Журба і пісня Квітки Цісик

Цієї весни Україна відзначає дві дати, пов'язані з унікальною творчою особистістю. Співачка Квітка Цісик. 60 років від дня народження (4 квітня) та 15 літ відтоді, як її не стало (29 березня 1998 р). "Посмертна слава" - це сказано ніби про неї. Після смерті співачки голос Квітки ще пронизливіше зазвучав в Україні. "Я піду в далекі гори", "Ой верше, мій верше", "Два кольори", багато інших пісень у її неповторному виконанні перетворювали слухачів Квітки на її захоплених шанувальників. Лише раз почувши цей унікальний тембр - забути його неможливо. В ексклюзивному інтерв'ю для DT.UA львівська родичка співачка по батьковій лінії - Марта Качмар-Цісик - розповіла про родину Квітки та про її любов до землі батьків.

Коли у 1953 р. у Квінсі (Нью-Йорк) у сім'ї українських емігрантів Володимира та Іванни Цісиків народилася дівчинка, її назвали ім'ям Квітка. Можливо, тому, що родина походила з Гуцульщини. У сім'ї панували музичні традиції. Старша сестра Квітки - Марія була відомою піаністкою, директором консерваторії у Сан-Франциско. Її батько, який здобув музичну освіту у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка у Львові, викладав в Українському музичному інституті Америки. Талановитий скрипаль-віртуоз усе робив, аби його донька вже з п'ятирічного віку опанувала мистецтво гри на скрипці.

Коли Квітці виповнилося 17 років, несподівано помирає батько, який завжди мріяв бачити доньку скрипалькою. Тоді, на пошанування його пам'яті, Квітка вступає в Університет Бінгемтона, де отримує стипендію для навчання гри на скрипці. Через рік її приймають до музичної школи Маннас у Нью-Йорку. Квітка мріяла присвятити себе оперному співу. Але потрібно було заробляти на життя. Отож вона працює у студіях, озвучуючи рекламні ролики.

У 1982 році Ford Motor Compani пропонує Квітці стати її голосом. Потім голосу Квітки потребують такі велети американської індустрії як "Кока-Кола". Вона навіть виконує пісні й зіграла епізодичну роль у фільмі "Ти світло мого життя" (1977), відзначеному "Оскаром" та "Золотим глобусом" за найкращу пісню до кінофільму. Престижна робота, високі гонорари. Та Квітка Цісик хоче більшого.

Серед перших її професійних записів була платівка "Іванку". Тоді Квітка співає в оркестрі під керуванням Ірини Біскуп. Саме цю платівку свого часу привезла до Львова її тітка Олеся.

Розповідає Марта Качмар-Цісик (племінниця співачки по батьковій лінії, відома львівська художниця): "Дідо Квітки Олекса і мій прадід Павло були рідними братами. Отже, я племінниця співачки - по татові. Мій батько і вона - троюрідні… Справді, до Львова цю платівку Квітки привезла двоюрідна тітка мого тата - Олеся. Тоді вдома ми мали велику радіолу, на якій могли програвати платівку. На обкладинці була зображена молоденька дівчина з довгим волоссям, яка підкидала листочки. Вочевидь, десь у горах. Ми любили слухати її пісні. Тато завжди говорив: "Слухайте, бо то співає ваша цьоця!". Але ж тоді Америка була для України така далека, як космос. І такою ж далекою була для нашої родини і сама Квітка. Там були пісні, яких немає у жодному альбомі, - "Циганочка" двома мовами, "Карі очі, чорні брови", пісня пластунів… А ще пісня "Гори, гори, життя прекраснеє", в якій є чудові слова "Я люблю волю, простір, далечінь, бо я бурлак з далеких поколінь". Знаю, що пластуни дуже любили цю пісню. Так заочно я й познайомилася з Квіткою".

Підсумком наполегливої праці співачки стають дві платівки українських народних пісень: "KVITKA" і "TWO COLORS".

У Квітки було колоратурне сопрано рідкісного тембру. Вона вільно володіла різноманітними музичними стилями: від класики до джазу та рок-музики. А її тендітна, струнка постать і осяйна усмішка відразу викликали симпатію у слухачів.

