Росіянка, яка воювала за Україну: "Я відчуваю себе українкою…"

Все просто, знаєте. Війна - це не те, коли ти читаєш про неї в Мережі. Це не те, коли ти бачиш її по телевізору. Це не те, коли ти їдеш туди, де чутно постріли й вибухи. Це - коли ти працюєш по цілі, а ціль працює по тобі.

Юлія Толопа

Вона дуже жіночна, любить сучасну українську поезію і захоплюється гончарством. Але це не завадило їй узяти до рук автомат і піти на російсько-українську війну.

Вона росіянка, яка почувається українкою більше, ніж деякі українці. Вона має статус учасника бойових дій, але не має громадянства країни, за яку воювала. У неї позивний "Валькірія", і російська пропаганда подає її як зрадницю, злісну карательку і досвідчену снайперку, на рахунку якої десятки бойовиків "ДНР" і "ЛНР". Насправді ж "Валькірію" звати Юлія Толопа. У зоні бойових дій вона воювала в складі "Айдару", брала участь у всіх операціях, до яких залучали батальйон. А 2016 року підписала контракт з ЗСУ і воювала ще півроку. І попри все вона любить поезію і мріє колись повернутися до гончарства…

Мене вразило і розчулило те, що вона розмовляє українською. Дуже старанно, майже без русизмів. І моє перше запитання було не про війну, а про поезію.

- Юлю, ваша сторінка в соцмережі рясніє поезією, що саме вам подобається?

- Сучасні автори: Сергій Жадан, Віра Полозкова, Катерина Бабкіна…

- А ви пишете вірші?

- Писала.

- Про що?

-Про себе. Про те, що в мені відбувається.

- А про війну?

- Ні.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран…

Сергій Жадан

- Юлю, ви громадянка Росії. Як сталося, що ви воюєте проти Росії?

- Спочатку я приїхала в Київ на Майдан подивитися своїми очима на те, що там відбувається. Чи справді так ненавидять російськомовних, чи справді їдять російських немовлят. Я була вражена Майданом. Нічого з того, що говорять російські ЗМІ, там не було. Люди просто стояли за свої права. На Майдані я познайомилася з багатьма людьми, які потім стали моїми друзями, з якими я згодом поїхала на війну і далі служила в "Айдарі".

- Напевно, страшнувато їхати в іншу країну, коли там відбуваються незрозумілі речі. Скільки вам було років?

- Вісімнадцять.

- Як вас батьки відпустили?

-Я не живу з мамою з 14 років. Просто сказала рідним і поїхала.

- А що спонукало йти на
війну?

-Введення російських військ у Слов'янськ. Я просто зрозуміла на той момент, що це справжня агресія. Адже Росія не мала права вводити війська на українську територію. Тому треба було захищати Україну.

- Як на ваше рішення відреагували близькі в Росії?

-Негативно. Дідусь через це зі мною досі не розмовляє. З мамою трохи спілкуюся…

…В голові у дівчинки відблиски золоті. На зап'ястях дзвіночки, метелики в животі, на подвір'ї великі, вологі багряні квіти. В снах у неї щоночі закінчується війна, і, коли стихає пострілів зла луна, всі до одного живі повертаються звідти…

Катерина Бабкіна

- Отже, ви служили в батальйоні "Айдар". Які функції виконували?

- Спочатку, з червня 2014-го, була в складі диверсійно-штурмової групи, пізніше стала командиром бойової машини-2.

- Як ви стали командиром бойової машини?

-У 2014-му, в липні, ми робили зачистку в Георгіївці і на околиці села відбили у бойовиків БМП-2.

- Виходить, ви у 18 років керували чоловіками?

-Так. Але на той час мені було вже 19. І всі ці чоловіки, з якими я служила на БМП, зі мною пройшли не один бій. Ми дуже добре одне одного розуміли. Усе було добре.

- Як узагалі воювати, будучи жінкою? Ці всі жіночі заморочки, душ, гігієна, місце для сну…

-На це не звертаєш уваги. Якщо не просиш повсякчас про допомогу, до тебе ставляться просто як до солдата. Немає різниці - чоловік ти чи жінка. Ти просто виконуєш свою роботу.

- Але бути бойовою одиницею в умовах бойових дій - це дуже важко фізично.

-Знаєте, насправді жінка сильніша за чоловіка. Я не можу цього пояснити, але мені там легше. Набагато простіше і легше. І фізично, і психологічно. Мене не напружує фізична робота. А під час останнього контракту взагалі легше було, я бліндажів не будувала і дерев не пиляла.

- І таке робити доводилося?

- Звісно.

- Але ж вам хоч трохи допомагали ваші побратими?

- Якщо була якась екстрена ситуація, то так.

