ДИЧИНА

Леонід Кучма в черговий раз змусив країну послухати себе. Навіщо — не цілком ясно. Докладно зупинятися на тексті звернення глави держави (так само як і на тексті нарешті переданого ним у парламент законопроекту) не бачимо особливого сенсу. Про суть президентських нововведень і про можливі резони Леоніда Даниловича «ДТ» докладно написало в двох попередніх номерах. Зупинимо вашу увагу лише на окремих принципових позиціях. Як ми й припускали (задовго до його доленосного спічу), гарант:

— відмовився від трьох абсолютно безперспективних ідей — запровадження другої палати, скорочення чисельності законодавчого органу й наділення населення правом ухвалювати закони на референдумі;

— наполіг на проведенні виборів президента, Ради й органів місцевого самоврядування в один рік, на праві глави держави призначати силовиків, а також на закріпленні в Конституції малозрозумілого терміна «постійно діюча парламентська більшість»;

— «прикрився» результатами всенародного обговорення президентських ініціатив, при цьому, анітрішки не вагаючись, проігнорував волю народу в тих питаннях, у яких думка населення не збігалася з його власною;

— ні словом не обмовився про законопроект, підготовлений парламентською спецкомісією.

Останню деталь ми схильні вважати вельми знаменною. Аналізуючи зведення з конституційних фронтів, «ДТ» дуже скептично оцінювало деклароване Леонідом Даниловичем прагнення йти на компроміси. Зокрема, наша газета не вбачала в словах і діях Кучми готовності узгодити положення президентського й парламентського законопроектів. Зайвим підтвердженням стала фраза Олександра Задорожного, сказана за кілька днів до офіційного оприлюднення позиції Президента. Кучмівський повпред у Раді покритикував депутатський варіант конституційних змін, у якому, до речі, було враховано побажання переважної більшості фракцій. Але при цьому практично не сумнівався в щасливій долі президентської версії, якої на той момент ще й в очі не бачив.

Президентському виступу передували ще дві цікаві обставини. Спочатку представник пропрезидентської «Трудової України» Микола Онищук в інтерв’ю «Столичной газете» несподівано для багатьох згадав давно забуту версію: мовляв, нинішній глава держави за чинною Конституцією обирався лише раз і ніхто не вправі заборонити йому балотуватися ще. «Чи скористається Леонід Данилович своєю можливістю — це його вибір. Не здивуюся, якщо події розвиватимуться таким чином...», — додав 13-й номер списку «За ЄдУ!»

Потім уже лідер антипрезидентської СПУ Олександр Мороз в ефірі «Громадського радіо» оголосив, що коридорами Ради шугають «торгаші від адміністрації Президента і пропонують окремим депутатам дуже привабливі пропозиції щодо того, аби підтримати продовження повноважень Президента».

Нарешті, вчора інтернет-агентство «Главред» оприлюднило позицію Миколи Гапочки, лідера «Народного вибору» — ще одного вірного владі депутатського об’єднання. Ватажок «луганських» повідомив, що підтримує ідею проведення виборів усіх рівнів в один рік, і зазначив, що цим роком може стати, приміром, 2007-й. А 2004-го можна провести дострокові вибори Президента, який тимчасово попанував би 2,5 року.

Ці три вислови, зовні ніяк не пов’язані, є красномовним підтвердженням ще одного припущення, не раз зробленого «Дзеркалом тижня»: Президент нікому не хоче віддавати владу, він зайнятий не пошуками наступника, а пошуками способу залишитися біля керма.

Саме так і розцінила нарешті належним чином оформлені президентські ініціативи парламентська опозиція. У спеціальній заяві, розповсюдженій прес-службою блоку «Наша Україна», ющенківці пояснили наполегливість Кучми в питанні об’єднання виборчих кампаній прагненням продовжити термін його перебування при владі. Заодно вони запропонували оголосити мораторій на внесення змін у Конституцію до 2006 року, часу чергових виборів у Верховну Раду, яка повинна (на їхню думку) формуватися на жорсткій пропорційній основі. У такий спосіб «наші» остаточно дали зрозуміти: у процесі реформування Основного Закону участі вони не братимуть. Якщо представники найбільшої фракції проявлять не завжди властиву їм принциповість, це означатиме, що жоден із проектів (ні президентський, ні парламентський, ні умовно можливий узгоджений) не мають шансів бути затвердженими. Завелика різниця в поглядах на майбутнє політичне облаштування країни у прибічників Президента і представників непримиренної опозиції.

Втім, соціалісти усе ще сподіваються врятувати законопроект, підготовлений спецкомісією парламенту. Олександр Мороз в інтерв’ю «Інтерфаксу-Україна» також заявив, що побачив у президентських пропозиціях насамперед бажання будь-що подовжити свої повноваження. З ініціативи фракції СПУ вчора в парламенті почалося активне збирання підписів під двома документами. По-перше, необхідно «долучити» автографи 150 народних обранців до законопроекту конституційної комісії ВР, щоб депутатський корпус зміг приступити до роботи над ним. По-друге, соціалісти вирішили заручитися підтримкою чотирьох десятків власників мандатів, щоб звернутися в Конституційний суд по офіційне роз’яснення — чи має право громадянин Кучма втретє поспіль висувати свою кандидатуру на конкурс звання верховного арбітра нації. Коли верстався номер, представники фракції СПУ Станіслав Ніколаєнко і Юрій Луценко оголосили, що і у першому, і в другому разі необхідне число депутатських підписів набирається.

