Еугеніуш Квятковський — герой, який війну не любив

Вільний і суверенний вихід у море - це для поляків не просто вигода, але важливий елемент національної ідеї. Впродовж віків побутувало твердження, що без доступу до Балтики та власних портів Польща не може бути справді незалежною державою, особливо економічній сфері. Тому не дивно, що коли в 1918 році Польща після 123 років поділу відновила незалежність, ключовим питанням було забезпечити доступ до Балтики і створити власний порт у Гдині. Спроба вдалася, і Польща зберегла не тільки політичний, але й економічний суверенітет - хоча це завдання спочатку здавалося нереальним.

Будівництво з нуля нового потужного порту і стотисячної метрополії не було б можливим, якби не менеджерські здібності Еугеніуша Квятковського, тодішнього міністра промисловості і торгівлі. Саме його разом із інженером Тадеушом Вендою вважають батьком Гдині і взагалі морського успіху довоєнної Польщі. Проте Квятковський - це не тільки Гдиня і морська справа. Це також один із співзасновників хімічної і газової промисловості в Галичині, автор економічної реформи та великої інвестиційної програми, спрямованої на господарський розвиток східної частини довоєнної Польщі. Мало хто усвідомлює, що Квятковський має стосунок не тільки до польської, але й до української історії - у Львові, Тернополі, Бориславі і багатьох інших містах Західної України можна знайти чимало місць, пов'язаних з цією людиною.

Краще торгувати,
ніж воювати

Еугеніуш Квятковський народився в 1888 році у Кракові, однак у ранньому дитинстві переїхав з батьками до Східної Галичини. Він жив спочатку під Збаражом, потім у Хирові, що на Самбірщині. У 1907 році вступив на хімічний факультет Львівської політехніки, однак останні два курси провчився в університеті в Мюнхені. Сталося так на прохан2ня матері, яка дбала про те, аби син здобув якісну технічну освіту і не долучався до підпільної політичної діяльності - адже тоді у Львові наростали антигабсбурзькі настрої та національні ідеї.

У 1913 році він повернувся до Львова, де пройшов стажування на місцевому газовому заводі. Перед початком війни одружився у Львові. Його дружину звали Леокадія, з нею він мав трьох дітей: Яна, Ганну та Єву. Під час Першої світової війни воював у польських Легіонах, потім, у 1920 році, під час польсько-більшовицької війни працював хіміком у відділі логістики польської армії. Проте фронт, війна, силові методи - це однозначно не та філософія, яку визнавав Квятковський. Навчений досвідом війни, він у подальшому житті керувався радше ідеями спокійної, професійної роботи та пошуком порозуміння і співпраці без огляду на політичні та етнічні відмінності.

Хоча за освітою Квятковський був хіміком, його захопленням стали економічні дисципліни та ідеями стабільної валюти і вільної торгівлі. В економічному розвитку і спільних інвестиційних проектах він вбачав спосіб не тільки збагачення народу, але і залагодження конфліктів, яких у міжвоєнній Польщі не бракувало. Це, зрештою, стосувалося й українського питання. Квятковський вважав політику польської колонізації "Східних Кресів" украй неправильною, натомість пропонував розгорнути державну інвестиційну програму, мета якої - економічний розвиток території сучасних Західної України, Західної Білорусі та Віленщини.

Енергетична безпека - це завжди актуально

Хтозна, може, якщо Квятковський не познайомився б із майбутнім президентом Ігнацієм Мосцицьким, ми сьогодні згадували б його не як політика, але передусім як видатного хіміка й одного з піонерів нафтогазової галузі Польщі і України. Так, саме цих двох країн водночас, оскільки Квятковський діяв і на території Східної Галичини, яка тоді була частиною Польської держави.

Кар'єра і досягнення Квятковського як хіміка настільки вражаючі, що варто це описати докладніше. З 1920 року Квятковський був професійно зв'язаний з акціонерною компанією "Польське газове товариство". Вона займалася між іншим піролізом деревини і володіла фабрикою у Гайнівці (Підляшшя), де Квятковський згодом став директором. Загалом у 1919–1926 рр. він працював на різних посадах, зокрема менеджерських і на державній службі. Він був піонером польської хімічної і газової промисловості. Працював над будівництвом нових газопроводів на Прикарпатті та опікувався газифікацією нової держави. Він також розробляв проекти ширшого використання вугілля і деревини як альтернативного для нафти і газу джерела енергії.

Треба зазначити, що це був специфічний період: з одного боку нафтогазова промисловість тільки починала розвиватися і ще не встигла сповна виявити свій потенціал, однак стало очевидним, що польські джерела нафти і газу (у Галичині) вже закінчуються. Отже, завдання швидкої модернізації і розвитку держави потребувало підтримки використання нафти і газу в промисловості і комунальній сфері, і водночас вироблення планів на перспективу. Закуповувати вуглеводні за кордоном - а якщо так, то де саме? А може розвивати нові власні родовища? І ще третій варіант, на якому зосередився Квятковський і який залишається актуальним до сьогодні: розвивати сучасні технології, пов'язані з вугіллям і деревиною.

