Генштаб дає жінкам добро

1961 р. на стіл одного з заступників начальника Генштабу СРСР лягло розвідзведення про те, що американські льотчиці Джейн Харт і Джеррі Кобб вимагають від президента США Джона Кеннеді й профільного комітету Конгресу США включити жінок у загін астронавтів. Саме вимагають, а не боязко просять. А, як відомо, чого хоче жінка, того хоче й Бог. Отже, американки могли першими у світі злітати в космос. Чи знав про це помічник головнокомандувача ВПС з питань космонавтики генерал Микола Каманін? Безперечно. Наприкінці серпня 1961 р. Каманін озвучив ідею про те, щоб послати радянських жінок у космос. Його відразу підтримали заступник Головнокомандувача ВПС маршал Сергій Руденко і... Генштаб СРСР.

Рядові космосу

ВПС в особі головнокомандувача маршала Костянтина Вершиніна, заступника головнокомандувача ВПС Сергія Руденка й помічника головнокомандувача з питань космосу Миколи Каманіна вели запеклу конкурентну війну проти вирішального права голосу у справі пілотованих космічних польотів головного конструктора ракетно-космічних систем Сергія Корольова: кому, в якій черговості, коли і з ким летіти в космос. Керівництво ВПС виходило з того, що завдання Корольова - створити надійну космічну техніку. А вже справа ВПС - вирішувати, кому персонально на цій техніці літати й, отже, вся слава першопрохідників космосу мала належати тільки ВПС.

Це була дуже гостра конкурентна боротьба за близькість до політичного керівництва країни в входження в першу обойму осіб, що мають право ухвалювати політичні рішення. Головком ВПС К.Вершинін, не повідомляючи головному конструкторові ракетно-космічної техніки
ОКБ-1 С.Корольову (він, до речі, й не був зобов'язаний інформувати про це С.Корольова), надсилає листа до ЦК КПРС про необхідність залучити жінок до підготовки до польотів у космос. Там без тривалих роздумів підтримують пропозицію Вершиніна - постанову ЦК КПРС і Радміну СРСР про набір першого загону радянських космонавтів-жінок ухвалено 30 грудня 1961 р. Генштаб СРСР також не барився: уже 12 січня 1962 р. було ухвалено рішення про призов на строкову військову службу у військовому званні "рядовий" Тетяни Кузнєцової, Ірини Соловйової і Валентини Терешкової, а 3 квітня на військову службу призвали Жанну Єркіну й Валентину Пономарьову. Це була п'ятірка, відібрана з
800 претенденток на роль жіночого Гагаріна.

Без зволікань у новоспечених рядових космосу почалася загалькосмічна підготовка. Це означало, що з 9.00 і до 18.00 вони були зайняті навчанням. Заняття змінювалися вправами на тренажерах - саме тільки крісло Барані, яке тестує роботу вестибулярного апарата, з кого завгодно, крім Павла Поповича й ще кількох чоловіків-космонавтів, душу виймало граючи. Лікар Іван Іванович Брянов справу свою знав і робив її досконало, але й Попович для нього виявився міцним горішком. Це Брянову належать слова: "...якби прокльони, які нишком посилали кандидати в космонавти за завдані страждання під час тестів, наприклад, на центрифузі й інших тренажерах, матеріалізувалися, то всі лікарі, які працюють із ними, пішли б у потойбіччя вмить і безболісно".

Та вголос ніхто нічого не казав: була усмішка на усмішку, ввічливість на ввічливість: адже лікарі нарівні з кандидатами в космонавти набували досвіду відбору, а кандидати хотіли вижити й стати космонавтами.

