ШЛЯХ ДО ЄС ЗДОЛАЄ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО НИМ ПРОСТУЄ

Представлення на минулому тижні документа Європейської комісії «Ширша Європа — сусідство: новий вимір відносин зі східними та південними сусідами» спровокувало в Україні досить бурхливу реакцію. Причому, схоже, домінуючим, принаймні серед українських ЗМІ, стало відчуття неприхованого розчарування. Чи справді є привід почуватися розчарованим і навіть ображеним? Зміст згаданого документа, а також візит до Брюсселя прем’єр-міністра України В.Януковича на засідання Ради з питань співробітництва Україна—ЄС не залишають для цього серйозних підстав…

Навіть навпаки. Особливо коли пригадати, що протягом останнього часу спостерігачі справедливо констатували: відносини між Україною та ЄС помітно активізувалися. Причому йдеться не лише про зростання кількості офіційних політичних контактів. Насамперед говоримо про істотне розширення двостороннього діалогу та збагачення його спектру. Крім того, що гатунок політичних контактів постійно підвищується завдяки нагромадженню необхідного досвіду та зростанню сталості, до вже традиційних сфер розбудови взаємовідносин додаються нові, не менш перспективні й потенційно багатообіцяючі.

Так, небайдужі, безперечно, звернули увагу на започаткування співпраці між Україною та ЄС у сфері зовнішніх стосунків, безпеки та оборони і набуття нею практичних обрисів. Підписана наприкінці минулого року у Брюсселі угода між Україною та Європейським Союзом щодо участі України у поліцейській місії ЄС у Боснії і Герцеговині дозволила українським поліцейським приєднатися до першої такої місії Європейського Союзу. Аналогічна робота зараз проводиться й щодо місії під керівництвом ЄС у Македонії, до якої у перспективі також могли б приєднатися представники України.

Значно активізувалися контакти у сфері юстиції та внутрішніх справ. Насамперед це стосується питань охорони кордону, здійснення його менеджменту, а також боротьби з нелегальною міграцією, контрабандою тощо. Проведені у Брюсселі презентації Держкомкордону та Держмитслужби значно сприяли просуненню двосторонньої співпраці на зазначених напрямах, оскільки ЄСівська сторона отримала вичерпну інформацію щодо наявних можливостей та зацікавленості українських профільних структур у розбудові практичного співробітництва, а також нагальних потреб України на сьогодні. Крім того, безперечно, важливе значення мало встановлення тісніших безпосередніх контактів та зв’язків, які було налагоджено під час згаданих візитів українських фахівців до інституцій Євросоюзу.

Нові можливості для співробітництва відкриваються зараз також у сфері науки й технології, космічних досліджень. Крім того, істотний потенціал для подальшого нарощення співпраці залишається у транспортній сфері, зокрема це стосується участі України в розбудові панєвропейської транспортної мережі тощо. Іншим важливим і дуже перспективним напрямом продовжує залишатися енергетичне співробітництво, зокрема питання енерготранзиту. Оскільки проблема забезпечення безпеки енергопостачання Європи продовжує перебувати на важливому місці порядку денного Європейського Союзу, подальше просування важливих для України проектів, таких, зокрема, як Одеса—Броди—Гданськ, не втрачає своєї актуальності. Те ж саме стосується й участі європейських компаній у створенні газотранспортного консорціуму, що було іще раз заявлено під час останнього засідання Ради з питань співробітництва Україна—ЄС.

Не можна оминути увагою й започатковану роботу із представлення у європейських інституціях регіонів України, яку було розпочато торік презентаціями Дніпропетровської та Донецької областей. У рамках згаданих заходів відбулися виставки і представлення промислового та культурного потенціалів цих двох потужних українських регіонів, бізнес-семінар, а також ділові зустрічі й переговори з представниками ЄС, депутатами Європарламенту і бізнесменами. Судячи з відгуків, вражень та розголосу, що їх викликали ці заходи, така робота заслуговує на підтримку і продовження, оскільки допомагає долати відстані та формувати у європейців об’єктивні уявлення про українські реалії.

