Михайло Бродський: «Я в Київраді — стороннє тіло»

Київ — це не тільки дороги, жеки, каналізація, теплотраси, люки та ліфти. Київ — це ще земля, бюджет і влада. Тому битва за нього на минулих виборах була жорсткою. Деякі з партій, які робили ставку на завоювання київських владних висот, витратили на кампанію понад 15 млн. дол. І, як з’ясувалося, даремно. Щасливчиків виявилося всього семеро. Зі 120 місць у Київській міській раді 41 здобув Блок Юлії Тимошенко, 21 — блок Леоніда Черновецкого, 15 — «Наша Україна», 14 — «Пора»—ПРП», 9 — Партія регіонів, по 7 — «Громадський актив Києва» та Соцпартія, 6 — Народний блок Литвина. Чисельна перевага бютівців у Київраді очевидна. Але становище БЮТ у столичній міськраді приблизно таке ж, як становище Партії регіонів у парламенті. З тією лише різницею, що створення більшості в міськраді взагалі нічим не регламентоване. За великим рахунком, для ефективної роботи міськради достатньо й ситуативної більшості, яка формується щоразу для прийняття того чи іншого рішення. Для початку ж роботи вона необхідна, щоб розподілити комітети й посади у виконавчій владі Києва.

Безумовно, у цьому процесі братиме участь Леонід Черновецький, який здобув мерську посаду в Києві. Найгостріше Леонід Михайлович потребує бойового заступника. Вимоги до кандидата: здатність приходити на роботу вдосвіта, не мати звички кілька разів на рік їхати у відпустку і з задоволенням займатися проривами на трасі та чищенням вулиць від снігу. За деякими даними, пан Черновецький уже пропонував цю роль екс-мерові Олександру Омельченку й колишньому радникові Леоніда Кучми — Олександру Волкову. Але згоди не отримав.

Тим часом у багатьох зріє впевненість, що при такому специфічному мері центр ваги прийняття рішень буде переміщено в Київраду. У кожному разі, що це бажано – говорили представники різних політичних сил. У зв’язку з цим украй важливо, хто обійме посаду секретаря Київради. Одним із претендентів на це крісло є Михайло Бродський. У цьому є певна логіка. БЮТ — найбільша фракція в законодавчому органі столиці. Михайло Юрійович виступав ідеологом кампанії БЮТ на виборах у Київраду, заради чого відмовився від місця в парламентському списку. Він — ліва рука Юлії Тимошенко, за яку віддали голоси майже 40% киян. У Бродського є ідея. І він уже звик, що його новації спочатку здаються надто сміливими, зате потім набувають великого поширення. Він був першим, хто відкрив обмінні пункти, хто почав завозити меблі з-за кордону, хто з точністю до відсотка передбачив результат парламентських виборів і хто ще рік тому стверджував, що мером Києва стане Черновецький.

Разом із «Громадським активом Києва», контрольованим членом фракції БЮТ Андрієм Івановим, у Бродського вже налічується близько п’ятдесяти «багнетів». Залишається домовитися тільки з «Нашою Україною» або блоком Черновецького, і більшість у Київраді можна вважати сформованою. Однак багато людей остерігаються постаті Бродського. Багато хто в політичній тусовці боїться не так його новаторських ідей, як його надзвичайно гарячої вдачі й некерованості. Навіть коли йдеться про Тимошенко, чий авторитаризм уже став притчею во язицех, у багатьох неодноразово виникало запитання, хто на кого більше впливає — Тимошенко на Бродського чи навпаки. Однак у цій ситуації Михайло Юрійович, швидше за все, виявиться залежним від позиції Юлії Володимирівни. Цілком імовірно, їй доведеться стати гарантом домовленостей, досягнутих під час створення коаліції в Київраді. А отже, їй доведеться вирішувати: бути Бродському секретарем Київради чи не бути. Нам же із вами має бути зрозуміло одне: якщо в Київраді виникне війна і протистояння проляже по лінії мер — міськрада, то надії киян на поліпшення життя у столиці будуть поховані. Бо Київ — це не тільки земля, бюджет і влада, а також ще й дороги, жеки, каналізація, теплотраси, люки та ліфти.

