Осягнути велич Черчилля…

Наприкінці січня 1965 р. під звуки патріотичного маршу "Пануй, Британіє!", що його грали дев'ять військових оркестрів, вгору по Темзі від Тауера відпливав катер "Гейвенґор" - ним у вічність вирушив Великий Англієць…

У драматичній світовій історії ХХ ст. хоч де копнеш - натрапиш на Черчилля. А це - ніби натрапити на золотий скарб: його виступи, статті, стратегії, вчинки, уся його творчість і навіть окремі вислови - безмежне поле знахідок. Багатогранність Черчилля вражає: це був аристократ і солдат, політик і письменник, світового рівня стратег та історик, філософ і художник, чуттєвий юнак і галантний чоловік…

Усім своїм життям сер Вінстон спростував стереотипи, що, мовляв, зманіжені аристократичні хлопчики й кроку не можуть ступити без прислуги; що державні службовці - це здебільшого черстві бюрократи, а державні діячі настільки зайняті важливими справами, що виступи їм пишуть виключно їхні помічники; що одна людина не спроможна змінити розвиток історії; що гурмани й шанувальники міцних напоїв своїми уподобаннями лише вкорочують собі віку…

Перемісивши солдатськими чоботами багнюку в Індії, Судані й Південній Африці, він не розучився елегантно ходити з ціпком, у смокінгу й циліндрі в аристократичному Лондоні.

Протягом своєї активної діяльності у британському істеблішменті він єдиний очолював усі міністерства, крім Форин офісу (МЗС), хоч і був справжнім дипломатом. У нього були помилки і поразки, з яких він робив серйозні висновки, але були й блискучі перемоги, виграшні стратегічні ходи на світовій шахівниці, які змінювали хід історії. Він переходив з однієї партії в іншу, його жорстко критикували в парламенті, але й він не ліз у кишеню за словом, особливо якщо був упевнений у свій правоті. З нього підсміювалися й поширювали дошкульні жарти, а він не зважав - демократія. Неоднозначна постать - безперечно, але ж яка яскрава! І якщо історія все розставляє по своїх місцях, то на цій поличці в неї, здається, все давно впорядковано: ось уже понад 50 років після своєї смерті Вінстон Черчилль залишається найпопулярнішим прем'єр-міністром Сполученого Королівства.

Вінстон Черчилль (1943 р.)

Тяжіння Бленхейма

Народився він 30 листопада 1874 р. у родовому палаці Бленхейм і був первістком англійського лорда Рендольфа Спенсера-Черчилля та його дружини-американки Дженні Джером. Давній рід гідно зберігав свою величну історію: на знак подяки за перемогу над французами у битві під австрійським містечком Бленхайм (в англійській вимові - Бленхім) 1704 р. королева Анна удостоїла генерала Джона Черчилля лицарського звання - відтоді він став зватися І герцог Мальборо. А до лицарського звання королева додала ще й територію на 800 га неподалік Оксфорда, яку Джон назвав на честь міста своєї перемоги - Бленхейм. Одразу ж почали зводити палац із місцевого вапняку, який колись був білим, а нині пожовтів і потемнів від часу й дощів.

Цей палац, у якому й минало дитинство Черчилля, нагадував королівський: високі (подекуди до 10 м) стелі, масивні скульптури, вироби з дорогоцінного каміння, музейні картини, гобелени, срібний посуд і позолота. А ще фамільна каплиця з білого мармуру, італійський дворик з фонтанами, гучний водоспад у віддаленому куточку парку, високий обеліск аж ген-ген на горі, на протилежному березі озера. Багато в чому Бленхейм своїм сучасним оздобленням завдячує Консуело Вандербільт, дружині ІХ герцога Мальборо, єдиній дочці одного з перших американських мільйонерів Вільяма Вандербільта.

Нині на просторих зелених галявинах маєтку неквапом прогулюються довгохвості фазани, чиїм рябеньким пір'ячком Черчиллі прикрашали великодній стіл.

