Журналіст і активіст. Кримінальні хроніки Херсона

У двадцятихвилинному журналістському розслідуванні видання "МОСТ" (розвивали цей інтернет-ресурс Нікітенко і Катерина Гандзюк спільно) йшлося про зв'язки Владислава Мангера, тоді вже очільника Херсонської обласної ради, з кримінальним світом. Спочатку фільм Нікітенка відмовилася транслювати обласна ТРК, а згодом можновладець подав на журналіста до суду.

Місцеві суди заборонили трансляцію матеріалу. Однак свободу слова Сергієві Нікітенку вдалося відновити у Верховному суді. Практично, через два тижні після цього рішення на Сергія напали двоє невідомих. Зловмисники дочекалися журналіста на автостоянці, повалили на землю і побили. Це сталося у червні 2018 року. Нікітенко впевнений: напад на нього - помста за професійну діяльність. Натомість за весь цей час жоден винуватець злочину не покараний.

Про те, як непросто місцевим журналістам протистояти регіональним кланам, як вони й активісти залишаються практично сам на сам зі спрутом місцевої влади, силовиків та криміналу, а також про проросійські настрої в Херсоні та межу між активізмом і журналістикою ми говоримо з Сергієм Нікітенком у рамках спеціального проєкту УГСПЛ для DT.UA.

"Недореформована судова система зараз використовується як досить дійовий спосіб затикання рота"

- Сергію, два роки тому ви стали жертвою нападу. Рік тому з'явилася інформація, що слідство, ймовірно, пов'язує напад на вас із нападом на Катерину Гандзюк. На цей час слідство просунулося?

- Воно, може, й просунулось, але я нічого про це не знаю. Бо за два останніх роки цю справу, мабуть, разів із шість передавали з відомства у відомство. Її порушив районний відділок поліції в Херсоні. Потім її передали в головне управління Херсонської області, звідти - до головного слідчого управління СБУ, потім - у головне слідче управління МВС України і, наскільки мені відомо, звідти знову - до СБУ. Оце максимально все, що я знаю у цій справі.

- Напад на себе ви самі називали помстою за фільм, який зняли про Владислава Мангера (голова Херсонської облради, підозрюваний у замовленні вбивства Катерини Гандзюк. - Н.С.). Через цей матеріал Мангер пішов до суду, а фільм навіть забороняли до показу. Розкажіть про це судове протистояння.

- Судове протистояння було дуже цікаве. Спершу ми домовилися з обласною державною телерадіокомпанією показати цей фільм. Але їхня творча рада заборонила показувати фільм. І тут-таки передали диск Мангеру. Мої джерела сказали, що він отримав його того ж самого дня.

Фільм вийшов на YouTube. Згодом його опублікували кілька херсонських сайтів і київські "Букви". Після цього Мангер подав на мене в суд. Суддя розглянув цю справу без мене, не долучивши моїх доказів. Він виніс дуже дивне рішення. Я мав спростувати близько дванадцяти вирваних із контексту фраз. Я подав апеляцію і програв. Думаю, велику роль у цьому відіграв той факт, що один із адвокатів Мангера має родинні зв'язки з одним із керівників Апеляційного суду Херсонської області.

Ми подали касацію у Верховний суд, особливо ні на що не сподіваючись. Виношували думки, як виконати рішення суду. Треба було на камеру зачитати рішення суду першої інстанції, тож ми вже думали, яким чином це обіграти. У квітні 2018-го поліція Херсонської області повідомила мені, що проти мене планують порушити кримінальну справу, а виконавча служба відкрила провадження. І того ж дня з Верховного суду повідомили, що справу прийнято до розгляду, і суд на час розгляду зупинив виконання рішення. Ще раніше Херсонський міський суд заборонив, узагалі, будь-кому будь-де показувати цей фільм, YouTube його заблокував. Але я оскаржив це рішення в апеляції.

