ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ 1917 РОКУ

Кілька років мені довелося працювати над Державним стандартом загальної середньої освіти. Робота полягала у визначенні сукупності простих понять, явищ і причинно-наслідкових зв’язків у галузі історії. Ми навчилися спрощувати поняття до їх первинного вигляду.

Виявляється, що така гімнастика ума корисна за всіх обставин. Вона допомагає критично осмислити комбінації понять, закладених у нас з дитинства хитромудрими «інженерами людських душ». До таких штучних комбінацій належить і Жовтнева революція. Це — складна політична конструкція, різноманітно й винахідливо фальсифікована тими, хто опинився в переможцях.

У чому полягають особливості конструкції, урочисто пойменованої в 10-ту її річницю Великою Жовтневою соціалістичною революцією? Поставимося до неї як до складного поняття і спробуємо зробити рекомбінацію простих понять за схемою, яка відбивала дійсність, а не партійні інтереси. Тоді виявиться, наприклад, що під час недавніх боїв за землю у Верховній Раді України комуністів даремно звинувачували у зраді інтересів селянства. Ставлення їх до власності на землю аніскільки не змінилося за вісім з половиною десятиліть.

Рекомбінація відомих фактів дозволяє зробити низку принципових висновків, які слід спочатку назвати, а потім довести.

Буржуазний етап. Пролетарський етап…

Перш за все, дві революції впродовж року — явний перебір для однієї країни. Не існувало окремих революцій — Лютневої і Жовтневої. Була одна — Російська.

По-друге, Російська і Українська революції збігаються між собою лише частково. Українська революція 1917 — 1918 рр. не вміщується в межі Російської імперії, тому що охоплює всі українські землі. Вона була продуктом розпаду двох імперій, які перебували у стані війни одна з одною. Не підлягає сумніву, однак, що основні події національної революції пов’язані з розпадом Російської імперії і є їх частиною. Події в Росії, а також ті події в українських губерніях, які відбувалися під безпосереднім впливом Петрограда й Москви, повинні бути тлом для вивчення закономірностей Української революції.

По-третє, найяскравішою рисою Російської революції була наявність рад. Вони виникли вперше під час революції 1905 року як міські або районні комітети з керівництва загальним страйком. Історія людства не знала класових організацій такого типу. Поява їх пояснювалася винятковою гостротою соціальних суперечностей, властивих саме для Росії.

Чи характерною була радянська діяльність для Української революції? Можна відповісти так: ради утворювалися на українських землях, у тому числі на західноукраїнських після розпаду Австро-Угорщини у 1918 році, але органічно не входили в національно-революційний процес. На західних землях вони взагалі мали вторинний характер, бо їх утворювали солдати, що поверталися з російського полону. На основній території України вони утворювалися переважно у містах, робітничих селищах і на фронтах. Як правило, ради стояли осторонь національно-визвольної боротьби. Радянізація України у післяреволюційні часи була формою відновлення імперії, що розпалася.

12 березня (27 лютого) 1917 року в Петрограді виникли одразу два політичні центри — Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів та Тимчасовий комітет Державної Думи. Реальну владу мала Петроградська рада. За її підтримки Тимчасовий комітет утворив уряд, який одержав таку саму назву. Його завданням стала організація демократичних виборів до Установчих зборів, які мали визначити форму правління і сформувати постійний уряд.

Найвпливовішими у країні стали дві соціалістичні партії — соціалістів-революціонерів (есерів) і соціал-демократів (меншовиків). Лідери їх підтримали Тимчасовий уряд, створений з представників думських партій, тому що прагнули легітимності і в революції. Вони тимчасово відмовлялися від влади, але були впевнені у своїй перемозі на виборах до Установчих зборів. Іншу позицію зайняли більшовики, які висунули гасло «Вся влада — радам!» У разі здобуття контролю над радами реалізація цього гасла давала їм владу й одночасно усувала від державного управління конкурентні партії.

У травні 1917 року політичний устрій зазнав істотних змін: партії есерів і соціал-демократів перетворилися на урядові. Тим самим вони взяли на себе відповідальність за стан справ, який в умовах війни і революції був тяжкий. Тому вплив цих партій у радах почав занепадати. Натомість зростав вплив більшовиків.