— Михайле Юрійовичу, оскільки Блок Юлії Тимошенко отримав більшість місць у Київській міській раді, ви тепер можете вибирати, з ким із політичних сил, які пройшли в раду, вступати в коаліцію. При цьому для створення більшості вам достатньо об’єднатися тільки з одним із потенційних союзників. Хто це буде: блок Леоніда Черновецького, «Пора»—ПРП чи «Наша Україна»?

— В усьому цивілізованому світі більшість у будь-якому представницькому органі формує партія-переможець. Лузери не створюють більшості. Такі правила гри. І логіка їх проста. Більшість виборців столиці підтримали БЮТ. І їхня думка значно важливіша, ніж бажання окремих політичних груп. З урахуванням цієї думки ми й створюємо рівновагу в суспільстві. Адже рівноваги тільки у міськраді мало. Вона має бути в самому місті, у громадській думці киян. А тим часом БЮТ на виборах набрав 570 тисяч голосів. Більше, ніж мер, за якого проголосували 457 тисяч киян.

— Це на виборах до Верховної Ради. А на виборах у Київраду БЮТ, відповідно до офіційних даних, підтримали 354 666 жителів столиці.

— Так, на виборах у Київраду ми отримали менше. Але пов’язано це з тим, що люди плуталися в номерах, а також із вкрай брудною кампанією, розв’язаною в Києві проти БЮТ. І вела цю кампанію передусім партія «Наша Україна», до якої увійшли, по суті, всі олігархи Омельченка та представники кількох інших кланів. Займалася цим і «Європейська столиця», яка також представляла клани. Ситуація, що склалася в Києві після нинішніх виборів, повертає нас у старі часи, коли клани посилали в Київраду своїх представників. Я не хочу нікого скривдити, але сьогоднішня Київрада — це, радше, представницький орган кланів, ніж киян.

— Ви хочете сказати, що серед депутатів Київради від Блоку Юлії Тимошенко немає жодного представника великого бізнесу?

— У нас, звісно, також є великі підприємці, пов’язані з київським бізнесом. Але перед тим, як включити їх у список, блок поставив їм чіткі умови. Було сказано, що ми готові використовувати їхні знання, досвід, розуміння розвитку міста, але правило для всіх одне. Усі депутати, котрі пройшли до ради за списком БЮТ, відкриті для виборців і діють у суворій відповідності з задекларованим принципом: «Справедливість є, і за неї варто боротися». І це не високопіарні слова. Це можна буде перевірити. А коли подивитися на списки інших і розібратися, хто є хто, стане зрозуміло: люди, котрі там є, по суті, прийшли в Київраду... Як би це більш м’яко висловитися?

— Та кажіть прямо — заробляти гроші.

— Правильно. І таких божевільних, як Бродський, там дуже мало. Він для них — чужорідне тіло. І перша проблема, на яку ми наразилися в Київраді, аналогічна тій, що виникла в масштабах країни: «Наша Україна» готова вступати в коаліцію з БЮТ, та лише за умови, якщо Тимошенко не буде прем’єр-міністром. Так і в Київраді — і «Наша Україна», і всі інші готові об’єднуватися, але тільки аби Бродський не був секретарем міськради. Бо хабарів він не бере й домовитися з ним неможливо. І це реальна проблема. Мені всі друзі кажуть: «Мишко, ти дай добре інтерв’ю, скажи, що з усіма будеш співробітничати, що ні в кого нічого не забиратимеш, що все залишиться, як було. І тебе пропустять на це місце, і все буде чудово». Ні, я не готовий! Я не даватиму жодних добрих інтерв’ю і не збираюся нікого обманювати. Якщо мене оберуть секретарем ради, у Києві буде справжнє Магдебурзьке право. Київська міська рада здійснюватиме в місті владу й контроль від імені киян. Не буде жодного безконтрольного менеджера, тобто члена виконкому. Мер буде підконтрольний раді. Комісії працюватимуть чітко й відкрито. І кияни знатимуть правду. Але з моїм обранням секретарем ради, щоб ви знали, не згодні навіть деякі члени БЮТ.

