ПЕТРО СИМОНЕНКО: «ЗАХОПИВШИ КОМІТЕТИ, СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ ХОТІЛИ ПІДВІСИТИ УРЯД»

17 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 17 сiчня-24 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Доброзичлива обстановка, що панувала у Верховній Раді минулого тижня, викликала сумнів: чи це той самий парламент, який нещодавно був переповнений шекспірівськими пристрастями?..

Петро Симоненко

Доброзичлива обстановка, що панувала у Верховній Раді минулого тижня, викликала сумнів: чи це той самий парламент, який нещодавно був переповнений шекспірівськими пристрастями? Ні тобі жодної облоги президії, ні пошкоджених мікрофонів, ні хоч якихось резонансних заяв. Лише тихе поскрипування законодавчого конвеєру, який буденно видавав десятки проголосованих документів. Однак парламентських старожилів ця ідилія не ввела в оману, оскільки насправді вона — хоча й дуже правдоподібна, та все-таки ілюзія. І мало хто сумнівається в тому, що нинішній штиль — лише тимчасове затишшя у проміжку між минулим боєм і майбутньою сутичкою. Про тактику та стратегію майбутнього етапу боротьби, про нові види «озброєння», про можливих союзників і потенційних супротивників ми вирішили порозмовляти з «командиром взводного загону» парламентських комуністів Петром Симоненком.

— Петре Миколайовичу, чи вважаєте ви, що груднева спроба перевороту в парламенті була останньою?

— Парламентська криза розпочалася відразу ж другого дня після виборів і закінчиться в березні 2006-го, тобто черговими виборами. Розпочалася вона тому, що кримінальний капітал ввійшов у систему політичної влади. Своєю участю в парламентських виборах він засвідчив, що реально пішов на захоплення політичної влади. І відбувалося це під безпосереднім патронатом Президента. Цей склад Верховної Ради формувався не для вирішення на законодавчому рівні проблем конкретної людини та народу України в цілому. У нинішній конфігурації розкладу політичних сил і конкретних дійових осіб парламент служить лише для того, щоб Президент зберігав свою політичну присутність у системі влади до завершення офіційного президентського терміну. На мій погляд, влада розробляла кілька сценарних варіантів. Скажімо, припускалося, що при «правильному» складі парламенту їй удасться вирішити питання з третім терміном чинного глави держави. Можливо, також передбачалося (і це підтверджується пропозицією перетворення державного ладу на парламентсько-президентську республіку), що сформований владою склад парламенту обиратиме президента. Це ще один варіант збереження при владі нинішнього Президента, хай і з обмеженими повноваженнями. Тобто внутріпарламентський конфлікт закладався від самого початку. В інтересах певних фінансово-політичних груп, які сьогодні навмисно використовують наявну владу лише для захисту своїх інтересів.

Зрозуміло, Президентові було вкрай важливо призначити на посаду керівника парламенту свою людину. Тоді вирішувалося одне завдання, пропрезидентські фракції на той час комітетами не переймалися. Та в липні ми, комуністи, звернулися до всіх, кому не байдуже майбутнє України, із закликом відкласти ідеологічні протиріччя й об’єднатися для вирішення проблеми зміни системи влади. Наша ідея зміни системи влади полягає в тому, щоб виключити домінування президентської гілки влади і найближчих до глави держави кланів. І тоді президентське оточення дуже переполошилося. А коли ми вийшли на акцію 16 вересня, провівши перед цим серію поїздок країною з тим, щоб поінформувати суспільство про мету і завдання цієї акції «Повстань, Україно!», переполох у структурах влади посилився. І ось де їм знадобився відволікаючий маневр. Було вжито заходів з переключення уваги на проблеми парламенту. За великим рахунком, у захопленні комітетів найбільш зацікавлені були соціал-демократи. Їм конче треба було взяти під свій контроль парламент через трансформацію його управлінських структур для вирішення одного завдання — підвісити уряд. Перебуваючи під їхнім контролем, більшість постійно дестабілізувала б роботу уряду, і цей уряд можна було б прибрати у будь-який вигідний їм час. Перша спроба не вдалася.

