Максим Рильський: "Ви заливаєте кров'ю нашу землю!"

До 120-річчя з дня народження поета DT.UA поглянуло на його життя під новим кутом

На головному фото: Візит до земляків. Село Романівка, Житомирська обл., 1946 (фото з архіву Київського літературно-меморіального музею М.Рильського)

Карма роду

Під час Коліївщини прапрадід поета Ромуальд Рильський, 14-літній вихованець базиліанського католицького колегіуму, був змушений тікати з охопленої погромами Умані до родичів, що жили на непідконтрольній повстанцям території. Добрі люди допомогли з селянським одягом і харчами. Під час ночівлі у лісосмузі на нього напали невідомі: сильно побили й пограбували. А потім хлопець потрапив у полон до гайдамаків. Перед самою стратою він несподівано заспівав православний псалом "Пречистая діво, мати Руського краю". Та так ніжно й проникливо, що грізний гайдамацький ватажок не втримався від скупої чоловічої сльози. В результаті гайдамаки звільнили не тільки Ромуальда, а й інших полонених католиків.

У часи воєнного комунізму Максим Рильський (названий, до речі, на честь ватажка гайдамацького повстання Максима Залізняка) домовився з візником, аби той перевіз його з села до Києва. Спокусившись поетовою скринею, візник сильно побив пасажира, скинув непритомного у канаву і поїхав геть з місця злочину. Можна уявити, яким було його розчарування, коли побачив у скрині не харчі, а книжки!.. Покинутий напризволяще поет дивом вижив і зміг повернутися до батьківського дому в Романівці. Незабаром у гості до них навідався п'яний голова місцевого ревкому. Мета візиту проста як обценьки - розстріляти підозрілого поміщицького синка. Що цього разу "співав" більшовицькому начальникові нащадок шляхетного роду Рильських невідомо, але той зрештою забрався геть. І що вже зовсім важко уявити - дуже розчулений.

Чужий серед своїх

Українська радянська література була майже суціль селянсько-пролетарсько-різночинною. Рідкісних білих ворон "неправильного" походження відстрілювали ретельно й планомірно ще на далеких підступах до рубіжного 38-го. Класовий нюх тут ніколи не підводив. Але у випадку з Рильським система дала збій - його не розстріляли. Хоча підстав було більш ніж достатньо. Судіть самі. Дід поета, Розеслав Рильський, був одним із найвпливовіших магнатів Київської губернії. Щоправда, після поразки Польського повстання 1863 року, яке він усіляко підтримував, його статків і впливу істотно поменшало. Поетова бабуся, княжна Дарина Трубецька, також належала до давнього аристократичного роду. А от батько, Тадей Розеславович, трохи "підкачав": мало того що "впав у єресь українства" (долучився до руху хлопоманів-народників і став членом Старої громади), та ще й другим шлюбом одружився із простою селянкою.

Освіта - відповідна. 1915-го 20-річний Максим закінчив приватну гімназію Науменка - одну з найпрестижніших і найдорожчих у Києві. Зростав в оточенні "золотої молоді" міста - почасти вельми розбещеної (тодішні модні розваги: кокаїн, повії, спіритичні сеанси тощо). І водночас - вплив українофільського старогромадівського оточення батька (на той час уже покійного). Адже мешкав юний Максим спочатку в родині історика Володимира Антоновича, згодом протягом двох років - композитора Миколи Лисенка, а потім - у сім'ї етнографа й громадського діяча Олександра Русова. Бігав у Купецьке зібрання (нині Національна філармонія) на концерти Скрябіна і Рахманінова, сам вправно грав на фортепіано, полюбляв імпровізувати. Захоплювався Пушкіним, Міцкевичем, французькими поетами - Бодлером, де Лілем, Маларме, де Ередіа, Верленом, Рембо… Читав своїх улюбленців в оригіналі, адже французьку в гімназії блискуче викладав носій цієї мови Моріс Маяр. Згодом Рильський багато перекладатиме з французької, а коли 1957-го потрапить до Парижа, без проблем дасть інтерв'ю в студії місцевого телебачення. Викладач латини Станіслав Трабша прищепив йому любов до античної культури. Якийсь час Максим навіть братиме в нього уроки позапрограмної давньогрецької.

Вищої освіти Рильський так і не здобув (рік навчання на медичному факультеті в Університеті Св. Володимира й семестр на історико-філологічному факультеті Українського національного університету - не рахуються). Проте рівень викладання гуманітарних дисциплін у гімназії Науменка був настільки високим, що навряд чи якийсь радянський виш дав би кращі знання. Це я до того, що доктором наук і академіком Рильський був справжнім, а не липовим, як багато хто з його радянських колег-учених.