Майбутні космонавти-жінки, як і всі, хто потрапив у сувору ізоляцію з тепер уже іншого для них світу, який складається, зокрема, нехай із маленьких, але таких приємних земних радощів, щосили намагалися вирватися в Москву, яка була від Зоряного містечка трохи більше ніж за годину їзди на електричці. Всі відлучки, зокрема й звільнення в Москву, надавалися їм кожній персонально. Причому дозволялося відлучатися тільки з особистого відома й схвалення начальника штабу Центру підготовки космонавтів полковника Г.Масленнікова. Правда, найчастіше він намагався не давати такого дозволу, виходячи з міркувань, що його підопічні дівчата були молоді, а в житті всяке трапляється, тим більше - у столиці. Однак у спілкуванні з жіночою частиною загону космонавтів одразу ж натикався на нескінченні розмови про те, що треба купити нижню жіночу білизну й предмети жіночої гігієни. Це був спільно вироблений безвідмовний прийом проти начштабу (підлеглі завжди досконально знають особливості характеру начальства). Спроби Масленнікова навести переконливий аргумент, що жінкам видається нижня білизна в достатній кількості за нормами солдатів термінової служби, взагалі не сприймалися: дівчата тут-таки пропонували йому подивитися, який вигляд вони матимуть у солдатській нижній білизні. Від цього Масленніков здригався й замовкав. Але іноді під час таких щотижневих п'ятничних розмов він раптом пригадував, що одна й та сама космонавт-жінка вже не раз купувала той чи інший предмет жіночого туалету, причому зовсім недавно. Краще б він цього не казав: на Масленнікова висипалася така купа подробиць про доцільність тієї чи іншої частини жіночого гардероба, що він здавався на милість переможниць і відразу давав дівчатам дозвіл на поїздку в столицю на вихідні. В.Терешкова показала себе в цих переговорах блискучим дипломатом, а Масленніков відтоді не злюбив п'ятницю як найнеприємніший для нього день тижня.

Більшість людей, пов'язаних через свою професійну діяльність зі стихіями (ідеться про льотчиків, моряків і ракетників передусім), поштиво ставляться до сили стихій і їхньої непередбачуваності. І тому вони були забобонними людьми. Як колишній військовий моряк і ракетник, я їх дуже розумію. Корольов же був двічі забобонний: і як льотчик, і як ракетник. На технічній або ж на стартовій позиції полігону Тюра-Там (з
1966 р. - космодром Байконур) зустріти Корольова з жінкою, особливо в день пуску, означало як мінімум зрив наміченого ним проведення комплексу або перебігу передпускових операцій. Як максимум вони могли закінчитися аварією.

Як професіонал, Корольов вважав, що жіночі польоти в космос, зважаючи на недосконалість космічної техніки, є на цьому етапі нереальними й марним витрачанням грошей. Маючи надзвичайно розвинене чуття щодо використання космічної техніки в політичних цілях (чи то запуск у космос першого супутника, чи то першої людини), Корольов випустив з уваги політичну важливість жіночого прориву в космос як справді головну складову рівноправності між чоловіками й жінками в загальнополітичному устрої будь-якої країни. Але він знав, що поступатися США в космосі СРСР не мав права незалежно від того, подобається йому чи ні, що жінка полетить у космос. І все-таки Корольов устиг відреагувати на ситуацію із жіночим польотом. Його реальна влада була така, що тодішній начальник Центру підготовки космонавтів полковник Євген Карпов, не будучи підлеглим по службі Корольову, проте, відразу ж прийняв вказівку Корольова до виконання: "...Треба подумати про створення дівочого загону космонавтів із п'яти-шести осіб і почати готувати їх до польоту. Сподіваюся, ви розумієте, як це важливо для медичної науки й... узагалі".

Лікар за фахом, полковник Карпов усе зрозумів, особливо слово "взагалі", що ввібрало в себе безліч відтінків, таких зрозумілих йому й Корольову. Невдовзі після остаточного відбору кандидатів у жіночий загін відбулася зустріч Корольова з дівчатами. Треба сказати, що бесіда, точніше монолог Корольова, була суто діловою і дуже суворою за тоном, особливо її кінцівка: "Робота вас чекає дуже велика, складна й напружена. Але дуже цікава. Однак вирішуйте відразу: або заміж будете виходити й дітей заводити, або серйозно готуватися до польотів. Їх буде багато. Когось і на Місяць відправимо. Тож вирішуйте". А жінкам-космонавтам і вирішувати, власне кажучи, було нічого - кожна прагнула успіху й слави, та й приклад Юрія Гагаріна, який став у всьому світі приголомшливо знаменитим, був заразливий.