Бібліотека Бленхейма на 10 тис. томів навіть сьогодні вражає відвідувачів - заповнені книжками полиці сягають стелі. Що читали Черчиллі? Вольтера, Дідро, римських та грецьких мудреців і філософів. Помітила там навіть невеличкий тритомник Тургенєва. Під час Першої світової тут розміщувався шпиталь, а під час Другої - розвідка МІ5, яка переїхала сюди з Лондона.

В одній з кімнат палацу під склом можна побачити лист малого Вінстона, учня 1-го класу лондонської школи: "Дорогий тату, дякую тобі, що піклуєшся про мене і даєш мені для охорони одного солдата, котрому платиш щодня по 1 фунту. Дякую за твою щедрість. Твій син Вінстон".

Подивившись, у яких умовах народився і виховувався Черчилль, у якому оточенні формувався як особистість, звичайно ж, порівнюєш зі Сталіним - адже під час Другої світової вони вели переговори нібито на рівних. Вони були майже однолітками, але своїм вихованням і формуванням відрізнялися, як квітучий свіжий кущ бузку від в'янучих у вазі квітів, а життєдайне глибоке джерело від відра застояної води. Один вибухав життєвою енергією, емоціями, не боявся втратити навіть високу посаду; інший полюбляв самотність, патологічно підозрював кожного й боявся втратити крісло, бо це означало б його кінець.

Такими ж різними були й їхні внутрішні світи, знання, аналітичні здібності як перших осіб держави: в одного - безмежний політ думки, здатність прораховувати далеко наперед, власноруч написані десятки томів, глибокі знання історії, політики, науки; в іншого - знання на рівні початкової школи, обмеженість, примітивність, заяложена комуністична риторика, комплекси (що перейшли у параною). Один був переконливим оратором, вправним художником, об'їздив цілий світ; інший - висловлювався короткими фразами, був шанувальником цирку, не любив їздити за кордон сам і зробив невиїзною цілу країну.

…Родове ім'я Мальборо допомогло В.Черчиллю дійти аж до Давнінг-стріт, 10. А книжка "Мальборо: його життя й часи", що у 1933–1038 рр. вийшла у 4-х томах, стала одним з найкращих його творів. Герцоги Мальборо мають власний герб, що сяє на високій кованій брамі Бленхейма. "Сповнений віри, але нещасливий", - викарбувано на ньому. Сьогодні старовинний рід очолює ХІІ герцог, Чарльз Джеймс Спенсер-Черчилль. Вас дивує друге прізвище роду тим, що воно таке ж, як у принцеси Діани? Так, вони - родина, та це вже окрема, не менш цікава історія.

Вінні і Клеммі

"У Бленхеймі я зробив дві найважливіші речі у своєму житті, - розповість Черчилль. - Там я народився й одружився". В альтанці Діани, на березі озера з лебедями 34-річний Вінстон запропонував побратися 23-річній Клементайн Гозьє. Народжена в самому серці Лондона - Белґравії, Клеммі була розумною і розважливою дівчиною з аристократичної родини, вільно володіла французькою і німецькою мовами. Юна, з сяючими темно-зеленими очима, Клементайн легко орієнтувалася в політиці та її перипетіях. За що дівчина покохала Вінні? Серед іншого, і за його палкі політичні промови у парламенті!

Шлюб вони брали на початку вересня 1908 р. у парламентській церкві Св. Маргарити, куди були запрошені найближча родина, друзі й відомі політики. Люди на лондонських вулицях голосно вітали молодят. Весільна діадема Клеммі була з флердоранжу, а найдорожча прикраса - діамантові сережки, подаровані напередодні нареченим. Світло-бежева сукня з вишитим йому в тон листям плюща лише підкреслювала її струнку поставу.

Урочистий бенкет відбувся в родинному палаці Мальборо.