Світ ловив його і… піймав

Промовиста деталь: у 19-му томі виданого в СРСР двадцятитомного зібрання творів Рильського, де опубліковано вибране листування поета, у проміжку з 1914-го по 1923-й роки не вміщено жодного (!) листа. Буремних подій того періоду (Перша світова війна, Лютнева революція, більшовицький переворот, національно-визвольні змагання в Україні) не відображено жодним словом. Можливо тому, що ставлення до них у Рильського було далеко не правовірно-ленінським. У зізнаннях слідчому під час ув'язнення 1931 року поет написав:

"…Я відповів (Хвильовому), що ладен прийняти революцію, стримує мене лиш одне - кров".

Кривава влада темної розперезаної юрби, грандіозні соціальні експерименти (почасти безглузді, почасти відверто злочинні) відштовхували Рильського. Та й як могло бути інакше, коли в 1919-му чекісти розстріляли батькового друга й Максимового улюбленого вчителя Володимира Науменка - людину, яка керувала однією з найкращих гімназій міста, редагувала "Киевскую старину", очолювала Українське наукове товариство й Київську громаду, була міністром освіти в одному з урядів Скоропадського…

Показовими є доноси на Максима Тадейовича.

"У грудні 1934 р. в моїй і Зерова присутності Рильський прямо заявив, що на Україні буде занедбано все українське доти, доки Україна не стане самостійною національною державою".

"…М.Р. сказав, що політика колективізації веде до загибелі українського селянства".

"7.XII состоялся вечер, устроенный Рыльским по случаю именин его жены, присутствовали Бабель, И.Северов, Балацкий, В.Сосюра и др.

…Рыльский, поднимая тост за Бабеля, сказал: "Выпьем за человека, который все-таки писать будет так, как ему хочется…"

"В 1934–35 г., бывая в Киеве, я сблизился с Рыльским и его группой. Р. в прошлом принадлежал к неоклассикам и был тесно связан с реакционерами Филиповичем, Зеровым, Драй-Хмарой. В 1931 г. он арестовывался органами ГПУ в Киеве. По своим убеждениям Р. является националистом".

На жаль, навіть з Максимових друзів і приятелів шантажем і тортурами вибивали подібні свідчення: "Впервые мне стало известно о принадлежности Рыльского Максима, Бажана Николая к антисоветской националистической организации от Нагорного Виталия весной 1936 года".

Хай там як, але після Лук'янівки, після арешту його друзів-літераторів і однодумців-неокласиків Рильський капітулював: "…Я став знаряддям верхівки СВУ… Хибна думка про якусь самодовлійну українську ідею, ідею українського "відродження" не давала мені побачити, що, власне, справжнє відродження всіх поневолених націй тільки в Радянськім Союзі обернулося в дійсний факт… Я гадав, що ті нитки, що в'язали мене… з дореволюційним "українським рухом" (в масі своїй буржуазним) не треба рвати, що треба творити якусь "українську культуру", як острів серед моря культури радянської, не розуміючи до кінця, що той острів повернеться неодмінно на фортецю контрреволюції…"

Сталінська індульгенція

Коли 1938 року Хрущова призначили першим секретарем ЦК КП(б)У, на його стіл лягла доповідна записка від наркома внутрішніх справ республіки Успенського. В ній пропонувалося негайно заарештувати запеклого антирадянщика й націоналіста М.Рильського. Хрущов вирішив не поспішати і порадитися з літераторами. Зібрав партактив письменницької організації.

- Що ви думаєте про Рильського? - запитав. - Чи справді він є ворогом народу?

У кабінеті запанувала гнітюча тиша. Нарешті її перервав Тичина:

- Та як же так, Микито Сергійовичу?! "Пісню про Сталіна", написану Рильським, дуже люблять на Україні. Її по всіх селах співають наші колгоспники…

Того ж дня Хрущов мав телефонну розмову зі Сталіним:

- Товарищ Сталин, как можно арестовать поэта, написавшего "Пісню про Сталіна", которую поёт вся Украина?

Вождь замислився і по якімсь часі промовив:

- Передайте этому дураку Успенскому, чтобы не лез не в свои дела.

Результат цієї короткої розмови такий: наркома Успенського розстріляли, а від Рильського відчепилися. В усякому разі до 1947 року, коли Хрущова на посту керівника республіки змінив Каганович, його залишили у спокої. Більше того, за ці неповні десять років поет перетворився на справжнього літературного генерала: обійняв посаду директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, очолив республіканську письменницьку організацію, отримав Сталінську премію I ступеня і став депутатом Верховної Ради СРСР (усього ж такої честі його удостоювали п'ять разів поспіль!).

