ПЕТРО СИМОНЕНКО: ПОТЕБЕНЬКО — СПІКЕР? НЕ ЗНАЮ, ЗВІДКИ ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ

— Петре Миколайовичу, яка ваша думка з приводу продажу зброї країнам, щодо яких існують заборонні резолюції ООН?

— Я хотів би нагадати, що ще в позаминулому скликанні Верховної Ради фракція комуністів ініціювала створення слідчої комісії з вивчення проблем, пов’язаних із торгівлею зброєю. Її очолював Сергій Синченко, безпартійний, але член нашої фракції, кадровий офіцер Служби безпеки, досить компетентна людина. Якщо ви пам’ятаєте, тоді в англійській пресі були повідомлення про реалізацію озброєнь із території України в обсязі 30 мільярдів доларів.

Я переконаний, що як країна-засновниця ООН Україна зобов’язана чітко керуватися резолюціями, пов’язаними із забороною торгівлі зброєю щодо певних країн і регіонів. Що стосується взагалі ринку озброєнь і торгівлі зброєю, на мою думку, Україна повинна була б змінити свою політику і вести її в контексті відповідних домовленостей із Росією, Білоруссю й іншими державами в рамках Ташкентської угоди, хоча ми і не підписали її. Це дало б можливість проводити узгоджену, вивірену і вигідну політику з точки зору реалізації тих чи інших озброєнь. У нас же, як правило, угоди укладаються в догоду якійсь із фінансово-політичних груп. Один приклад: «здається» індійський ринок переоснащення танків і бойових машин піхоти, а той, хто займається реалізацією труб, отримує за це відповідну квоту на їхню реалізацію.

Всяка незаконна торгівля зброєю підриває авторитет і довіру до України. Це може бути використано і навмисно для того, щоб чинити політичний тиск на представників вищих ешелонів влади в Україні. Але це зайвий раз підтверджує, що в нас, на жаль, останнім часом вище політичне керівництво країни використовується більше в ролі маріонеток, коли під певним тиском від нього домагаються рішення вже геть інших питань. Тому ще раз підкреслюю: це дуже складна проблема, нею треба займатися на дуже високому рівні і не допускати до її вирішення представників комерційних структур, а тим більше тих, які створені на базі приватного капіталу. Це має бути чітка державна політика.

— Чи має, на вашу думку, «касетний скандал-2» реальну основу для його розвитку?

— Я не виключаю. Виходячи із того, чим займалася слідча комісія, і як парламентська більшість у Верховної Раді минулого скликання терміново її ліквідувала, а також із того, як тяжко нам діставалася будь-яка інформація, і як її отримання блокувало Міністерство оборони.

— А яким чином він уплине на внутрішньополітичну ситуацію в країні?

— На рівень життя в країні це, безумовно, не вплине. Він погіршуватиметься і далі. А на політичну ситуацію скандал уплинути може. З точки зору посилення залежності вищого політичного керівництва України від зовнішніх чинників впливу. І я не виключаю, що першими серед тих, хто порушуватиме це питання у своїх стратегічних інтересах, будуть США. Вони в цьому зацікавлені з двох причин: по-перше, щоб захистити свій ринок торгівлі зброєю, по-друге, для остаточного перетворення керівників нашої країни на маріонеток, які виконуватимуть усе те, що їм накажуть. Це посилюватиме протистояння з Росією. Але тиск на керівництво країни чинитимуть ще й з метою прискорити його зміну, із метою проведення дострокових президентських виборів. Я не кажу про те, потрібні вони чи ні, сам цей пост давно треба скасувати. А я кажу про те, що це буде використано для того, щоб перетворити Україну на плацдарм політичної напруженості в Європейській частині колишнього Радянського Союзу.

— Скажіть, комуністи, як і раніше, готові до реалізації ідеї про імпічмент Президенту, до якого вони закликали під кінець роботи минулого парламенту? Ви збираєтеся об’єднувати зусилля із Сергієм Головатим і Григорієм Омельченком, які виступили цього тижня з аналогічними пропозиціями?