Вінні й Клеммі йтимуть поруч усе своє довге життя: він завжди знаходитиме час для неї, а вона залишиться з ним у військовому бункері, навіть коли Лондон бомбитимуть німецькі літаки. Жити з Вінні було дуже непросто, але листів, які написав він своїй дружині з Лондона й різних частин світу, вистачило б не на один солідний фоліант. Вони годинами могли вдвох грати в карти або в нарди. "Я розповідаю Клеммі все", - щиро поділився він якось із Рузвельтом. У їхніх серцях і насиченому діловому графіку завжди знаходилося місце одне для одного. Це було міцне любляче подружжя. У їхньому шлюбі народилося п'ятеро дітей - Діана, Рендольф, Сара, Меріґолд і Мері. Разом вони переживуть трагедію втрати дитини - від важкої застуди (нянька запізно викликала лікаря) майже 3-річною померла Меріґолд. У похилому віці їм доведеться пережити не менш болісну втрату й старшої дочки. Клеммі не відходитиме від нього, коли він у Монте-Карло в свої 87 зламає стегно і довго не вставатиме з ліжка.

Чартвелл - це відчуття дому

Але найкращим місцем для життя масштабна натура Черчилля обрала не родовий маєток, а іншу місцину, оддалік міської суєти, серед свіжої зелені гаїв і лісів, - Чартвелл (графство Кент). Тут родина Черчиллів прожила з 1922-го до 1965 р. Це саме той будинок, який вони називали своїм домом: з невисокими стелями, м'якими диванами, глибокими зручними фотелями, книжковими полицями, телевізором і підставкою для ніг, з великим круглим обіднім столом, за яким збиралася вся родина.

Будинок стоїть на узвишші, і з вікон кабінету В.Черчилля відкриваються чудові краєвиди на такий англійський Кент - соковито-зелений, пагористий, з розлогими кучерявими деревами. У Чартвеллі глава сімейства міг вийти на прогулянку з улюбленим пуделем, щоб пройтися зеленою галявиною вздовж озера.

- Але мамі спочатку дуже не подобалося тут, - розповідала наймолодша дочка Черчиллів леді Мері Соумз (1922–2014). - Довго їхати з міста, та й почувалася відірваною від столичного життя.

Вони мали ще одну квартиру - в Лондоні, біля Гайд-парку. Однак не в ній, а саме тут прем'єр міг відчути себе вдома, саме тут міг по-справжньому відпочити після напруженого дня. Чартвелл ставав для нього найголовнішою точкою на землі. І Клеммі змирилася.

Донька Мері також любила цей будинок. Там не раз довгими вечорами, коли батьки були на імпрезах у Лондоні, вони з нянькою Наною розмовляли, молилися… Нана читала дівчинці її улюблені казки Редьярда Кіплінга. Обидві й гадки не мали, що сам казкар (а в житті впливовий політик, палкий прибічник імперії) живе звідси всього кілометрів за 10 у власній великій кам'яниці, куди приїздить на казковому в ті часи "Роллс-Ройсі".

Коли 1945 р. Черчилль уперше пішов у відставку з посади прем'єр-міністра, постало питання, де жити. Без тих свіжих оксамитових просторів, без цегляного вікторіанського будиночка, без художньої майстерні й озера життя ніби втрачало точку опори. І тоді десятеро бізнесменів, добрих друзів Черчилля, на чолі з лордом Кемроузом склалися по 5 тис. фунтів і викупили для нього в держави цей маєток.

Він був їм безмежно вдячний за такий широкий дружній жест. Правда, умови контракту передбачали, що після смерті господарів будинок має перейти у власність одного з фондів збереження історичної спадщини. Нині Чартвелл належить фонду National Trust - леді Черчилль передала його відразу ж, щойно не стало її чоловіка.

Тут усе залишилося, як і за живих господарів: обстановка кімнат і кабінету зі статуеткою Наполеона на письмовому столі, художня майстерня Черчилля, власноруч ним збудований високий цегляний мур (бо вважав, що коли муруєш стіну - в голову приходять мудрі думки). У численних шафах резиденції серед іншого - шабля, інкрустована діамантами, подарунок короля Саудівської Аравії Абдул Азіза; оздоблена сріблом масивна кришталева ваза-човник, подарована Сталіним; мініатюрний шкіряний дорожній глобус і навіть мисочка улюбленого коричневого пуделя сера Вінстона - Руфуса.

