Нові опозиціонери

Жорстка й потужна опозиція, яку Віктору Ющенку обіцяли його супротивники на виборах, за місяць, між «третім туром» та інавгурацією, пом’якшилася та ослабла. Партія Віктора Медведчука готується опонувати не президенту, а окремим його рішенням. У партії Віктора Януковича в опозицію хоче лише він сам.

Місяць тому збереження сильної опозиції здавалося унікальним плюсом нашої революції. Звичайно революції змітають стару владу, відкриваючи новий найкоротший шлях до того, щоб зіпсуватися і набути пороки старої. Здавалося, Ющенку це не загрожує. Крім комуністів, які втрачають вплив, про готовність разом піти в опозицію до нового президента оголосили Партія регіонів і СДПУ(о). Мільйон офіційних членів, підтримка олігархів і популярність брендів робили альянс есдеків і регіоналів серйозною силою, спроможною взяти реванш на виборах 2006 року, що негайно стало розглядатися як один із сценаріїв.

Нині це виглядає утопією. Партія регіонів перед загрозою обвалу. Її 600-тисячне членство було досягнуто методами, які ще до програних виборів виглядали авантюрою. Керівництво партії сформували з чиновників, директорів і підприємців, чия політична мета полягала в одному — отримати дах. Рядовий склад створювався напівавтоматичним прийомом усіх їхніх підлеглих. Нині Партія регіонів — чудовий доказ того, що так робити не варто. Скільки членів готові підтвердити наявність квитка, сказати не може ніхто. Проте тисячі чиновників, зокрема ті, хто займав у партії значні посади, уже розчинилися. Рядові члени поводяться так само. Цього тижня до будинку Верховного суду підтримати позицію Януковича приходили есдеки, члени православних організацій, неорганізовані виборці. Кого не було — то це київської організації Партії регіонів.

Ті, кого ще можна знайти, вимагають змін. Сильні організації — як миколаївська й харківська — не готові далі жити за формулою «ми подумали, і Донецьк вирішив». Їхні лідери хочуть відверто обговорити поразку, оцінити внесок кожного й змінити розстановку сил. Донецьк — не менший головний біль для лідера партії. З 2002 року його підтримка рідною групою визначалася посадою прем’єра та перспективою стати президентом. І те й інше Янукович втратив. Тепер Рінат Ахметов і Борис Колесников вирішують, чи потрібний їм далі багаторічний партнер.

Таке саме запитання ставлять собі Андрій Клюєв з Едуардом Прутніком — два найближчих соратники Януковича, яких він виростив і яким вірив. Після другого туру обидва фактично саботували кампанію. Це переконливий сигнал для їхнього боса, що потрібно щось змінювати.

Його ідея переходу в непримиренну опозицію під гаслом «У мене вкрали перемогу» не викликає ентузіазму ні в кого. Вона невигідна. З погляду Ахметова це лише ускладнює завдання зберегти бізнес і вплив на область. Клюєва, над яким дамокловим мечем висять плівки, які свідчать про його ключову роль у фальсифікації виборів, це наражає на додатковий ризик. Інші політики та бізнесмени, пов’язані з Партією регіонів, мають схожі інтереси, відрізняючись лише тим, що — менш одіозні. Левова їхня частка вважає себе незаплямованою, бачила опозиційну діяльність у страшних снах і шукає шляхи до співпраці з Президентом Ющенком. Володимир Рибак і Раїса Богатирьова уже відкрито сказали своєму лідеру, що фракція не готова йти на барикади. Якщо Янукович цього не зрозуміє, більшість його прибічників або піде, або знайде собі нового лідера. На перше розраховує Євген Кушнарьов, який створив альтернативний проект. Друге може підняти Колесникова, котрий найбільше підходить на роль наступного донеччанина, який намагатиметься скорити київські висоти.

Поки Янукович ще може врятуватися. Остаточний хрест на ньому не поставив ніхто. Гарним прикладом є Микола Азаров, який не поспішає виводити своїх людей із фракції «Регіони України». Головна причина — усі вичікують, чи будуть репресії з боку Ющенка. Якщо команда нового Президента розпочне активні переслідування старої влади й бізнесу, Янукович буде затребуваний. 13 мільйонів голосів у третьому турі — це великий актив. І поки що він зберігає Януковичу місце в категорії важкоатлетів. З його допомогою можна апелювати до людей, скріплювати сили в парламенті та об’єднувати медіа-ресурс.

З іншого боку, цей актив не буде вічним. Саме по собі друге місце на виборах 2004 року не гарантує Януковичу й тим, хто буде разом із ним, успіх на виборах 2006 року. За Януковича голосували виборці, які вважали, що він краще за Ющенка впорається з повноваженнями, подбає про російську мову й не залишить пенсіонерів. Тепер у Ющенка є можливість спростувати цю думку. До того ж на виборах нової Ради Ющенко буде не єдиною силою. Голоси виборців Сходу й Півдня — чудове поле, з якого хочуть зібрати врожай чимало інших політиків — від Володимира Литвина до Юлії Тимошенко. Як ви думаєте, чому соціалісти вже лобіюють законопроект про розширення статусу російської мови?

