Феномен Теофіла Яновського

…Того похмурого липневого дня рух у Києві призупинився. Як човни серед багатотисячного людського океану пробивалися наряди кінної міліції. Усіх киян об'єднало спільне горе - прощання з великодушною людиною, лікарем, якого в народі називали святим. Тодішнього хлопчика Толика Пелещука так вразила всенародна пошана до лікаря, що він згодом теж пішов у медицину і з часом став професором Анатолієм Петровичем Пелещуком, лауреатом премії імені Т.Яновського. Ось як він згадував той день: "Люди по-справжньому переживали втрату. Навкруги були похмурі заплакані обличчя". І ще він бачив, як за катафалком ішли... православний священик, ксьондз і рабин - несподіваний конфесійний тріумвірат, особливо несподіваний для тих часів, коли релігія войовничо переслідувалася. Всі конфесії Києва відспівували Яновського. Кияни прощалися зі знаменитим Лікарем, який протягом кількох десятиліть полегшував страждання людям незалежно від їхнього віросповідання й фінансового становища - бідним, багатим, християнам, юдеям, мусульманам, атеїстам...

Навіть київські злодії по-своєму відреагували на похорон: зрізали з клумб усі квіти. І міліція нікого не штрафувала, бо тими квітами вкривали багатокілометровий шлях похоронної процесії від Софійського собору до Лук'янівського кладовища. Уквітчаною стезею академік Теофіл Гаврилович Яновський прямував в інший світ.

Усі київські газети тоді вийшли у жалобних рамках. "Памяти великого врача-гуманиста", "Умолкло кроткое благородное сердце" - це заголовки деяких некрологів.

Над кам'яною плитою - білий мармуровий хрест із вирізьбленими лілеями, улюбленими квітами Теофіла Гавриловича - так сучасники Т.Яновського хотіли підкреслити й увічнити образ духовної чистоти Лікаря.

Теофіл Гаврилович Яновський був визначним клініцистом і видатним ученим - одним з кращих лікарів Європи. Найбільш представницькі конгреси вважали за честь бачити його в президії. Це він надавав Нобелівському комітетові рецензії на праці кандидатів на Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології.

Т.Яновський - один із фундаторів вітчизняної пульмонології, нефрології, фтизіатрії, клінічної інфектології, клінічної фармакології та низки інших дисциплін.

Закінчивши 1884 р. з відзнакою медичний факультет Київського університету, Теофіл починав як безоплатний позаштатний ординатор шпитальної терапевтичної клініки. Очолював цей лікувальний заклад відомий у Києві професор Карл Трітшель, який вирізнявся надзвичайною здатністю відчути хворого і вселити в нього бадьорість духу. Перейнявши від свого вчителя ці чудові риси,
Т.Яновський передав їх і своїм учням та слухачам.

Із записника молодого Теофіла: "Слава Богу, завжди є чого навчатися. Життя, яке витрачене на гонитву за втіхами, не дає задоволення, бо занадто багато сторін людської природи залишаються бездіяльними".

Цікаво, що М.Гоголь був прямим родичем Т.Яновського - в них був спільний прадід. Батько Теофіла Гавриловича походив зі славного українського дворянського роду Гоголів-Яновських. У сім'ї Яновських як велику реліквію зберігали книжку "Миргород" з автографом Гоголя. Геніальний письменник тепло підписав її батькові Теофіла - Гаврилові Iвановичу Яновському.

Дружина Теофіла Гавриловича Ганна Вікторівна походила зі славетного роду архітектора Івана Григоровича-Барського.

1890 р. тридцятирічний київський терапевт Яновський у докторській дисертації заявив про бактерицидну дію ультрафіолетових променів на паличку черевного тифу. У нашій медицині до того бактеріологія практично не була розвинута - про дослідження в цій галузі дізнавалися тільки з зарубіжних журналів.

1894 р. Т.Яновський, будучи завідувачем прозекторського столу Олександрівської лікарні, їде в закордонне відрядження вивчати патанатомію. Познайомившись із професорами Куршманом і Гофманом, ходить на їхні курси, слухає клінічні лекції. В листах Яновський пише, що обов'язок наукового працівника примушує його ретельно вивчати патанатомію, а душу все ж таки пориває до хворої людини, а не до трупа. Стажувався у Парижі й Берліні в інститутах знаменитих Луї Пастера, Рудольфа Вірхова. Опанувавши німецьку й французьку мови так, що вільно читав в оригіналі наукові праці, Теофіл почав вивчати англійську. Робив це він досить своєрідно: дорогою з дому до клініки (у молоді роки - пішки) вивчав слова, правила, виписані напередодні. Цього методу він дотримувався і пізніше, вже будучи лікарем і маючи візника. Таким чином - на київських вулицях - він вивчив п'ять мов.

