Від енергозбереження до Форуму видавців

Коли в Україні і навіть за кордоном мова заходить про Львів, то зазвичай згадують про його архітектуру, туристичні об'єкти і неодмінно - про книжковий ярмарок. Та далеко не кожен, хто в різний час відвідав Форум видавців у Львові, знає прізвище людини, без якої він точно не відбувся б. Хай як дивно, але своїм виникненням і становленням цей найбільший книжковий і літературний захід країни завдячує людині, яка не мала ані профільної освіти, ані досвіду відповідної роботи.

Закінчивши 1979 року Львівський лісотехнічний інститут, Олександра Коваль була науковим працівником цього інституту, де розробляла системи очищення повітря та енергозберігаючих технологій. Далі - співзасновником кооперативу, який проектував і випускав аеростатичну техніку для метеорології та реклами. У 1990–1992 рр. Олександра - заступник головного редактора львівського видавництва "Фенікс", а з 1992-го до 1997 року - директор видавничої спілки "Просвіта". Саме там виникла ідея проводити видавничий форум, таку собі конференцію щодо ситуації на книжковому ринку, визначення основних тенденцій, вироблення стратегії виходу з кризи і подальшого розвитку.

"Форум видавців розвивався поступово, ми не могли собі дозволити вийти за рамки бюджету, бо розраховували лише на надходження від видавців і на прибутки від власної видавничої діяльності, завдяки чому й покривалися всі адміністративні витрати. Приблизно в 2000–2001 рр. вийшли на самоокупність, тоді ж довелося відмовитися від видання книжок. Але виявилося, що логіка і стратегія розвитку Форуму видавців вимагає значної розбудови літературної, неприбуткової складової, а отримати на це кошти від видавців виявилося неможливим. Кілька разів ми були на межі краху, але в останній момент приходив порятунок, - згадує президент форуму Олександра Коваль. - У 2004 році я вперше почала шукати спонсорів. І хоч би куди ходила, мені казали одне й те саме: ваш захід нецікавий, література нікому не потрібна, а ваші відвідувачі - це не наша цільова аудиторія. Я після того склала такий собі жартівливий портрет людини, яка читає книжки, очима різних потенційних спонсорів. Отже, читачі книжок не мають рахунків у банках, не володіють автомобілями й нерухомістю, не користуються комп'ютерами і мобільним зв'язком, не їздять відпочивати, не п'ють кави, а також молочних, безалкогольних та алкогольних напоїв, не палять (тоді ще реклама тютюну була дозволена), не їдять шоколаду і т.д. Навіть постачальники окулярів не цікавилися. "Якби ви проводили щось справді цікаве, наприклад змагання з боксу чи конкурс краси, то мали б спонсорів", - казали мені. А один львівський підприємець заявив, що дав би гроші, якби до Львова приїхав справді відомий автор, а не якась "сірість".

"А хто це може бути?" - запитала я. "Ну, наприклад, Пауло Коельйо", - відповів спонсор.

А й справді, чому б не запросити його до Львова? І почалася титанічна робота. До зірок узагалі важко достукатися, а тут - усесвітньо відома зірка, і часу зовсім обмаль. Але коли з великими труднощами нам вдалося зв'язатися з агенткою письменника, вона відписала, що автор обіцяв подумати. За якийсь час з'ясувалися дві умови приїзду: одна цілком стандартна - оплатити проїзд і проживання автора й супроводжуючих осіб за VIP-класом, а друга - зустрітися і заспівати разом з Борисом Гребєнщиковим, з яким познайомився в Росії. Новий виток переговорів, узгодження гастрольного графіка, райдер, гонорар…"

Удача? Та коли окрилена Олександра Коваль через два місяці повідомила новину своєму "спонсорові", той зробив здивовані очі: "А чому ж ви так довго вирішували? Я передумав"…

"Того дня в мене справді був дуже паскудний настрій", - каже пані Олександра.

Ще б пак: Коельйо вже дав згоду, Гребєнщиков - також. Про те, щоб відмовитися від їхнього приїзду, навіть мови не було, це означало втрату репутації надійного партнера. На щастя, всі величезні витрати взяло на себе київське видавництво.

І, хоча цей випадок мав би стати уроком, Коваль не прихильниця укладання жорстких угод із санкціями за невиконання. "Ми працюємо в такій прекрасній сфері! Якщо людина хоче обдурити, якось використати ситуацію - вона намагатиметься це зробити навіть за наявності угоди. Я хочу мати справу з людьми, які виконують свої обіцянки не тому, що над ними тяжіє обов'язок, а за велінням серця, з тими, хто розуміє, що завдяки їхнім грошам ми разом створюємо щось нове й вартісне".

Як усе починалося

Коли 1994 року Олександра Коваль вирішила організувати Форум видавців, то бачила його лише майданчиком для обміну думками видавців і книготорговців, які саме з великими втратами виходили з економічної кризи 1992–1993 рр.

Та коли наступного року звернулася до місцевої ОДА, там здивувалися: "А чому ми повинні вам допомагати? Ви ж не інваліди". Це було уроком: розраховувати мусили тільки на власні сили. "Маєш план та організаційну спроможність - розвивай бізнес самостійно або залучай інвесторів. А якщо це не бізнес, а неприбуткова громадська діяльність, як у нашому випадку, - шукай зацікавлених партнерів, - розповідає пані Олександра.