Морська справа

Під час праці на хімічному заводі у Хожуві начальником Еугеніуша Квятковського був інший знаний хімік і політик Ігнацій Мосцицький. Вони мали багато спільних рис. Обидва - відомі хіміки, які понад усе цінували у своїй діяльності ретельність, систематичність і порозуміння, а водночас мали менеджерські здібності і зрештою пішли в політику. Тому не дивно, що Мосцицький і Квятковський знайшли спільну мову, і коли внаслідок травневого перевороту Пілсудського в 1926 році перший з них став президентом, він одразу запропонував своєму колезі урядову посаду. Так Еугеніуш Квятковський став економічним міністром. Перед його відомством стояли дуже непрості завдання. Країна знов потерпала від економічної кризи, тривала блокада з боку Німеччини та СРСР, а будівництво Гдині затрималося настільки, що вже мало хто вірив у успіх цього мегапроекту.

Прискорення будівництва порту було однією з перших справ, за яку взявся новий міністр. Завдяки своїй рішучості та декільком розумним менеджерським рішенням він знайшов вихід із глухого кута і переконав французького інвестора підписати новий контракт. Будівництво зрушило з місця, а ресурси були раціонально використані: держава будувала тільки базову інфраструктуру, а решту приватні інвестори. Відтак уже на початку 1930-х на місці маленького рибальського села виникла стотисячна метрополія, в якій жилося краще, ніж у Гданьську, а порт Гдині став найбільшим на Балтиці і найсучаснішим у Європі.

Економічну блокаду з боку Німеччини було подолано - Польща отримала власний, незалежний вихід у море і вікно для контактів зі світом. Можна б сказати: ну що ж, порт, нічого такого. Однак тоді Польща потерпала від економічної блокади не тільки з боку Німеччини і СРСР, але також Чехословаччини та Литви. Берлін і Москва не погодилися з післявоєнними кордонами, вважали Польщу "сезонною державою" і сподівалися, що блокада доведе до колапсу економіки. А це, в свою чергу, мало спричинити соціальну революцію, хаос і поділ Польщі між двох сусідів або перетворення її на маріонеткову державу. Гдиня потрібна була Польщі, щоб розвивати міжнародну торгівлю в умовах німецької та чехословацької блокади. Це довело спроможність Польщі функціонувати як самостійній державі, навіть в умовах тиску з боку сусідів. А це було вкрай важливо, оскільки спочатку навіть прихильні до поляків французи і британці насправді вважали незалежність Польщі лише тимчасовим рішенням, фактично віддаючи все, що на схід від Вісли, до виключної зони впливу Москви.

Економічна політика - стабільність фінансів понад усе

Діяльність Квятковського на посаді економічного міністра - це також послідовний курс на стабілізацію валюти та бюджету. В цьому питанні Квятковський реалізував політику одного зі своїх попередників Владислава Грабського, який стримав гіперінфляцію та запровадив стабільний польський злотий замість нічого не вартої польської марки. Однак після відставки Грабського наступні кабінети "зіпсували" валюту і наростили дефіцит, а Квятковському довелося після них "прибирати".

Квятковський був у цьому питанні дуже рішучий і безкомпромісний. Він вважав, що стримання інфляції, стабільний обмінний курс національної валюти та довіра до неї з боку інвесторів, а також держбюджет без дефіциту - це передумови будь-якої економічної політики. Тобто давайте спочатку затягнемо паски, потерпимо і наведемо порядок у фінансах, а тільки потім візьмемося за інші економічні напрями. Виняток Квятковський зробив тільки для декількох державних інвестицій стратегічного значення, як-от Гдиня, залізнична магістраль Північ-Південь тощо.

Врешті-решт така політика виявилася успішною, однак ціною за фіскальну і монетарну дисципліну було повільне економічне зростання та певні соціальні проблеми. Квятковський мусив постійно змагатися з численними опонентами, які вважали його курс занадто жорстким. Ці суперечки в оцінці діяльності Квятковського тривають і до сьогодні, а тоді стали причиною відставки економічного міністра в 1930 році. Після 1946 року названа вище економічна політика стала причиною алергічного ставлення до нього з боку комуністів - у ПНР Квятковський став символом "імперського капіталізму" та "знущання влади капіталу над робочими масами".

