Віктор Мусіяка. Останнє слово про метра

У кожного має бути людина, до якої звертаєшся, коли не знаєш, як вчинити. Коли не можеш намацати тонку грань між правильним і неправильним, неочевидним і прихованим. 9 днів тому таку людину я втратив назавжди.

Віктор Мусіяка був особливим порадником не тільки для мене. Величезна кількість людей зверталися до нього, – як до неперевершеного експерта, неупередженого рефері чи навіть терплячого сповідника. Лише сам Віктор Лаврентійович знав, скількох він відрадив од непродуманих рішень, незграбних кроків або небезпечних вчинків. У підручниках із новітньої української історії не напишуть, скількох політичних криз уникла держава внаслідок його непростих розмов із надто самовпевненими президентами, вкрай лукавими спікерами, надміру ініціативними партійними вождями. На жаль, не напишуть.

Про його таланти непересічного законотворця, глибокого аналітика й блискучого викладача чимало сказано й написано. Набагато менше він відомий загалу, як людина, котра вміла уважно слухати й аргументовано переконувати. Друзів, соратників, противників. Останні, до слова, ставилися до нього із незмінною повагою.

Якщо спробувати визначити роль Мусіяки у вітчизняній політиці, то варто говорити про нього не тільки як про одного з хресних батьків Основного закону. Він до цього, закріпленого за ним пресою ритуального амплуа ставився із притаманною йому іронією. Важливіше, що Віктор Лаврентійович увесь цей час залишався найнадійнішим захисником Конституції. Котрий пильно стежив за будь-якою спробою перетворити політичну Біблію чи на новітній "Молот відьом", чи на збірку юридичних загадок, чи на легковажний правовий комікс. Неодмінно стаючи на заваді подібним зазіханням.

Мусіяка не просто був уособленням порядності й професійності – двох, чи не найбільш дефіцитних чеснот у нашій політиці. Блискучий шахіст і неперевершений більярдист, він залишався втіленням логіки, системності й точності. Він зоставався одним з небагатьох, і спроможних розгледіти порубіжжя між формою і змістом, буквою і духом, обґрунтованою необхідністю і бажаною доцільністю. Одним з небагатьох, здатних навчити інших знаходити це таємниче прикордоння

Прикро, що найбільш надійний оборонець здорового глузду в українській політиці пішов з життя саме тоді, коли вона саме цього, напевно, найбільше потребує.

Мені зараз стільки, скільки виповнилося йому виснажливої "конституційної ночі", по завершенні якої він запропонував стати хресним батьком моєї щойно народженої доньки. І не знаю, скільки років знадобиться, щоби зникла звичка набрати знайомий номер, аби почути мудру пораду.

Не пам'ятаю, хто сказав, що коли йде з життя мудрець, сиротіє ціле покоління.