Ідея проведення у Львові книжкового ярмарку багатьом сподобалася. До неї поступово звикли львів'яни, автори і навіть туристи, які навмисне приїжджали на цей захід. Як сказала О.Коваль в одному з тодішніх інтерв'ю, "книжок на початку 90-х випускалося немало, проте в умовах загального економічного розвалу, на них мало хто звертав увагу".

Згодом ситуація змінюється. З 1997 року на форум приїздять письменники, часто іноземні. За
17 років у ньому взяли участь понад 800 авторів з 40 країн світу. Серед них: Юстейн Гордер, Зиґмунт Бауман, Ерленд Лу, Януш Леон Вишневський, Ольга Токарчук, Лев Рубінштейн, Мартін Поллак, Людмила Улицька, Анджей Стасюк, Тімоті Снайдер та інші.

Як розповіла письменниця й літературознавець, головний редактор "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка, Олександра Коваль активно підтримує всі цікаві ініціативи, які народжуються в рамках форуму. Нині - це масштабний захід, який визначає обличчя Львова. Свої акції до цієї події готують заклади культури, готелі, кафе й ресторани, музеї тощо.

Громадська організація "Форум видавців" заохочує до читання дітей, проводить всеукраїнський конкурс дитячого читання "Книгоманія", відряджає делегації українських письменників і видавців на міжнародні виставки. "І ключовою постаттю всіх цих акцій, - каже Мар'яна Савка, - є саме Олександра Коваль, складна, але водночас надзвичайно потужна натура. Вона - генератор багатьох ідей і людина, котра не зупиняється на досягнутому. Форум за її участі обростає все новими й новими сенсами".

Але сама пані Коваль запевняє: те, чим опікується вона, повинна б робити держава.

"Держава практично самоусунулася від цього процесу. Чиновники роблять вигляд, ніби нас не існує, а час від часу взагалі блокують деякі заходи. Наприклад, конкурс дитячого читання, який проводимо починаючи з 2002 року, фактично залишився нашою громадською ініціативою, бо не був підтриманий державними структурами.

Коли бралася за цю роботу, я не знала, що за теорією менеджменту великі проекти не можна розпочинати без достатнього ресурсу. А в нас, навпаки, все починалося авантюрно, по-дилетантському, просто тому, що вважали: якщо не почнемо, то все пропаде. Дуже сподіваюся, що нам таки вдасться провести через уряд Державну програму підтримки і розвитку читання. Тоді все має бути значно простіше. Це можна було зробити ще 2007 року, програма була готова, але нам сказали: не на часі. Тепер маємо війну, економіку на межі краху, і читання знову не на часі…"

Камо грядеши

Останні три роки ГО "Форум видавців" взяла на себе організацію стенда української книги на Лейпцизькому книжковому ярмарку. "Лейпциг для мене - взірець для наслідування, - каже пані Олександра. - Тут дуже добре налагоджено співпрацю магістрату з книжковим ярмарком. Місто збудувало великий виставковий комплекс, який надзвичайно пожвавив його економіку. Там проводиться 40 різних ярмарків на рік, але книжковий - найбільший і найважливіший для міста. Виставкову площу надають в оренду зі значною знижкою. Міська адміністрація забезпечує ярмарок великою кількістю зовнішньої реклами, організовує обов'язкове відвідування його заходів школярами й студентами. За кілька років такого "обов'язку" вони вже й самі туди ходять, бо не читати в Німеччині просто неможливо, настільки творча атмосфера до читання заохочує і сприяє". Такої ж взаємодії та підтримки, за її словами, вона хотіла б і у Львові.

Поки що в Україні читають мало. Мало книгарень, слабке поповнення фондів бібліотек. Особливо сільських, де 80–90% книжок видано до 1990 року, тому люди туди не ходять. "Якщо хочемо сприяти розвиткові громадян України, надати їм рівні можливості доступу до джерел інформації, забезпечити можливості для самоосвіти, то, насамперед, мусимо звернути увагу на бібліотеки. Сьогодні вони перестали виконувати свою інформаційну, просвітницьку й культурну функцію. Це означає, що потрібно шукати нові форми роботи з читачами", - каже О.Коваль. На її думку, Україна могла б узяти на озброєння досвід Великобританії, країн Латинської Америки, Австралії, де широко практикують поїздки автобусів з новинками літератури в села. Загалом, якщо скоротити витрати на утримання стаціонарних бібліотек, яких в Україні налічується понад 20 тисяч (додайте ще шкільні), ці кошти можна було б спрямувати на придбання нових книжок. Або ж активно взятися за комп'ютеризацію та інтернетизацію бібліотек, забезпечити їх ридерами й онлайновими новинками. Але, знову ж таки, щоб робити це ефективно, потрібна Програма підтримки читання.

Пані Олександра переконує: "Можливо, я не дуже зручна людина. Занадто різка, впевнена у важливості того, що роблю і що прошу чи змушую робити інших. Я люблю те, що роблю, і сподіваюся, що так буде завжди. Мені байдуже, що я не маю державних нагород і що мене не кличуть у парламент. Мені шкода людей, які думають, що є краща робота, ніж та, що приносить задоволення. Кращою за організацію Форуму видавців і "Книгоманії" може бути лише видавнича діяльність, про яку ностальгічно згадую. Можливо, я до неї ще повернуся...".