РУКИ, ЩО ГОЙДАЮТЬ КОЛИСКУ ДЕМОКРАТІЇ

Палець, який втискає в панель кнопку. Саме з цим простеньким зображенням (дякуємо колегам-телеоператорам) нав’язливо асоціюється в обивателя складний процес законотворчості. Легким зусиллям вказівного або великого перста приводять в рух досить заржавілі, але все ще могутні державні механізми. Гігантський млин починає повільно обертатися, перемелюючи долі й кар’єри одних у мільйони доларів і мільярди кубометрів — для інших. Монотонне мукання електронної системи «Рада» для когось «Ода до радості», для когось — похоронний марш.

І хоч парламентський оркестр грає не завжди злагоджено, найважливіші законотворчі твори він виконує з рідкісним натхненням. Варто верховному диригентові ще раз підняти над ВР свою чарівну паличку, як уже нічого не заважатиме навіть найгіршому музиканту зіграти так, як того потребує політична партитура.

10 «більшовицьких» фракцій — 10 пальців президентських рук, які в міру сумлінно виконують музику, замовлену адміністрацією. При необхідності їх відмивають, у разі потреби — затискають у дверях. І навіть найпустотливіші пальчики знають, що від рук їм ніколи не втекти. Тим більше що руки в хазяїна довгі.

ВКАЗІВНИЙ ПАЛЕЦЬ

Фракція СДПУ(о) найбільше схожа на перст, який вказує. Рекламний ролик есдеків разюче відрізняється від художньо-філософських телепошуків колег по «більшовицькому» табору. Він простий, як дорожній покажчик: наша мета — порядок у країні. Всяке безладдя —«к ногтю». Читаючи масштабні інтерв’ю й програмні статті лідерів, так і хочеться підкреслити нігтем вказівного пальця фрагменти, які містять указівки, як нам жити далі. Фракція вміє й поманити, і погрозити пальцем.

Щоб перелічити всі цілі, які ставлять перед собою лідери однієї з найнадійніших пропрезидентських фракцій, не вистачить пальців обох рук. Проте чим більше цінного прилипає до чиїхось рук, тим більше бажаючих по цих руках ударити. Домігшись локальних успіхів у кровопролитній битві з Юлією Тимошенко і майже без втрат оволодівши Федерацією футболу, Суркіс і Медведчук якісно зміцнили свої і так значні позиції, одночасно збільшивши кількість своїх противників.

Відповідно до однієї з версій, проект постанови про порядок висвітлення шостої сесії Верховної Ради (який відстоював глава парламентського комітету з питань ЗМІ й одночасно керівник фракції СДПУ(о) Олександр Зінченко) мав ще більше розширити можливості медіа-холдингу есдеків. І одна з причин, що «варіант Зінченка» був «завалений», полягала, можливо, в тому, що в ослабленні впливу об’єднаних соціал-демократів були зацікавлені не тільки їхні офіційні противники, а й формальні союзники. Очевидці стверджували, що окремі представники «Трудової України» і навіть окремі члени «Відродження регіонів» (найближчого до СДПУ(о) депутатського об’єднання), не могли приховати свого задоволення після того, як проект, внесений Зінченком, був відхилений. І це при тому, що і «ТУ», і «ВР» голосували «за».

Прибічники іншої, ще сміливішої версії стверджують, що одним зі співорганізаторів показової антиесдеківської акції в стінах ВР був Володимир Литвин. Ніяких підтверджень цієї гіпотези знайти не вдалося, але те, що стіна недовіри між головою адміністрації і керівництвом СДПУ(о) поступово набуває міцності залізобетону, очевидно. Наскільки можна розуміти, саме Володимир Михайлович клопочеться, щоб у недалекому майбутньому провести департизацію всіх органів державної влади (природно, за винятком представницьких структур). Є серйозні підстави думати, що одна з основних цілей такого заходу — деяке обмеження можливостей команди Медведчука та Суркіса.

Дехто також гадає, що глава президентської адміністрації давно збирається всерйоз «зайнятися» хрещеними батьками СДПУ(о), але до певного часу вважає відкриту боротьбу з ними недоцільною. Оскільки поки що не відпала потреба влаштовувати Кабінету Ющенка «пресинг по всьому полю». І тому, що має відбутися ще другий тайм «матчу століття», де на кону — внесення змін до Конституції. Пальців, спроможних натискати на потрібні кнопки, — небагато.

