Спроба українізувати Ісландію

Старий маяк в ісландському містечку Акранес віднедавна слугує концерт-холом. "Місця - не розженешся, - визнає його наглядач Гілмар Сіґвалдасон. - Але його магічна акустика - найкраща компенсація за тисняву". Чоловік з гордістю й шаленим ентузіазмом розповідає про ісландських зірок, які тут виступали. Серед них - мультиінструменталіст і минулорічний володар премії BAFTA Улавюр Арнальтс, гурт Amiina, з яким упродовж багатьох років гастролювали Sigur Rós, оперна співачка родом з Києва Олександра Чернишова, котра цього року отримала нагороду від президента Улавюра Раґнара Ґрімсона за внесок у розвиток культури Ісландії.

І не стерпиться,
і не злюбиться

"Взагалі-то вона не лише блискуче сопрано, а й композитор", - зауважив мій друг Фрейр Арнарсон, оператор місцевого телеканалу RÚV, коли я запитала, чи чув він щось про мою співвітчизницю. І хоч, направду, Фрейр мало кого не знає, небагатьом дає характеристику, позбавлену притаманної ісландцям подекуди брутальної іронії: "Вона молодець".

Упродовж останніх одинадцяти років, які Олександра Чернишова живе в Ісландії, вона була продюсером, режисером і виконавицею партій у численних ініційованих нею музичних проектах, найпомітніші з яких "Привид опери" за Ендрю Ллойдом Веббером і "Травіата" за Джузеппе Верді, куди запросила співати хор фермерів з околиць Акурейрі, "північної столиці" Ісландії. "Це моє ноу-хау, - каже авторка. - У тутешніх людей чудовий слух". І справді - чому його не вдосконалювати, коли впродовж зими ніч триває до 20 годин на добу?

Після участі й перемог у низці престижних конкурсів у Європі Олександра стрімко розширює свої творчі горизонти - і географічно, і професійно. Так вона опинилася серед фаворитів кастингу на Міжнародному сучасному оперному фестивалі в Нью-Йорку, де презентувала своє дітище як композитор - оперу "Поет і донька єпископа", в якій виконала головну партію.

"Воістину розумниця і вродлива жінка. Вона багато зробила для нашої країни", - резюмував Улавюр Еґілсон, останній посол Ісландії в СРСР, від якого я й дізналася про Олександру Чернишову. Уже потім вона сама розповіла мені, що самореалізація в Ісландії - головна життєва настанова. Скаржитися на роботу тут не лише моветон, а й принизливо. Гордий ісландець ніколи собі такого не дозволить. Не подобається - шукай щось інше, принцип "стерпиться -злюбиться", як пояснила артистка, тут не діє. Він поширюється і на особисте життя. Можливо, саме тому Ісландія має доволі високий показник розлучень, однак це не заважає їй бути в десятці найщасливіших країн - згідно з останнім Усесвітнім рейтингом щастя.

2007 року Олександра заснувала школу співу, яка трансформувалася в знаний за кордоном дівочий хор Icelandic Dream Voices. Поза тим реалізувала кілька альбомів - Alexandra Soprano, Draumur і You and Only You, що містять її власні композиції й адаптації класичних творів.

Дівчина з Кайнуґардура

Потяг до гри, як припускає Олександра, у неї спадковий. Її прабабуся з маминого боку була акторкою, прадід - режисером українського драматичного театру, а їхній син - Родіон Єфименко - отримав нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Берліні за екранізацію "Наталки Полтавки" (1978).

Олександрі Чернишовій було 13, коли на Всеукраїнському фортепіанному конкурсі вона здобула свою першу перемогу. Це був її дебют. У 18 уперше вийшла на сцену Київського театру опери і балету для дітей та юнацтва в ролі Івасика-Телесика. 2002 року з червоним дипломом закінчила вокальну школу Одеської музичної академії й отримала відзнаку "Нове ім'я України" як найкращий молодий оперний голос. Вчителі і наставники пророкували дівчині зіркову кар'єру. Але освіта філолога, на яку вона розраховувала як на "рятувальний човен", не лише стала для неї додатковим джерелом доходу, а й несподівано змінила її плани на майбутнє.