18 червня стався напад, який я пов'язую з цим фільмом та іншою моєю діяльністю. А десь через два тижні Верховний суд виніс рішення про скасування рішення першої апеляційної інстанції. Зараз розслідування можна подивитися у відкритому доступі на YouTube. Фактично, ми перемогли в цій боротьбі за свободу слова.

- З огляду на цей досвід, яке враження склалося про слухання таких справ у місцевих судах?

- Судитися журналістам на місцях - взагалі, невдячна справа, тому що є вплив і адвокатів, і самих фігурантів на суддів, якісь зв'язки. Ця недореформована судова система зараз використовується як досить-таки дійовий спосіб затикати рота. Бо рішення суду виноситься за формальними ознаками. У моєму випадку ніхто й не збирався доводити, що канал, на якому вийшов фільм, - мій. Хоча для справи це важливо.

- Торік Херсонська область посіла п'яте місце за кількістю правопорушень щодо журналістів. Ця статистика охоплює напади й погрози. Який розвиток в області мають зазначені інциденти - кримінальні провадження, суди, суспільний резонанс?

- Так, ми справді торік ввійшли у п'ятірку. Цього року теж упевнено рухаємося до першої п'ятірки. Кричущих нападів з побиттям не було, але порушень фіксуємо досить багато. Тільки за період карантину - близько шести випадків. Одного журналіста чотири рази за чотири дні не допустили на сесії різних рівнів. Причому це відомий журналіст обласного рівня.

А торік у Херсоні на блогера напав будівельник з пістолетом і погрожував. Крім того, була резонансна погроза журналістові Олегу Батурину від депутата облради переламати ноги. Поліція тишком-нишком закрила цю справу, хоча порушували її за ст. 345-1 (погроза або насильство щодо журналіста).

Я дізнався випадково. Раз на три місяці ми зустрічаємося з місцевою поліцією (Сергій - регіональний представник Інституту масової інформації. - Н.С.). Їм, звісно, не хочеться, але з Києва їх примушують це робити. Вони мені сказали, що справу Батурина закрито. Журналіст пішов до суду і зобов'язав поліцію знову її відкрити.

Часто поліція навіть не вносить даних у реєстр, а записує це у свій журнал порушень. На тому все забувається.

- Що змінилося в Херсоні після вбивства Катерини Гандзюк? Громадянське суспільство стало активнішим - чи навпаки обережнішим?

- Розумієте, я не можу сказати, що в Херсоні є стале громадянське суспільство. Коли мене запитують, з ким у Херсоні з громадських активістів можна працювати, я зазвичай маю два-три прізвища та організації, і все.

Криміногенна ситуація в Херсоні погіршилась у геометричній прогресії, якщо подивитися статистику, наприклад розбірок між кримінальними елементами. Але кримінальних випадків стосовно журналістів-активістів поменшало. Це зрозуміло, тому що вони відверто налякані.

"Місцеві еліти перед виборами проситимуть для себе преференцій. Можливо, це здача справ активістів"

- Розслідування справи Каті, як і інших резонансних справ, у тому числі - вбивств активістів і журналістів, не мають результату. Хоча Зеленський обіцяв знайти й покарати замовників убивства Катерини Гандзюк, наразі адвокати й активісти говорять про злив справи. Пасивну позицію попередньої влади певною мірою пояснювали тим, що Порошенко покривав своїх однопартійців - Гордєєва і Рищука. У чому, на вашу думку, причина пасивної позиції чинної влади?

- По-перше, мені здається, що президентові пообіцяли швидко вирішити ці гучні проблеми, не сказавши, яким чином. Мабуть, він погодився.

По-друге, ми бачимо, що в президента і його партії в регіонах немає ні сильних команд, ні підтримки місцевих еліт. А перед місцевими виборами вони потрібні. Я так розумію, що в деяких регіонах вони вже почали домовлятися, в деяких - ще будуть. Зрозуміло, що ні в Одесі, ні в Херсоні, ні в Миколаєві чи Запоріжжі еліти не змінилися. Всі вони проситимуть для себе якихось певних преференцій. Можливо, це саме здача справ активістів, таких як справа Каті Гандзюк, про яку президент перед стадіоном казав, що відповідальність за це лежить на Порошенку. Зараз ми бачимо, що він про це вже забув.

