Молода і перспективна

Усі розповіді про українську дизайнерку Машу Реву починаються однаково - з переліку її досягнень у навчанні, перемог у конкурсах та "підкоренні" світу. Цей текст має приблизно такий вигляд:

"Маша Рева - молода українська дизайнерка, студентка магістратури Womenswear у лондонському коледжі Central Saint Martins. До цього вона закінчила Київський національний університет технології та дизайну, отримала перемогу на Всеукраїнському конкурсі молодих дизайнерів "Погляд у майбутнє". Їй 26, вона авторка декількох дуже вдалих колекцій, пройшла стажування у Нью-Йорку в студії Thakoon, стажування в Антверпені у Вальтера ван Бейрендонка та працювала в Fashion District у центрі Манхеттена. Серед країн-замовників її речей - Франція, Китай, США, Японія та ОАЕ".

У студії в Києві вона працює сама й називає її експериментальною. Колекції дизайнери виходять у колаборації з українським брендом Syndicate, і, відповідно, виробництво одягу - це їхня робота та відповідальність. Останні півроку "Маша Рева" фігурує в новинах як дизайнер-активіст: під час Майдану вона малювала історії постраждалих у госпіталі, однією з перших створила популярну футболку з серцем про революцію, кошти від продажу якої пішли на допомогу військовим. А недавно в Інтернеті з'явився світшот з її нової колекції Volya ("Воля"): на речах - вірші відомих українських поетів, слова Шевченка, заклики до революції духу.

Був період, коли Маша хотіла залишити дизайнерську роботу. Втім, саме тоді на світ "народилася" колекція про аукціон Christie's. Історія її появи: дизайнерка пішла на виставку Сергія Параджанова, де "поїхав дах від вражень", побачила на барахолці бабусю, що надихнула, та ще одну жінку з донькою на базарі, в яких були "модні" довжелезні нігті. Насамкінець знайшла в тата каталог з аукціону... Поєднала усі картинки в мудборд (візуальна презентація дизайн-проекту. - І.В.), який і став принтом для колекції. Розповіді про появи колекцій для неї прості й лаконічні. Але коли дивишся на її речі, то щоразу хочеш збагнути, як така "космічність" може народжуватися повсякчас в одній голові.

Хто ж вона насправді, Маша Рева? Донька відомого у світі одеського скульптора Михайла Реви - Маша Рева ніколи не хотіла бути дизайнером, а тим паче художником. Вона дивилася на свого батька, бачила "життєво складні" творчі пошуки майстра і обіцяла собі подумки: "Тільки не це!". Як справжній матеріаліст, вона хотіла бачити свій успіх у тому, до чого можна доторкнутися. Тому, коли дідусь умикав телевізор, Маша мріяла, щоб одного дня він увімкнув кольоровий екран і побачив там її.

Коли в "балакучому ящику" показували рекламу солодощів, і саме цю цукерку вона тримала в руці, то вважала себе могутньою: адже в руках було те, що в телевізорі. Вона мріяла, аби за потоком зображень містилася скриня і, коли тобі щось подобається, можна було зупинити рекламу, витягти звідти вподобану річ та залишити собі. Сьогодні, Маша міркує, що реалізує ту ж дитячу мрію, адже мода - це теж матеріальне.

Одеса
і "ботанічні прошарки"

Її улюблений художник - Анрі Матісс... та імен, чиї роботи вона переглядає щоденно, не злічити. Вона не подорожує без блокнота, олівця й фотоапарата. Інколи бере з собою "полароїд". А потім усі картинки заносить у спеціальну папку на робочий стіл ноутбука - звідти й народжуються колекції-потрясіння для українських модників. Доки ми розмовляємо, перед нами на столі постійно гойдаються якісь чудернацькі рожеві квіти. Запитую в Маші, чи надихають її квіти, бо ще рік тому вийшла колекція світшотів з принтами під назвою "Botanical layers" ("Ботанічні прошарки"). Маша замислюється: "Мабуть, більше надихає природа взагалі. Мені подобаються саме незвичні квіти, знаєш, такі, з бабусиних хусток. Одного дня ми з подругою пішли в ботанічний сад, я там усе фотографувала і взяла згодом найцікавіше для принтів, - так народилася моя квіткова колекція".