Використовуючи ради як трамплін для завоювання влади, партія більшовиків не покладалася лише на них. Вона готувала бойовиків — червоногвардійців. Збройні загони партії були створені в усіх великих містах, у тому числі в українських.

У «Квітневих тезах» В.Ленін стверджував, що треба переходити від першого етапу революції, який він називав буржуазним, до другого, пролетарського. Він не зважав на суверенні права народу, який мав через обрання депутатів Установчих зборів визначити характер і склад органів влади.

Життя показувало, що більшовики могли здобути підтримку тільки у прихильників рад, тобто серед пролетаризованих верств населення. Ради вимагали знищити власність капіталістів та поміщиків на засоби виробництва, а ця вимога збігалася з платформою революційного марксизму, на якій стояли більшовики. Тому Ленін був переконаний (і не без підстав, як засвідчили дальші події), що ради рано чи пізно підтримають його партію. Не парламентська республіка, а радянська — так ставив питання вождь більшовиків. Влада мала зосередитись у руках пролетаріату, а точніше — рад, і зовсім уже точно — його партії.

У «Квітневих тезах» революція розглядалася як процес, поділений на два етапи: перший етап — буржуазний, другий — пролетарський. Тому момент взяття влади у жовтні 1917 року більшовики услід за Леніним назвали переворотом. Вони не бачили в такому терміні приниження найвагомішої в їхній історії події.

Поділ Російської революції на буржуазний і пролетарський етапи — це данина класовому підходу, який, швидше, затемнює, ніж висвітлює історичний процес. Жовтневий переворот справді став поворотом в революції, але чи був він пролетарським? Вагомі сумніви виникають і тоді, коли період від лютого до жовтня 1917 року характеризується як буржуазний. Зупинимося докладніше на першому етапі революції.

Тимчасовий уряд спочатку був представлений партіями, які панували в Державній Думі, — кадетами та октябристами. Але в країні найвпливовішими були соціалістичні партії. Тільки від них мільйони озлоблених трирічною війною і соціальними контрастами людей на фронтах і в тилових гарнізонах чекали полегшення свого становища. Входження в уряд представників есерів та соціал-демократів посилило виконавчу владу. Та уряд, як і раніше, відкладав розв’язання назрілих питань. Він підкреслював свою тимчасовість, але не квапився зі скликанням Установчих зборів, перед якими мав скласти повноваження.

Не маючи змоги задовольнити суперечливі й часом протилежні за змістом вимоги різних соціальних верств та політичних сил, уряд дедалі більше втрачав грунт під ногами. Виявилося, що ради солдатських і робітничих депутатів починали прислухатися до популістських промов більшовиків, які обіцяли все і негайно. А хіба можна назвати революцію буржуазною, коли реальна влада у великих містах і на фронтах від початку була в руках організацій, які в принципі заперечували існування буржуазії?

Те, що буржуазні політичні сили не контролювали становища, посередньо підтверджував і Ленін. Він запевняв, що в Росії встановилося «двовладдя», тобто переплетення буржуазної (Тимчасовий уряд) і пролетарської (ради) влади. Насправді двовладдя не існувало, але тільки тому, що есери і соціал-демократи вважали ради не державними інститутами, а тимчасовими органами революційного контролю за владою. Поки ці партії визначали поведінку рад, їхній погляд на владу був вирішальним.

Щоб оцінити, наскільки пролетарським був етап революції, який розпочався з жовтневого перевороту більшовиків, треба уважно придивитися до подій у серпні 1917 року.

Підміна гасел

У радянських підручниках історії (а також у багатьох сучасних підручниках) на поверхні серпневих подій перебуває корніловський переворот. Він зазнав невдачі, а тому залишився в історії як заколот. У його ліквідації роль більшовиків була особливо великою. В.Ленін зрозумів, що його партія невдовзі захопить контроль над радами.

І справді, через тиждень після провалу заколоту Київська рада робітничих депутатів уперше прийняла більшовицьку резолюцію про поточний момент. У дев’яти українських губерніях кількість рад в цей час уже перевищувала дві з половиною сотні. Найбільш щільною їх мережа була в Донбасі (180). Опанування рад більшовиками створювало особливо великі труднощі для Української революції. Будівництво національних органів влади при есеро-меншовицькому контролі над радами ще було можливе, хоч теж натрапляло на безліч ускладнень, але більшовизовані ради несли з собою диктатуру.