- Та мій найулюбленіший експонат - паспорт, яким користувався Черчилль у часи свого прем'єрства, - каже теперішня менеджерка Чартвелла Еліс Мартін. - Не в кожного в паспорті написано, що твоє місце народження - палац Бленхейм і що твоя посада - прем'єр-міністр.

"Вивчайте історію!"

Друга світова війна вивела Черчилля на світову арену як видатного, далекоглядного й рішучого військового стратега, дипломата, відповідального і впевненого політика. Ще задовго до війни, коли Гітлер таємно планував свій хрестовий похід на Європу, Черчилль зрозумів, що війни не уникнути, і тому намагався бодай трохи послабити її руйнівний смерч для Сполученого Королівства.

…На початку 30-х у Німеччині вони обоє готувалися до війни, але кожен по-своєму. Гітлер озброював країну, нарощував авторитет лідера нації, енергійно підігріваючи до себе всенародну любов. А Черчилль, на той час член парламенту, приїхав до Мюнхена попрацювати в архівах, бо саме писав книжку про свого славного прапрадіда генерала Дж.Черчилля, І герцога Мальборо, котрий 1704 р. виграв вирішальну битву в Людовіка ХIV. Ернст Ганфштенгль, один зі спонсорів Гітлера і його прес-секретар, запропонував фюреру зустрітися з Черчиллем. "А яку роль відіграє тепер Черчилль? - поцікавився Гітлер. - Опозиція? І кого цікавить його думка?" Хіба він передбачав, що Черчилль не лише знову повернеться до влади, а й особисто вирішуватиме його, Гітлера, долю?

- Серед архівних матеріалів В.Черчиллю справді вдалося знайти багато цінної інформації про свого прапрадіда, - розповідає історик Девід Старкі. - Та він чимало дізнався й про Людовіка: про його манеру керувати, стратегію і тактику завойовницьких походів, суспільну психологію періоду його панування.

Британія 30-х рр. була не такою вже й антигітлерівською: мала економічні відносини з Німеччиною; улюблений онук королеви Вікторії принц Чарлз Едвард (герцог Сакс-Кобург), живучи в Німеччині, входив до найближчого оточення фюрера. А дружній візит колишнього короля Едварда VІІІ, згодом герцога Віндзора, до Німеччини в жовтні 1937 р.? Гітлер приймав гостя і його дружину у своїй резиденції Берґхоф. Канцлер навіть натякав королю, що після того, як Німеччина захопить Британію, той повернеться на трон. Посол Йоахім фон Ріббентроп - найпопулярніший іноземний дипломат у Букінгемському палаці. Він у чудових стосунках із Волліс Сімпсон, дружиною колишнього короля, надсилає їй щодня букет з 17 гвоздик - тій, заради якої недавній король зрікся престолу. Міжнародна обстановка здавалася британцям безхмарною...

Та коли у березні 1936 р. на посаду міністра оборони призначили Черчилля, він переконливо роз'яснив королю Георгу VІ, яке оманливе це затишшя. У британській ідилії побільшало темних барв, ситуація розверталася на 180 градусів. Незважаючи на популярну в той час у країні тему роззброєння (Британія, як і інші країни Європи, була дуже виснажена Першою світовою війною), Черчилль, маючи від англійських генералів точну інформацію про те, як озброюється Німеччина, таки переконує Його Величність готуватися до війни.

Вивчаючи в Мюнхені матеріали битви герцога Мальборо з Людовіком ХІV, Вінстон несподівано впізнав у французьких манерах 200-річної давнини манери Гітлера. Це його настільки вразило, що він вирішив протверезити і всю правлячу верхівку королівства: з фюрером "безхмарно" не вийде. "Гітлер встановлює диктатуру", - попереджав він парламент ще 1933 р. Для англійської політичної еліти це стало холодним душем.