З колекції Botanic layers

Сьогодні у її житті вже є три міста. Одеса - це її родина і перше, що покаже будь-кому Маша. Правда, після школи їй дуже хотілося звідти поїхати: всі співвідносили її з відомим батьком. Для Маші Одеса - це місто зручних умов, де все перестає бути значущим. Київ - місто, в якому вона живе останні 8 років. Місто, яке подарувало свободу і навчило бути самостійною, місто експериментів та найважливіших знайомств. Третє місто - Лондон, де Маша вперше опинилася в 17. Тоді змінилося все навколо: деталі набули більшої виразності, дівчина стала навчатися й почала іншою інтонацією говорити, що "вона з України".

Родина Реви дуже дружна. Хоча вона не показує відомому батьку свої робити, поки працює. Дуже рідко… лише коли точно впевнена, що йому сподобається. Адже поруч із ним, авторитетом, завжди складно. Хоча при цьому в Маші є своє кредо: "У будь-якій незрозумілій ситуації остання інстанція, до якої вона звернеться, - батько". У мами роль зовсім інша, вона - Муза. "Мама - це підтримка. Вона справді витончена жінка, яка стежить за порядком. Лише її фраза, що потрібно зібратися з думками та почати працювати над собою, повертає до роботи. Вона носить речі з моїх колекцій. Думаю, що мої речі і є для неї", - коментує Маша. А ось бабуся - найсучасніша людина в сім'ї. Тепер онучка, говорячи про неї, усміхається, бо в бабусі нове захоплення - вона закохалася.

Інколи Маша згадує свої студентські роки, - вона була дуже помітною дівчинкою. Коли слухаєш ці розповіді, то здається, що амбіції досі ходять десь поруч із нею. Справді, ще рік тому чи не найбільшою
мрією було "завоювати" хоча б свою країну. Після навчання в Лондоні - все змінилось. Ось історія про власний дизайн від Маші Реви в монолозі:

"У Лондоні - там люди з іншими обличчями, з усього світу. Коли я потрапила туди на навчання, мене добряче "труснуло". Я зрозуміла: ще так багато чого доведеться і потрібно навчитися. Сьогодні в мене одна потреба - це навчання. Там мені було дуже важко, - я багато разів хотіла залишити дизайнерську справу. Останній рік навчання поєднувала з виробництвом, - це майже неможливо суміщати. Щотижня я борюся зі своєю невпевненістю.

У мене є агент із продажу колекцій. Працювати з агентом - це вже певний рівень і, безумовно, дуже важлива складова дизайнерського бренду: є магазини, з якими ти самостійно домовитися не зможеш. Та я не сприймаю те, що роблю, як колекції. Наразі це, швидше, проекти на межі мистецтва і моди.

Світ змінився. Раніше я могла мислити більше категоріями минулого, які намагалися показувати можливості інших країн. Але тепер ти можеш співпрацювати з усім світом одночасно. Я завжди буду українським дизайнером, але я так само завжди інтегруватимуся в інші світи.

Про те, що я з України, мене навчили говорити за кордоном, у Лондоні. Раніше я відчувала, що мені некомфортно говорити, звідки я, бо можуть не знати, де ця країна взагалі є. Та люди навколо навчили мене мислити інакше, наголошуючи постійно, що я з такої цікавої, навіть трохи дивної країни - Україна, і про це потрібно говорити.

Україна - джерело мого натхнення. Я ходжу базарами, вулицями міст, цікавими крамничкам - все збираю, фотографую, відстежую. Мені справді подобається. Я хочу працювати у напрямі української айдентики. Але на тему національного одягу чи кольорів. Мені хочеться знаходити те, про що не знають або забувають. У нас є певний дуже дивний український стиль: від традицій до сучасності.

