«Другие придут, сменив уют…»

У масштабну перебудову, яка стартувала в Україні після оголошення результатів президентських виборів, виявився втягнутим і вищий законодавчий орган країни. У парламенті не тільки відбувається перегрупування основних політичних сил, що супроводжується масовою зміною фракційної прописки народних обранців, а й з’являються нові обличчя. Днями Центральна виборча комісія наділила депутатськими повноваженнями 74-й номер виборчого списку блоку «Наша Україна» Олену Бондаренко, яка прийшла у Верховну Раду замість Віктора Ющенка, що вибув із депутатських лав. З послужного списку Олени Федорівни випливає: їй не доведеться витрачати час на освоєння в новому статусі. У недавньому минулому — один із лідерів НРУ, член партії «Реформи і порядок», яка очолювала її київську обласну організацію, Бондаренко була депутатом попереднього скликання парламенту. І в цьому окремо взятому випадку побоювання спостерігачів стосовно того, що на зміну «нашоукраїнцям», які пішли з парламенту, прийдуть значно слабші політичні гравці, даремні. Що, втім, не знімає їх актуальності стосовно кандидатів на депутатські мандати, які йдуть після Бондаренко.

Зрозуміло, абсолютна ясність із приводу прізвищ нових володарів депутатських повноважень буде внесена після того, як завершиться формування нової структури виконавчої влади. Але вже сьогодні можна говорити, що чисельність «новобранців» обіцяє стати рекордною в історії вітчизняного парламентаризму, в якій досі не зафіксовано настільки масової ротації депутатського корпусу. За приблизними примірками, може йтися про тридцять вакансій, які найближчим часом утворяться в парламенті. І здебільшого вони будуть зосереджені у фракції «Наша Україна», в якій на сьогодні перебуває чимало потенційних міністрів, губернаторів, глав комітетів та інших посадовців. Ось чому складені 2002 року виборчі списки, що порошилися в архівах, сьогодні знову набувають своєї актуальності і привертають увагу небайдужих до змін в образі українського парламенту спостерігачів.

Імена трьох потенційних парламентаріїв, які йдуть за Оленою Бондаренко в реєстрі кандидатів від «Нашої України», навряд чи широко відомі. Окрім хіба що номера 77 у списку «НУ», члена Народного руху України Степана Давимуки (за часів Леоніда Кравчука він більше двох років обіймав посаду представника Президента на Львівщині), який очолює регіональне відділення Фонду державного майна у Львівській області. Перед ним у списку стоять безпартійний Володимир Пак, який керує Київською облспоживспілкою, і представник Української народної партії з Хмельницького Лев Бірюк, який значиться помічником-консультантом народного депутата. Однак уже після пана Давимуки йдуть упізнавані прізвища. Під 78-м номером у «нашоукраїнському» партсписку значиться Михайло Ратушний, що має депутатський досвід по роботі у Верховній Раді двох попередніх скликань. Обидва попередні рази пан Ратушний представляв у парламенті інтереси виборців Тернопільської області і Конгрес українських націоналістів. Тепер же він є членом центрального проводу Української народної партії, очолюваної Юрієм Костенком, і продовжує займатися політичною діяльністю поза стінами парламенту. Поки що. Оскільки має максимальні шанси знову отримати депутатський мандат, як і його колега за списком Сергій Жижко, що продовжує перебувати в КУНі і навіть входить у його президію.

80-й рядок у виборчому табелі про ранги належить Вірі Ульянченко, яка займає особливе місце в оточенні Віктора Ющенка. І хоча за глибиною просунутості її номера у виборчому списку цього не скажеш, Віра Іванівна справді є тією людиною, котру нинішній Президент ось уже багато років, хоч би на якому щаблі кар’єри перебував, тримає на відстані простягнутої руки. За деякими даними, пані Ульянченко розраховувала на посаду першого помічника нового глави держави, однак це місце, як відомо, було віддане Олександру Третьякову. Вона й після цього отримувала пропозиції посад у виконавчій владі. Передбачалося також, що вона може обійняти посаду заступника держсекретаря президентської адміністрації — керівника канцелярії Президента. І організаторські здібності Віри Іванівни в поєднанні з довірливим ставленням до неї Віктора Андрійовича цілком відповідають прагненням Ющенка мати свій окремий офіс, що складався б із людей, котрі знають, умовно кажучи, де лежить його зубна щітка. Протокол, питання помилування, громадянства, охорона, оборот паперів — відання всіма цими різноманітними сферами можна було б об’єднати під одним кураторством і сміливо довірити давній енергійній соратниці Віктора Ющенка. Але Віра Іванівна, швидше за все, віддасть перевагу депутатству, про що натякнула в інтерв’ю «ДТ». І, напевно, це можна пояснити колосальною втомою, що нагромадилася за роки перебування в ролі правої руки людини, котра веде активну політичну діяльність.

А ось Віталію Шевченку, який займає 81-шу позицію у виборчому списку «НУ», доведеться гарненько подумати, перш ніж наважуватися на депутатство. Нинішній член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, він має реальні шанси очолити цей дуже важливий в умовах створення громадського телебачення орган. Однак і посада голови парламентського комітету з питань свободи слова та ЗМІ, що може звільнитися після переходу в Кабмін Миколи Томенка, — не менш приваблива для Віталія Федоровича, який працював секретарем медійного комітету в попередньому скликанні Верховної Ради. До речі, Шевченко був народним депутатом не лише в минулому, а й у позаминулому парламенті.