Минуть роки, і перший у Києві державний автомобіль запропонують саме Т.Яновському, але він відмовиться.

…А поки що, після повернення до Києва, в Олександрівській лікарні він організовує клініко-бактеріологічну лабораторію.

Наприкінці XIX ст. в Російській імперії лютували епідемії тифу, холери, дизентерії й особливо дифтерії. В Україні були села, де дифтерія забирала життя всіх дітей. Треба було поставити щит хворобам. Цим і зайнявся Теофіл Яновський зі своїми однодумцями.

Він став одним з ініціаторів створення Бактеріологічного інституту в Києві.

На початку Першої світової війни Теофіл Гаврилович працював в осередках епідемій насамперед як лікар. За видатні заслуги, безкорисливе служіння науці, лекторську майстерність, активну громадську діяльність Яновському було присвоєно почесне звання заслуженого професора.

Тогочасний Київ мав велику кількість товариств, які піклувалися про хворих і бідних, і майже в кожному з них Теофіл Гаврилович брав безпосередню участь. Весь Київ знав про льох Яновського - і ніхто не видав його. Там під час погромів професор переховував євреїв. Хтось вважав, що може вдосконалити світ насильством - Яновський щоденно вдосконалював світ милосердям і напруженням інтелекту.

Його професійні можливості здавалися необмеженими. Він перший поставив прижиттєвий діагноз інфаркту легені. Прижиттєва діагностика інфаркту міокарда принесла світову славу В.Образцову та М.Стражеску. А не менш складне дослідження Т.Яновського так і залишилося відомим лише його учням та колегам. Він уникав слави й сенсаційності.

Колеги відзначали, що Теофілу Гавриловичу були притаманні такі важливі для лікаря якості, як чудовий слух, тонкий нюх, гострий зір і особливий дар інтуїції у випадках, коли симптоми були плутані або недостатні. Надзвичайною здогадкою, геніальним осяянням було рішення лікаря Яновського застосувати проти хімічних опіків стравоходу подрібнені надниркові залози рогатої худоби. Лише через 30 років Едуард Кендалл зробить гучне відкриття про надниркові залози й отримає Нобелівську премію. Якби Яновський продовжував дослідження, його очікували б і успіх, і слава. Але на нього чекали хворі. Тому свої спостереження він продовжував не в лабораторії, а в клініці, щоб не переривати прийому. Одного разу вночі навіть обвалилася стеля в його кабінеті, який давно потребував ремонту...

Як лікар Теофіл Гаврилович творив дива. До нього йшли найзнаменитіші й найбагатші люди. Серед відомих пацієнтів професора Яновського були Леся Українка, Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Петро Столипін...

Професора Яновського знали далеко за межами Києва і країни. Він поспішав на допомогу хворим не тільки мармуровими сходами, а й вузенькими дерев'яними східцями в жалюгідні підвали. Йому на все життя вистачило терпіння не відмовити жодному хворому і по-батьківськи зігріти кожного.

Дотримувався правила не брати грошей зі своїх колег, учителів та учнів, зі священнослужителів усіх релігій. Після викликів частенько повертався додому не тільки без гонорару, а й без грошей, які в нього були із собою. Усіх бідних Теофіл Гаврилович лікував безплатно, а часто непомітно для хворого залишав під подушкою гроші на ліки чи харчі. А бувало - поштою надсилав гроші пацієнтам.

У книжці "Теофіл Гаврилович Яновський" письменник Гелій Аронов наводить уривки з листа молодого Теофіла дружині. Ці думки можна вважати програмними в його професійній лікарській моралі:

"Де знайти примирення між пошуками шматка хліба (що досягається службою й платною практикою), далі - науковими спрямуваннями й, зрештою, гуманітарними вимогами - лікувати платонеспроможних. Перше - не можна відкинути, друге - не хочеться, а третє... Нам іноді здається, що допомога бідним - то добровільне діяння, яке є схвальним, проте яке можна й не робити. Та ми повинні більше ділитися з іншими. Всі мають однакові права на блага земні. Розпочати особисте, егоїстичне життя й заплющити очі щодо інших - я не можу; не можу не тому, що я добрий, либонь, а тому, що інакше чинити несправедливо".

У лазареті нерідко наймав своїм коштом доглядальницю для важкохворих.

Популярність лікаря Яновського вийшла далеко за межі Києва: він часто виїжджав на консультації у провінцію і до багатьох міст України, зустрічався з подорожніми, серед яких були й такі, що спеціально купували квиток у купе з професором Яновським. На станціях його зустрічали люди, які просили Теофіла Гавриловича оглянути їх і проконсультувати.

За великі заслуги Т.Яновському, першому з клініцистів України, було присвоєно звання академіка.