Мої колекції - це те, що мені не подобається. Це речі не про мене і не для мене. Я би речі зі своєї колекції ніколи не вдягнула. Але я дуже рада, що вони подобаються людям. Мені властиво носити дуже простий і зручний одяг, не люблю виразності. Мої принти - мені подобаються в малюнках, на поверхні. Коли принт переходить у річ, він перестає подобатися.

У гардеробі кожної дівчини має бути біла сорочка, але не проста за формою, якась особлива. Взагалі, в людини має бути річ - її "уніформа", тобто те, що вдягаєш і наче відчуваєш, що готовий працювати.

"Українська мода - вона є й активно розвивається", - переконана Маша. Їй до вподоби роботи Лілії Літковської, Ксенії Марченко, Юлії Єфімчук та Федора Возіанова, якого знає з самого дитинства. Та дівчина постійно мріє, аби українська мода ставала ще гострішою, індивідуальнішою.

Кількість перейшла
в якість

У Маші тисячі малюнків - більш як 5 коробок. Звісно, не всі вони - професійні малюнки, переважно - замальовки. На другому курсі інституту, завдяки одному з викладачів, у неї була перша персональна виставка. Тоді дівчина ходила з гордо піднятою головою, - весь поверх належав їй. Сьогодні мені здається, що деякі люди заходять на її персональний сайт для ознайомлення не з одягом, а саме з ілюстраціями, - там їх десятки.

"Малювати замальовки було і є моєю найважливішою вправою. Мінімум 25 на тиждень - так мені казав мій викладач малювання. Якщо багато малювати, то кількість переходить у якість: раніше чи пізніше, але це майже закон. Коли мені було 17, я показала свої малюнки татові й у відповідь почула, що годиться подумати про роботу перекладачем. Та я все одно малювала. Перший викладач малювання під час першої зустрічі також був налаштований скептично: оцінивши мене поглядом, повідомив, що йому байдуже, чи я приходитиму, але щосереди маю приносити 25 замальовок. Я інколи пропускала заняття, згодом збагнула, що коли це кому й потрібно, то лише мені. Я стала малювати все підряд: у метро, на площі, на парах, на пляжі. Комусь подобалося бути моделлю, комусь - ні. Одного разу чоловік у метро вирвав у мене блокнот і порвав, - ніколи не знаєш, кого зустрінеш, але це тільки додає азарту. Чим більше експериментуєш, тим більше можливостей передати відчуття".

У цьому сезоні Маша почала працювати з відомим мультибрендовим магазином в Україні Helen Marlen (цьогоріч магазин уперше став представляти колекції українських дизайнерів) та всесвітньо відомим мультибрендом Opening Ceremony. Коли заходить мова про такі сильні кроки, Маша трохи ніяковіє. Для обох відомих магазинів продавати українських дизайнерів - це експеримент. Продажі в Opening Ceremony, що є мрією для багатьох дизайнерів світу, для Маші - шалена відповідальність. Вона не була готова до такого на нинішньому рівні й не була певна, що її взагалі помітять. Тепер же у світових вітринах з'являться ті самі світшоти з написами "Воля". Для покупців Маша готує каталог із англійськими перекладами всіх написів з речей, котрі в оригіналі - українською та російською мовами. Переконана, що зазначені магазини дорогого сегменту продемонстрували свою "хоробрість" вибором речей з українськими революційними гаслами.

«Вогонь запеклих не пече» (Т.Шевченко). З колекці ї «Воля»

Ми вирішуємо випити ще по каві, і Маша зізнається про мрії щодо благоустрою українських міст. Вона дуже хоче, аби по завершенні всіх нагальних та військових справ в Україні стало більше публічних бібліотек і сучасних доступних музеїв. "Саме вони розширюють кругозір людей", - каже дівчина і млосно потягує каву з чашки.