"Вам була надана можливість вибирати між війною і безчестям, - звернеться він у Палаті громад до тодішнього прем'єр-міністра Невілла Чемберлена, який пишався своїми дипломатичними здобутками при укладанні Мюнхенської угоди 1938 р. - Ви вибрали безчестя, тому готуйтеся до війни". Уже невдовзі історія підтвердить правоту його слів…

Виходить так, що Гітлер іще тільки обговорював свої підступні заміри у найвужчому колі, а Черчилль про них уже здогадувався. Вивчення документів битви під Бленхеймом дало йому змогу глибше і швидше за інших "прочитати" нового німецького політика. Можливо, саме під впливом цієї ситуації Вінстон скаже: "Вчіть історію! Вчіть історію!"

Як розповідає військовий історик д-р Джон Морер, 1937 р. Гітлер у розмові з Ріббентропом застеріг: якщо через п'ять років Черчилль стане прем'єром, "для нас це буде справжня халепа". Та сер Вінстон заступив на цю посаду трохи раніше, у 1940-му. А за 10 днів на Британію впадуть перші німецькі бомби.

…У день нападу Німеччини на СРСР Черчилль значно швидше звернеться до свого народу, ніж Сталін до свого. Вже ввечері 22 червня з англійських гучномовців лунало: "Німецькі бомби посипалися дощем на російські міста… Гітлер - небезпечний монстр, ненажерливий у своєму прагненні крові й розбою… Нацистський режим набув найгірших рис комунізму. Він позбавлений будь-яких принципів, крім жаги знищення і расового панування…

Ми не будемо з ним домовлятися, не будемо вести переговори з Гітлером чи його бандою. Ми повинні воювати з ним на землі, ми повинні воювати з ним на морі, ми повинні воювати з ним у повітрі, аж поки, з Божою поміччю, на землі не залишиться навіть його тіні..."

А Клементайн Черчилль у перші ж дні війни очолила у Червоному Хресті фонд допомоги Росії.

Коли почалося бомбардування Лондона, весь №10 переїхав з Давнінг-стріт до бункера, що був за один квартал - на Кінґ Чарлз стріт. Для Черчилля і його дружини тут облаштували окремі кімнати, де вони могли відпочити після напруженої роботи. Ще один командний центр розташовувався в Дуврі: у глибині високих білих скель над Ла-Маншем розмістилися військовий штаб, шпиталь і радіостанція. З благословення Черчилля за 50 миль від Лондона було створено секретний шифрувальний центр Блетчлі-парк: там перехоплювали й розшифровували німецькі повідомлення. Воєнну "черчилліану" можна виділити в окремий розділ історії Другої світової війни - переговори, конференції, документи, міжнародні зустрічі і навіть затоплення французького флоту - все робилося для знищення непомірних амбіцій німецького політика і його самого: "Ми повинні воювати на узбережжі, ми повинні воювати на землі, ми повинні воювати на полях і вулицях, ми повинні воювати в горах, ми нізащо не повинні здатися".

…8 травня 1945 р. перші сторінки лондонських газет були присвячені Перемозі. О 3-й год. дня по радіо виступив В.Черчилль, а о 9-й вечора - король Георг VI. У Вестмінстерському абатстві на честь Перемоги відправили урочисту літургію. Король запросив прем'єра як архітектора перемоги на балкон Букінгемського палацу привітати своїх громадян. До речі, Черчилль уже вдруге у своєму житті приймав парад Перемоги (перший - у липні 1919 р. після закінчення Першої світової в ранзі міністра оборони).

Але вже наступного року, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі і не плекаючи особливих ілюзій щодо геополітичних планів Сталіна, Черчилль публічно розкрив його задум: "Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці опустилася в Європі "залізна завіса", що розділила континент на вільний демократичний Захід і тоталітарний комуністичний Схід… Радянській Росії потрібне необмежене поширення
своєї влади і впливу". Ці слова ніби розбудили заспокоєне перемогою у війні американське суспільство. Історичну промову Черчилля у Фултоні (штат Міссурі, США) визнано однією з найкращих і найсильніших промов століття.

