Навіть якщо упадуть небеса...

Його хрещений батько англійський романіст Ян Флемінг створював образ на далекій Ямайці.

Фантазія письменника сягала морських глибин і небесних висот. З абсолютно безнадійних ситуацій його герой неодмінно виходив з усмішкою - елегантною, як кожен його смокінг, погляд чи жест.

Увесь світ смакує коктейль "горілка-мартіні" обов'язково збитим у шейкері (а не, боронь Боже, просто змішаним із льодом).

Його машини не просто їздять - вони літають, плавають, ковзають по кризі.

Ручка з його кишені не лише пише - вона стріляє і створює димову завісу; вона може бути телефоном, телевізором, антеною, чудовою трояндою, жіночою помадою, відмичкою від дверей усіх готельних номерів, як, до речі, й від усіх жіночих сердець, а не лише Ганні Райдер, Пуссі Ґалор чи Мері Ґуднайт.

Та лише одну жінку він ніколи не зможе підкорити. Більше того, навіть не має на це права, оскільки вона - його бос, залізна, розумна, сухувата й загадкова "М", котра знаходить супермена в будь-якому кінці світу, вказуючи йому на, здавалося б, непомітні помилки. Іноді натяком дає зрозуміти, що наступного разу, мабуть, звільнить його зі служби Її Величності.

До речі, "М" - персонаж не вигаданий. Така людина справді була в житті офіцера військово-морської розвідки Сполученого Королівства Яна Ланкастера Флемінга.

Та все це буде значно пізніше, а в юні роки майбутній розвідник пізнавав життя спочатку в елітному англійському коледжі Ітон, потім - у військовій академії Сандхерст (де свого часу вчився й Черчилль). Плани були наполеонівські - підкорити англійський політикум або стати як мінімум генералом. Але в цих закладах до Яна ставилися не інакше як до сина відомого батька та молодшого брата відмінника Пітера.

Батько письменника Валентайн Флемінг був знаною людиною в політичних колах, мав чималі статки. На весілля синові шотландського банкіра подарували кілька тисяч акрів землі у графстві Оксфорд. Невдовзі у них з Евелін (Ів) народилися сини - Пітер, Ян, Річард і Майкл, а сам глава сімейства на той час уже займав своє місце на лаві у британському парламенті. В Лондоні будинок Флемінгів був у самому центрі - на престижній площі Ґровнор, поряд з Оксфорд-стрит (тепер тут посольство США). Та все зіпсувала Перша світова війна: Флемінг-старший загинув під час артобстрілу в Пікардії, на півночі Франції. Некролог про нього в газету "Таймс" написав його близький приятель Вінстон Черчилль.

Зібравши волю в кулак, Ів вирішила: її сини будь-що здобудуть належну їхньому статусу освіту. Пітером вона пишалася - той був слухняним учнем, а Ян через свої юнацькі пустощі так і не отримає атестата Ітона, як не дотягне й до випускного в Сандхерсті.

Такий удар долі змусив норовливого юнака трохи пригальмувати й опанувати себе: він їде вивчати іноземні мови до Австрії. Здається, доля віддячила йому за такий вибір, оскільки невдовзі звела з британським консулом Ернаном Деннісом, знайомство з яким змінить усе життя Яна - під дахом школи іноземних мов Денніс виконував завдання англійської розвідки. Відтоді вечорами Яна захоплювали не стільки запальні тірольські дівчата, скільки розповіді зі шпигунської практики старшого колеги. Зерно впало на благодатний ґрунт...

Невдовзі розвідник-початківець уже супроводжує до Москви англійську торгову місію. У цій новій і незрозумілій країні він намагається запам'ятати практично все довкола, особливу увагу звертає на людей - їхню поведінку, загальний настрій, міміку, мову. Повернувшись до Лондона, Ян влаштовується на роботу в агентство "Ройтерс", потім кілька місяців працює біржовим брокером. Але починалася Друга світова...

На службі лише Його Величності?