- А вплив Авакова?

- Що Аваков впливовіший за президента, зрозуміло. Навіть місцеві поліцейські в багатьох питаннях інколи набагато впливовіші за місцеву владу.

Аваков грає роль покровителя цих поліцейських. Колись у моїй практиці була робота в міліцейському навчальному закладі, і я спілкувався з багатьма досвідченими поліцейськими. Всі вони люто ненавиділи Луценка саме за те, що він не заступався за своїх. Авакова ж поліцейські й люблять тому, що вони для нього - "свої".

У деяких містах, особливо в Одесі, Херсоні, поліція не те що не розслідувала нападів, - а місцями допомагала. Не виключено, що Меріков (начальник управління поліції Херсонщини. - Н.C.) міг повідомити Левіну (підозрюваний в організації вбивства Катерини Гандзюк), що за ним ведеться стеження, - але після цього він отримав звання генерала й підвищення.

Kherson.net.ua

Так само всім відомо, що поліцейські, як мінімум, допомагали в окремих нападах на Сергія Стерненка У справі про напад на мене поліція тридцять шість днів мовчала і викотила у Фейсбуці пост про пошуки нападників. А потім з'ясувалося, що всі ці дні вони розсилали листи в НСЖУ, в ІМІ, щоб отримати відповідь, журналіст я чи ні, чи треба розслідувати мою справу.

- На локальному рівні в містах, у яких зав'язуються домовленості між владою й поліцією, активісти говорять про практику "задобрювання". Наприклад, влада дарує місцевій поліції автомобіль, а та потім не чіпає її представників. Чи є щось схоже в Херсоні?

- Певна річ, є. По два мільйони, якщо не помиляюся, на рік виділяється грошей на паливно-мастильні матеріали, на комп'ютери, на автомобілі. А наприкінці минулого року херсонська влада передала кошти за програмою "Безпечне місто" прямо поліції, без звіту. Там сім з половиною мільйонів гривень - на обладнання, камери, сервери. Все це благополучно закупили, але ми досі не можемо точно сказати, чи ця система працює. 20 квітня нинішнього року в центрі Херсона стався підпал синагоги. Всі скріншоти, які нам показували, коли затримали підозрюваних, виявилися з побутових камер. Де камери того "Безпечного міста", ніхто не знає. Тому, я так розумію, це один зі способів подякувати поліції за якісь послуги.

Те, що поліція перетворилася на підпільну імперію, - теж зрозуміло. Вони мають величезний вплив на економіку міст, областей, шалений вплив на політику. У них є кишенькові громадські організації, свої фракції в радах, свої активісти, журналісти, свої ЗМІ. У Херсоні, наприклад, досі діє сайт, створений ще у 2013 році, який ведуть штатні співробітники пресслужби. Пишуть "мусорську" хроніку, але видають за незалежний ЗМІ. У них є своя людина в міській раді, депутат, - його в тусовці називають "младший сержант Богданов", - який зливає всю потрібну інформацію. У цей контекст цілком лягають напади на активістів, бо в багатьох містах вони заважали поліції. У тому числі й Катя заважала. І не так діями, як публічністю, бо найбільше ці люди бояться саме її. І публічність - єдина зброя, якою можна з ними боротися.

"У Херсоні проросійські настрої досі заведено приховувати"

- У медіа була інформація, що чинний голова ОДА Юрій Гусєв має зв'язки з Мангером. Хоча сам він відхрещується від близьких контактів із головою облради. Щось зараз свідчить про їхні контакти?

- Треба сказати, що Гусєв переляканий. Під час його призначення, коли здавалося, що ніщо не може йому завадити, - був шалений скандал з Мангером, їхньою спільною участю в "Земляцтві" (Міжнародне об'єднання "Земляцтво Херсонщини". Його членами є Андрій Гордєєв, Євген Рищук і Владислав Мангер, яких активісти називають замовниками вбивства Гандзюк. Гусєв вийшов з організації після оприлюднення інформації про членство імовірних замовників ініціативою "Хто замовив Катю Гандзюк?" - DT.UA).