— Я хотів би звернути увагу, що проект закону про процедуру імпічменту комуністи вносили ще понад два роки тому. Він тривалий час лежав під сукном, і після перевороту у Верховній Раді, природно, не включався до порядку денного. Фракція КПУ, якщо ви пам’ятаєте, з великими труднощами домоглася, щоб його було туди включено. Ми глибоко переконані: процедура імпічменту має регулюватися законом. Якщо такий закон буде прийнято, то торгівля зброєю, безумовно, може стати одним із ключових моментів. Бо без відома глави держави це відбуватися не могло.

— А якщо Омельченко з Головатим запропонують свій проект закону про імпічмент, ви готові його підтримати?

— Якщо вони пропонуватимуть свій проект, то стане очевидно, що Омельченко з Головатим, як і завжди до цього, відіграють роль одномоментних політичних інтриганів, які не хочуть доводити до кінця жодної справи. Якщо ж вони дійсно готові вести оголошену ними боротьбу до кінця, ми будемо послідовні. У нас сьогодні є безліч аргументів, на основі яких ми можемо заявити: після прийняття закону про імпічмент має розпочатися його процедура.

— Серед сили-силенної висловлюваних сьогодні припущень щодо конфігурації парламентської більшості найчастіше зустрічається сполучення «Комуністи — «За єдину Україну!». Наскільки імовірний такий альянс?

— Вище політичне керівництво партії прийняло рішення про те, що ми повинні брати участь у переговорах із усіма, хто висловив бажання вести з нами діалог. Завдання, яке при цьому ми вирішуємо, — максимально сприяти поліпшенню організації роботи нашої фракції з точки зору виконання як передвиборної програми, так і тих зобов’язань, які брали перед виборцями комуністи-мажоритарники. І в ході переговорів ми пропонуємо врахувати наші пропозиції, що стосуються участі наших представників як у керівництві парламентом, так і в керівництві парламентськими комітетами.

Однак я хотів би зауважити: ніякої парламентської більшості у Верховній Раді всі десять років не було і не буде. Буде, як і раніше, ситуативний збіг при кожному окремому голосуванні позицій декількох фракцій. Про перспективи створення парламентської більшості потрібно просто припинити говорити, оскільки її не буде. Поки для її створення з’явиться ідеологічна база, більшості не може бути. А ідеологічна база для більшості — це воля виборців. Останні ж вибори, з огляду на те, як вони проходили, — це не воля виборців. Це, на жаль, воля і, скажімо так, інтереси капіталів.

— Гаразд, будемо вважати, що з волею виборців у нас не склалося, але для створення більшості, нехай і тимчасової, існує ще такий цементуючий склад, як розподіл керівних посад у ВР. Як показав досвід «лютневої революції» 2000 року, це досить дієвий стимул для об’єднання.

— Що стосується парламентського перевороту 2000 року, тоді пропрезидентські фракції згуртувало не стільки прагнення портфелів, скільки страх, викликаний критичною ситуацією в Україні. Їм треба було відвернути увагу їхніх майбутніх виборців від реальної ситуації в країні і переключити на те, що відбувалося в парламенті. Що стосується наших сьогоднішніх переговорів, ми керуємося одним: яким чином дати діяльності того чи іншого комітету максимальну ефективність. Щоб він не був інструментом маніпуляції законами в руках певних груп, а працював в інтересах людей.

— Однак хочете ви того чи ні, щоб досягти декларованих вами цілей, КПУ доведеться брати участь в альянсі тих політичних сил, об’єднання яких дасть заповітні 230—240 голосів, необхідних і достатніх для обрання парламентського керівництва. І за всього розмаїття вибору іншої альтернативи, окрім як приєднуватися або до «Нашої України», або до «За єдУ» у вас немає. Який із союзників для вас є кращим?

— Я не виключаю ні один, ні другий варіант. Переговори лише почалися, і залежно від того, до яких домовленостей вони призведуть, ми і будемо приймати остаточне рішення — із ким комуністи складуть ситуативну більшість при голосуванні за керівництво Верховної Ради.

— Чи правда, що на пост спікера комуністи пропонуватимуть кандидатуру Михайла Потебенька?

— Я не знаю, звідки взялася ця інформація. Ми це питання не обговорювали, і, відповідно, я не можу підтвердити достовірність цієї інформації.