Керівник штабу Януковича в «третьому турі» Тарас Чорновіл вже подав своєму лідеру проект перетворення його на переконливого лідера опозиції. Янукович має сфокусуватися на соціальній політиці, навчитися спілкуватися з журналістами, зрозуміти, навіщо потрібна підтримка громадських організацій, і реформувати партію. Як і перед «третім туром», на папері цей план виглядає чудово. Питання лише в тому, чи здатний лідер Партії регіонів ТАК змінитися?

Януковичу, який нині самотньо проводить дні в пустельному «Зоряному», можна поспівчувати. Для нього революція триває. У листопаді доля довела йому, що його план останніх трьох років був самогубством. У грудні він переконався, що в нього немає ефективних соратників. Тепер стоїть питання про те, наскільки дієздатний він сам. Таке зможе пережити не кожний.

Поки що люди, які спілкуються з ним, зазначають лише одне — образу. На США, у втручанні яких він бачить головну причину своєї поразки. На Кучму, який відмовився силоміць зробити його президентом. На команду, яка з’їла стільки грошей і виявилася ні на що не здатною у вирішальний момент. Єдиний політик, на якого Янукович не ображений, — це Медведчук, котрий залишився зі своїм кандидатом до кінця.

Проте лідер соціал-демократів нині теж розмірковує, в яку гру йому зіграти. І чи є в ній Янукович. СДПУ(о), відбір у яку здійснювали набагато ретельніше, ніж у Партію регіонів, розвал загрожує меншою мірою. І до ідеї переходу в опозицію есдеки ставляться з меншим страхом. Ідея не подобається бізнесменам і чиновникам. Та багато голів регіональних організацій, чия вага в партії після краху системи зросла — Іван Різак, Володимир Заєць, Вадим Місюра, Микола Песоцький, — бачать у ній і плюси. Леонід Кравчук переконаний, що лютневий з’їзд партії підтримає перехід в опозицію. Питання в тому, що саме есдеки вкладуть у це поняття. Для Нестора Шуфрича це об’єднання під прапором Януковича та агресивної боротьби проти Президента Ющенка. Власне, це план, який Янукович виклав через 20 хвилин після закриття виборчих дільниць 26 грудня. Активна участь есдеків у боротьбі з Ющенком у Верховному суді свідчить про те, що план почав діяти. Та провальний для того, хто програв, хід і результат розгляду — сигнал про те, що варто ще раз подумати.

По-перше, багато соціал-демократів бояться, що така поведінка збільшить силу репресій, на які вони очікують. По-друге, зовсім не факт, що таврування Ющенка як незаконно обраного Президента підвищить популярність СДПУ(о) на парламентських виборах. Ющенко популярний і має всі можливості стати улюбленцем нації. Як з жалем сказав один із есдеків: «Народ сьогодні не хоче чути правду про свій вибір».

Інший варіант, який просуває частина керівників партії, — відмова від жорсткого несприйняття Ющенка. При цьому сценарії СДПУ(о) визнає його Президентом і ставить своїм завданням максимально збільшити соціальні витрати бюджету. Зберегти передвиборний рівень пенсій, зажадати від Ющенка виконати обіцянку збільшити допомогу матерям, лобіювати зростання стипендій. Бюджет-2005 підірваний. І гра на його збільшення може дати змогу есдекам добре виглядати на тлі жорсткої політики нового Президента. При цьому план зберігає за СДПУ(о) можливість конструктивно співпрацювати з новим Президентом і менше боятися візитів податкової.

Янукович у цьому варіанті не обов’язковий. У будь-якому разі, непотрібний у статусі лідера об’єднаної опозиції. Вийде в нього утримати контроль над Партією регіонів і зберегти особисту популярність — чудово. Тоді есдеки і регіонали можуть співпрацювати як рівні партнери. Ні — тоді навіщо за нього триматися?

За деякими даними, Медведчук схиляється до такого сценарію. Він виглядає життєздатніше за варіант бути разом до могили. З іншого боку, відповіді на найболючіше для есдеків запитання — як стати популярною опозицією з нинішніми репутацією і лідером — цей план також не дає. Найближчим часом Медведчук планує повернутися в публічну політику. У минулому він довів, що блискуче вміє розпочинати життя спочатку. Та гріхи надто великі й незрозуміло, коли люди їх відпустять.

Для Ющенка така ситуація сприятлива. Деморалізована й заплямована опозиція дозволяє новому Президенту легко втілювати в життя потрібні ідеї. Лояльна йому більшість у Раді найближчими місяцями може досягти розміру конституційного. Та Ющенку слід пам’ятати, що святе місце порожнім не буває. Якщо він не зможе наповнити бюджет, щоб не довелося знижувати пенсії, якщо не вибудує відносини з Росією, важливі для збереження великого ринку, якщо не почне вирішувати проблему нерозуміння між Заходом і Сходом, голоси його супротивників по кампанії, що завершилася, зіграють проти нього на парламентських виборах. І не надто важливо, чи будуть сили, які ці голоси отримають, називатися Партією регіонів і СДПУ(о).