Нелюбі друзі

Хоча з пропозицією об’єднатися у передвиборну коаліцію «Наша Україна» звернулася відразу до чотирьох учасників парламентського забігу, всім, узагалі-то, з самого початку було зрозуміло, хто є справжнім об’єктом уваги президентської команди. Активна участь фракції БЮТ у поваленні уряду Єханурова в парламенті за підсумками підписання газових домовленостей із Москвою відразу позначилася на рейтингу Блоку Юлії Тимошенко. Слова Юрія Єханурова, які він сказав після голосування парламентом за відставку Кабміну, виявилися пророчими: у нас справді люблять скривджених. Особливо коли є сумніви у справедливості завданої кривди. Результати січневих соціологічних опитувань продемонстрували збільшення кількості тих, хто має намір голосувати на виборах за список, очолюваний Єхануровим. Водночас прихильників БЮТ поменшало. Не набагато, але достатньо для того, щоб у рейтингу електоральних симпатій «Наша Україна» випередила БЮТ і вийшла на друге місце після Партії регіонів.

Це послужило сприятливою обставиною для того, щоб «Наша Україна», усвідомивши свою перевагу, із позиції сильнішого гравця розпростерла обійми: «Приєднуйтеся!». Однак родзинкою проекту угоди про створення помаранчевої коаліції, розісланого БЮТ, СПУ, Блоку Костенка—Плюща і ПРП—«Порі», став не сам текст документа, а додаток до нього. Істотно перевищуючи за обсягом оповідальну частину послання, він містив список посад, запропонованих для розподілу між потенційними підписантами угоди. Всім чотирьом пропонувалося визначити пріоритети щодо представництва їхніх політичних сил у складі Кабінету міністрів, серед губернаторів областей, у керівництві Верховної Ради України та її комітетів, у інших держорганах, склад яких формує парламент. «Прошу також висловити ваше бачення організаційних принципів співпраці політичних сил у межах парламентської коаліції, яку буде створено після виборів 2006 року. Вважаю, що підписання проекту коаліційного договору разом із підтримкою дій теперішнього Кабінету міністрів України закладе міцний фундамент для співпраці наших політичних сил на благо України в майбутньому складі Верховної Ради», — проголошувалося у посланні від імені глави політради Блоку «Наша Україна» Романа Безсмертного.

Куди вже міцніше! Такий відвертий прагматизм відразу послугував підставою для «мочіння» «нашоукраїнців». Не скажеш, що їхні візаві — натури всуціль ідеалістичні. Та їхнє обурення стосовно «дерибану» країни видавалося цілком обґрунтованим. «Об’єднуватися потрібно на базі ідеологічних і програмних принципів», — озвався першим заступник лідера БЮТ Микола Томенко. «Якщо це угода про розподіл посад у майбутньому уряді, нехай домовляються з тими, хто хоче ділити портфелі. А для нас цікавіші принципи, за якими формується коаліційний уряд», — заявив сьомий номер списку ПРП—«Пора» Сергій Соболєв. «Гадаю, що ті, хто пропонує конкретні посади як предмет домовленостей, працюють проти коаліції. Все це потрібно робити після виборів», — поділився враженнями глава Соцпартії Олександр Мороз.

Проте при цьому жоден із адресатів «непристойної пропозиції» не відмовився від участі в переговорах, що мали б звести до загального знаменника позиції єдиної колись помаранчевої команди і явити виборцю коаліційний договір. Ніхто не захотів втрачати бали у свого виборця, який усе ще сповнений бажання бачити майданівську команду єдиною, і тому не відкинув простягнуту руку. Крім того, не у всіх і не завжди публічні заяви збігаються з їхніми справжніми поглядами та намірами. За деякими даними, соціалісти підтримали на переговорах заданий «нашоукраїнцями» діловий тон розмови і дали зрозуміти, що готові делегувати свою людину на посаду глави Національного банку. На додачу до вже наявних у їхніх однопартійців владних кабінетів. Втім, соціалісти відкриті для будь-яких дискусій. Єдине, в чому вони непохитні, то це у своєму прагненні більше не повертатися у статус опозиційної сили. І судити про це можна не лише з їхньої поведінки, а й із окремих висловлювань їхнього лідера. Коментуючи проект угоди, запропонованої «Нашою Україною», Олександр Мороз не виключив можливості коаліції у новому парламенті з «Регіонами України»: «Може бути різна конфігурація провладної коаліції. І ми не проти співпраці, зокрема і з такими політичними силами, як Партія регіонів, аби можна було хоча б нейтралізувати напругу між Сходом і Заходом».