Коли його представили шефу військово-морської розвідки Великобританії контр-адміралу Джону Ґодфрі, Ян Флемінг був військовим кореспондентом газети "Таймс". Добре ім'я його старшого брата Пітера - на той час уже відомого журналіста та автора подорожніх есе - лише підкріплювало враження адмірала: йому посаду помічника потрібна була людина цивільна, з широкими інтересами, для якої просування по службі було б не найголовнішою метою в житті. Капітан-лейтенант Флемінг стане для контр-адмірала Ґодфрі достойним порадником. (Між ними виник і емоційний контакт: 33-річний Ян уже втратив батька, а в 53-річного Ґодфрі було три дочки й жодного сина.)

До МІ6 Флемінг потрапив у самий "розпал" розвідоперацій, і згодом до деяких з них навіть сам буде причетний. Скажімо, завданням операції "Ґолден Ай" (Золоте око) було гарантувати проходження суден британського королівського флоту через Гібралтар у разі, якщо Іспанія на знак солідарності з Німеччиною розцінюватиме Британію як ворога. Над її здійсненням Флемінг працював разом з Кімом Філбі (як потім виявилося, подвійним агентом). А метою операції "Нещадний" було зняти з німецького військового корабля шифрувальну машинку "Енігма" з усім набором кодів. Операція "М'ясний фарш" мала дезорієнтувати німецьке командування, нібито цілком випадково надавши йому нібито секретну інформацію про те, що західна коаліція розпочинатиме наступ з Греції або Сардинії, а не з Сицилії. Черчилль згодом задоволено підтвердить: "А той м'ясний фарш вони все-таки проковтнули".

"Я обрав його своїм помічником і жодного разу про це не пошкодував, - напише у своїх мемуарах адмірал Ґодфрі. - Іноді мені здається, що це я мав бути у нього в помічниках".

Майстер секретних справ Флемінг був занадто скромним, бо дуже добре знав видатні таланти свого боса, без чиїх указівок не обійдеться тепер жоден фільм Бондіани: шеф військово-морської розвідки (1939–1942) стане прототипом "М" - керівника секретної служби Її Величності. Відверто кажучи, Ґодфрі не був у захваті від власної літературно-екранної ролі: "Флемінг зобразив мене таким неприємним типом...".

А що би він сказав, коли б дізнався, що в останніх шести фільмах його роль перетворили на жіночу? Хоча відома акторка Джуді Денч виявилася дуже органічною в цій ролі. Сучасний образ "М" "змальовували" також і з недавнього директора служби безпеки (МІ5) Стелли Рімінґтон.

...Всі, хто працював з Ґодфрі, відзначали його блискучий розум. Тому не дивно, що саме адмірал зі своїм тямущим помічником розробляв проекти в рамках "Американо-британського діалогу" - таємної домовленості початку 1941 р. про співпрацю розвідок двох країн. У травні 1941 р. з Лондона вони із секретною місією вирушають до Нью-Йорка. А за кілька днів на Манхеттені, в ресторані на 5-й авеню, у них відбудеться зустріч із посланцем президента Рузвельта полковником Вільямом Донованом та канадським бізнесменом Вільямом Стівенсоном (а насправді - керівником британської розвідки у США, особистим посланцем Черчилля, офіс якого розміщувався в Рокфеллер-центрі). На той час Стівенсон заснував на берегах Онтаріо таємний військовий "Табір Х" для професійної підготовки шпигунів і диверсантів.

Через кілька днів у Вашингтоні британці переконуватимуть колег створити єдину службу безпеки США. Цю пропозицію Ґодфрі підтвердить і на обіді у президента в Білому домі: розвідка повинна мати одного керівника, а не трьох. За тиждень В.Доновану присвоять звання генерала, і він очолить службу, яка звітуватиме лише президентові.

А ще за кілька днів німецькі війська почнуть бомбити радянську територію. США поки що зберігають нейтралітет, шеф ВМР Британії повертається до Лондона, а Флемінг залишається у Вашингтоні. Він готує Доновану листа з рекомендаціями для нового розвідофісу: підтримувати добрі стосунки з генеральним прокурором, ФБР, військовим відомством, а у ФБР створити відділ контррозвідки; об'єднати зусилля економічного, політичного та пропагандистського характеру; в інформаційному агентстві призначити редактора новин, який би спрямовував інформацію в потрібне русло.