Корольов і пізніше спілкувався з жіночим загоном. Найбільше йому імпонувала Тетяна Кузнєцова. Президент Академії наук Мстислав Келдиш запропонував для польоту в космос свого кандидата - Валентину Пономарьову. А от Микиті Хрущову як політичному лідерові країни була до душі волжанка, ткаля, комсомольська активістка Валентина Терешкова.

Як відомо, будь-які терміни, незалежно від того, хто їх призначає, практично завжди не порушують і переносять. Державна комісія на чолі з Леонідом Смирновим у серпні 1962 р. намітила тридобовий жіночий політ на жовтень. Але для лідерів у підготовці до космічного польоту В.Терешкової, В.Пономарьової й І.Соловйової індивідуальні скафандри могли виготовити на заводі "Звезда" у найкращому разі в листопаді.

Після успішного групового польоту Павла Поповича й Андріяна Миколаєва в серпні 1962 р. Каманін пропонує здійснити груповий політ двох або навіть трьох кораблів, командиром одного з яких буде жінка. Але летіти в космос було ні на чому: на заводі експериментального машинобудування при ОКБ-1 С.Корольова в роботі було всього два одномісні кораблі "Восток", а закінчити їх складання мали навіть не в 1962-му.

Знайомство
жінок-космонавтів
з полігоном Тюра-Там

Тим часом для жіночої групи настав час випускних іспитів. Як заведено, перед тим відбулася медична комісія, яка визначила стан здоров'я космонавтів. Т.Кузнєцова не одержала позитивного висновку лікарів, але до іспитів допущена була (вона складе їх тільки в січні 1965 р.) Приймальна комісія рекомендувала зарахувати в штат Центру підготовки космонавтів чотирьох жінок, які стали з рядових строкової служби офіцерами у військовому званні "молодший лейтенант" або, як ми любовно казали "момлеєчками" - скорочено від "мол. л-т". Їх ми побачили на військовому іспитовому полігоні Тюра-Там, що в перекладі з тюркської, в одному з варіантів, означало "священна могила".

Група космонавтів-жінок прибула на полігон, ознайомилася з технічною позицією майданчика №2 ("двійкою") і стартового майданчика №1 ("одиницею"). У величезному монтажно-іспитовому залі "двійки" дівчата оглянули робочі місця підготовки ракети-носія й космічного пілотованого корабля "Восток". Зупинилися й біля космічного корабля далекого космосу незвичайних фантастичних форм - "2МВ-1", або "Венера", слухаючи пояснення про те, як він улаштований, одного з заступників С.Корольова.

В іспитовому залі моментально спрацювало "космічне радіо", і ми довідалися, що біля "Венери" стоять майбутні космонавти-жінки. Усі, тоді не був зайнятий роботою, відразу ж підійшли до жіночої групи. Адже переважній більшості з нас, випробувачів, було всього по 23–25 років. Ми уважно обдивилися кожну й залишилися задоволені побаченим - це були молоді, з гарними фігурами жінки. Хіба що спідниці, відповідно до встановленої форми одягу, були трохи нижче колін. Хочу сказати читачам: не вірте вигадкам нібито колишніх випробувачів, що вони запросто спілкувалися з космонавтами - у всіх випадках між "заінструктованими на смерть" космонавтами й випробувачами витримувалася дистанція. І цього разу її було дотримано, хоча неформально поспілкуватися, напевне, хотілося кожній зі сторін - наш вік цього просто вимагав, але начальники забороняли.