— Багато хто вважає, що нинішнє затишшя після того запеклого бою — найбільш вдалий момент для початку проведення конституційної реформи. Протистояння вщухнуло, а погляди на шляхи перетворення державної системи в опозиції та пропрезидентських фракцій майже збігаються.

— Ну, хто з розумних, нормальних політиків в Україні повірить, що Президент хоче блага для країни, у цьому випадку — з допомогою політичної реформи? Скільки часу минуло з моменту президентської заяви? Досі проект змін до Конституції не запропонований. Президент — суб’єкт законодавчої ініціативи. Що йому заважає? А причина, на мій погляд, у ось у чому. Ймовірність того, що Леонід Кучма достроково піде з президентської посади, зростає. 2003 рік — рік виплати Україною зовнішніх боргів. І далі зношуються основні фонди, зношеність сягає 80%. А це техногенні аварії, втрата робочих місць, зниження обсягів виробництва, зменшення валового внутрішнього продукту, втрата внутрішнього ринку й засилля іноземного капіталу. Ви розумієте, який може виникнути колапс, якщо терміново не приймати серйозних управлінських рішень. І ось тепер ми з вами аналізуємо: ліві мають свого кандидата в президенти, праві — теж. Причому праві виступають сьогодні разом із лівими як опозиція нинішньому режимові й особисто Кучмі. Тоді можна припустити, що вони не будуть союзниками йому та його олігархічному оточенню у частині визначення узгодженої кандидатури. Центр кандидата не має. І поки він ще не визначений, владі не вигідне швидке прийняття конституційних змін. Та щойно питання з наступником з’ясується і постане реальна загроза того, що провладного кандидата не оберуть, вони обов’язково прискорюватимуть конституційну реформу. Таким чином, вони зведуть функції президента до ролі англійської королеви й залишать сильні повноваження за Кабінетом міністрів. І спробують збалансувати з функціями Кабміну функції парламенту. Тобто підготують собі базу на наступні вибори. Для того, щоб переформатувати парламент і вже через затвердження уряду захопити контроль над ним.

— А ви готові заради того, щоб порушити плани противника, відмовитися від участі в конституційній реформі?

— Ми беремо активну участь у засіданнях робочої групи, створеної для підготовки до конституційної реформи. І готуємося до неї не на тому етапі, коли це вигідно президентському оточенню, а вже сьогодні йдемо на створення демократичних основ держави. На моє переконання, сьогодні весь Кабмін однозначно має призначатися парламентом. Я прибічник того, щоб не проводити межі між Кабміном та парламентом як незалежними гілками влади...

— І все-таки — ви голосуватимете за внесення змін у Конституцію, розуміючи, що вони є важливою частиною стратегії Президента та його оточення?

— Сьогодні боротьба за посаду президента — головна стратегічна лінія кожної політичної партії. Коли президентська влада перестане бути домінантою в подальшій долі України, тоді кожна політична сила виходитиме з реальною програмою в боротьбі за законодавчий орган. Я до чого веду? Треба вже сьогодні виключити можливість боротьби за президентську посаду, яка призведе до ослаблення опозиції. Адже влада прагне унеможливити узгоджені дії лівих і правих, які сьогодні спрямовані проти режиму і ведуть до дострокових виборів. І, природно, поглибити ці протиріччя, щоб, коли вийдуть на вибори, ці сили боролись одна з одною. Крім того, коли виконавча влада, Кабінет міністрів, формуватиметься колегіальним органом, парламентом — не буде настільки жорстко персоніфікована президентська вертикаль, яка підпорядкувала собі абсолютно все. Ось чому я кажу, що конституційну реформу потрібно проводити негайно.