Не менш вдало розвиваються й традиційні контакти. Продовжує зростати торговельно-економічне співробітництво між Україною та ЄС, причому частка Євросоюзу у загальному товарообігу України має чітку тенденцію до збільшення. Так, якщо 1995 р., наприклад, товарообіг між Україною та Росією дорівнював 41 відсотку від загального обсягу зовнішньої торгівлі України, а торгівля з ЄС становила лише 15 відсотків, то у 2001 р. ці показники дорівнювали, відповідно, 32 та 20 відсоткам. За підсумками 2002 р., торговельно-економічні відносини між Україною та ЄС зросли вже до 24.35 відсотка від загального обсягу зовнішньої торгівлі.

Саме на такому сприятливому загальному тлі і з’явився документ Єврокомісії з претензійною назвою «Ширша Європа — сусідство: новий вимір відносин зі східними та південними сусідами». Що нового він пропонує? В Україні на нього чекали і справді зустріли з інтересом, насамперед позитивно оцінюючи бажання Комісії зробити свій внесок в опрацювання концепції розвитку відносин на континенті після розширення ЄС, коли географічна близькість, а також спільність цілей щодо розбудови простору процвітання та стабільності поставлять на порядок денний багато нових спільних завдань.

Як відзначив у своїй промові у Брюсселі в рамках щорічної конференції Україна-ЄС «Ширша Європа: українська перспектива» прем’єр-міністр України В.Янукович, комунікація та передбачені нею ідеї, ініціативи і пропозиції можуть слугувати внеском в опрацювання концепції подальшого розвитку відносин ЄС—України. Вони також можуть вважатися спробою відповіді на багаторазові звернення України щодо підвищення рівня відносин із ЄС, а це не може не вітатися. Так само, як не може не вітатися Україною згадка у документі статті 49 Договору про ЄС, яка передбачає право кожної європейської країни претендувати на членство в ЄС. А також той факт, що ЄК визнає: перспектива набуття членства в ЄС є найкращим стимулом для реформ та розвитку відносин.

У документі відбито багато кроків, ідей та ініціатив, які вже протягом кількох років пропонувалися Україною для впровадження у двосторонніх відносинах і навіть частково здійснені чи здійснюються. Пропоноване ЄС посилення практичного співробітництва на основі поетапного підходу, коли сторони встановлюватимуть конкретні цілі й рухатимуться після їх виконання до нового рівня інтеграції, цілком відповідає інтересам та прагненням України. Так само, як й ідея досягнення такого рівня і стану стосунків, зокрема на основі приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС, які в кінцевому підсумку уподібняться тим політичним та економічним зв’язкам, які на сьогодні склались у рамках Європейської економічної зони. Можливість вступу до Європейської економічної зони відповідає стратегії інтеграції України до ЄС, оскільки створює всі передумови для вступу в ЄС. Україна вважає це реалістичною і досяжною метою у середньостроковому періоді.

Пропозиція Європейської комісії щодо доступу до внутрішнього ринку ЄС і запровадження чотирьох свобод (вільного руху осіб, товарів, послуг та капіталів), у тому числі у відносинах України та ЄС, може сприяти розв’язанню багатьох проблем, що стоять зараз перед сторонами у контексті розширення. Високий рівень економічного зближення з ЄС на основі спільних цінностей та інтересів — основа, створення якої водночас є важливою передумовою для подальшого взаємозближення. У цьому зв’язку ми можемо лише вітати можливість доступу України до внутрішнього ринку, висловлюючи задоволення тим, що Євросоюз позитивно відбив у документі своє ставлення до нашої пропозиції щодо преференційних торговельних стосунків та відкриття ринків, включно зі створенням Зони вільної торгівлі.

Крім того, комунікація передбачає дуже важливу пропозицію щодо відкриття можливостей для залучення до участі в інвестиційних проектах в Україні Європейського інвестиційного банку. Це також одна з дуже перспективних і привабливих для України ідей, спрямована на підвищення рівня інвестицій та покращання інвестиційного клімату в державі. Вона давно просувалася Україною, тому зараз може лише вітатися. Так само, як і наміри ЄК надавати політичну підтримку й допомогу з метою заохочення економічних реформ, сприяти тіснішій економічній інтеграції та сталому розвитку, запровадити нові інструменти і джерела фінансування.