Для остаточного визначення плану й терміну польоту жінки-космонавта в космос 11 січня 1963 р. зустрілися Корольов і Каманін. Під час обговорення розглядалися програми польоту одного корабля "Восток" із жінкою-космонавтом тривалістю від однієї до трьох діб, груповий жіночий політ двох кораблів з інтервалом запуску через добу, а також змішаний варіант польоту - жіночо-чоловічий. Жінці на політ попередньо приділялося до трьох діб, чоловікові - до п'яти–восьми діб. Однак щодо остаточного варіанта жіночого польоту Корольов і Каманін так і не дійшли згоди.

Проте, 22 січня 1963 р. Каманін ставить жіночому загону космонавтів завдання підготуватися до групового, суто жіночого польоту, до 20 березня 1963 р. голова військово-промислової комісії при Радміні СРСР Леонід Смирнов запропонував зробити одиночний жіночий політ на кораблі "Восток-7", а останній корабель "Восток-8" передати музею космонавтики. Його думка була дуже вагомою, але, як виявилося, і вона не була остаточною. Тоді ж і намітили дату одиночного жіночого польоту - 1 квітня, але, мабуть, командування ВВС вважало його першоквітневим жартом, повідомивши у відповідь, що одиночного жіночого польоту не буде.

У цю непросту ситуацію параду амбіцій, особливо з боку ВПС і військово-промислового комплексу, втрутився другий секретар ЦК КПРС Фрол Козлов, провівши своє рішення через засідання президії ЦК КПРС: "Окремо жіночого польоту не проводити, провести його разом із чоловічими тривалими польотами". І тільки 13 квітня 1963 р. Корольов і Каманін ухвалили остаточне рішення: на першому кораблі летить чоловік на вісім діб, щоб установити світовий рекорд з тривалості польоту, а на другому - жінка на дві-три доби. Час їхнього запуску в космос обмежувався серпнем 1963 р., що було пов'язано із закінченням гарантійного строку низки приладів на космічних пілотованих кораблях "Восток-5" і "Восток-6", а також ураховувалася велика завантаженість бойової обслуги підготовки пуску й зайнятістю стартової позиції №1. У той період (та й у інші теж) випробувачі 32-ї ОІВЧ, офіцери-випробувачі першого випробувального управління й представники промисловості працювали не жаліючи себе і в цьому були дуже схожі на ткаль-сестер Виноградових, які обслуговували одночасно 600 ткацьких верстатів, якщо ще хтось пам'ятає їхню героїчну працю.

Вирішили готувати до польоту Терешкову, Соловйову, Пономарьову й Єркіну. Чоловічу частину для цього польоту представляли Валерій Биковський, Борис Волинов і Володимир Комаров. До 19 квітня
1963 р. стало ясно, що Комаров тимчасово вибув з підготовки до польоту: у нього виявили аритмію серцевого м'яза. Тоді в чоловічу групу додали Олексія Леонова і Євгена Хрунова.
13 квітня 1963 р. було ухвалено постанову ЦК КПРС і Радміну СРСР про термін польоту - серпень 1963-го.

Та, як з'ясувалося, гарантійний ресурс частини приладового складу двох кораблів - "Восток-5" і "Восток-6" - закінчувався в червні 1963 р. Можна було б, зрозуміло, вольовим рішенням, зважаючи на те, що зазначений ресурс приладового складу корабля для особистого підстрахування їх розробників зазвичай занижувався, подовжити його (що часто й робилося після проведення випробувань з однієї й тієї ж партії приладів в заводських умовах). Але ніхто з керівництва ОКБ-1 цього разу на це не пішов: не та була політична ситуація - а раптом пуск буде аварійним? Хто тоді персонально відповість за зрив найважливішого політичного рішення? Крайнім бути ніхто не хотів. Тому вирішили політ проводити в червні 1963 р.