У єдиному інтерв'ю, яке взяли в співачки 1992 р. у США Олександр Горностай та Іриней Юрчук, вона зізнається, що дуже мало зробила для України, що хотіла б значно больше...

Але часу вже не було. Тяжка підступна хвороба підточувала сили. Кажуть, перед цим відбулася її зустріч із Ігорем Білозіром. Український композитор та співак неодноразово запрошував Квітку приїхати в Україну для участі в конкурсі "Червона Рута". Тепер невідомо, що йому тоді відповіла Квітка.

- Чи намагалися ви більше дізнатися про родовід Цісиків? - запитую в пані Марти.

- Батько колись написав спогади про всю нашу родину. Знаю, що її близькі родичі мешкали в будинку на вулиці Глибокій, 8. Батько Іванки Цісик - Василь Лев - був професором слов'янської філології. Він переклав на замовлення Йосипа Сліпого літургію з церковнослов'янської українською мовою. Їм тут погрожували, влаштовували облави, і вони мусили емігрувати до Мюнхена. Мій дідусь і дідусь Квітки були двоюрідними братами.

Квітка ніколи не приїздила в Україну, але вочевидь думала про батьківщину своїх батьків. Через багато років я купила її диск і прочитала: "Цей диск є дарунок моєї сердечної любові до України". Що свідчить, наскільки сильно вона відчувала себе частиною нашої землі.

Ми просили, аби родина прислала для українського музею якісь її речі. У 2011-му її чоловік і син передали фото співачки, дві рукавички, чобітки, скриньку для прикрас. Прислали ще й партитури пісень із правками, зробленими рукою Квітки Цісик. Але - це зрозуміло - про Квітку вони не дуже хочуть говорити, бо рана ще дуже болить.

- Для мене завжди буде загадкою, як вона могла виконати аранжування своїх пісень із людьми, котрі ніколи не були в Україні, - каже Алекс Гутмахер (американський режисер українського походження, який дуже багато зробив для популяризації творчості Квітки). - У різних піснях вона по-різному передає тональність тих місць України, звідки пісні походили.

Ще один феномен - Квітка Цісик як людина. Цей феномен випливає з того, що вона народилася у сім'ї патріотів. З дитинства чула українську мову, якої дівчинку навчала мати. Безумовно, в неї залишився акцент, вона абсолютно інакше вимовляла деякі українські слова, але це природно. А ще вона мала феноменальне розуміння свого призначення у цьому житті. Про це сказала в єдиному інтерв'ю, яке взяв Олександр Горностай: "Я небагато зробила для української громади…".

Сьогодні у Львові ім'ям Квітки Цісик названо вулицю. У школі №54 створено її музей. На вулиці Глибокій, 8, де мешкали її батьки, встановлено меморіальну дошку. Недавно телеканал "Інтер" до ювілею співачки підготував прем'єру документального фільму "Квітка. Голос в єдиному екземплярі" (Правда, друга частина назви трохи заземлена, з таким собі побутово-галантерейним відтінком). У фільмі про Квітку говорять різні люди. Зокрема народна артистка України Ніна Матвієнко: "Гадаю, Квітка - одна з тих особистостей, які допомогли зберегти українську пісню у важкі часи. Колись записи її альбомів ховали, слухали таємно. Але ж щастя не заборониш, його не зачиниш ні на які замки. Згадуючи про Квітку, хочеться подякувати її сім'ї за те, що виростили саме такий талант, який став душею українського народу, хоча міг загубитися за океаном".

Журналісти телеканалу також намагалися з'ясувати, у чому унікальність тембру Квітки. І чому він діяв на людей так гіпнотично. Президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця Юрій Зільберман вважає, що тут немає ніякої містики: "Насправді це надзвичайно високий професіоналізм Квітки Цісик, чудово поставлений голос, великий за обсягом музичний тезаурус, унікальний ритмічний, ладовий, гармонійний слух плюс природне відчуття імпровізації. За цим - її величезна праця. Адже вона працювала щодня по 18 годин - скрипка, фортепіано, вокал, теорія й історія музики. Її успіх не був випадковістю…"