Має досвід парламентської роботи і Юрій Криворучко, що йде за 82-м номером «нашоукраїнського» списку — Миколою Сидоренком, який, коли до нього дійде черга, залишить заради депутатського мандата Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України. Обличчя Юрія Криворучка має пам’ятати український телеглядач, котрий не перемикав під час виборчої кампанії канал, щойно по телевізору починали показувати політичну рекламу. А точніше буде сказати — антирекламу кандидата в президенти Віктора Ющенка, часто демонстровану на контрольованих керівництвом СДПУ(о) телеканалах. З телевізійного ролика, зліпленого в повній відповідності до міфу про націоналістичне забарвлення Віктора Ющенка, який вкладався в уми виборця, випливало: Юрій Криворучко, будучи соратником лідера «Нашої України», сповідує вкрай радикальні націоналістичні ідеї.

У біографії Юрія Зіновійовича справді значиться членство в Соціал-національній партії України (СНПУ), де він відповідав за ідеологію. Не станемо обговорювати питання про те, наскільки ця ідеологія близька до націоналістичної. Зауважимо лише, що було це 1991 року. А також нагадаємо, що з 1998 року Юрій Криворучко — заступник голови Українського національного комітету молодіжних організацій (УНКМО). УНКМО має репутацію провладної організації. Четверо інших її керівників ішли на парламентські вибори 2002 року за списком СДПУ(о). Одному з них — Володимиру Рябиці, який значився під номером 4, вдалося-таки стати народним обранцем. А ось Юрію Криворучку 2002-го не поталанило. Хоча в парламенті попереднього скликання він був одним з активних депутатів і працював секретарем комітету з питань молодіжної політики, фізкультури та спорту. Напевно, це було одним із аргументів для тодішнього глави держави Леоніда Кучми на користь того, щоб включити колишнього учасника студентського голодування 1990 року і делегата установчого з’їзду Руху в Національну раду з питань молодіжної політики при Президенті України. А через місяць після призначення Криворучка членом своєї молодіжної Нацради Президент нагородив його орденом «За заслуги» III ступеня. До речі, це не єдина нагорода Юрія Зіновійовича: 2003 року він одержав почесну грамоту Кабінету міністрів України.

Далі у списку «Нашої України» значаться вже не настільки примітні особистості. І виділити з-поміж них можна лише екс-мера Маріуполя Михайла Поживанова, який навряд чи проміняє свою нинішню посаду начальника головного управління зовнішньоекономічних зв’язків і інвестицій Київської міськдержадміністрації на рік депутатства, а також поета й екс-радника прем’єр-міністра Ющенка Володимира Цибулька, до якого (він стоїть під номером 94) навряд чи дійде черга. Слід зауважити, що серед претендентів на посади у виконавчій владі чимало депутатів-мажоритарників. За найскромнішими підрахунками, чоловік десять. А в законі про вибори народних депутатів, що діє на сьогодні, зазначається: «Повторні й проміжні вибори депутата в одномандатному окрузі за рік до дня проведення чергових виборів не проводяться». Якби президентська кампанія не затягнулася на такий тривалий термін, і у Віктора Медведчука, Віктора Януковича та інших охочих працевлаштуватися на депутатську роботу були б шанси. Тепер же всі їхні натяки на можливість такого кроку — не більше ніж окозамилювання. Хоч би скільки одномандатних округів нині звільнилося, до квітня 2006 року вони залишатимуться безгоспними. Тому серед «нашоукраїнців» є й такі, хто побоюється, аби не постраждав кількісний склад фракції. І з цього погляду ющенківцям, можливо, доведеться в кожному конкретному випадку вирішувати питання: чи таке вже необхідне перебування того чи іншого депутата з «НУ» в уряді або на губернаторській посаді, якщо фракція позбудеться ще одного багнета?

Що стосується соціалістів, то їхній список також, швидше за все, «просунеться». Депутатство «світить» Володимиру Мухіну, який у парламенті позаминулого скликання був главою комітету з питань оборони та нацбезпеки. І одним зі своїх досягнень на цьому терені вважає збереження в статуті Збройних сил України звернення «Товариш». За ним у списку СПУ йде Микола Садовой, доцент кафедри фізики Кіровоградського педуніверситету, який очолює обласну організацію Соцпартії. Під номером 25 значиться Леонід Мордовець — перший секретар Сумського обкому СоцПУ. І той, і інший — авторитетні люди як у партії, так і в себе в областях. Їхній прихід не порушить сформованого балансу всередині фракції. Оскільки Садовой, за деякими даними, зазвичай опонує «сірому» кардиналу СПУ Йосипу Вінському, а Мордовець — креатура Йосипа Вікентійовича. Щоправда, не виключено, що сам Вінський може піти з парламенту на посаду віце-прем’єр-міністра з аграрних питань.

Невеликі (з урахуванням переходу на посаду міністра освіти Станіслава Ніколаєнка), але все ж таки шанси потрапити в парламент існують у екс-депутата Михайла Степанова. Він має статус консерватора в СПУ. Однак зажив слави спеца в галузі соціальної політики та соціального захисту. Що напередодні нової парламентської кампанії депутатському осередку соціалістів буде тільки на руку.