— І хто ж це?

— Наразі без імен.

— А вони-то чому?

— Ну, а як же! Ставши секретарем міськради, я буду значно самостійніший. А в деяких моїх соратників також є свої інтереси в Києві. Представники низки інших партій вступили зі мною в конфлікт з того самого приводу. Усі чомусь вирішили, що з’явився доступ до казни, і її відразу потрібно почати розкрадати. А я не дам! Чому? Бо я божевільний. 1995 року я перший заявив: оскільки свобода слова в нас задекларована Конституцією, моя газета писатиме правду. Мені сказали: віддай газету. Я не віддав. У мене все забирали, мене загнали до в’язниці. Мене мучили. І вже тоді мені казали: «Ти що, хворий? У тебе все було. Навіщо ти всім цим ризикнув? Навіщо підставив своїх людей?». Минули важких десять років, і я довів, що просто був першим. Як колись першим відкривав обмінні пункти. Настав інший час, і тепер я знову доводитиму, що в розумінні тих, хто живе винятково заради заробляння грошей, я божевільний.

— Ви хочете сказати, що Михайло Бродський — абсолютний безсрібник?

— Заробляння грошей не є метою мого життя. Для мене, звісно ж, важливо, аби моя сім’я була сита, аби в нас усе було нормально. Я хочу розвивати в Києві баскетбол, який мені подобається. Як меценат, як спонсор робити багато чого іншого, про що я не розповідаю на кожному розі. Мені дуже подобається, коли мені дякують люди. Мені ще тато казав: головне в житті — подяка. Ми ж не заберемо з собою на той світ ані гроші, ані дорогі автомобілі, ані котеджі. Після нас залишаються наші діти. І мені дуже не хотілося б, аби мої діти опинилися в такому становищі, у якому сьогодні перебувають діти, скажімо, Кучми, Лазаренка, Щербаня або того ж таки Пукача...

І позаяк від мене це залежатиме, я не дам красти київським чиновникам, котрі всі без винятку (нехай подають на мене в суд!) беруть участь у крадіжці. Омельченко створив систему кругової поруки — усі крадуть, хто що може. І тому ніхто нікого не ловить за руку. Чому Омельченко набрав 20%? Бо киянам набридла ця система.

— А пояснити, чому майже третина жителів столиці віддала голоси Леоніду Черновецькому, ви можете?

— Це окрема тема. Можливо, він, справді, як уже хтось зауважив, виявився тим раком, який хороший на безриб’ї? А можливо, він просто розумніший від інших, роблячи при цьому вигляд, що він... трішки не такий, як усі? Адже всі вороги накинулися на нього лише після того, як він переміг. А де ж вони були раніше? Не сприймали його всерйоз? Позаяк він зумів зробити так, що опоненти не сприймали його всерйоз, виходить, може зробити й... Я, приміром, вірю, що Черновецький прийшов працювати чесно.

— Це правда, ніби Леонід Михайлович був єдиним, хто подав реальну допомогу вашій сім’ї, коли ви опинилися за гратами?

— Я знаю Черновецького п’ятнадцять років. І він допомагав мені не один раз. Як, утім, і я йому. Тільки він погодився через свій банк виплачувати гроші вкладникам мого банку «Денді», який розорила влада. А потім його затаскали по міліцейських кабінетах. Можу розповісти, як я прийшов до Черновецького й сказав: «У твоєму банку закладене все моє майно під кредит, за який я не можу виплачувати відсотки, тому що я — банкрут. Продавай». І він вісім місяців не брав із мене відсотки, поки я не оговтався і не почав їх виплачувати. Черновецький справді спроможний на людські вчинки. З іншого боку, ми до багато чого ставимося по-різному, і наші погляди на цілий ряд речей не збігаються. Та якщо нам удасться знайти спільну мову, мені здається, ми зможемо попрацювати на киян і показати, яким насправді має бути наше місто.