Не минуло й місяця, як Флемінг шле секретне повідомлення своєму босу Ґодфрі: "Сер, офіс Донована отримав у своє розпорядження 10 млн дол.; усі розвідслужби злиті в одну, підсилено 4 напрями, відкрито 2 офіси - у Вашингтоні й Нью-Йорку, пропагандою на ворожі країни займається драматург Х, визначено журналістів, інженерів, бізнесменів, які б виконували доручення Служби".

А невдовзі капітана Флемінга удостоять іменного кольта з написом "За особливі заслуги", який йому вручить генерал В.Донован. Згодом Ян так пояснить колегам цю нагороду: "Це за проект створення ЦРУ" (1947 р. офіс стратегічних служб реформують і перейменують на ЦРУ).

(А тим часом, траплялося, порад у Флемінга питали навіть президент США Джон Кеннеді та директор ЦРУ Аллен Даллес.)

Це стане Флемінгу першим американським дарунком долі. Другим буде запрошення на конференцію на Ямайку. Виявляється, у цьому райському куточку оселився Стівенсон. Кілька днів на острові в Карибському морі настільки вразили Флемінга, що він теж заявив: хочу жити лише тут.

"Золоте око"

Отже, письменник переїздить на Ямайку, де з розвідника В.Стівенсона починає писати образ Джеймса Бонда. Квітучий острів у Карибському морі став затишною гаванню, куди потяглися завсідники престижних ресторанів лондонського району Мейфер. Тут їх пригощали фірмовим коктейлем "горілка-мартіні".

"Три порції джину "Ґордон", одна - горілки й половина - мартіні "Кіна Ліллет". Ретельно змішати з льодом у шейкері, подавати в келиху, прикрашеному спіралькою лимонної цедри", - цей авторський рецепт з роману "Казино Рояль" - уже класика.

Резиденція Флемінга "Ґолден Ай" (він назве її на честь операції у Середземному морі) стає аристократичним салоном пані Енн Флемінг - натури розумної і розкутої. (Вона пішла до Яна від свого попереднього чоловіка графа Ротермера, власника газети "Дейлі мейл"). Дружина стане для автора консультантом з жіночої логіки й вишуканості смаку. Якби не Енн, може, не було б і Бонда - адже це вона стояла щодня в чоловіка над душею: "Пиши роман!".

Ямайський період сформує нового Флемінга - винахідливого, з невичерпною фантазією та пристрастями. Палюче сонце і тепле море, які налаштовували Хемінгуея на філософічний лад, у Флемінга стають колоритною декорацією пригод, палких романів, атрибутом розкішного життя. Багатюща уява й знання тонкощів служби дозволили романісту створити героя, котрий пірнає в морські глибини, аби випірнути мало не на іншому кінці світу, долаючи неймовірні перешкоди; пробирається на найсекретніший у світі об'єкт; прилаштовує міну до дна військового корабля і вже в барі на березі чекає нищівного вибуху, обов'язково попиваючи коктейль, прикрашений у південному стилі яскравою паперовою парасолькою. До речі, саме в "Таборі Х" у Стівенсона Флемінг навчився (для Джеймса Бонда), як правильно приладнати міну до дна військового корабля. Цей епізод чи не найбільше вражає в його романі "Живи і дозволь померти".

Бонд - розвідник майже ідеальний: у нього в кишені завжди невичерпна сума грошей; його машини - як не "Астон Мартін", то "Бентлі"; а якщо під руками не виявиться автомобіля, проблеми можна вирішити легким поворотом ключа в стартері гвинтокрила чи й літака; у нього налагоджено телефонний зв'язок мало не з усім світом; він вільно розмовляє багатьма мовами; маючи елегантну статуру, із шиком одягається, приваблюючи найвродливіших і найбагатших жінок світу, котрі з-поміж усіх прикрас надають перевагу діамантам.

Він щохвилини ризикує, намагаючись то уникнути дула пістолета, то чимдуж проскочити повз басейн з голодними крокодилами.