Сер Вінстон стане кумиром президента Дж.Кеннеді, йому вручать американський паспорт як першому Почесному громадянину США - згоду Конгресу на це президент підпише 1963 р. І одного разу Черчилль повернеться в Америку пам'ятником перед Британським посольством на Массачусетс-авеню у Вашингтоні зі своїм найоптимістичнішим жестом "V" (Victory - перемога).

Вшанування двох королев

Кажуть, не можна двічі ввійти в ту саму річку? Це не про Черчилля. 1951 р. він знову виграв загальнонаціональні вибори і вдруге був призначений прем'єр-міністром. 1953-го 78-річний прем'єр присягав новій правительці - 26-річній королеві Єлизаветі ІІ.

З її батьком, королем Георгом VI, Вінстон мав добрі стосунки. Особливо вони зблизилися у воєнні роки, і звістка про його смерть глибоко вразила Черчилля. Біограф політика Мартін Ґілберт згадує, як секретарка, що супроводжувала прем'єра до аеропорту Хітроу, куди він їхав вітати королеву, котра прибувала з подорожі Кенією, розповідала: "У другій половині дня Черчилль мав виступати по радіо, тому диктував мені текст усю дорогу. Очі його були повні сліз".

За кілька місяців у Вестмінстері відбулася урочиста коронація. А за три дні Черчилль давав урочистий обід на честь Єлизавети ІІ, куди були запрошені глави держав, які прибули привітати нового монарха. (У пулі преси, що висвітлювала цю подію, була й молода журналістка з Вашингтона Жаклін Був'є. Невдовзі вона приверне до себе увагу всього світу як перша леді США. - А.В.)

Того ж 1953 р., віддаючи належне заслугам В.Черчилля перед Британією, молода королева посвятила його в лицарі, нагородивши своєю найвищою відзнакою - орденом Підв'язки. Король Георг VI пропонував Черчиллю цю відзнаку ще раніше, у 1945 р., але він, програвши в ті дні загальні вибори, жартома відмовився: "Навряд чи я можу прийняти орден Підв'язки від короля після того, як народ нагородив мене орденом Копняка".

…Закінчувалася вже й друга його каденція. У березні 1955 р. Черчилль вирішив віддячити своїм колегам за спільну сумлінну працю: кожен зі 133 працівників його офісу - від радника до прибиральниці - отримав срібний кулон у формі літери V. Відома фірма Cartier, яка виконувала особисте замовлення прем'єра, зробила це в найкоротший термін.

А ввечері 4 квітня 1955 р., напередодні оголошення Черчиллем про свою відставку, на урочисту вечерю на Давнінг-стріт, де прем'єр-міністр перебував у своєму офісі останні 24 години, прибула Її Величність. Черчилль зустрічав правительку шанобливим поклоном.

- The Queen! The Queen! The Queen! - проголосили перший тост за королеву 50 запрошених гостей, а 80-річний сер Вінстон пригадав, що так само він, тоді ще молодий офіцер, вітав і її прабабусю - королеву Вікторію. Єлизавета дочекалася закінчення його виступу, підвелася і з чарівною усмішкою промовила: "За здоров'я мого прем'єр-міністра!"

Щастя любити себе

Сибаритський стиль життя - не відмовляти собі ні в чому найкращому - був ніби створений саме для сера Вінстона: як будинок - то палац, як костюм - то смокінг, як напій - то шотландське віскі. А що для цього не завжди вистачало грошей, то Черчилль тим не дуже переймався: іноді доводилося жити на платню й гонорари за книжки, іноді допомагали друзі. Сигари, алкоголь і вишукана їжа стали невід'ємним атрибутом іміджу британського політика. І лідери європейських держав зважали на уподобання великого (з усіх поглядів) англійця. Лише вегетаріанця Гітлера, який не був гурманом, це не на жарт дратувало…

Уранці ще в ліжку, у велюровій піжамі-комбінезоні, сер Вінстон читав документи, що їх з Лондона доставляв кур'єр. За сніданком випивав трохи свого улюбленого віскі Johnnie Walker Black Label - казав, що від цього одразу розширюються судини і краще працює мозок, під час обіду - трохи коньяку, а ввечері - ще трохи віскі.