Утім, верховні соціал-демократи — досвідчені гравці, які добре розуміються на тотальному політичному футболі. Вони однаково добре володіють прийомами захисту і контратаки. А тому досить правдоподібними здаються версії, що надійшли з різних джерел, буцімто двоє відомих політиків намагаються пролобіювати Володимира Щербаня на посаду прем’єра і сподіваються зробити з Миколи Обіхода добру заміну Михайлові Потебеньку, шукають нагоди тісно здружитися з міністром внутрішніх справ і розраховують посадити свою людину в крісло прес-секретаря Президента.

Не забувають тренери соціал-демократичної команди і про селекційну роботу. Якщо вірити наявній інформації, йде планомірна обробка, як мінімум, трьох керівників крайових організацій НДП і, як мінімум, п’яти членів фракції «Батьківщина».

Лідери СДПУ(о) не гірше за інших високопоставлених «більшовиків» знають, що особиста прихильність Президента — запорука політичного успіху, і успішніше за інших цим користуються. Кажуть, що вони навіть задумали якусь комбінацію, мета якої — чергова демонстрація відданості главі державі. З джерел, близьких до соціал-демократії, до Леоніда Кучми начебто повинна надійти інформація про те, що крадькома від нього всередині пропрезидентської більшості починає формуватися проурядова напівбільшість. Реакцію Леоніда Даниловича на подібні повідомлення прорахувати нескладно. Неважко уявити й те, хто виявиться головною мішенню, якщо Президент санкціонує початок бойових дій. І вже зовсім легко припустити, хто захоче стати вказівним пальцем, який натискає на спусковий гачок.

Ось тільки чи не виявиться дуло біля скроні «більшості»?

МІЗИНЕЦЬ

Цим пальцем дуже зручно почухувати ніс у хвилини найглибшої задумливості. Для складніших маніпуляцій використовувати його важко. Але відрізати його так само боляче, як і будь-який інший. Здається, тільки страх перед непотрібним відчуттям болю дотепер уберігав фракцію НДП від хірургічного втручання.

Відстовбурчений мізинчик не завжди ознака аристократизму. Наявність у партії (у фракції) звучних імен — не завжди свідчить про силу й злагодженість. Здається, останнім часом депутатський осередок «двічі народної» розглядають виключно як резерв для поповнення інших «більшовицьких» фракцій. Для Валерія Пустовойтенка, який не потрапив в НАК і якого викинули з Федерації футболу, межею кадрових мрій — посада в президентській адміністрації. Валерій Павлович помітно погіршив свої стосунки з Петром Порошенком і лідерами «Трудової України», через що позиції НДП у парламенті ослабли остаточно. Вихід Віталія Журавського і Сергія Кириченка з фракції народних демократів поінформовані люди вважають прелюдією великого кінця. За наявними даними привабливі пропозиції поміняти «парламентську орієнтацію» отримали Василь Салигін, Юрій Кононенко, Валерій Хорошковський, Анатолій Кінах і Леонід Черновецький, люди, які багато в чому визначали авторитет фракції.

Багато хто вважає, що для Івана Плюща питання зберігання депутатського осередку НДП — справа честі. Але в Івана Степановича є справи й важливіші — залишитися спікером і «залишити в живих» парламент. Люди, які мають честь регулярно спілкуватися зі спікером, божаться, що керівник ВР усерйоз побоюється і дострокових виборів, і ротації керівництва. Тим більше, що Президент начебто не має нічого проти того, щоб фракція НДП перестала існувати.

Інтерес до залишків колись могутнього об’єднання виявляє і «Трудова Україна», і СДПУ(о), і особливо «Солідарність». Зацікавленість Пустовойтенком, схоже, не виявляє ніхто. Більш того, якщо Валерію Павловичу все-таки дадуть притулок в АП, йому майже напевно доведеться залишити керівну посаду в партії. Прелюдією до зміни лідера стало шмагання, яке екс-прем’єру влаштували його колеги по партії за занадто ретельну критику уряду. Спостерігачі стверджують, що невеличка екзекуція, організована з ініціативи Івана Плюща і Юрія Єханурова (тепер уже колишнього народного демократа) — частина плану Івана Степановича по порятунку партії.

Втім, зникнення фракції теж поки що питання не вирішене. Більш-менш точно можна стверджувати лише одне — Президент не вдарить пальцем об палець для її порятунку...

Тремтять пальці. І що ближче день хірургічного втручання в Конституцію, тим сильніше тремтіння. Усе сильніше розгойдують тремтячі руки колиску, в якій лежить дерев’яна лялька української демократії...

P.S. Вказівного і мізинця досить для якісної розпальцьовки, проте недосить для конституційного кворуму. Отже розповідь про інші парламентські пальці попереду.