До речі, до теми, порушеної представником «Трудової України» і «підтриманої» соціалістами, «ДТ» також неодноразово зверталося. Але, спеціально для юриста Онищука, ми готові повторитися. Так ось (як свого часу роз’ясняли фахівці в області конституційного права), те, що Леонід Кучма вперше обирався за однією Конституцією, а вдруге — за іншою, не має геть ніякого значення. Тому що в обох Основних Законах містилася заборона для однієї особи обіймати посаду президента два терміни поспіль. Більше того — це обмеження було й у тексті Конституційного договору, що діяв під час роботи над Конституцією зразка 1996 року. Щоправда, останнє слово в цьому питанні — за Конституційним судом, монопольним офіційним тлумачем Основного Закону. А його неупередженість починає, на жаль, викликати сумніви дедалі більшого числа політиків.

Політиків, які не відчувають особливої політичної симпатії до Леоніда Даниловича, анітрохи не обрадував той факт, що Президент наступив на горло власній пісні і вписав у текст свого проекту норму про проведення парламентських виборів на пропорційній основі. Тому що цілий ряд положень викликав різку критику. Особливо — таке: «терміни проведення чергових виборів Президента України, чергових виборів у Верховну Раду України, у Верховну Раду АРК, в органи місцевого самоврядування і рік, протягом якого проводяться ці вибори (виділено нами. — Прим. «ДТ»), визначаються законом, що приймається Верховної Радою України в двомісячний термін після набуття чинності закону України «Про внесення змін у Конституцію».

Тобто для того, щоб пролонгувати свої повноваження на будь-який термін, Президенту достатньо заручитися підтримкою навіть не конституційної більшості, а всього-навсього 226 народних обранців. Правда, до цього необхідно домогтися схвалення змін Основного Закону. І ось тут Кучмі необхідно не менше 300 голосів. І заради цього Леонід Данилович буде готовий не лише на відмову від бікамералізму і на вмикання «зеленого світла» пропорційної виборчої моделі. А й на значно більше.

Спробуємо резюмувати. На наш погляд, мета Президента залишилася незмінною — залишитися при владі будь-якою ціною. А ось арсенал можливих засобів досягнення цієї «шляхетної» мети, схоже, збільшується. Крім версій, описаних у попередніх номерах, з’явилися такі.

Перша. Президент може спробувати домогтися від Конституційного суду права балотуватися 2004 року втретє поспіль, аргументуючи тим, що обидва рази він обирався за різними Основними Законами. Такий крок виглядатиме не менш зухвало, ніж не скинутий з рахунків референдум щодо «нової Конституції». Але якщо «конституційна реформа» за версією Кучми зірветься остаточно, у нього може не залишитися іншого виходу.

Друга. Президент піде на будь-які можливі поступки, аби домогтися схвалення свого законопроекту конституційною більшістю Верховної Ради. Якщо це станеться, 226 депутатських голосів (необхідних для пролонгації своїх повноважень на жаданий термін через ухвалення закону) він знайде легко.

Третя. Президент підтримуватиме схему, озвучену Гапочкою. Тобто, вибори глави держави проходять 2004-го, новий гарант перебуває на своєму посту до 2006-го (або 2007-го), після чого в один рік проходять вибори всіх гілок влади. У цьому випадку Леонід Данилович може проігнорувати кампанію-04, аби взяти участь у кампанії-06 (або -07). Оскільки 103-тя стаття Конституції не забороняє бути главою держави три або чотири рази. Вона лише забороняє обіймати цю посаду два терміни поспіль. Версія малоймовірна, але, з погляду людини, котра розглядає всі способи зачепитися за вислизаючу владу, можливо, і не позбавлена певної логіки.

Четверта (у чомусь схожа на третю і ще менш правдоподібна). Парламент схвалює модель, за якою наступного року одночасно проходять вибори глави держави й парламенту. І розширює перелік випадків дострокового припинення повноважень вищого законодавчого органу. Леонід Кучма не бере участі в кампанії-2004. Новий президент вступає в права. Нова Верховна Рада намагається, але не може:

— створити горезвісну постійно діючу парламентську більшість протягом місяця;

— сформувати новий Кабмін протягом двох місяців після відставки старого;

— затвердити бюджет до 1 грудня.

У будь-якому з цих трьох випадків парламенту загрожує розпуск. А країні — дострокові вибори. Усіх гілок влади, зокрема й Президента. Оскільки в новій Конституції буде записано, що глава держави й Рада повинні обиратися в один рік. У черговій кампанії балотуватися Кучмі не може перешкодити жодна Конституція (див. попередній пункт).

Цілком можливо, що при докладному розгляді тексту кількість капканів, розставлених Леонідом Даниловичем, може виявитися набагато більшою…

Просто в голові часом не вкладається, як один може дозволити собі розкіш полювати на стількох відразу? І коли нарешті чотирьом із половиною сотням потенційних мисливців набридне бути дичиною?