Якось під час війни, коли генерал (згодом - фельдмаршал) Бернард Монтґомері запросив сера Вінстона до себе на ланч, не подали вина:

- Пане прем'єр-міністр, я не п'ю, не палю і маю на сто відсотків добру статуру, - пояснив Монті.

- А я багато п'ю, багато палю і моя статура мене влаштовує на двісті відсотків, - парирував прем'єр.

... Якщо вірити приказці "Ти - те, що ти їси", то кулінарні уподобання сера Вінстона були досить екстравагантні. Він полюбляв суто англійські страви: грубенький жилавий ростбіф, дичину, сир стилтон, на десерт - морозиво. Кажуть, що неймовірна кількість випитого Черчиллем алкоголю - скоріш за все, легенда, яку він і сам активно підтримував. Та не буває диму без вогню… Хвороба судин іще нагадає про себе Черчиллю у глибокій старості - за останні 10 років життя він переживе два інсульти.

А ще сер Вінстон відомий своїм міцним гострим слівцем.

- Якби я була вашою дружиною, то давно б підсипала вам отрути в каву! - сказала йому якось баронеса Ненсі Естор.

- Ненсі, якби ви були моєю дружиною, то я б її випив, - не роздумуючи відповів Черчилль.

Або ж:

- Та ви п'яні, - дорікнула Черчиллю депутатка Бессі Бреддок, зустрівши його на виході з парламентського бару.

- Бессі, дорогенька, завтра я протверезію, а ви як були негарною, так і залишитеся, - відрізав той.

Перший після герцога Веллінгтона

Відійшовши від державних справ, сер Вінстон не раз їздив до Монте-Карло грати в казино. Його запрошував до себе на найрозкішнішу у світі яхту "Крістіна" судновласник Аристотель Онассіс. 1959 р., згадує онука Черчиллів Селія Сендз, вони прийняли запрошення і вирушили в круїз Середземним морем у товаристві європейської богеми. Тоді-то всі й стали свідками флірту, а насправді початку палкого роману харизматичного Арі й оперної діви Марії Каллас.

…До завершення життєвого шляху Черчилля залишалося ще 7 років, коли Її Величність повідомила, що хоче, аби, коли настане його час, улаштувати йому державний похорон і прощання. Політик оцінив такий жест - адже він ставав першим після герцога Веллінгтона, кому виявляли таку пошану.

Коли сер Вінстон Черчилль 24 січня 1965 р. відійшов у найкращий зі світів (того самого дня, що й його батько 70 років тому), три дні з ним прощалися в парламенті (пройшло 300 тис. людей), відспівували в соборі Св. Павла, де були присутні представники 112 країн, зокрема шість монархів, шість президентів і 16 прем'єр-міністрів. Востаннє таке урочисте вшанування Лондон бачив
1852 р., коли прощалися з герцогом Веллінґтоном, який переміг Наполеона під Ватерлоо. На честь великих заслуг сера Вінстона країна салютувала 19 залпами гармат, а над Лондоном пролетіли 16 військових літаків королівської авіації. Після офіційної церемонії труну з тілом перемістили на катер "Гейвенґор". На знак жалоби опустили стріли 36 річкових кранів уздовж Темзи. Казали, що це був один з найзворушливіших моментів новітньої історії Британії. Вздовж останнього шляху, попри мороз, Великого Англійця по обидва береги річки проводжали десятки тисяч людей. Як сказала дочці наприкінці дня втомлена леді Клементайн: "Мері, це був не похорон, це був тріумф!"