Виникли проблеми з виготовленням скафандрів для чоловіків-космонавтів - їх могли виготовити не раніше ніж 15 червня. До того ж Жанна Єркіна (дівоче прізвище - Сергєйчик) не витримала умов тренування в тепловому макеті корабля. Через добу перебування в ньому вона зняла черевики скафандра, які почали тиснути ступні її ніг, і за три доби тренування з'їла лише половину харчового раціону, знепритомнівши після закінчення випробування. На черговому засіданні Держкомісії 20 травня
1963 р. запуск "Восток-5" і "Восток-6" намітили провести в період із 5 по 10 червня. І вже 1 червня група космонавтів-жінок прибула на аеродром "Ласточка" полігону-космодрому Тюра-Там.

Серед льотчиків і техніків полку транспортної авіації в нас були друзі. Вони й сказали нам, що першою по трапу з літака спускалася Валентина Терешкова - а це була ознака того (наші друзі-авіатори вже набрали статистику), що саме вона полетить першою з жінок-космонавтів у космос. Наше джерело інформації виявилося гранично точним. Утім, ми завжди знали й про строк перебування головнокомандувача ракетних військ стратегічного призначення на полігоні, так само як і решти високих начальників - за кількістю вивантажуваного з літака запасу такого харчового продукту як, наприклад, ящики з горілкою. Тож зробити розрахунки на перебування начальства на полігоні було тепер справою зовсім неважкою.

На полігоні діяв тоді "сухий закон", і ми змушені були пити спирт, причому хорошої якості. Цього спирту вистачало й на техніку - норми витрат дозволяли це робити. Але іноді нам доводилося запитувати на залізничній станції Тюра-Там у місцевих жителів: "Арак бар"? ("Горілка є"?). Вона в них була завжди, щоправда, неочищена, і пити її було майже неможливо.

Державна комісія вирішила...

20 травня 1963 р. Держкомісія вирішила, що основним кандидатом на політ серед чоловіків буде В.Биковський, заступником (тоді слова "дублер" не вживали) - Б.Волинов, серед жінок - В.Терешкова, в якої заступниками (саме так це сказав на засіданні Держкомісії М.Каманін) були І.Соловйова і В.Пономарьова. Однак слід послатися на мемуари доктора медичних наук професора В.Яздовського, котрий відповідав тоді за медичне забезпечення радянської космічної програми. "При проведенні тренувань жінок-кандидатів у космонавти на приладах, стендах, у польоті на літаку було виявлено, що в жінок у певний період місячного життєвого циклу різко знижується фізіологічна стійкість до дії екстремальних факторів космічного польоту… Після виконання серії експериментів з обертанням мавп на центрифузі й аналізу отриманих результатів було виявлено, що жіночий організм найменш стійкий до дії екстремальних факторів середовища (прискорень) на 14–18-й добі місячного циклу, що відповідає періоду овуляції. З цього випливає, що старт космічного корабля і спуск (із космічної орбіти. - Авт.) у цей період для жінок небажаний... За результатами медичного огляду й теоретичної підготовленості жінок-кандидатів у космонавти було визначено таку послідовність допуску до космічного польоту: 1 - Пономарьова Валентина, 2 - Соловйова Ірина, 3 - Кузнєцова Тетяна,
4 - Сергєйчик (Єркіна) Жанна, 5 - Терешкова Валентина".

Далі професор Яздовський пише: "При втручанні Микити Хрущова, з мовчазної згоди Сергія Корольова, Мстислава Келдиша і Миколи Каманіна, всупереч висновку лікарської комісії кандидатом №1 серед жінок було визначено Валентину Терешкову. Вирішальну роль відіграло її соціальне походження. Це, звичайно, був не найкращий варіант відбору".