Але в крайньому випадку агент 007 завжди може спробувати переконати опонента не тільки словом, а й пістолетом: службова інструкція МІ6 передбачала для завдань, що починалися кодом "00", застосування зброї, тобто видавалася ліцензія на вбивство.

Реальний Джеймс Бонд у житті був мирним орнітологом. Хіба ж він знав, що Флемінг задумав роман, з головним героєм якого траплятимуться різні неприємності? "Мені хотілося дати йому якесь невиразне ім'я", - згадував письменник. Якось, під час чергових ямайських вакацій, гортаючи книжку "Птахи Вест-Індії", Флемінг звернув увагу на її автора - Джеймс Бонд. О, це саме те, що потрібно! Тоді й вирішив позичити ім'я для свого героя. Відтоді воно почало нове життя (і не одне), яке було таким далеким від світу птахів...

Джеймс Бонд непомітно пробирався на секретні об'єкти, обігравав досвідчених гравців у казино, засипав південних красунь пікантними компліментами, пив, не п'яніючи, з кожної безвихідної ситуації знаходив кілька виходів - і читацька симпатія до шпигунських романів про супергероя поволі переростала в любов.

До фан-клубу Бонда та його автора належали англійські письменники Івлін Во, Сомерсет Моем, Реймонд Чандлер, прем'єр-міністр Великобританії Ентоні Іден. Та найлегшим на руку рекламним агентом Флемінга виявився... президент США Джон Кеннеді.

Їх познайомила приятелька письменника Оутсі Лейтер: ще сенатором Джон лежав у шпиталі в Ньюпорті після чергової операції на спині, і вона, аби підняти хворому настрій, принесла "Казино "Рояль". Книжка сподобалась. А трохи згодом, березневої неділі 1960 р., на Пі-стрит у Вашингтоні вони з Яном випадково зустріли Джона і Джеккі - ті виходили з церкви. "Невже той самий Флемінг?" - захоплено подав руку майбутній президент.

"Мені здається, що президент любить мої книжки, бо йому подобається суміш фізичного насильства, напруження й щасливий кінець - це нагадує службу на флоті", - ділився автор. Невдовзі в інтерв'ю журналу "Лайф" президент скаже, що на ніч полюбляє прочитати кілька сторінок роману "З Росії з любов'ю", - і до кінця року Флемінг уже був наймоднішим автором у США. Сьогодні, коли у світі продано вже понад 100 млн прим. книжки про Джеймса Бонда, можна впевнено стверджувати, що роман під загальною назвою "Агент 007" став одним з найпопулярніших видань ХХ століття.

"Цілого світу замало"

Пригоди, переслідування, стрілянина, кохання й підступність - рівень адреналіну в читачів просто зашкалював. "Це ж ідеальний матеріал для фільму", - не раз казали Флемінгу колеги. Звичайно, він і сам розумів, що кінообраз героя може не лише чудово оживити літературну канву, а й отримати нове життя.

У рожевих кіномріях Флемінга режисером фігурував Альфред Хічкок - автор неймовірно популярних тоді в Америці фільмів жахів. Та завзятий продюсерський тандем Альберт Брокколі-Гаррі Зальцман переконав письменника в тому, що це має бути щось вишуканіше, ніж просто наганяти жах на вразливих жінок та підлітків. А якщо герой побалансує на лезі бритви? І до роботи над фільмом береться їхній знайомий режисер Теренс Янг (на той час він зняв уже 18 фільмів). Відверто кажучи, Флемінг не був у захваті від цієї кандидатури, як не був у захваті від свого майбутнього героя і Янг: у книжці Джеймс Бонд хоч і кмітливий хлопець, але без родзинки. Тому Теренс Янг ухвалює досить сміливе рішення: створити власний образ Бонда - шпигуна, який виконує найскладніші завдання Корони, елегантного красеня, від компліментів котрого мліє кожне жіноче серце. Розумний, хитрий відчайдух, до непристойності звабливий - таким він буде на екрані.