Здається, Олександр Олександрович назвав саме ту політичну силу, від можливості співпраці з якою вперто відхрещуються БЮТ і «Наша Україна», одночасно підозрюючи одне одного в таємній змові з донецькими. Які, у свою чергу, вустами свого офіційного лідера Віктора Януковича з такою ж самою регулярністю заявляють, що не планують вступати в альянси з будь-ким із помаранчевих. Неухильне зростання рейтингу Партії регіонів — факт, із яким не можна не рахуватися. І дуже важко приховати враження від цифри, що вимальовується після підсумовування ймовірних результатів на виборах пропрезидентського блоку і Партії регіонів. Адже виходить та сама шукана більшість, яка дозволяє висувати свого прем’єра і формувати коаліційний уряд. Не піддатися цій спокусі «Нашій Україні» було б легше, якби вона твердо знала, що її місце в альянсі з «регіоналами» не посяде Юлія Тимошенко. Однак такої гарантії немає. І хоча, як випливає з останніх соцопитувань, електоральний врожай БЮТ може виявитися скромнішим, ніж у «нашоукраїнців», додати голосів, яких не вистачає для більшості, може, як уже зазначалося, Олександр Мороз. Ось і доводиться президентському оточенню винаходити засоби, здатні, на їхню думку, запобігти виникненню парламентської більшості без участі «НУ». І недарма необхідність створення помаранчевої коаліції обґрунтовується у проекті угоди потребою повернути президентові статус лідера всієї команди Майдану. «Ми наголошуємо, що наші потенційні партнери мають визнати президента лідером помаранчевої коаліції. І тоді, звичайно, логічним буде визнання за ним права формувати свою команду», — заявив другий представник «Нашої України» у переговорному процесі Роман Зварич.

З іншого боку, Юлія Володимирівна, яка прицвяхувала днями до ганебного стовпа продажних соціологів, що свідомо спотворюють реальну картину електоральних симпатій, стверджує: конкуруватимуть на парламентських виборах лише дві сили — Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів. І така впевненість у перевазі над «Нашою Україною» надихає БЮТ на створення власного проекту угоди про коаліцію помаранчевих сил. Погодившись на пропозиції тимошенківців, «нашоукраїнці» могли б позбутися свого головного страху. Оскільки один із пунктів проекту договору від Тимошенко пропонує відмову сторін, які його підписали, від формування коаліцій із тими політичними силами, що «виступають проти національних інтересів і прагнуть криміналізувати владу, зокрема з Партією регіонів». Проте укладався цей документ, очевидно, зовсім не для того, щоб стати реальною угодою. Свідчить про це інше його положення, в якому потенційні учасники коаліції, крім усього, «вимагають перегляду руйнівних для економіки України газових угод... і притягнення до відповідальності чиновників, винних у зраді національних інтересів». Утім, у процесі переговорів завжди можна знайти компроміс, обмінявши неприйнятне для опонента положення на настільки ж небажаний для тебе пункт, запропонований протилежною стороною.

Що стосується принципів кадрової політики, описаних у проекті договору від БЮТ, то, всупереч заявам «нашоукраїнців» про те, що Тимошенко наполягає на своєму прем’єрстві після виборів, цього там немає. Зазначено лише, що свою кандидатуру на посаду глави Кабміну пропонує та політична сила, яка набере найбільшу кількість голосів виборців, порівняно з іншими учасниками коаліції. А інші вакансії учасники альянсу заповнюють по черзі, згідно з одержаними на виборах результатами. Ім’я Віктора Ющенка згадується в угоді не як ім’я лідера створюваного об’єднання, а стоїть наприкінці документа разом з іменами інших підписантів. Оскільки в ньому зазначено, що саме президент є гарантом виконання у цьому договорі принципів і засад діяльності коаліції.

