ПОЛІТИЧНИЙ СКАНДАЛ І НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО

Кому призначена ця стаття? Це не таке просте запитання, як здається на перший погляд. Моїм колегам-економістам докази можуть видатися стандартними, а висновки — тривіальними. Політологам докази — непереконливими, а висновки — недоведеними. Політикам докази — незрозумілими, а висновки — нереальними.

Таким чином, ця стаття призначена просто мислячій інтелігентній людині, яка має неспеціальну вищу освіту, яка не служить кланам і політичним угрупованням, одне слово — пересічному читачеві «Дзеркала тижня». Перефразуємо класика: «За мною, читачу, я покажу тобі економічний зміст політичного скандалу».

Зв’язок між політичною ситуацією в національній економіці та інвестиційною активністю очевидний, хоч і далеко не тривіальний. Будь-які ознаки політичної нестабільності в будь-якій економічній системі піддадуть сумніву захищеність довгострокових інвестицій; таким чином зрозуміло, що політичний скандал, одна з основних ознак такої нестабільності, негативно позначиться на намірах інвесторів розміщувати капітали в розглядуваній нами економічній системі. Тут і далі ми розумітимемо (з наших суто прикладних економічних позицій) під політичним скандалом конфлікт у верхах влади, що передбачає можливість (і навіть імовірність) позаконституційних змін, які можуть викликати незаконні, з погляду чинного законодавства, і позасудові перерозподіли власності, активів та ресурсів.

Узагалі-то існує й зворотний зв’язок: економіка, насичена капіталами, безумовно, прагнутиме «обгородити завойовану частку ринку», а отже чинитиме вплив, протилежний за напрямком силам, які хочуть вивести суспільство зі стану політичної рівноваги. При цьому використовуються різноманітні засоби, у тому числі лобіювання потрібних рішень, формування «щільного» законодавчого поля й т.д. і т.п., підкупи чиновників та депутатів, висування власних лідерів, створення партій і багато чого іншого. Проте історія свідчить, що всі ці засоби добрі лише до певної межі. Коли політичний скандал викликає значні відхилення від конституції і чинного законодавства або лише серйозно загрожує такими, вся система опору перестає працювати, а рівень політичних ризиків істотно зростає...

Цю ситуацію часто порівнюють із маятником, що коливається. Справді, коли маятник відхиляється від вертикалі, негайно виникає сила, яка прагне повернути його в рівноважний стан (в економіці такі сили називають «вбудованими стабілізаторами»). Але якщо маятник відхилився від рівноваги надто різко, він може зірватися з осі — тоді все! Уся система руйнується. Війни, революції, заколоти, повстання — все це приклади фактичної загибелі колишніх економічних систем, у кращому випадку, радикальних змін їхніх структур. Отож, за великим рахунком, будь-який значущий, справді гучний політичний скандал розглядається (іноді й безпідставно) інвесторами як первинна ознака краху законодавчої й економічної систем і, звісно ж, впливає на їхні передпроектні та проектні рішення, формує їхні власні уявлення про рівні політичних ризиків. Самі ж політичні ризики для інвестора — не просто складова всієї системи ризиків (територіальних, ситуаційних, галузевих...), а й найважливіша її частина.

Пояснимо свою думку. Припустимо, ми вкладаємо капітал у певний бізнес і наша ідея може провалитися. Виділимо три категорії такого провалу. Перша: ризик втрати прибутку (приміром, за рік роботи), друга — ризик втрати виручки (знов-таки, за рік роботи), і нарешті третя, з найтяжчими наслідками, — ризик втрати майна, тобто самого бізнесу. Порівняльні втрати від цих трьох прикростей можна досить точно виміряти (це роблять професіонали в галузі оцінки та страхування ризиків), але ми, скажімо, умовно приймаємо, що правильне співвідношення 1:10:100 (величина прибутку до обсягу виручки до вартості бізнесу), тобто, за всієї приблизності розрахунку, бачимо, що вартість нашого бізнесу, щонайменше, на два порядки перевищує вартість очікуваного прибутку. Але ж, саме політичний ризик — це ризик втрати всього бізнесу.