— Ви торкнулися теми узгодженості дій опозиції. Скажіть, крім вербальних запевнень у єдності, який конкретний механізм взаємодії між чотирма опозиційними силами?

— Перше, про що ми, керівники трьох фракцій (Ющенко досі, якщо говорити про офіційний бік, не приєднався до нас), домовилися, — це те, що ідеологічні проблеми не мають перешкоджати досягненню нашої спільної мети. Та є принципи, якими кожен із нас не може поступитися. І якщо йдеться про економічні закони, то ми розуміємо: у блоку Юлії Тимошенко як представника великого бізнесу інтереси не збігаються з нашими й цілком можуть збігатися з інтересами президентської більшості. Якщо йдеться про політичні питання, то ми завжди стоїмо на спільній позиції. Так, ми проголосували за включення до порядку денного питання про ситуацію, пов’язану з судом над учасниками подій 9 березня 2001 року. Хоча справа стосується представників крайніх правих партій, ми розглядаємо судове рішення щодо них як репресії проти політичних сил. Виникла, припустимо, ситуація, коли вкрай потрібен закон про спеціальні слідчі комісії, — ми й тут діємо спільно. І так далі. І це є базою для нашої співпраці.

— Петре Миколайовичу, а чи пробував хто-небудь у «четвірці» завести мову на тему спільного кандидата в президенти від опозиції?

— У липні минулого року, коли ми лише домовлялися про узгоджені дії, у нас був небезпечний момент. Дехто наполягав на потребі заявити, що ми висуватимемо спільного кандидата. Тоді я запропонував узагалі зняти це питання з обговорення планів про спільні дії. Пропозицію було прийнято. І це відіграло вирішальну роль у тому, що коаліція з торішнього липня по нинішній січень збереглася. Ми ідеологічно різні партії та блоки. І, до речі, історія знає приклади таких коаліцій. Та ми домовилися спільними зусиллями усунути головну перешкоду на шляху демократичного розвитку країни — режим Кучми та його оточення. При цьому паралельно ми приймаємо закон про вибори на пропорційній основі. А до проведення президентських виборів у демократичних умовах ми беремо на себе зобов’язання з вирішення ряду соціальних питань. Це все є в тій програмі, яку ми підписали втрьох. Вирішивши питання зміни законодавчого поля і домігшись дострокової відставки, ми можемо опинитися в уже новому об’єднанні: до нас можуть приєднатися й інші політичні сили. У цьому об’єднанні можуть з’явитися, скажімо, дві групи — з лівою орієнтацією і з правою, головною ідеєю в якої буде ліберальна ідея. Тоді ми досягнемо того, що, йдучи на вибори, людина без залякування, підкупу й шантажу вибиратиме собі не політика, а політику.

— Скажіть, ваш альянс із «ідеологічно чужими елементами» якось уплинув на ставлення до КПУ з боку, скажімо, російських комуністів?

— Ні. 5 жовтня минулого року відбулося засідання ради комуністичних партій — РКП КПРС, і я поінформував своїх колег, перших секретарів ЦК компартій пострадянських республік, про нашу ситуацію. Наш досвід отримав підтримку, схвалення, і було прийнято спеціальну заяву РКП КПРС, в якій ідеться про підтримку позиції Компартії України в організації боротьби за розвиток демократії в Україні.

— Петре Миколайовичу, якби ви опинилися перед вибором, кого б ви підтримали під час виборчої кампанії — Ющенка чи кандидата від влади?

Related video

— Річ у тому, що і Ющенко, і будь-який провладний кандидат — одне й те ж саме. Ющенко може принести чимало ускладнень Україні у зв’язку з тим, що він яскраво виражений прозахідний політик і не менш яскраво виражений ліберал. І те, й те погіршуватиме ситуацію. Так само, як і перемога пропрезидентського кандидата. Нам потрібна радикальна зміна в підходах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}