Не менш важлива для нас і позиція ЄС щодо перспектив законної міграції та руху осіб, запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС, коли для того буде досягнуто необхідних умов, що також є пріоритетом для України. Так само, як і посилення культурного співробітництва, діалогу між громадянськими суспільствами, забезпечення прав людини. Не менш позитивно сприймаються пропозиції щодо інтенсифікації співробітництва з питань запобігання конфліктам, у боротьбі з загрозами безпеці, організованою злочинністю, криміналітетом. Так само як і кроки, які вже Україна робить із метою інтеграції в європейську транспортну, енергетичну, телекомунікаційну, дослідницькі мережі. Вітаємо нові можливості у цьому плані.

У зв’язку з оприлюдненням комунікації Єврокомісії багатьох стурбував той факт, що Європейський Союз ні у близько-, ні у середньостроковій перспективі не висловив готовності до визнання проєвропейських прагнень України, і зокрема її бажання набути з часом членства в Союзі. Навряд чи на це можна було всерйоз розраховувати вже зараз. По-перше, сам факт історичного розширення ЄС ще не відбувся, і Союзові тільки належить пережити складні та болісні роки поглинання чергової і найбільшої групи нових країн-членів. По-друге, аутсайдери нинішньої хвилі розширення — Болгарія та Румунія, — за сприятливих для них обставин, зможуть приєднатися до ЄС не раніше 2007 р., що теж навряд чи розцінюється ними як оптимальна, короткотермінова перспектива. По-третє, у Європейського Союзу залишається «головний біль», пов’язаний із формальним ангажементом та обіцянками, даними Туреччині у світлі її можливого перспективного приєднання до ЄС. А крім того, в Європі не схильні забувати й про своє «стратегічне підчерев’я» — Балкани, які також уже отримали відповідні обіцянки й очікують на свою чергу приєднатися до ЄС. І це все при тому, що в самому Союзі процеси проходять зовсім не легко та гладко. Пошуки загального консенсусу — вже тепер складне, майже недосяжне завдання, що наразі засвідчує, зокрема, процес формування Спільної зовнішньої та безпекової політики і вироблення спільної позиції щодо Іраку. Вже тепер позиції не лише країн-членів, а й країн-кандидатів заходять у докорінну суперечність, подолати яку, схоже, теж є завданням не з простих. А заодно не варто забувати й про економічні проблеми, які продовжують дедалі більше турбувати Євросоюз, зокрема бюджетні, пов’язані, у тому числі, з кризами провідних економічних потуг континенту — Німеччини, Франції, Італії.

З урахуванням усіх цих зовнішніх факторів, не згадуючи про внутрішні, які нам усім добре відомі і знані, сподіватися на те, що у близько- чи середньостроковій перспективі Україна може розраховувати на членство в ЄС, навряд чи було б серйозно — з чи без оприлюднення Єврокомісією концепції «Ширшої Європи». Що ж стосується віддаленіших перспектив, то, як було заявлено прем’єр-міністру України під час його візиту до Брюсселя і, зокрема, озвучено держсекретарем з питань європейської інтеграції О.Чалим, у довгостроковій перспективі двері Європейського Союзу для України відчинені, що є важливо і має стимулювати Україну до подальших наполегливих зусиль на шляху вирішення питань, які поки що нас розділяють, а також збільшення факторів та процесів, які нас єднають.

З цього погляду практичний результат, досягнутий під час візиту до Брюсселя українського прем’єра, справді важко переоцінити. Сторони підписали важливий двосторонній протокол про взаємний доступ до ринку товарів та послуг у рамках вступу України до СОТ, який має для України дуже істотне значення як з точки зору наближення реалізації її прагнень щодо вступу до СОТ, так і з точки зору подальшого взаємозближення України і ЄС, оскільки, як відомо, однією з передумов створення Зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом є членство нашої країни в СОТ. Досягнення домовленості про здійснення конкретних кроків, які мають сприяти вже у найближчий час вирішенню питання визнання Європейським Союзом України державою з ринковою економікою, стало ще одним важливим результатом. Саме це — ті практичні кроки та контакти — важать набагато більше за декларації, які часто-густо виявляються порожніми і незначущими.

Задекларований і знову підтверджений офіційним Брюсселем інтерес до подальшого поглиблення співробітництва з Україною, а також до готовності просуватися у стосунках з нею «суттєвими кроками» вперед, не має залишати приводу для песимізму. Головне — це те, що ми знаємо наші цілі, а також напрямок, у якому маємо рухатися. А далі вирішувати долі. Головне — не забувати прописних істин, зокрема цієї: шлях здолає лише той, хто ним простує… І, безперечно, вірить у себе та свою мету.