Завдяки своїм фізичним даним кастинг на цю роль пройшов маловідомий шотландський актор Шон Коннері. Та який же з нього Бонд?! Він неагресивний, не любить битися, глибокий інтроверт; щоправда, вправно керує автомобілем і непогано стріляє... "Але в ньому є шарм", - заспокоїв Янг стурбованих продюсерів і письменника. Відкрите обличчя, зріст 1,90 м, спортивна статура - такий "шпигун" викликав довіру. Залишилося небагато - навчити його всього необхідного для ролі: підкреслено гарно вдягатися, вести світські розмови, курити сигару та ще багато-багато чого.

Режисер пропонує молодому акторові вчитися на ходу просто в нього, без якихось особливих тренінгів. Адже випускник Кембриджа Теренс Янг був знаним франтом: костюми шив лише в дорогому лондонському ательє на Севілл Роу, тричі на день міняв сорочки, носив модні черевики й дорогі запонки, полюбляв шампанське "Дон Периньйон" - ерудований, сміливий красень, елегантний і підкреслено чемний з жінками, завсідник клубу Les Ambassadeurs в Мейфер, де грав у шмен-де-фер (популярна гра в карти).

Чим не Джеймс Бонд? Якщо зважити на те, що під час війни Т.Янг працював у британській розвідці, то режисер і герой видаються мало не близнюками.

І вже кравець Т.Янга з Кондіт-стрит Ентоні Сінклер терміново знімає мірки з Ш.Коннері, створюючи для нового кінообразу власний гардероб.

Молодий актор ходив за своїм гуру по п'ятах: до ательє, дорогих ресторанів, престижних клубів. Такий самий поворот голови, та сама хода, такі ж погляд і жести. "Та він же тебе на кожному кроці копіює!", - підсміювалися колеги. "Нічого, це все для ролі", - не переймався Янг. Аби засяяти, діаманту потрібна була добра огранка.

Ш.Коннері виявився здібним учнем, він настільки увійшов в образ, так його відшліфував і зробив органічним, що результат перевершив сподівання не лише його творців, а й самого Флемінга.

Літературний образ поступово оживав: агент 007 перетворювався на супермена і світовий секс-символ.

Пригадуєте, у перших кадрах "Доктора Но" герой нещадно виграє в казино у багатої дами: "Я в захваті від вашої сміливості, місс..." - "Тренч, Сильвія Тренч. А вам неймовірно щастить, містере..." - "Бонд, Джеймс Бонд", - лаконічно відрекомендувався він. Із цього все й почалося.

Шпигунський сюжет неймовірно захоплював: Бонд тікав на машині звивистими ямайськими дорогами, відстрілювався, всіма силами намагався зірвати антиамериканську космічну програму доктора Но - словом, елегантно балансував на лезі бритви. А потім на весь екран поставала Ганні Райдер (її зіграла Урсула Андресс), яка так любила збирати мушлі. Вона повільно виходила з бірюзового моря у білому бікіні - сучасна Афродіта, що ніби зійшла з картини середньовічного Ботічеллі. (Цей хід теж придумав Т.Янг. А через 40 років на аукціоні Christie's купальник акторки піде з молотка більше ніж за 50 тис. дол.)

Кожен епізод фільму, кожен його персонаж були "виписані" блискуче. Образ розумного, цинічного, іноді підступного шефа МІ6 "М" чудово втілив Бернард Лі, а Маніпенні - його легендарну помічницю - Луїз Максвелл. (До речі, спочатку автор назвав секретарку місс Петтавал; на Маніпенні її перейменував Пітер, його брат.) Дружний тандем англійського розвідофісу №1 не даватиме спокою шпигунській мережі Британської імперії в 11 серіях Бондіани.

Мабуть, єдиною людиною, яка не сприйняла цього фільму, був сам автор. "Це повний провал", - такою була найперша думка Флемінга після прем'єри "Доктора Но". Правда, коли через кілька днів побачили, як люди рвуться до кінотеатрів, колеги почали натякати: запахло тріумфом. Суха бухгалтерія теж підтвердила: вклавши у виробництво фільму в 1962 р. 1 млн дол., автори зібрали 60 млн! Все лише починалося...