Вивіз ракетно-космічної системи - ракети-носія "Союз" і корабля "Восток" намітили на 5 червня 1963 р. Але він не відбувся через сильний рвучкий вітер, швидкість якого сягала 15 м/сек. Наступний вивіз 6 червня теж зірвався - відмовила система командної радіолінії. Тільки 9 червня ракетно-космічну систему вивезли на стартову позицію №1 і встановили в стартово-пускову систему. Але намічений на 11 червня запуск у космос Биковського знову відклали через різко виниклу сонячну активність - спочатку на 12-те, а потім - на 14 червня. Після двогодинної готовності до пуску Биковський зайняв робоче місце в катапультному кріслі.

Однак неприємності для нього на цьому не закінчилися: з'ясувалося, що не зняли чеки з катапультного крісла пілота. Тоді була прийнята схема роздільного приземлення космонавта і корабля. І хоч скільки разів подавалася від апаратури спускного апарата команда на спрацьовування катапульти крісла льотчика-космонавта, вона не проходила на пороховий заряд катапульти через не зняту з катапультного крісла чеку. При жорсткому приземленні спускного апарата "Восток (спускного апарата або капсули з космонавтом), останній міг зазнати серйозних травм від жорсткого удару капсули об землю. Серед монтажників знайшли найхудішого, котрий міг пролізти всередину тісного спускного апарата під крісло пілота й витягти чеку. Монтажника тримали за ноги - тільки в положенні головою й руками вперед він міг виконати цю операцію. Головою вперед його ж і заштовхали під крісло, і так само витягли, мало не обірвавши вуха. Але все обійшлося...

Однак цей жахливий "космічний марлезонський балет", здавалося, мав не менше десяти актів. Після п'ятихвилинної готовності до пуску вийшов із ладу командний прилад - гірогоризонт. У Корольова був вибір: або скасовувати пуск, зливши на стартовій позиції компоненти палива - гас і рідкий кисень, а ракету-носій відправити на профілактику на завод, або все-таки ризикнути. І при тому, що в спускному апараті "Восток-5" сидів Валерій Биковський, а ракета-носій була заправлена компонентами палива, зробити заміну гірогоризонту. У цьому випадку слід було попередньо перевірити його на технічній позиції в гіролабораторії 32-ї ОІВЧ, роботу якої контролював тоді начальник лабораторії першого управління капітан Віктор Богомолов.

Корольов ризикнув. Одержання будь-якого приладу зі складу ракетного озброєння 32-ї (та й будь-якої іншої також) ОІВЧ - це довга бюрократична пісня, особливо якщо прилад був секретним, причому все відбувалося в абсолютно нервовій, навіть грозовій обстановці дефіциту часу й можливих технічних ускладнень. Слід було написати заявку, підписати її у відповідного начальника, "вибити" автомашину, дістатися зі старту до складу й назад з уже отриманим і перевіреним приладом на "технічці", встановити його на борт ракети-носія у важкодоступному місці й переконатися, що в складі бортової апаратури він працює справно. Таку операцію офіцерам-випробувачам 32-ї ОІВЧ і першого іспитового управління вдалося зробити менш ніж за три години - це за будь-якими мірками просто блискучий результат.

Пуск корабля Биковского все-таки відбувся 14 червня 1963 р. близько 15.00. Але корабель вивели на нижчу орбіту, на якій космонавт міг перебувати не більше ніж 10–11 діб. Не відпочиваючи після багатьох діб нервування, починаючи з 5 червня 1963 р., бойова обслуга підготовки й пуску заходилася готувати до запуску в космос Терешкової відразу ж після запуску Биковського. Але Терешкова виявилася жінкою не "зурочливою"; за весь час підготовки й пуску як ракети-носія, так і космічного корабля "Восток-6" на "технічці" й на старті не було жодного зауваження й ускладнення в роботі систем ракети-носія і космічного корабля.

Цікава деталь: при старті корабля "Восток-6" В.Терешкова, наслідуючи, очевидно, Ю.Гагаріна, промовила трохи видозмінену фразу з поеми В.Маяковського "Облако в штанах": "Эй! Небо, сними шляпу!". У Маяковського ці останні рядки поеми звучать так: "…Эй, вы! Небо! Снимите шляпу! Я иду! Глухо. Вселенная спит, положив на лапу с клещами звезд огромное ухо".