Звідси випливає висновок перший — політичний скандал підвищує рівень політичних ризиків і є ознакою можливості втрати власності (бізнесу) у найближчому або віддаленому майбутньому. Таким чином, ми підтверджуємо відомий зв’язок: політичний скандал сам собою перешкоджає створенню нових бізнесів, тобто знижує активність інвесторів усіх категорій і різновидів — вітчизняних і закордонних, малих і середніх, стратегічних і промислових... Це, ясна річ, погано. Але...

Продовжимо наші міркування. Проаналізуємо наступне, менш стандартне питання: а як справи з бізнесами вже діючими, активами вже наявними? Що відбувається з їхньою вартістю під час політичних заворушень і скандалів, індикаторів потрясінь і можливих виходів за межі конституційного поля?

Один з найдостовірніших методів оцінки вартості діючого бізнесу — так званий метод дохідності, відповідно до якого, вартість бізнесу тісно пов’язана з величиною реального доходу, який він дає. Все дуже просто: розгортаємо будь-який бюлетень нерухомості, приміром «Янус», і, проаналізувавши дані про продаж та оренду, легко встановлюємо для себе закономірність: невелика стандартна квартира з приблизною вартістю 15 тис. доларів США (чи скажемо лицемірно: у.о.) здається в оренду за 150 цих самих у.о. на місяць. Зрозумілий зв’язок між вартістю майна і доходом, який воно дає. Це 12% річних. Скільки коштує така квартира в Манхеттені? Приблизно 200 тис. у.о. (50 кв. м по 4,0 тис. дол. за метр), втім, уряд США дозволяє вести розрахунки в доларах. А здається в оренду? За $800 на місяць. Який зв’язок, що називається ставкою прямої капіталізації, у цьому разі? Відповідь: 4,8%. Цікаво довідатися, як в Ізраїлі? Будь ласка, така квартира коштуватиме приблизно 80 тис. дол., а здаватиметься в оренду за 400 дол. на місяць. Ставка прямої капіталізації — 6,0%. Причому ці відмінності для розглянутих країн багато в чому й визначаються різною величиною політичних ризиків.

Звідси зрозуміло: ситуація у США стабільніша (а отже, й ризики менші), ніж в Ізраїлі й Україні. Цікавий і несподіваний висновок, чи не так? Зрозуміло, для інших видів бізнесу будуть інші абсолютні значення ставок прямої капіталізації, але приблизні співвідношення між ними збережуться.

Інший приклад: державні цінні папери. Дохідність в Україні обчислюється десятками відсотків, у США — приблизно 6,5%. Різницю на порядок зумовлено, знов-таки, сумою ризиків і, знов-таки, передусім ризиків політичних. Далі. У США банківський відсоток за депозитами населення близько 5% річних, а в нас близько 30%, а населення гроші в банки не несе. Ризиковано, друзі мої. Прийдуть (комуністи, бандити, податківці, ультрарадикали...) і все заберуть. Тобто, крім інфляції, валютних ризиків і т.п., населення побоюється (і небезпідставно) ризиків політичних. За 30% річних воно ризикувати не збирається. А за 60%? Можливо. (Ось, власне, і ключ до важливої проблеми нашої економіки — мобілізації заощаджень населення.) Важливий висновок другий: чим вищий рівень політичних ризиків, тим вищі вимоги до дохідності інвестицій виникають в інвестора.