- Є дві крайні позиції щодо жінок на війні: одні - за повну гендерну рівність у ЗСУ, інші вважають, що війна - не жіноча справа. Яка ваша думка?

- Війна - це справа професіоналів. І неважливо, чоловік ти чи жінка. Знаєте, жінки бувають набагато сильніші за чоловіків. Я бачила чоловіків, які посеред бою, побачивши, що вбили побратима, впадали в ступор або кидали автомат і тікали. Жінки ж за період контракту можуть винести з поля бою десятки "двохсотих" і "трьохсотих". Це - статистика.

- Під час бойових дій ви зазнали поранення…

-Так, у мене контузія і два поранення. Нескладні, дотичні. І перелам ребер. Але нічого складного… От лише контузія… Вона відчувається. Головний біль, нудота, іноді непритомнію, тиск піднімається.

- Ви отримуєте медичну допомогу, яка передбачена для ветеранів?

-Звісно. Просто зараз немає часу на це. Місяця через два-три ляжу в госпіталь. Напевно...

- Чим нині займаєтеся?

- Виховую дитину і бігаю по інстанціях з приводу громадянства.

- У вас донечка?

- Так, Мирослава, 2 рочки 4 місяці. Вона - громадянка України.

- Яка проблема в отриманні вами українського громадянства?

- На даний час я маю статус особи, що потребує додаткового захисту. Щоб отримати громадянство, треба з Росії довідку про мою несудимість. Але я цієї довідки взяти не можу, і всі це чудово розуміють. Адже в Росії я в розшуку у зв'язку тим, що воювала проти Російської Федерації. Але, знаєте, наявність цієї довідки не означає, що я відразу отримаю громадянство. Напевно, просто є заборона надавати громадянство добровольцям. Ось і все. І ще, дивлячись на всі події, що відбуваються нині в країні, я іноді думаю: от якщо зараз мені нададуть громадянство, чи не заберуть його в мене через кілька місяців? І чи не відправлять мене "додому"?

…Ми ще маємо мапу - загубимось ще не сьогодні. Ми ще маємо час, бо на все свої певні години. Наша жовта країна така безпорадна у жовтні І такі нескінченні до щему дощі наші сині…

Катерина Бабкіна

-Виходить, вам безпечніше бути в Україні зі статусом особи, що потребує додаткового захисту?

- Можливо. Але я хочу отримати громадянство України. Я відчуваю себе українкою більше, ніж 80 відсотків населення цієї країни.

- Чому так?

-По-перше, мої родичі - вихідці з України, по-друге - дім не там, де ти народився, а там де тобі добре. Ось і все.

- Якщо ви не маєте українського громадянства, напевно, не маєте жодних пільг і виплат, передбачених для ветеранів і матусь?

-У мене донька - українська громадянка, тому я отримую на дитину від держави 860 грн. Єдине - мені перестали платити допомогу як матері-одиначці, бо я останні півроку служила в ЗСУ за контрактом. Крім того, я маю статус учасника бойових дій, оформила його 2016 року.

- Тобто отримати цей статус має право навіть негромадянин України?

-Так, у законі не прописано, що для отримання статусу УБД громадянство є обов'язковим.

- Юлю, до війни, до Майдану, ви жили в Росії. Де вчилися, чим займалися?

-Вчилася на 2-му курсі медичного університету міста Кисловодськ. У мене незакінчена медична освіта, але медиком бути не хочу. А ще займалася спортом, захоплювалася гончарством.

- Чим плануєте займатися в Україні, на мирній території?

-Не знаю ще. Я щойно приїхала після чергового контракту. Адаптуюся.

- Що скажете про ПТСР у військових, про психологічну допомогу ветеранам в Україні?

-Я ніколи не зверталася по неї. У мене немає ПТСР. Але буває, що криє. Найкращий вихід із цього стану - це спілкування з друзями, які тебе розуміють. Головне - не замикатися в собі.

- У вас маленька донечка - це велика відповідальність, як справляєтеся?

-Є люди, яким я небайдужа, які допомагають.

- Коли згадуєте про війну, що зринає в пам'яті?

-Дати. Я дуже добре пам'ятаю дати, коли і що трапилося. Перше, що оце зараз спало на думку, - 12 липня 2014 року, місто Жовте - ми підірвалися на фугасі, і я єдина вижила...

- Сниться війна?

-Ні, жодного разу.

- Коли повідомлять, що війну закінчено, що зробите найперше?

-О, я не знаю… якщо буду в цей час на фронті, обніму всіх…

- Ви збираєтеся знову йти на фронт?

-Якщо буде потрібна моя допомога, то так. Аякже!

- А якщо будете на мирній території?

-Напевно, сяду і буду плакати. А взагалі, я про це не думала. Я ще подумаю про це…

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке. Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке…

Сергій Жадан