Теренс Янг - так само блискуче - створить іще два фільми: "З Росії з любов'ю" та "Куляста блискавка". (Першим у серіалі мав бути саме цей фільм, але кіномаркетологи вирішили: починати Бондіану варто з більш інтригуючої назви - щоб не шукати другого шансу справити перше враження.) Наступні фільми поставлять Гай Гемілтон, Люїс Джилберт, Джон Ґленн, Пітер Гант, Мартін Кемпбелл і, врешті, Сем Мендес.

Тепла сонячна Ямайка - найулюбленіше місце Флемінга - зігріла кожну англійську родину. Мільйони глядачів не лише насолоджувалися кокосовими пальмами у світлі заходу сонця, вони пірнали з Бондом під дно морського лайнера, розкривали неймовірно важливі секрети і навіть дізнавалися про таємні світові змови. Кожен фільм про Бонда демонструватиме найновіші дива техніки. Романтичні глядачки тихо мріятимуть про свого шпигуна-спокусника. А чоловічу частину аудиторії фільм підкорить умінням агента 007 вчасно розкрити підступи проти людства, не згаявши при цьому шансу відповісти на пристрасні бісики в очах найгарніших жінок.

Пуссі Ґалор (з англ. - В Достатку), Мері Ґуднайт (На добраніч), Ксенія Онетопп (Зверху), Веспер (Вечірня Зоря), Чу Мі (Жуй Мене) - жінки з відверто іронічними іменами - постають з екрана чарівними красунями, які мають в жіночій сумочці (так, про всяк випадок) - маленький пістолетик, ампулу з отрутою чи пару дротів, якщо раптом доведеться терміново знешкодити бомбу.

Герої Флемінга - антикомуністи. Цю лінію автор накреслив іще у першому романі, "Казино Рояль", воюючи проти комуніста-садиста Ле Шифра - агента нібито контрольованих СМЕРШем радянських профспілок. Тому коли почалася бондоманія і весь світ поспішав до кінотеатрів на черговий фільм про агента 007, для радянських глядачів існувало табу. Головна комуністична газета "Правда" і навіть німецька "Нойєс Дойчланд" критикували фільм за "вигаданий світ, де закони пишуть дулом пістолета, а соціалізм вважається синонімом злочину". Але чого дивуватися - в розпалі була холодна війна. Одного разу, на початку 80-х, знайомий, повернувшись з Москви, тихо (але захоплено) розповідав, як на одній столичній квартирі для вузького кола влаштували закритий перегляд відеокасети з фільмом про агента 007.

Минуло 50 років від часу виходу першої стрічки, і кожен актор-Бонд став частиною класики світового кінематографа: Джордж Лезенбі, Роджер Мур, Тімоті Далтон, Пірс Броснан, а тепер і Деніел Крейґ.

Акорди "шпигунської" музики Монті Нормана в перші хвилини фільму - це його камертон, його настрій: динамічний, запальний, захоплюючий, з відтінком драматизму. Творчий внесок композитора Джона Беррі виявився навіть соліднішим - елегантна оркестрова обробка вступу і музика ще до 11 "Бондів". Пісні для фільмів створювали Пол Маккартні ("Живи і дай померти"), Дюран Дюран ("Посвідка на вбивство"), Том Джонс.

Передбачаючи нетерпляче запитання численних дорослих хлопчаків - любителів Бондіани, хочу заспокоїти: супермашини агента 007 нікуди не зникли, вони в надійному місці в заповіднику Блек Форест, що на південному заході Англії. Мотоцикли й автомобілі, які їздили, літали, плавали, стріляли з вихлопної труби кулеметною чергою, зібрано у транспортному музеї абатства Бюлі: машина-амфібія "Лотус" зі "Шпигуна, який кохав мене", машино-кулемет BMW Z8 із "Цілого світу замало", добряче битий "Астон Мартін DBS" 1964 р. та розкішний "Роллс-Ройс Фантом" 1937 р. з "Ґолдфінгера" й інші. І тут на цю казку можна дивитися годинами...