Але це все насіннячко... А розглянемо, для прикладу, нафтопереробний завод. Реально постачається на переробку, скажімо, 1 млн. тонн нафти на рік. Чистий прибуток від переробки приблизно 15 дол. на тонні (до сплати податків). Загалом, очікуваний (чи вже отриманий) прибуток становитиме близько 15 млн. дол. на рік. При ставках прямої капіталізації 25%, яка діє сьогодні в Україні, і 8% у цій галузі в США, виявляється, такий бізнес коштує в Україні не більше 60 млн. дол., а в США — приблизно 190 млн. дол. Відчуваєте ізницю? І чим же вона зумовлена? Сумою всіх ризиків, але насамперед ризиків політичних. Важливий висновок третій: чим вищий рівень політичних ризиків, тим нижча вартість майна (активів), за фіксованого прибутку.

Нам залишається зробити останній крок. Що зміниться при гучному політичному скандалі, супроводжуваному публічними закликами до неконституційних дій?

Що станеться з проектованими бізнесами, нам уже зрозуміло. Вони в окремих випадках просто не народяться чи народяться в іншому регіоні, місті, районі — залежно від рівня ієрархії політичних ризиків, які нас турбують. Якщо мер міста (непередбачуваний самодур, грубіян, хабарник) здатний змінити своє рішення й завдати нам збитків, ми виберемо інше місто. Якщо губернатор схильний до змін у системі місцевих зборів та податків, ми підемо в інший регіон, бо обгрунтовано побоюємося, що всі ці зміни будуть спрямовані проти нас (пригадайте капітана Йоссаріана з безсмертних «Хитрощів 22», який щиро вважав, що всю Другу світову війну затіяли тільки й виключно для того, щоб його вбити. Авжеж, інвестор думає саме так). Але якщо політичні ризики виникають ще вище... Куди бігти? Відповідь проста. З країни.

З новими бізнесами зрозуміло. А що ж буде все-таки зі старими, вже діючими? Політичний скандал підніме рівень політичних ризиків, отже, зросте ставка капіталізації, отже, впаде вартість майна, що дає дохід. Повернімося до прикладу з нафтопереробкою: внаслідок скандалу і спричинених ним очікувань неконституційних дій ставка капіталізації стрибне на кілька відсотків, скажімо, зросте з 25% до 30%. За тієї самої дохідності активів (у цьому разі нафтопереробного заводу) його вартість в очах покупця становитиме вже 50 млн. дол. Куди ж поділися 10 млн.? Адже завод той самий! Потужності такі самі, обсяг нафти, яка постачається, такий самий...

Об’єднаємо раніше наведені міркування в логічний ланцюг: 1)політичний скандал підвищує рівень політичних ризиків; 2)підвищення рівня політичних ризиків підвищує рівень вимог інвесторів до дохідності капіталів; 3) за фіксованої дохідності й підвищення рівня політичних ризиків автоматично знижується вартість майна. Запитання: якого майна? Страшна відповідь: усього. Всіх активів, усіх бізнесів (і навіть усіх ресурсів) — національного багатства в цілому. Ось так через необережні слова та заклики до неправових дій країна стає біднішою.

Висновок четвертий. Політичний скандал призводить до знецінювання національного багатства в абсолютних цифрах.

Висновок п’ятий. В умовах купівлі-продажу (приміром приватизації) політичний скандал невигідний продавцю, бо знижує ринкову вартість активів.

Висновок шостий. У тих самих умовах і з тих самих причин політичний скандал вигідний покупцеві.

Висновок сьомий. Національне багатство, розглядуване як сума ринкових вартостей наявних активів економічної системи, може бути збільшене за рахунок функціонування суворого конституційного механізму розв’язання політичних конфліктів.

Звернімо увагу на останній висновок. Вартість національного багатства може бути збільшена й без нових капітальних вкладень, виключно за рахунок раціональної поведінки всіх гілок влади. Більше того, здатність молодої держави вирішувати політичні конфлікти, що виникають, лише в рамках чинного законодавства й конституції свідчить і про її рух у бік правової демократії, й водночас — про її економічну життєздатність у довгостроковій перспективі.