Торік влітку до Херсона приїжджала група чинних нардепів, у тому числі - Ірина Венедіктова. На прес-конференції я в них запитав, чи готові вони ініціювати звільнення Гусєва, якщо він почне співпрацювати з Мангером. Усі вони дружненько підняли руки. Але зрозуміло, що Гусєв веде закриті перемовини з Мангером. Він сам навесні в інтерв'ю "Лівому берегу" визнав, що перед сесією облради вони спілкуються.

Мост

Я б не сказав, що там приятельські стосунки, бо Мангеру не потрібні такі невпливові друзі. Але Мангер дуже часто віддає Гусєву жирні шматки без обговорення. Наприклад, вісімсот тисяч гривень даються на діджиталізацію Гусєва, його Телеграм-канал, ще якусь дурню. Хоча раніше, я так розумію, жодному голові облдержадміністрації не давалося.

- На тлі останніх подій, зокрема довкола справи Стерненка, питання самозахисту стало досить актуальним. Право на захист, у тому числі, включає й право володіти зброєю, якою можна скористатися в критичні моменти. Тим часом існує список херсонців, які отримали травматичну зброю як журналісти, але насправді ними не є. Чому, на ваш погляд, виникала така проблема?

- По-перше, журналісти мають право носити зброю. Але не так для захисту, як для того, щоб усі розуміли: людина може дати відсіч.

По-друге, цей список - справжній подарунок долі. Коли я писав запит, навіть не сподівався отримати відповідь. Яким же був мій подив, коли я побачив повний список цих людей. Тепер це, взагалі, енциклопедія. Там, здається, двісті людей, з них двоє чи троє - журналісти.

Зрозуміло, що це бізнес. Якби ми побачили список ЗМІ, які видавали посвідчення, то серед них було б кілька, зареєстрованих самими поліцейськими. За двісті доларів у кишеню вони видають оці посвідчення, а потім - пістолет. Так само діють об'єднання охорони громадського порядку. Це величезне поле для корупції. Продавати ці посвідчення - бізнес, який існує завдяки тому, що є попит, але немає нормальної пропозиції на ринку.

- Херсон через своє географічне розташування вважається нестабільним регіоном в Україні. Значною мірою загрозливими видаються можливі проросійські настрої в місті. Наскільки ситуація небезпечна?

- У Херсоні проросійські настрої досі заведено приховувати. Тут немає відкритих проросійських "двіжух". Я би більше говорив про "ватну" частину населення. Але в самому Херсоні вона не така велика. Більше - в Новій Каховці, Генічеську: історично так склалося.

Так, тут люди голосуватимуть за ОПЗЖ чи схожу партію. Але зазвичай на місцях ці партії - об'єднання кон'юнктурників, які, можливо, більше проукраїнські, ніж інші. Таких відверто проросійських або ідейних "ватних", як правило, в цих партіях нема. Я не знаю, що там у Шарія чи в інших маргіналів. Але не бачу величезної загрози реваншу.

- Чи має, на вашу думку, бути межа між журналістикою й активізмом? Ви її для себе проводите?

- Це дуже складне запитання, яке я собі часто ставлю. Одне одному заважає, але, з іншого боку, на мою думку, в журналіста має бути позиція. Гірше, коли журналіст, особливо місцевий, не в контексті й не розуміє, про що він пише, знімає, каже.

Щодо активізму, - важко під час акцій стосовно справи Каті Гандзюк не взяти фаєр і не стати поруч із друзями. З іншого боку, для себе я пояснюю, що, доки в багатьох містах не з'явиться вдосталь активних людей не журналістів, доведеться активізмом займатися за них. Громадських організацій, ініціатив - багато. Але коли подивишся на роботу і її результат - то, максимум, це якісь бали перед місцевими виборами, не більше. Я не вважаю, що журналіст - якась сакральна спеціальність, яка має бути суто й чисто журналістикою, особливо на місцях.