Поетові музи

Перше кохання 12-річного Максима було нерозділеним. Молодшого на шість років хлопчика Галина, донька Миколи Лисенка, всерйоз не сприймала. Очевидці пригадують такий випадок.

У помешканні композитора влаштували концерт для своїх. Костянтин Шило, Галинин наречений, виконував українську народну пісню. Співав пристрасно і вельми вправно. Галина дивилася на нього закоханими очима, а Максим ледь не плакав.

- Р-р-реве, як свиня! - повторював, ніби заведений.

- Та хіба ж свині ревуть? - запитували в нього.

- Реве, як свиня, - гнув своєї юний ревнивець…

1923-го року Рильський перебрався до Києва, де до безтями закохався в дружину свого земляка Івана Очкуренка. Катерина (в дівоцтві Паткевич) була старша від Максима на дев'ять років. Та він зрештою, таки відбив її у товариша. 1926-го побралися. Рильський всиновив шестирічного Катерининого сина Георгія, а 1930-го у подружжя народився й власний син - Богдан.

Як пригадують очевидці, Катерина Миколаївна завжди ретельно стежила за собою, вміла виглядати елегантно. Вона ніколи не виходила зі спальні в халаті й капцях - тільки в сукні й на підборах. Смачно готувала. Коронною стравою вважався шпигований салом заєць, упольований чоловіком. Завше подобався гостям (особливо Остапу Вишні) суп із дикої качки…

1943-го в Кремлі, під час вручення Сталінської премії, Рильський познайомився з хіміком Валерією Познанською. Спалахнула взаємна пристрасть. На той час Рильський мешкав у Москві сам, сім'я перебувала в евакуації в Уфі… Син Богдан, дізнавшись про батькову зраду, реагував надто емоційно, вимагав, аби Максим Тадейович пішов від них. Та невдовзі все владналося. Катерина Миколаївна повелася шляхетно й мудро. Ніколи й нічим не дорікнула чоловікові. Коли 1958 року вона померла, на її могилі, обійнявшись, плакали колишні суперники: Максим Рильський та Іван Очкуренко.

Максим - золоте серце

Біля музею Т.Шевченка, Канів, 1961 (фото з архіву Київського літературно-меморіального музею М.Рильського)

Бог нагородив Рильського багатьма талантами, і один з них - уміння дружити. Він не втомлювався від людей. У його голосіївському "мануарі" (заміській резиденції) завше було гамірно й людно. Тут постійно хтось гостював: друзі, родичі, просто випадкові знайомі… Повноцінними членами його родини були літературний секретар, персональний водій, домогосподарка і садівник… Під час гучних застіль Рильський інколи дивував гостей своїм талантом дресирувальника. Виявляється, навіть його мисливські собаки "тямили" в літературі! Згадують, як Рильський клав перед собакою шматочок ковбаси і промовляв: "Дмитерко - великий поет!". Жодної реакції. Тварина сиділа нерухомо як заклякла. Тоді господар, ледь змінивши інтонацію, виголошував: "Шевченко - великий поет!". Собака враз підкидав ковбасу вгору, на льоту хапав її й одразу ковтав. Успіх у "номера" був надзвичайний: оплески, регіт, вигуки "браво!"…

Поет ніби й не був бідною людиною, але гроші в нього ніколи не трималися. Він їх постійно комусь позичав або просто дарував.

Коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому
80 тисяч рублів, щоб він купив собі будинок в Ірпені (для порівняння: автомобіль Максима Тадейовича "ЗИМ" коштував тоді 40 тисяч). А от для будівництва свого "мануара" був змушений брати кредит. Дозвіл на це дав особисто Сталін.

Промовистий документ - лист Рильського з Кисловодська своєму секретареві В.Маміконяну:

"…Ваган Александрович! В дороге я, как говорит Хлестаков, "поиздержался", и Ваша финансовая поддержка бедного курортника необходима! Я знаю, что причиняю Вам заботу, но… грешен человек! Крепко обнимаю!

Ваш М.Рыльский"

Як влучно підмітив Олександр Дейч, Ваган Маміконян при Максимові Тадейовичу був як Санчо Панса при Дон Кіхоті - вирішував безліч організаційних і побутових проблем.

Другом Максим Тадейович умів бути не лише в радості, а й у горі. Як згадувала вдова Євгена Плужника, єдиний, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі, був Рильський.

"Пані Галю, - у відчаї звертався він до неї, - я скоро збожеволію! Я не можу витримати вже більше. Я хочу взяти телефонну трубку і кричати по прямому проводу до Кремля: "Що ж ви робите?! Ви виймаєте мозок Україні й залишаєте її жити без мозку! Ви заливаєте кров'ю нашу землю!".