Тепер ми повинні з’ясувати причини посилення політичного впливу більшовиків на населення. Виявляється, що більше значення у перебігу революції, ніж корніловський заколот, мала не всіляко підкреслювана в радянські часи серпнева зміна гасел більшовицької партії.

Ще у липні В.Ленін заявляв, що відкидає сепаратний мир з Німеччиною. Лозунг більшовиків щодо війни не переглядався з середини 1914 року: перетворити війну імперіалістичну на громадянську. Але такий лозунг був непопулярний. Громадянська війна — найбільш болюча й кривава. Народні маси прагнули іншого: припинити війну, яка вторглася в кожну домівку. Це означало встановлення сепаратного миру з Німеччиною та її союзниками. Антанта не бажала укладення миру, адже її перемога вже була не за горами. У серпні 1917 року більшовики всіх здивували: В.Ленін відмовився від традиційного гасла і взяв на озброєння народну вимогу негайного припинення війни.

Не менш популярним у народі було гасло «Землю — селянам!» Селяни вимагали зрівняльно поділити землю між тими, хто на ній працює. Навпаки, більшовики завжди заперечували зрівняльний поділ землі, хоч погоджувалися з селянами у необхідності ліквідації поміщицького землеволодіння. В програмі РСДРП(б) передбачалося створити на селі велике виробництво у формі радянських господарств (радгоспів) на базі поміщицьких маєтків, а також колективних господарств (колгоспів) на основі селянських засобів виробництва.

У червні 1917 року партія есерів включила зрівняльний поділ землі до своєї програми, наразившись при цьому на жорстку критику з боку більшовиків. А в серпні більшовики без жодних пояснень привласнили цей есерівський, а насправді — селянський лозунг.

В.Ленін завжди пропагував переваги централізованої держави. Однак, починаючи з серпня 1917 року, в його промовах залунала вимога федералізації Росії, перетворення її на союз вільних республік. Більшовики активно працювали в Україні, але впритул не бачили її. Тепер вони увійшли до складу Центральної Ради на правах окремої фракції.

Раптова і кардинальна зміна гасел більшовиків у Російській революції не була випадковою. Вони готувалися до взяття влади. Саме під цим кутом зору слід поглянути тепер на стратегію і тактику ленінської партії на переломному повороті революції.

Більшовики заявляли, що боронять диктатуру пролетаріату. Проте клас нездатний здійснювати диктатуру, для цього потрібна політична організація. Більшовики не приховували, що вважають якраз свою і тільки свою партію революційним авангардом пролетаріату. Не приховували вони й того, що здійснюватимуть диктатуру через опановані ними ради. Вже здобуваючи контроль над радами, який був неодмінною умовою нав’язування суспільству під виглядом радянської влади і диктатури пролетаріату власної диктатури, партія Леніна раптом втратила свою програмну визначеність і ніби розчинилася у народних вимогах. Як за цих умов оцінити характер революційного повороту на відтинку від серпня до жовтня 1917 року?

Нові гасла більшовиків, під якими вони розгортали у серпні свій штурм, були насправді гаслами, під якими революція починалася. Це були радянські гасла. Вони визначали характер Російської революції, безвідносно до окремих її етапів. З цими гаслами народні низи піднімалися на боротьбу з царизмом. Їх обіцяв реалізувати Тимчасовий уряд, не дуже з цим поспішаючи. Під знаком цих гасел йшла підготовка до виборів в Установчі збори.

Жовтневий переворот слід назвати більшовицьким, тому що більшовики здобули тоді перемогу. А якою Російська революція виявилася в остаточному підсумку? Відповідь на це запитання повинна враховувати ту обставину, що гасла комуністичної програми більшовиків збігалися з радянськими гаслами, але тільки до певної межі.

Радянські підручники з історії створювали враження, що гасла революційного народу більшовики реалізовували повною мірою. Справді, уряд В.Леніна припинив трирічну війну і уклав сепаратний мир з Німеччиною та її союзниками. Землю було поділено між селянами на зрівняльних засадах. Створені більшовиками збройні сили тричі протягом 1917 — 1919 рр. йшли походом на Україну і щоразу несли на своїх багнетах своєрідний подарунковий набір — національну державність у радянській обгортці.