— Питання про те, перейде пан Потебенько в парламент чи залишиться в кріслі генерального прокурора, як і раніше, не вирішено?

— Ще ні. На жаль, звільнення з посади генерального прокурора повністю знаходиться в руках Президента. І ми розуміємо, що сьогодні Потебенько їм усім дуже незручний. Про це просто мовчать. Спроба усунення Потебенька під час «касетного скандалу» не увінчалася успіхом лише через жорстку позицію комуністів.

— Ви беретеся стверджувати, що наш генеральний прокурор — запеклий опозиціонер, від якого влада не знає як позбутися?

— Якби Михайлу Олексійовичу вдалося вирішити всі кадрові питання так, як він це бачить (він же не прийшов у нову створювану структуру зі своїм кадровим потенціалом), тоді можна було б про щось говорити. Але він змушений сьогодні в умовах конкретної структури вести боротьбу за те, щоб прокуратура не була інструментом боротьби в руках мафіозних кланів. Судова система в нас наскрізь корумпована, та ж проблема з арбітражним судом, ви прекрасно знаєте, у кого під контролем перебуває Вища рада юстиції та Вища рада суддів. Прокуратура ж в особі Михайла Потебенька — єдиний орган, до якого не можуть підібратися клани. Не випадково за посаду Потебенька точиться сьогодні така жорстка боротьба. Якби ми були впевнені, що він, залишившись у прокуратурі, працюватиме стільки, скільки в нього є можливості перебувати на цій посаді, а не як того побажає Президент, то можна було приймати рішення про те, щоб Михайло Потебенько продовжував очолювати Генпрокуратуру. Величезну користь він, знаючи зсередини всі процеси, пов’язані з криміналізацією, із корумпованістю суспільства, може принести, працюючи й у парламенті. Ще раз хочу підкреслити: це рішення не прийнято остаточно лише тому, що в даній ситуації Президент, якому не зручний Потебенько, може в будь-який момент підписати указ про його відставку.

— Петре Миколайовичу, чи готові комуністи голосувати за спікера Литвина?

— Залежно від того, як завершаться переговори. Якщо позитивні результати будуть досягнуті в переговорах із представниками «За єдУ», ми будемо обговорювати питання, які мають відношення до спільної позиції щодо визначення керівництва Верховної Ради. Буде знайдено компроміс із блоком «Наша Україна», ці питання обговорюватимуться і з ним.

— Чи повинен, на вашу думку, йти у відставку уряд Кінаха?

— Річ у тім, що питання про уряд порушується для того, щоб розширити поле для певних домовленостей, для ведення політичних торгів. Тобто комусь — керівництво Верховною Радою, комусь — керівництво Кабінетом міністрів. З урахуванням того, що становище Президента сьогодні дуже хитке і його оточення розуміє, що керівництво Кабміном є серйозною підпоміччю для певної політичної сили і певного клану на прийдешніх президентських виборах, і порушується це питання.

Комуністи бачать урядове питання в іншій площині: мине перше півріччя нинішнього року, і, проаналізувавши результати цього періоду і другого півріччя 2001 року, ми зможемо подивитися — а чи в змозі нинішній склад Кабінету міністрів управляти процесами, що йому вдалося зробити? Тоді і можна буде у відповідності з Конституцією порушувати питання про довіру чи недовіру уряду.

— А якщо все ж уряд Кінаха не встоїть, чи підтримають комуністи на посаді прем’єра, скажімо, кандидатуру Сергія Тигипка?

— Наша позиція не змінилася з часу останнього затвердження прем’єр-міністра: за Тигипка фракція не голосуватиме.

— А за Олега Дубину?

— Якщо відповідь стосовно Тигипка однозначна, оскільки його кандидатура обговорювалася ще після відставки Ющенка, то стосовно Дубини питання не обговорювалося. Обговоримо — я буду готовий вам відповісти.

— Як ви ставитеся до кандидатури на прем’єрський пост Віктора Януковича?

— Я глибоко переконаний, що в даній ситуації у жодному разі не можна йти шляхом надання посади прем’єр-міністра представникам того чи іншого клану чи регіональної групи. Тут має бути чітка кадрова політика, якої сьогодні в Україні, на жаль, немає.