— У Києві ще жодного разу не було мера-киянина. Які, на ваш, корінного киянина, погляд, найважливіші проблеми столиці, які необхідно вирішити насамперед?

— Візьміть, приміром, готель перед фунікулером. Ну, те, що це архітектурне каліцтво, навіть не обговорюється. Проте це ж і дуже небезпечне сусідство! Фунікулер потрібно закрити. Я колись у молодості брав участь у його будівництві. І можу сказати: якщо вагончик раптом зірветься, він летітиме донизу на площу. І жодна людина, яка буде там, не зможе врятуватися. Людям не дасть розбігтися цей готель. Вагончик уріжеться в нього, і там загинуть люди. Щось треба з цим робити. Другий приклад — скандально відомий будинок за адресою Грушевського, 9а. Ну, скільки можна сперечатися? Потрібно зняти кілька верхніх поверхів і закрити цю тему. Он в Іспанії багатоповерховий будинок, побудований з порушенням прийнятих там норм, взагалі акуратно підірвали.

А дискусії навколо Центрального стадіону? Я пам’ятаю, як у 1975 році там відбулася давка після того, як хтось вистрілив сигнальною ракетою. Загинула молода людина, а багато інших людей одержали травми. Чому дотепер питання безпеки на стадіоні так і не вирішено? А куди ставити численні туристичні автобуси, які з’їжджаються до Києво-Печерської лаври? У будинок до Парцхаладзе, який він там зібрався будувати? Щоб ви знали, у нього відведений під новобудівлю майданчик прямо біля Лаври... Київ — православна Мекка. Чому тут ніхто дотепер як слід не розвивав туризм, не будував готелі. Києву потрібні розв’язки. І ми їх будуватимемо.

Та головним своїм пріоритетом я навіть не як член БЮТ, а як корінний киянин вважаю безпеку людей. Столична влада повинна щодня пильно стежити за тим, скільки чоловік загинуло в дорожньо-транспортних пригодах, скільки було пограбовано на вулицях міста, скільки не дочекалося надання невідкладної медичної допомоги, скільки народилося нових жителів столиці й скільки померло? Киянам щодня повідомлятиметься ця статистика. Ми оцінюватимемо роботу київського менеджменту тільки через призму цих цифр.

— До речі, про безпеку. Чи буде, нарешті, створено муніципальну міліцію?

— Буде, обіцяю. Фракція БЮТ у парламенті ініціюватиме прийняття відповідного закону. І в київській муніципальній міліції стануть працювати тільки кияни.

— Дотепер вони щось не особливо прагнули туди, через що в київській міліції працюють в основному іногородні.

— А ми платитимемо їм хороші гроші й даватимемо житло. Та якщо хтось упродовж 25 років своєї служби хоч раз прокрадеться або візьме хабара, він втратить житло, зарплату та пенсію. До муніципальної міліції набиратимуть тільки жителів Києва. Щоб у них у цьому місті жили мати з татом, однокласники, зростали їхні діти. Тоді міліціонер знатиме, що він відповідає за безпеку своїх рідних і друзів. І якщо він прокрадеться, то ганьба ляже на всю його сім’ю. Йому нікуди не сховатися від цього, він тут живе. Це його місто.

— Ви самі назвали Київ християнською Меккою. Як ви ставитеся до того, що градоначальником Києва став представник нетрадиційної харизматичної церкви?

— Я сам іудей, хоча моя дружина, мама, брат і діти — православні... Давайте навчимося оцінювати людину не за його національною приналежністю, віросповіданням і кольором шкіри, а виходячи з того, чесний він чи покидьок, професіонал чи профан. І тоді випадок, який відбувся у Франції, не здаватиметься нам чимось екзотичним. Там теж багато хто кричав, що мером Парижа ніколи не виберуть гомосексуаліста. Проте вибрали, і тепер парижани моляться на свого мера. Тому що він вирішив питання з пробками на дорогах, житлові проблеми й багато іншого. Головне, що Черновецький — громадянин України й давно живе в Києві. І судити про нього як про мера будуть за його діловими, професіональними та людськими якостями.