Крапка на революції

Але характер Російської революції треба визначати з урахуванням того, що приніс більшовицький переворот у жовтні 1917 року всім народам колишньої імперії, інколи не відразу, а через кілька місяців або навіть через багато років. І тоді стає зримою дуже промовиста закономірність.

Позбувшись імперіалістичної війни, народи Росії потрапили у вир війни громадянської. Віддавши землю селянам, більшовики після багаторічної підготовки перетворили їх на пролетаризовану робочу силу, прикріплену до землі своїм безпаспортним статусом і зобов’язану працювати на державу за порожні трудодні. Створивши нібито суверенні національні республіки, партія більшовиків насправді побудувала централізовану унітарну державу.

Підміну гасел комуністичної програми радянськими гаслами у серпні 1917 року мало хто помітив. Причина в тому, як ми бачили, що ці гасла збігалися до певної межі. Тому відповідь на питання про характер Російської революції залежатиме передусім від того, як ми визначимо її хронологічні рамки. Початок революції не викликає жодних сумнівів. Але хто скаже, коли ця революція дійшла свого кінця?

Цікаво, що в радянські часи ніхто не задумувався над хронологічними рамками події, яка урочисто йменувалася Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Всі інші революції мали початок і кінець, а Жовтнева була представлена як символічний рубіж, який відділяв попередню історію людства від якісно нової, комуністичної епохи, зоря якої зійшла в Росії.

Символом революції освячувалися дальші дії більшовиків, які полягали у встановленні тоталітарного політичного режиму і підведенні під нього відповідної економічної бази. Політична диктатура більшовиків мала поєднуватися з диктатурою економічною. Громадян країни треба було позбавити приватної власності і поставити кожного в економічну залежність від держави. Все це ідеологічно маскувалося термінологією комуністичного будівництва. Партія більшовиків назвала себе комуністичною і на весь світ проголосила, що починає будувати державу, в якій матеріальні і духовні потреби трудящих задовольнятимуться максимально повною мірою. Ось тут якраз і виявилася кінцева розбіжність радянських революційних гасел та більшовицьких.

Комуністична доктрина вимагала ліквідації всієї приватної власності — великої і малої. Та на першому етапі більшовики мали можливість спрямувати удар по поміщиках і капіталістах в союзі з робітниками, солдатами і селянами, об’єднуваними радами.

Селяни охоче прийняли ідею націоналізації землі, яка була найкоротшим шляхом до ліквідації поміщиків. Але після того, як основний у сільському господарстві засіб виробництва перейшов у власність держави, та почала зазіхати на селянське господарство. Масштабна спроба загнати українських селян в радгоспи і комуни була зроблена вже в 1919 році. Тоді вона закінчилася падінням радянської влади. Однак через десять років після цього держава, яка з допомогою селян покінчила з поміщиками,— ліквідувала й селянське приватне господарство. Стихійний екстремізм, який виявляли у 1917 році в радах солдатські маси і сільська біднота, на іншому історичному етапі вдарив бумерангом по селянству.

Промислові пролетарі, які висували в революції гасло «Фабрики — робітникам!», допомогли партії більшовиків упоратися з капіталістами. Своє гасло вони розуміли як перехід заводів і фабрик у власність трудових колективів. Більшовикам навіть не довелося переформульовувати це гасло, щоб передати підприємства в розпорядження «пролетарської» держави. А перехід підприємств безпосередньо в розпорядження трудових колективів В.Ленін розцінив як украй небезпечний ухил — анархо-синдикалізм. Такі спроби придушувалися в зародку. Робітничі організації дістали на націоналізованих підприємствах багато повноважень. Але держава стала власником-монополістом і почала експлуатувати робітників (з допомогою їхніх же заводських організацій) інтенсивніше, ніж капіталісти. Стихійний екстремізм робітників теж обернувся проти них.

Українська революція розвивалася у винятково несприятливих міжнародних умовах. Однак її кінцева поразка була пов’язана з «подарунковим набором» більшовиків у вигляді «самостійної» радянської державності. Національні сили, які не були уражені соціальною демагогією більшовиків, втратили народну підтримку. Лише потім, коли вже стало запізно, проявилася вся підступність національної радянської державності. Вона не вберегла український народ від жахливого комуністичного терору.

