Дизайнер із Книги рекордів України

Якість робіт українських дизайнерів за останні 5 років поліпшилася в кілька разів. Вони зуміли довести, що не гірші від закордонних колег. Знайти магазини, в яких продаються речі українського виробництва, стало значно легше. Часом у переплетінні вулиць, а часом - і в центрі міста, вони надзвичайно тішать око. Наша розмова - з автором українського бренду, якому вдалося утримати магазин у центрі столиці.

Кілька років тому вінничанка Людмила Бушинська впевнено інтегрувала в Київ свою ідею етнічного бренду RUTA. Розповідає, що любов до традицій їй було прищеплено з дитинства, адже в родині надзвичайно цінували українську вишивку, а в старому бабусиному будинку завжди була білосніжно вишита постіль. І дівчина, натхнена прикладом наставниць, береться за шиття ще в четвертому класі. Через кілька років сама шиє собі шкільний костюм.

Людмила Бушинська

Так це все починалося. Нині за плечима Людмили - 35 років успішної кар'єри, авторські права на власні розробки у вишивці, створення всеукраїнського пісенного фестивалю "Золотий птах" для дітей з обмеженими можливостями і колекція "Чарівна вишиванка", внесена до Книги рекордів України.

Ці вишиванки - візитівка дизайнера. Дивишся на них у кімнаті: біле по білому, що тут такого? Але варто тільки винести ці сорочки на вулицю - і під сонячним промінням вишивка почне мінитися, граючи кольором. Справді, у Книзі рекордів знають куди дивитися.

Ще одна річ, якою Людмила Бушинська привернула до себе увагу, - сукня, створена для Міс України Всесвіт-2014. Називалася вона "Наречена війни". Два кольори: чорний і червоний. Розшита маками й сотнями кристалів. "Це був справжній крик душі, - каже дизайнер, - мій спосіб донести світові трагізм подій, які нині відбуваються в нашій країні".

- Людмило, раніше ж у вас була інша торгова марка. Чому ви її змінили і взялися популяризувати етнику?

-Все почалося з Центру сучасного мистецтва у Вінниці, який ми відкрили 7 років тому. За час його існування було зроблено досить багато цікавих проектів: у нашій галереї побували виставки українських сучасних художників та скульпторів, серед яких Віктор Сидоренко, Андрій Цой, Олег Пінчук, Євгенія Гапчинська та ін.

Ось так поступово, під впливом мистецтва, визрівала ідея бренду одягу RUTA. Його ідеологія полягає в тому, щоб підвищити інтерес до етнічного коріння наших предків.

- Оскільки історії виникнення бренда передує Центр сучасного мистецтва, поговорімо про нього. Чи легко було розвивати цю ініціативу?

-Ми довго готували проект-пропозицію, потім представили його місцевій владі. Слава Богу, вони пішли нам назустріч, оцінили ідею й виділили майданчик - зовсім безплатно, без хабарів та "домовленостей". Мабуть, важко повірити, але в нашій країні так буває. Ми побудували центр, і досі він успішно працює.

- У Києві таку легкість відкриття чого-небудь важко уявити. Як вважаєте, чому?

-Останнім часом Києву не щастило: ним управляли люди, котрі не любили міста. Але ж зміни потрібні не тільки вгорі, треба, щоб містяни самі розуміли, яким вони хочуть бачити місто в результаті, щоб вони почали шанувати національні традиції й мали власну гідність. Коли вона з'явиться, тоді відступить корупція, а з нею - і варварське ставлення до міста.

Я ніколи не платила хабарів, могла вирішити проблему чесно. Коли ви щось творите, для вас мають бути відчинені всі двері. Але я, наприклад, не можу укласти договір із водоканалом, бо завжди виникають якісь проблеми. Смішно, але не можу посадити квіти навпроти магазину в Києві, бо їх постійно крадуть...

- Якщо про одяг... Які саме етнічні елементи відіграють головну роль у ваших колекціях?

-Кожна колекція виникає із абсолютно різних ланок. Це можуть бути дукачі - прикраса у вигляді великої монети з металевим бантом, прикрашеним камінням. Колекція, наближена до рівня haute couture, "Петриківська чепурушка" присвячена петриківському розпису - одному з найяскравіших різновидів української народної творчості. В основі колекції "Два кольори" - український рушник...

- У вас надзвичайно багато ручної роботи. Де ви знаходите майстрів?

-Знайти їх украй непросто, але мені щастить. Якщо ми говоримо про конструкторів, то професіоналізм і швидкість у їх відборі - на першому місці. Якщо про майстрів ручної роботи - це позитивна енергетика. Для мене важливе бажання працювати не заради грошей, а тому що подобається. Є дуже схожі іграшки: десь вони продаються швидко, а десь залежуються, - ніхто їх не купує. Думаю, все залежить від передачі майстром енергетики.

- А "чужі" етнічні елементи вишивки привносите в український костюм?

-Я, швидше, черпаю з них деталі. Паралельно намагаюся зробити українське національне більш сучаснішим. Мене надихають книжки про мистецтво і моду... Це все - джерела нової інформації.

Ще я люблю вивчати, як працюють над вишивкою в різних країнах. Наприклад, у В'єтнамі є музей-фабрика, де вишивають по тонкому шовку. Коли подивитися, здається - це просто фотографія. Настільки "діамантова" робота, яку виконують дівчата віком до 20 років, - потім у них падає зір. Звичайно, це зовсім інша майстерність, надзвичайно вправна й тонка.

Наша техніка більш груба й видна, але в ній також є своя принада.

- Традиції і культура - доволі багатогранне явище. Як ви знаходите для себе саме те, що хотілося б передати у своїх роботах?

-Мені пощастило, у мене є чудовий товариш - художник і колекціонер Володимир Козюк. Він багато подорожує і ділиться зі мною всім, що відкриває для себе. Ще - я люблю їздити в Петриківку й закарпатські села. Звісно, вже багато де була, але, за великим рахунком, можу сказати, що глибинно Україну починаю вивчати тільки тепер.