…1917 р. у Т.Яновського виникла ідея забезпечувати хворих дітей дешевими й якісними молочними продуктами. Він активно підтримує свого шкільного товариша М.Слюсаревського в бажанні організувати в Києві молочарське кооперативне товариство. Жовтневий переворот 1917 р. зламав не тільки плани Т.Яновського, а й життя його сім'ї.

Діяльність нової влади набожний Теофіл Гаврилович сприймав як очевидну дикість: "Не знаю, щось неладно все. ЖИТТЯ СТАЄ МЕНІ НЕ ПІД СИЛУ. Повсюди нещастя і горе. Нема на чому оку відпочити. Нема почуття радості життя. Вам, молодим, може, це легше, а мені не під силу стає".

Люди не мали можливості не тільки лікуватися, а й прогодуватися. Лише за перші роки радянської влади в Києві померло п'ять професорів.

Помер маленький онук Теофіла Гавриловича. Донька Ася виїхала за кордон.

Трагічним видався для сім'ї Яновських 1925 р. Ася в тяжкому стані перебувала на лікуванні у Франції. Теофіл Гаврилович разом із дружиною планував поїздку до Парижа. Однак перед тим Ганна Вікторівна мала обов'язково прооперуватися. Оскільки для повноцінного знеболення хлороформу не було, Яновська погодилася на операцію фактично без анестезії, лише зі впорскуванням кокаїну. Через три дні після операції з Франції надійшла жахлива звістка про смерть Асі. Мати не пережила горя: в неї почалася страшна депресія, і невдовзі її не стало.

Поряд із Теофілом Гавриловичем були сини Віктор і Михайло. Але розрадити його вже ніщо не могло.

…Помирав він світло, як і жив. Інсульт стався на захисті дисертації його учня. До свого стану Яновський ставився спокійно, не ремствував, діагноз сприйняв з легкою усмішкою: "Добре, коли це так".

Багато колишніх пацієнтів приходили до його дому, сподіваючись почути, що їхній лікар одужує. Але на п'ятий день хвороби розвинулася пневмонія…

Майже п'ятдесят років рятуючи людей, сам він не хотів рятуватися.

Яке життя чекало його в перевернутому світі?..

Палали ікони, падали храми - "Союз воинствующего безбожника" поширював свій наступ на душі людей.

…8 липня 1928 р. Т.Яновський помер, знепритомнівши лише за кілька годин до смерті. Йому було 68 років. Невеликий відрізок для діянь такої великої людини.

А через п'ять років на вулицях Києва вмиратимуть від голоду попухлі селяни… Через дев'ять старшого сина Віктора репресують і замордують у ГУЛАГу… Молодший Михайло, рятуючись від репресій, виїде за кордон і загине 1940 р. в Мексиці… А на рідний Київ невдовзі посиплються бомби… При визволенні Києва рожевий від крові Дніпро вийде з берегів і поглине тіла тисяч і тисяч молодих людей. Тільки в битві за Київ обірветься 417 тис. життів. І в пеклі війни загине якийсь юнак, котрий міг би стати Лікарем…

…У Києві, біля інституту пульмонології і фтизіатрії ім. Т.Яновського - невеличкий пам'ятник. На мапах, випущених до футбольного єврочемпіонату, вказано, що це пам'ятник Юрію Яновському. Тобто про письменника Юрія Яновського ми ще пам'ятаємо, а про лікаря Теофіла Яновського - вже ні…

Зараз ремонтують фасад інституту, ставлять євровікна. Та тільки занедбаного пам'ятника з року в рік ніхто не чистить. І лікарів, які вчилися
на фундаментальній праці Т.Яновського "Туберкульоз легень", це не бентежить?

…Нові полки випускників-медиків, щорічно ідучи в бій з людськими недугами, урочисто проголошують ту саму Клятву Гіппократа, яку свого часу давав і юний Теофіл: "Усвідомлюючи обов'язки, покладені на мене, я даю слово протягом усього життя нічим не заплямувати свого звання. Обіцяю допомагати стражденним... В який би я дім не зайшов, я увійду туди для користі хворого, далекий від усього зловмисного, неправедного..."

У записнику молодого Теофіла читаємо: "Борючись із нещастями та хворобами, ми вдосконалюємо життя".

…Працюючи над фільмом "Чи повернеться Лікар?", ми прочитали одне свідчення, яке межує з містикою. Якось до Теофіла Гавриловича, можливо в сновидінні, звернулася дівчинка-гімназистка з проханням відвідати її хвору маму. Яновський запам'ятав коричневу з білою пелеринкою сукню відвідувачки. Увечері він вирушив за вказаною адресою. В одному зі старих будиночків Подолу лежала хвора жінка. Вона запитала професора, хто його направив. Він вказав на портрет дівчинки в сукні з пелеринкою, що висів на стіні. "Вона померла рік тому!" - вигукнула вражена жінка. Святий лікар спокійно відповів: "Мертві допомагають живим"…