Кіно перетворило винахідливого й допитливого книжкового Бонда на харизматичну, звабливу, непередбачувану, рішучу особистість, абсолютно впевнену у своїй правоті. Не дивно, що лише такому супермену - шпигуну №1 Її Величності - "довірила" себе королева Єлизавета ІІ, спускаючись з ним на парашуті під час відкриття літньої Олімпіади 2012 р. в Лондоні (звісно, у виконанні каскадерів).

Живеш лише двічі?

Ян Флемінг і його герой-супермен хоч і не брати-близнюки, та все одно не завжди розумієш, де закінчується Флемінг і починається Бонд або навпаки. У них навіть спільний день народження - 28 травня 1908 р. Хоча одна істотна різниця таки є: Бонд - безсмертний...

Американці недарма кажуть: будь обережний у своїх мріях, бо вони можуть здійснитися. Бажання побачити Бонда на екрані створило авторові чимало труднощів: часто він не погоджувався ні з кандидатурами режисера, ні актора на головну роль. (Бо режисером він усе ще бачив Альфреда Хічкока, а Бондом - Річарда Бартона.) Флемінг пройшов через два суди з приводу "Кулястої блискавки" - автор сценарію Кевін Макклорі звинувачував його в плагіаті. Через що переніс два інфаркти. Не все так добре складалось і в сім'ї... Давався взнаки й богемний спосіб життя Флемінга: 70 цигарок та пляшка джину щодня добивали й не таких героїв...

Серпневого дня Ян Флемінг поїхав на засідання комітету гольф-клубу ім. Св. Георгія неподалік Кентербері (південно-східна Англія). Кент і його білі скелі письменник дуже любив - тут він відпочивав душею і навіть прикупив котедж прямо над Ла-Маншем. Почувався того дня кепсько, але сподівався, що все минеться. Хотілося зустрітися з друзями й трохи розвіяти сум після втрати матері, яку поховав лише два тижні тому. Але у свій новий замок на заході Англії до Енн та 12-річного Каспера він уже не повернеться: чи зустріч була настільки теплою, чи ліки занадто слабкими, але черговий серцевий напад поставив остаточну крапку в земному романі 56-річного письменника. Прожити двічі в нього цього разу не вийшло...

Незавершеними залишилися дві повісті - "Іскри з очей" та "Восьминіжка". А рівно через місяць на лондонському майданчику світових кінопрем'єр захоплені глядачі вітатимуть третій фільм Бондіани - "Ґолдфінгер".

За життя Флемінгу вдалося благословити два свої фільми й потримати в руках сигнальні примірники 12 романів про Бонда, виданих накладом 30 млн. 18 мовами світу. А невдовзі тиражі книжок Флемінга у світі подвояться!

Невчасно він пішов з життя, бо через 10 років Британія почне відкривати таємні документи часів війни, і колишній розвідник міг би доповнити своїми мемуарами (або ж романами) історію "Табору Х" у Блетчлі-парку (де йому все було таке знайоме), розчарувавши скептиків: адже завдання Бонда були не такими вже й вигаданими.

We will stand tall

"Ми вистоїмо" - так перекладаються слова пісні Адель з нового, 23-го, фільму про Бонда "Скайфол". Прем'єра стрічки, приурочена до 50-річчя кіножиття агента 007 цього разу відбувалася не як зазвичай у кінотеатрі на лондонській Лестер-сквер, а в розкішній залі Королівського Альберт-холу. "Відсалютував" герою і 85-й "Оскар", влаштувавши вшанування Бондів усіх часів.

"Скайфолл" - родинний замок агента 007 у високогір'ї Шотландії. Саме сюди після всіх неймовірних випробувань на межі життя і смерті приведе його доля - у рідному домі й стіни помагають. Саме тут він щосили намагатиметься врятувати від терористів свою сувору й незворушну "М", аж поки старовинний замок не перетвориться на суцільне полум'я.

...Хоча іноді здається, що навіть коли впадуть небеса, наш герой, перечекавши найгірше, наперекір усьому підведеться, струсить попіл зі свого елегантного смокінга й замовить у найближчому барі напій, який його освіжить і швиденько приведе до тями. Скоріш за все, це буде коктейль "горілка-мартіні"... Ага, й неодмінно збитий у шейкері, а не, боронь Боже, просто змішаний з льодом...