Політика рівняння шансів

Одним із пріоритетів Квятковського на посаді економічного віце-прем'єра було також зменшення різниці у рівні розвитку окремих регіонів Польщі, а також інтеграція території, яка до 1918 року належала до трьох різних держав. До речі, хоча з часу поділу Польщі минуло вже майже сторіччя, ці питання залишаються актуальними і досі. Якщо Сілезія, Великопольща (Познань) і Помор'я були досить розвинуті і заможні, то територія сьогоднішніх Західної України і Білорусі, а також Підляшшя, Люблінщина, Мазовія і східна Малопольща були ледь не краями Третього світу. Звідси й неофіційний поділ на дві окремі Польщі: заможну західну "Польщу А" та бідну східну "Польщу Б". На економічний поділ накладалися також поділи ментальні, мовні й етнічні. І річ не тільки в національних меншинах - адже навіть поляки зі Львова чи Вільнюса розмовляли іншою, "кресовою" говіркою, яку на заході країни сприймали досить негативно (мовляв, понаїхали бідахи зі сходу). Ентузіазм після здобуття незалежності швидко закінчився, а проект "незалежна Польща" виявився не до кінця успішним: диспропорції і конфлікти між регіонами тільки наростали, економічних проблем вистачало, а ще сусіди використовували ці настрої для пропагування тези, що Польща - настільки дезінтегрована держава, що слід її вважати лише тимчасовим, невдалим проектом.

Як розв'язати ці проблеми? Тут не було однієї відповіді. Правляча санація безсильно розводила руками та схилялася до думки, що поділ на Польщу А і Польщу Б - неминучий. Отже, треба зосередитись на економічному розвитку тільки цієї західної частини, а територію, заселену українцями і білорусами (а також Люблінщину та інші землі на схід від Вісли), слід вважати чимось на кшталт "внутрішньої колонії". Звідси і політика колонізації українських земель, яка згодом призвела до трагічних наслідків, зокрема до Волинського конфлікту.

Натомість Квятковський пропонував зовсім інший підхід. Замість конфронтації на лінії Схід-Захід і за етнічними ознаками - рівномірний розвиток усієї держави. На практиці ця концепція зводилася до інвестування державних коштів саме в східну частину держави, тобто в "Польщу Б". І хоча спочатку ця концепція мала багато противників, Квятковському зрештою вдалося переконати прем'єра і провідних політиків санації.

План Квятковського був розписаний на багато років, однак повній реалізації перешкодила Друга світова війна. Принцип був простий: до 1950 року довоєнна східна Польща (тобто Люблінщина, Львівщина, Волинь, Поділля, Полісся, Підляшшя тощо) економічно зрівняється з провідними регіонами країни (Сілезія, Великопольща), у чому допоможуть державні інвестиції в промисловість, транспортну інфраструктуру тощо. Отже, вся Польща загалом досягне західноєвропейського рівня розвитку. На першому етапі мало допомогти будівництво Центрального промислового округу у районі Вісли і Сяну. Відтак на цій депресійній території виникли сучасні заводи (зокрема й авіапромисловість) та зовсім нові міста (наприклад, Стальова Воля). Цей проект був неабиякий поштовх до розвитку таких міст, як Сандомир, Тарнобжег, Дембіца, Жешув, Мелець чи Свидник. У південно-східній нині, а тоді центральній Польщі виник альтернативний для Сілезії та Великопольщі полюс економічного розвитку, який позитивно впливав на кон'юнктуру у сусідніх регіонах.

Український слід

Надалі, в 1940-1945 роках, територія Центрального промислового округу мала бути розширена на Львівщину і Волинь. Економічному розвитку цих земель мала сприяти також побудова пароплавного каналу Вісла - Сян - Дністер - Прут - Дунай разом із величезним портом у районі Львова або Стрия. Його вже навіть охрестили "новою Гдинею" - і не без причини, адже це мала бути брама на перспективні ринки Чорноморського і Дунайського регіону. Проект каналу був у 1938 році погоджений з Румунією, до початку війни Варшава і Бухарест встигли виділити кошти на цю інвестицію та провести перші дослідження на території і накреслити технічні проекти.

Квятковський не раз підкреслював, що Львів має бути саме такою "південно-східною Гдинею", центром економічної співпраці з Румунією, Українською РСР, Туреччиною та країнами Дунайсько-Чорноморського басейну. Способом втілення в життя цієї ідеї були щорічні Східні торги у Львові, яким Квятковський приділяв особливу увагу.

Загалом Квятковський - це один із тих політиків, які зробили найбільший внесок в історію міжвоєнної Польщі. Не було б перебільшенням сказати, що без Еугеніуша Квятковського і Владислава Грабського (автор грошової реформи) відроджена після 123 років поділу Польща просто не зберегла б економічного суверенітету і перетворилася б на країну, залежну від Німеччини або Радянського Союзу. Не слід забувати і про роль, яку Квятковський відіграв у польсько-українських відносинах. Причому саме український слід у діяльності віце-прем'єра найменш досліджений. Раніше це було неможливим з огляду на комуністичних ідеологів, які зробили з Квятковського символ усілякого зла та буржуазного капіталізму. Варто було б, проте, більше зацікавитись діяльністю цієї людини та його зв'язками зі Львовом, Галичиною і Поділлям - тим паче, що в українських архівах напевно є багато цікавих документів, які чекають на відкриття.