Імені великого захисника дітей

Він першим у світі порушив питання про права дитини. "Немає дітей - є люди". "Дитина має право на повагу".

Видатний український педагог Василь Сухомлинський вважав його своїм учителем. І не випадково. Януш Корчак - польський педагог, лікар і письменник, ще в ранньому дитинстві дійшов рішення присвятити себе допомозі дітям, які страждають від відсутності теплоти й доброти. До 1942 року педагогічна слава Корчака в усьому світі була такою високою, що навіть гітлерівці готові були звільнити його від "табору смерті". Але вчитель не залишив своїх вихованців, прийнявши разом з ними мученицьку смерть. Папа Іоанн Павло II назвав Корчака "найбільшим моральним авторитетом XX століття".

Ну а кияни пишаються тим, що з їхнім містом пов'язані кілька років життя й роботи Корчака. Тут 1915 року Корчак допомагав відкривати "сиротинці" - притулки для сиріт Першої світової війни, тут він писав свою головну книжку "Як любити дитину".

В Україні ще з 30-х років минулого століття видавалися праці великого педагога і письменника, а нещодавно видавництво "Дух і літера" випустило кілька книжок Корчака та його повну біографію.

З 1994 року діє Українське товариство Януша Корчака, яке очолила невтомна трудівниця, заслужений учитель України Світлана Петровська.

На вулиці Володимирській, 47 є меморіальна дошка на честь Я.Корчака і його діяльності в Києві, а в Кловському ліцеї давно діє музей пам'яті видатного педагога.

З проханням про те, щоб у місті з'явилася вулиця Януша Корчака, кияни зверталися до органів місцевої влади ще на початку 90-х, але тільки після Революції Гідності ініціатива була нарешті сприйнята, і восени минулого року почалося обговорення. Чудово, що ця ідея належала не владі, не насаджувалася згори, а народилася в умах і серцях багатьох киян!

Але… Тільки справжній чиновник уміє перетворити просту справу на невирішувану проблему. Коротше кажучи, комісія Київради, враховуючи листи й звернення великої групи вчених, діячів мистецтва, народних депутатів, уповноваженого президента України з прав дитини, представників Світового конгресу українців, погодилася "вирішити питання про вулицю Корчака в перспективі".

Нас, звісно, це не влаштовувало. Тоді світлі голови з комісії запропонували комп'ютерне голосування, мовляв, нехай широкі народні маси самі вирішують. Усе просто, говорила комісія. Треба відкрити на своєму комп'ютері пошту, зареєструватися на сайті міськадміністрації і проголосувати. Я думав, що з такою процедурою легко впораються молоді й "просунуті" комп'ютерники, але як бути людям похилого віку, які або не мають комп'ютера, або погано володіють його премудростями? Та мої побоювання виявилися марними. За Корчака голосували молодь і літні, люди різних поглядів, релігійних конфесій, соціального стану і національних уподобань, голосували кияни, які розуміють, що Добро об'єднує, дає сили, надію й тверду впевненість у тому, що Україна подолає кризу, переможе агресію й корупцію.

Робота почалася. Спочатку з'явилася пропозиція перейменувати на вулицю Януша Корчака вулицю Ванди Василевської. Голосування йшло мляво. Та все ж таки Корчак був попереду з відривом у 100 голосів.

Раптово рахунок зрівнявся. Виявилося, підключилася церква з пропозицією повернути вулиці
В.Василевської історичну назву - Маріїнська. Мовляв, вулиця була названа на честь храму Марії Магдалини, знищеного в 30-ті роки більшовиками.

Комісія з перейменування вулиць міста знову засідає. І один з її членів говорить: "Я, звісно, поважаю вашого Корчака - діти й усе таке, але, вибачте, Марії Магдалині він не конкурент". Але встає інший член комісії, відомий києвознавець Михайло Кальницький, і викладає на кумачеву скатертину історичний документ про те, що церква була побудована й названа на честь Марії Федорівни Романової - матері російського імператора Миколи Другого - і освячена в день її іменин. Комісія задумалася. Не за імперію ж, зрештою, голосувати, тим більше в контексті нинішніх подій. Отже - звершилось? Хай буде вулиця Корчака!

Е-е… погано ви знаєте наших. "А ваш Корчак - комуніст! І нам не товариш!" - сказав той, хто тільки що поважав Корчака. "Як комуніст?" - обурилися ми. "У мене теж документ є! От цитата з повісті однієї англійки про нього, вашого Корчака, симпатії до комуністів перед початком Першої світової війни. Цитую: "Я поважаю цю ідею…".

У засіданні було оголошено перерву. Я сидів у коридорі й думав про те, що в пошуках компромату на Корчака зачитано тільки початок цитати - загалом вона глибоко скептична стосовно комуністичних ідей… Ну, а тим часом церква просить про відновлення храму.

Знову виручив М.Кальницький, відшукавши на карті міста вулицю Бауманську, яка, на щастя, не мала історичної назви. Це була чудова ідея. Адже на Бауманській - Національна бібліотека України для дітей. Ми були впевнені, що з її допомогою ми й жителів переконаємо, і голосування піде добре. Діти й Корчак - що може бути ближче й рідніше! І ми поїхали на зустріч з керівництвом бібліотеки.

Гендиректор зустріла нас стримано, сказавши, що особисто вона проти Корчака нічого не має, але не допустить такого перейменування. "Насамперед треба пропагувати наше, своє, а не іноземне". І запропонувала чудового дитячого письменника Всеволода Нестайка. "Але в Києві вже є вулиця на його честь!" - дружно відповіли ми.

Гендиректор промовчала. А на сайті міськадміністрації з'явилася пропозиція про перейменування вулиці Бауманської на Бібліотечну. Думаю, ця безлика назва нічим не краща за вулиці Шкільна, Лікарняна, Будівельна, Гендиректорна…

Самі кияни врятували нас від подальших бюрократичних процедур, проголосувавши за вулицю Корчака з величезним відривом від "опонента".

Питання було вирішено.
І 1 жовтня відбулося свято вулиці Януша Корчака. Для дітей провели поетичний вечір і майстер-класи, виступив дитячий хор "Щедрик", звучали веселі польські пісні, нікого не залишив байдужим спектакль за творами Корчака "Крила". Відкриття вулиці Я.Корчака вітали представники посольств Німеччини, Польщі, Ізраїлю, директор Польського інституту в Києві, директор Кловського ліцею, директор школи №163, де й проходили торжества. У сонячне небо дітвора випустила повітряні кулі з висловами великого гуманіста. Ніхто з дітей не пішов додому без подарунка… Представники адміністрації міста на свято не прийшли.