Внаслідок специфічних умов, що склалися в Росії у 1917 році, невелика екстремістська фракція соціал-демократів за лічені місяці перетворилася на масову політичну партію. Ця партія з-поза спини радянських організацій захопила політичну владу і встановила диктатуру. Жовтневий переворот виявився успішним тому, що поєднав стихійний екстремізм об’єднаних в ради робітничих і солдатських мас з доктринальним екстремізмом партії більшовиків. Ця гримуча суміш зсередини підірвала Російську революцію. В умовах диктатури революційний процес згаснув. Чи можна з абсолютною точністю зафіксувати смерть революції?

Щоб відповісти, треба згадати про кінцеву мету революції, як її розуміли після повалення самодержавства усі впливові партії: скликання Установчих зборів. Коли до влади прийшли більшовики, вони не наважилися зняти з порядку денного це питання. Раду народних комісарів на чолі з В.Леніним, яка прийшла на зміну Тимчасовому урядові О.Керенського, офіційно назвали Тимчасовим робітничим і селянським урядом. Ленін змушений був скликати Установчі збори. Саме більшовики до жовтневого перевороту найрішучіше домагалися їх скликання.

Вибори до Установчих зборів відбулися у листопаді і в грудні 1917 року. В Росії більшовики здобули тільки 24 відсотки голосів. У щойно проголошеній Українській Народній Республіці їм дісталося не більше 10 відсотків голосів. Проте ленінська партія не збиралася віддавати владу.

Установчі збори відкрилися в Петрограді 18 (за старим стилем — 5) січня 1918 року, в другій половині дня. Вони пропрацювали 13 годин. О п’ятій годині ранку начальник охорони матрос О.Железняков з’явився в залі засідань і сказав буденну фразу, якою була вичерпана вся Російська революція: караул стомився, треба розійтися. Депутати вирішили зібратися у Києві в середині лютого, але на той час червоногвардійці вже захопили столицю УНР.

ІІІ Всеросійський з’їзд рад 31 (18) січня 1918 року прийняв протокольну постанову «Про нове позначення існуючої верховної державної влади». З назви уряду було знято означення «тимчасовий». Перетворення з тимчасового на постійний уряд і визнання Всеросійського з’їзду рад, а не розігнаних Установчих зборів, вищим законодавчим органом влади поставило крапку на революції. Встановлений більшовиками політичний режим не змінював своїх сутнісних характеристик до конституційної реформи М.Горбачова і здійснених у 1989 році вільних виборів.

Більшовики розпочали перетворення, яким не було рівних в історії людства за радикальністю і масштабами. Однак соціально-економічні перетворення 1918 — 1938 рр. не мали нічого спільного з цілями, які ставили перед собою учасники Російської революції, за винятком більшовиків. Та слід пам’ятати: щоб здобути вплив на маси, більшовики змушені були в революції відмовитися від власних гасел і взяти на озброєння радянські.

З весни 1918 року більшовики розпочали свою власну, комуністичну революцію. Основні її цілі були оприлюднені в другій програмі РКП(б), яку партія прийняла у березні 1919 року. Комуністична революція не випливала з об’єктивних потреб суспільного розвитку і не відповідала інтересам жодного з наявних у країні класів або соціальних прошарків. Вона була в інтересах тільки більшовиків, які нав’язували її суспільству засобами страхітливого терору.

Зі сказаного випливає, що Російська революція мала в собі два протилежні начала — буржуазне і радянське. Буржуазне начало ріднило її з революціями XVIII ст., які давали простір для розвитку товарно-грошових, ринкових, капіталістичних відносин. Це, у свою чергу, забезпечувало розвиток суспільства в демократичному напрямі. Радянське начало було вузькокласовим і заводило в глухий кут. Воно руйнувало той капіталістичний уклад, який встиг народитися і зміцніти в Росії під патронатом самодержавства.

Радянська форма соціально-економічної і політичної організації суспільства в чистому вигляді не могла існувати і не існувала. Перебуваючи під контролем соціалістичних партій, ради сильно вплинули на розбалансування виробництва і поглиблення анархії у громадсько-політичному житті. Коли ради перейшли під контроль більшовицької партії, вони здобули державні функції як складовий елемент комуністичної диктатури, але втратили самостійне значення.