції Аграрної партії у залежність від призначення її лідера Катерини Ващук на пост віце-прем’єра-аграрника, вочевидь, не справдяться. Втім, пост все ще залишається вакантним. А тон коментарю глави фракції «Демсоюзу» Олександра Волкова з приводу втрати його загоном трьох багнетів, надзвичайно благодушний і доброзичливий проти того, який супроводжував вихід із фракції депутатів у «Регіони України», наштовхує на підозри: пост сільськогосподарського віце-прем’єра набагато яскравіше світить Леоніду Козаченку, за якого ратує Олександр Михайлович.

Аграрна партія, за задумом Івана Плюща, мала стати центровим гравцем задуманого демократичного блоку. Тим часом тривають спроби організувати депутатську групу, яку збирає Роман Безсмертний. Оскільки ідеологічний стрижень цього плющівського проекту розмитий, якщо не сказати — відсутній, то його реалізація потребує ювелірної праці, а отже більше часу й зусиль. Хоча, за окремими даними, його реалізатори планують впоратися із завданням до кінця нинішньої сесії. Кістяк групи складуть мажоритарники-бізнесмени. Робоча назва — «Україна». Напевно, подарований Євгеном Кушнарьовим, хоч і трохи забутий, та все ж використовуваний колись бренд «Нова Україна» вирішено трохи відредагувати. Оголошення про остаточне формування нової групи обіцяє завершити перехід у небуття фракції НДП і наблизити розвал фракцій «Демсоюз» і СДПУ(о). Добровільним донором можуть стати також «Регіони України». Потенційні члени новотвору, подейкують, перебувають нині в лавах «Трудової України» і фракції «зелених». Цей складний конгломерат із решток НДП і безпартійних, але сильних своїм фінансовим ресурсом, мажоритарників, не будучи дітищем Івана Плюща, цілком вписується в його глобальний план створення широкої коаліції. Під сумнівом поки що входження в цей блок «Регіонів України». Перспектива піти шляхом «Громади», яка виграла попередні вибори завдяки тотальному пануванню в самій лише Дніпропетровській області, має змусити відмовитися партію Азарова від самостійного походу. Занадто великий ризик промахнутися. Та й ставлення до головного податківця країни з боку гаранта останнім часом не якнайкраще. Не дай Боже партія втратить одну з головних запорук своєї моці. Тут справді є над чим помізкувати.

Таким чином, товариство споживачів Ющенка розширюється день у день. І домінування в ньому Івана Плюща багатьом бачиться гарантією того, що Віктор Андрійович не зможе відмовитися очолити блок. Тим більше що сам заявив недавно щось у тому сенсі, що відчуває себе єдиним цілим із Іваном Степановичем. Одне слово, блок Сплющенка. Та, повертаючись до наявних думок про спонукальні мотиви Івана Степановича, що, коли ви пам’ятаєте, різняться, було б несправедливо змовчати про інше. Люди, які тісно спілкуються зі спікером, стверджують, що весняне перебування Плюща у Феофанії було викликане далеко небезневинними обстежувально-профілактичними причинами. Стан здоров’я глави парламенту, що свого часу зазнав наслідків чорнобильської аварії, справді не найкращий. Та й не має він після всіх пережитих злетів і падінь за час своєї політичної кар’єри особливого бажання продовжувати її на такому ж високому регістрі. Тож активні спікерські рухи останнього часу викликані самим лише благим наміром не дати Ющенку і великій українській політиці втратити одне одного.

Ось тільки сам Ющенко, здається, продовжує опиратися волі свого наставника. Вируючі навколо його світлого імені темні і поки що стихійні пристрасті спонукають його продовжувати свою страусину тактику. Саме цим можна пояснити недавню заяву Віктора Андрійовича про намір балотуватися в парламент по мажоритарному округу. Це потім, оговтавшись від чергової порції шоку, у який час від часу їх кидає Ющенко, його прибічники знайшли відмазку: та не знав, не пам’ятав, мовляв, він про рішення Конституційного суду, яке забороняє одночасно йти в парламент і за партійним списком, і через округ. Для самого екс-прем’єра поста радника Президента й одномандатного округу на батьківщині героя, можливо, було б достатньо. Але прагматичні й чіпкі реформаторські уболівальники навряд чи допустять приватну власність Ющенка на себе самого і таки втягнуть його в політичне колективне господарство. У цьому випадку від форми господарювання залежатиме електоральний врожай.