Вже й не знаємо, що мав на увазі Роман Зварич, звинувачуючи БЮТ у плагіаті. Та якщо, як стверджує Роман Михайлович, проект угоди, запропонований БЮТ, за винятком кількох принципових моментів, практично збігається з тим, який раніше був презентований «Нашою Україною», логічно поцікавитися: що ж заважає цим політичним силам, знявши шляхом переговорів розбіжності, злитися в коаліційному екстазі? Відповідь проста: наважимося припустити, що такого виходу насправді не передбачалося. Причому обома сторонами. Але якщо Тимошенко зі своєю командою в даному разі є стороною пасивною, то «Наша Україна» — все-таки ініціатор. Тим більш дивною видається поведінка її представників, які ось уже третій тиждень поспіль роблять усе для того, щоб на їхню пропозицію про об’єднання їм відповіли категоричним «Ні!».

Роман Безсмертний, який активно роздає цими днями інтерв’ю і коментарі, для початку зізнався в нелюбові до Юлії Тимошенко, поремствувавши, що тільки партійний обов’язок змушує його вести переговори з БЮТ. Потім зі знанням історика повідомив, що «солідаризм, проголошений Юлією Володимирівною, став основою для фашизму». Ну а на довершення картини в одній зі щоденних газет повідомив: у разі поганого для «Нашої України» результату виборів будуть... нові вибори. Це можна було б вважати обмовкою, якби не заява Романа Петровича, що прозвучала в інтерв’ю іншому виданню. На запитання, чи розглядається штабом «НУ» варіант повторних виборів, він відповів ствердно. Правду сказати, спостережливі журналісти давно помітили, що поряд із періодами просвітління у Романа Петровича трапляються і темні періоди. Вибачає його хіба що самокритичність. У тому ж інтерв’ю на запитання, кому і за що в політбомонді він дав би в лоба, Безсмертний відповів: «Собі за окремі фрази». Може, тоді робити це на очах у людей, аби їм відразу було ясно, що зі сказаного керівником виборчої кампанії «Нашої України» заслуговує на увагу, а що — з розряду «музикою навіяло»? Не дуже відставав у своїх стараннях завершити переговорний процес якнайшвидше й нічим і Роман Зварич. Чого варта одна його заява про те, що, окрім іншого, перед потенційними учасниками коаліції висувається вимога — «скасувати рішення парламенту щодо так званої відставки уряду». БЮТ, безумовно, впливова парламентська фракція, та все ж не настільки, щоб скасовувати рішення законодавчого органу.

З усього цього випливає одне: коаліція помаранчевих сил така ж реальна, як і приєднання Наталії Вітренко до «Свободи» Олега Тягнибока. І ніякі настрої електорату, котрий бажає єдності помаранчевих, не здатні скріпити осколки розбитої посудини. За великим рахунком, знервованість «нашоукраїнців» пояснюється тим, що вони починають усвідомлювати необов’язковість своєї присутності в парламентській коаліції. У «НУ» ніхто не має особливої потреби. Оскільки наступний парламент буде звичайним ТОВ зі наглядовою радою з більшості, виконавчою радою в особі Кабміну і правлінням в особі ради фракцій. Ідеологічні межі між основними власниками акцій підприємства настільки стерті, що для них не становить великих труднощів домовитися в будь-якій конфігурації одне з одним. Інша річ, що для дієздатності цього ТОВ дуже важливо, аби президент не вставляв палиці в його колеса. Та коли гаранту все ж не хочеться діяти в невластивій йому агресивній манері, він для початку мусить більш ретельно добирати кандидатури, перш ніж доручати їм переговори.