— Скажіть, а чи правда, що на червень заплановано три з’їзди: Компартії Симоненка, Компартії Гуренка й об’єднавчий з’їзд?

— Ну, не в червні, а наприкінці травня. Так, дійсно, ми повинні довести до логічного завершення питання, котре 27 грудня 2001 року було вирішено Конституційним судом, який повністю реабілітував усіх комуністів України. Ми хочемо, щоб у наших прибічників не виникало сумнівів із приводу єдності Компартії. І маємо намір провести відповідні з’їзди для того, щоб, користуючись рішеннями Конституційного суду про реабілітацію Компартії України, відновити структуру, яка б у повному обсязі — юридичному та політичному — забезпечила спадкоємність діяльності КПУ, зареєстрованої ще в липні 1991 року.

— Чи слід після цього очікувати процесів, пов’язаних із поверненням Компартії тієї власності, якою вона володіла за часів Радянського Союзу?

— Ми подивимося, яким чином треба порушувати це питання на основі рішення Конституційного суду. Рішення КС розділяє поняття власності Компартії України на дві частини: КПУ має право претендувати лише на ту власність, яка належала їй після перереєстрації 22 липня 1991 року, а те майно, котре, знаходячись на території України, було власністю Компартії всього Радянського Союзу, до нас стосунку не має. Там виникає дуже багато юридичних питань, роботу над якими ми ще не завершили. Але я хочу запевнити тих, кого хвилює ця проблема: там, де за рішенням, хоча і незаконним, тодішньої Верховної Ради будинки, приміщення й інша власність комуністів були передані (і сьогодні використовуються) народу України, ми питання про повернення порушувати не будемо. Там, де під приводом передачі народу власність було віддано банкірам, різноманітним комерційним структурам, ми, природно, маємо право порушити питання про повернення. Так само, як маємо право порушити питання про ті грошові кошти, що були на рахунку Центрального комітету партії. Це грошові кошти, а не будинки і споруди. Тут очевидно, що КПУ після вирішення організаційних питань, тобто проведення об’єднавчого з’їзду, має всі юридичні підстави порушити це питання.

— А лояльність суду при розгляді цього питання залежатиме від того, наскільки «правильно» комуністи будуть поводитися сьогодні?

— Ви ж самі не раз були очевидцем того, як усі подібні міфи йшли в небуття, щойно закінчувався період тієї чи іншої кампанії. Ви говорите про якусь лояльність, а хіба ми з 1994 року, коли Мороз не підписав проголосоване Верховної Радою рішення про зняття заборони діяльності Компартії, не боролися за відновлення справедливості? Те, що Конституційний суд, хоч би під яким впливом адміністрації Президента він перебував, мав прийняти саме те рішення, що винесено, було очевидно. Адже інакше кошти виплачувалися б із державної скарбниці так само, як комуністам Туреччини після відновлення турецької компартії Європейським судом. І всі тут чудово знали, що комуністам Туреччини рішенням Європейського суду заплатили 30 мільйонів доларів. Тому так довго і розглядалося наше питання, а це ж було перше подання в Конституційний суд. Вони знали, що у випадку негативного для нас результату (а підстав для цього не було), ми б звернулися в Європейський суд, і це були б десятки мільйонів доларів компенсації.

— Однак ці десятки мільйонів доларів були б забрані в наших же громадян?

— Я прошу вибачення, тоді б ми з вами повинні були б відповідати на запитання, чому в нас судова влада настільки корумпована. І що ми особисто як громадяни України зробили для того, щоб у нас не було цієї корупції. А якщо для аргументу говорити про те, що компенсацію було б виплачено з державної скарбниці, тоді виходить, що ми, комуністи, як громадяни України не маємо права відстоювати свою честь і гідність у Європейському суді? У європейські структури прагнемо увійти, а звертатися до Європейського суду не повинні?

— Петре Миколайовичу, а якщо на майбутньому об’єднавчому з’їзді Компартії постане питання про лідерство, чи не може трапитися так, що ви будете переобрані у зв’язку зі, скажемо так, не дуже блискучими результатами партії на парламентських виборах?

— Я переконаний, що це питання не стоятиме на порядку денному.