Як "Ястреб" (позивний Биковського) і "Чайка" (позивний Терешкової) злітали в космос - сказано вже багато й докладно. І якщо до Биковського не було зауважень у частині виконання польотного завдання, то в Терешкової в польоті була низка ускладнень: то гермошолом їй заважав і тиснув на плече, то під датчиком на голові відчувався біль і сверблячка. Потім у неї зламалися обидва олівці, й вести в космосі бортжурнал було нічим. Біологічні дослідження Терешкова не зуміла провести через те, що не змогла дістати об'єкти дослідження зі спеціальної укладки. Практично ідеальних польотів у космос не буває ні в кого, тим більше що перелічені вище затримки з пуском корабля В.Биковського "Восток-5", імовірно, зовсім випадково підвели жіночий організм В.Терешкової до цієї несприятливої для стану її здоров'я 14–18-ї діб місячного циклу, які припали на її старт у космос, політ і спуск з орбіти. Але вона зробила головне: злітала в космос першою у світі серед жінок. 22 червня 1963 р. Москва зустріла Терешкову й Биковського як героїв.

Кілька слів про серії одномісних кораблів "Восток". Від самого початку було побудовано вісім "Востоків". У березні 1963 р. було замовлено ще чотири кораблі. Космонавти готувалися до здійснення польотів на них тривалістю до десяти діб - як в одиночних, так і в групових польотах. Головною місією для таких польотів було вирішення військово-прикладних завдань, наприклад спостереження за окремими районами й об'єктами, а також випробування різного обладнання для можливого використання в підготовці до ведення так званих зоряних війн, яка тільки-но починалася.

Аналогічні завдання вирішували в той період і американські астронавти - одним миром мазані. В американських ЗМІ почала з'являтися інформація про те, що готуються польоти двомісних кораблів "Джеміні" за однойменною програмою, які могли здійснювати пошук у космосі інших кораблів, стикуватися з ними або зі стикувальними мішенями й багато чого іншого. Зокрема програма "Джеміні" використовувалася як перехідна для польотів на Місяць за програмою "Аполлон". Тому в лютому 1964 р. польоти радянських космічних "одиночок", до того ж морально й технічно застарілих, закрили. Але через відсутність іншого у вигляді багатомісного транспортного корабля "Союз" вимушено взялися модифікувати одномісний "Восток" у дво- і тримісний кораблі "Восход". Як там розміщалися два й, тим більше, три космонавти замість одного, відомо тільки Костянтину Феоктистову, котрий спроектував, за особистою домовленістю з Корольовим, багатомісний "Восход" передусім для власного польоту в космос. Інші чотири "Востоки" переробили на два "Восходи" і два - "Восходи-2". На першому кораблі "Восход" у 1964 р. злітав у космос екіпаж Володимира Комарова (Костянтин Феоктистов і лікар Борис Єгоров), а на двомісному "Восход-2"
15 березня 1965 р. вийшов у відкритий космос Олексій Леонов (командир корабля - Павло Бєляєв).

Після відходу з життя Корольова 1966 р. планувався політ за проектом "Восход-4" для виконання дуже великої й насиченої науково-дослідної програми. До цих польотів готувалися два жіночі екіпажі й один чоловічий. Під час 15-добового польоту жіночого екіпажу передбачався вихід у відкритий космос жінки. Було підготовлено проект корабля "Восход-5", на якому мали летіти в космос лікарі-космонавти, щоб досліджувати можливості проведення операцій в умовах невагомості, а також підшкірного й внутрішньовенного введення ін'єкцій. Одним із них був полковник Юрій Сенкевич, відомий багатьом як мандрівник і телеведучий. Після закриття програми він махнув на космос рукою і виїхав в антарктичну експедицію "зализувати рани" від космічної мрії, що не збулася. Польоти за цими проектами так і не відбулися...