Поховали Вінстона Леонарда Спенсера-Черчилля у Бледоні, на церковному цвинтарі, поряд з батьками, братом і дочкою. Верхівку церкви видно з вікон Великої вітальні Бленхейма. Майже через 13 років тут знайде останній спочинок і баронеса Спенсер-Черчилль, 92-річна Клементайн.

Черчилль і сьогодення

1958 р. сер Вінстон заснував в університетському Кембриджі Churchill College і навіть посадив там перший дубок. Це мав бути британський варіант Массачусетського технологічного інституту. "Нам потрібні лідери", - вважав політик, тому головним пріоритетом коледжу стала підготовка лідерів світової науки і техніки. За майже 60 років заклад випустив 10 тис. студентів, з яких 13 (!) стали лауреатами Нобелівської премії, а загалом її отримали 29 осіб, які були пов'язані із цим коледжем, у тому числі й сам сер Вінстон.

1953 р. на церемонії в Стокгольмі престижну нагороду за нього приймала леді Клементайн, бо сам лауреат того дня разом із президентом Ейзенхауером і генералом де Голлем брав участь у конференції на Бермудах. Зазвичай першу особу держави висувають на Премію миру (Теодор Рузвельт, Лех Валенса, Михайло Горбачов та ін.), Черчилля ж висунули у двох номінаціях - миру і в галузі літератури, але удостоєний він був у другій: "За майстерність історика і біографа, а також за блискучі ораторські здібності, виявлені при захисті найвищих людських цінностей", звісно ж, пам'ятаючи й про його 6-томну "Історію другої світової війни", 4-томники "Історія англомовних народів" і "Мальборо: його життя й часи".

"У темні часи його слова вселяли надію і впевненість мільйонам людей усього світу, - зазначив напередодні церемонії член Королівської академії наук Ґ.Лілєстренд. - Ще ніколи у світовій історії людство не було настільки зобов'язане одній людині".

А Нобелівську премію миру вручили тоді Джорджу Маршаллу - колишньому держсекретареві США, авторові плану відбудови повоєнної Європи.

Черчилль-коледж знаний і своїм архівом. Його започатковано статтями й працями самого політика і членів його родини. А на сьогодні в ньому зберігаються документи, листи й фотографії 600 відомих британських та іноземних політиків, військових, дипломатів, нобелівських лауреатів: М.Тетчер, К.Еттлі, Ш. де Голля, Чан Кайші, Е.Резерфорда, П.Капіци, М.Борна та ін.

Активні нині в різних галузях суспільного життя й онуки Черчилля: журналістка Селія Сендз, скульптор Едвіна Сендз - діти дочки Діани; член парламенту сер Ніколас Вінстон Соумз, бізнесмен Руперт Соумз, редактор журналу Емма Соумз - діти дочки Мері.

Документи часів Черчилля, маючи різні терміни секретності, поступово відкриваються широкої публіки в дослідженнях: "Черчилль і де Голль", "Черчилль і Кеннеді", "Черчилль і Наполеон". Про нього співають популярну різдвяну пісеньку. На честь відомого політика колись назвала свого сина і Джулія Стенлі з Ліверпуля -Джон Вінстон Леннон... Найкращі статті політика, виступи й книжки оцифровано, і тепер їх вивчатимуть у британських школах; а безплатний доступ онлайн до архіву Черчилля відкрито для шкіл усього світу.

Величезну творчу спадщину сера Вінстона - листи, промови, документи, книжки, картини наприкінці листопада 2015 р. внесено до скарбниці ЮНЕСКО. Нарівні з англійською Великою хартією вольностей (Magna Carta), французьким гобеленом з Байо, іранською поемою "Шахнаме" його доробок тепер у Міжнародному реєстрі Світової пам'яті! Тому, перефразовуючи заклик сера Вінстона щодо історії, можна сказати: "Вивчайте Черчилля! Вивчайте Черчилля! У нього знайдете секрети управління державою".