Це трапилося в Барселоні, коли Олександра у свій вихідний перекладала з іспанської дітям з України. "Тоді я й зустріла мого вікінга, - сміється. - Він директор школи, звати Йонур Рунар. Вже понад десять років ми разом. Як і чимало ісландців, захоплюється фотографуванням природи, видав книжку зі своїми знімками. Коли ми познайомилися, єдине, що я знала про Ісландію, що це батьківщина Бйорк". Тепер вона знає її особисто.

В Україні Олександра не була вже два роки, але планує приїхати. Дуже хочеться презентувати на батьківщині свою оперу. А тим часом намагається популяризувати українську культуру серед ісландців. "Мій дідусь наказав мені не забувати про своє коріння, - розповідає. - І я не забула. Зробила програму "Дівчина з Кайнуґардура" (ісл. Kænugarður - історична назва Києва, дослівно "місто човнів". - Я.К.) і гастролювала з нею впродовж двох років". Ідея виникла, коли в Ісландію навідався Арні Берґман, котрий переклав російською "Старшу Едду" й "Молодшу Едду". Дослідник особливо цікавився роллю північних народів в історії Київської Русі. Його міркування наштовхнули Олександру на думку, що в ісландців і українців багато спільного: "В обох народів душа бунтівлива. В них були вікінги. В нас - козаки". В обох - вольові й гонорові жінки. Мабуть, саме тому ісландці жваво сприймають пісню "Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела".

Минулої весни програма "Дівчина з Кайнуґардура" викликала овації у Харпі - одному з найпопулярніших концертних залів Рейк'явіка, який жартома називають втіленням ісландського принципу "think big" (думай широко), бо його спорудження завершили саме тоді, коли країна оговтувалася після фінансової кризи: в Ісландії економити на якісній музиці - це вже навіть не моветон, а самогубство.

Спільна мова

Від дому Олександри до Рейк'явіка 45 хвилин. "Хоча я людина театру, постійно ходжу на різні світські зустрічі, проте оселилася в невеличкому селищі Мелакверді, - розповідає. - Там усього 50 будиночків. Підеш праворуч - річка, попереду - гора. Ліворуч - загадковий ліс. Десять хвилин - і ти біля океану".

Ландшафт острова дуже мінливий і непередбачуваний геологічно. Та й тутешня погода так само. Є навіть приказка: "Не подобається? Зажди кілька хвилин". Олександру тамтешні стихії надихають. Вона експериментує, бо навіть речі, перевірені часом, потребують переосмислення з огляду на сучасний дискурс. Нинішнім глядачам потрібні видовища зовсім не такі, як колись їхнім батькам. Найновітніші прийоми "полювання на увагу" Олександра опановувала в Ісландській академії мистецтв. Її спеціалізація - "Нові аудиторії та інноваційні практики". І найголовніше, на думку артистки, - розуміти, хто твоя аудиторія.

Коли я зателефонувала, щоб домовитися про інтерв'ю, мене сплутали з репетиторкою китайської мови. Завдяки цій кумедній випадковості я дізналася, що незабаром в Олександри виступ у Пекіні, і мову Піднебесної вона опановує, аби відчути всі нюанси пісні, яку виконуватиме. То для неї водночас і цікавість, і бажання не бути чужою.

Саме це колись допомогло Олександрі і з ісландською. "Я цікавилася середовищем. Мені хотілося розуміти, про що говорять по телевізору, по радіо, про що пліткують між собою жінки", - розповідає.

Загалом українців в Ісландії небагато. "Я знаю з десяток. Хто вони? - замислюється Олександра. - Одна - вчителька… Є магазин "Карпати", який тримають дві українські панночки".

Найбільша діаспора - польська, понад 20 тисяч. В Ісландії нині відбуваються серйозні дискусії щодо іммігрантів. Ісландці взагалі охочі подискутувати, бо стосовно всього мають власну позицію. Проте ворожих настроїв Олександра не помітила: "Є різні думки. Але цілком очевидно, що через вкраплення інших культур ставити ісландські спектаклі в національному драматичному театрі не перестануть. Тут для всіх є місце".