Джордж Богдан Кістяковський і проект "Манхеттен"

70 років тому світ зробив перший крок у незвідане й небезпечне...

Наступний сезон телесеріалу "Манхеттен" ось-ось вийде на екрани США. Це - художня розповідь про життя вчених та їхніх родин, яких у 40-ві рр. ХХ ст. зібрали в лабораторії містечка Лос-Аламос для виконання важливого державного завдання. То була найбільша концентрація блискучих науковців та інженерів - майбутні Нобелівські лауреати у глибокій секретності створювали атомну бомбу.

Прообразом імпульсивного вченого Лазаря у фільмі став гарвардський професор Джордж Богдан Кістяківський - видатний американський фахівець у галузі фізичної хімії та вибухових речовин. Саме його наукове відкриття дозволило не лише вчасно завершити створення атомної бомби, а й успішно провести її перше випробування.

Вам здалося українським ім'я науковця? Що ж, вирушаймо в подорож у не таке вже й далеке минуле, багате на події, таланти, відкриття й катастрофи…

Вчений з родини вчених

Цей американський учений - і справді українець за походженням. Юрій народився 18 листопада 1900 р. у родині професора Київського університету Богдана Кістяківського та Марії Беренштам. Коли більшовики прийшли до влади, 18-річний хлопець, приєднавшись до білогвардійців, бив на вулицях Києва комуністів - більшовицької революції він не сприйняв. Потім був кавалеристом, воював у танковому корпусі. У 1920 р. корабель з емігрантами, серед яких був і Юрій, відходив з Криму в зовсім нове життя. У Туреччині Кістяківський потрапив у полон, а після звільнення оселився в Парижі, де жила його двоюрідна сестра, яка у перший період і допомогла йому.

Згодом переїхав до Німеччини, закінчив у Берліні університет. У 1925 р. Юрій захистив кандидатську дисертацію в галузі фізичної хімії і вирішив робити наукову кар'єру в Америці, ставши стипендіатом Міжнародного освітнього комітету. У течці з документами, яку він ретельно оберігав на пароплаві, пересікаючи Атлантику, була й рекомендація від його наукового керівника Макса Боденштейна. Із цим листом 26-річного науковця відразу зараховують на викладацьку посаду до Принстонського університету. Того ж року він одружився зі шведкою Хільдегард Моєбіус, а в 1928 р. молоде подружжя ощасливила приходом у світ донечка Віра.

Його перша фундаментальна праця "Фотохімічні процеси" (1928) публікувалася вже під іменем Джордж Кістяковський. У 1930 р. він отримує професорську посаду в Гарвардському університеті (Бостон), де працюватиме аж до самої пенсії. Для життя вподобає містечко неподалік - Лінкольн (Массачусетс).

Проект "Манхеттен"

Наприкінці 30-х рр. у Європі запахло війною.

А 2 серпня 1939-го фізики Альберт Ейнштейн і Лео Сілард, у листі до президента США Ф.Д.Рузвельта, звернули його увагу на роботи нацистської Німеччини над створенням атомної зброї, а також рекомендували збільшити фінансування програм з вивчення урану й розщеплення ядра для створення нового типу зброї.

…Сполучені Штати вступили у Другу світову війну 7 грудня 1941 р. - власне, їх втягнула Японія, бомбардувавши гавайський Перл-Харбор. А 10 грудня Штатам оголосили війну Німеччина й Італія. Американські військові стратеги вирішили: щоб здобути перемогу, США мусять або швидко розгромити ворога, або ж утримувати його під страхом неминучого знищення. Вже 19 січня 1942 р. президент Рузвельт підписує указ про проведення робіт зі створення атомної бомби, і американський уряд у глибокій секретності розпочинає проект "Манхеттен". Таку назву він дістав за нью-йоркською адресою офісу генерала Леслі Гроувза з Корпусу військових інженерів - саме він очолив цю роботу і терміново почав формувати "ядерну" команду. Керівником її призначили відомого фізика з університету Берклі (Каліфорнія) Роберта Оппенгеймера, якого згодом назвуть "батьком" атомної бомби. Головна наукова лабораторія розташувалася подалі від людських очей - у Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико).

Адреса наукового центру - 109 East Palace. Одноповерхові будиночки, де цілодобово працювали фізичні й хімічні лабораторії, конструкторське бюро, телефонна станція тощо. У таких самих будиночках оселялися й родини вчених, що прибували з Нью-Йорка, Чикаго, Каліфорнії. Дружини вчених везли валізи гарного вбрання, та куди його вдягнеш? - чоловіки постійно на роботі, а виходом у світ вважалася хіба що прогулянка піщаним тротуаром увечері, коли трохи спадала спека. Іноді по вихідних виходили на пікніки, де можна було трохи розслабитися, - віскі туди постачали таки непоганий. Звичайно ж, зароджувалися характерні для вузької соціальної групи інтриги, плітки, але їх швидко припиняли спецслужби, які ретельно слідкували, щоб виконанню найважливішого державного завдання нічого не заважало. Жителів секретного містечка навчали: при виїзді на "велику землю" заборонено розповідати будь-що - про роботу, побут, знайомих і друзів, про піски довкола, про колег і сусідів. Повне табу!

Роботи зі створення атомної бомби стали пріоритетом державної політики США, і американський уряд дав "Манхеттену" зелене світло. Невдовзі кількість об'єктів зросте, і в проекті працюватиме 130 тис. людей у різних місцях США - фізико-хімічних лабораторіях в Оук-Рідж (Теннессі) та Дейтоні (Огайо), металургійній - у Чикаго, на заводі з виробництва плутонію - в Хенфорді (Вашингтон). Розпочала навчання й ескадрилья бомбардувальників В-29 - саме вони мали доставляти нову зброю. (Радянський ТУ-4 - копія цього літака. - Авт.) Безпрецедентним було й фінансування проекту - 2 млрд дол. (у 2015 р. еквівалентно 26 млрд)

І хоча керівництву ядерні дослідження здавалися надто повільними, насправді вчені працювали прискореними темпами і вкладалися у найжорсткіші графіки. У головному офісі щодня вивішували повідомлення про кількість загиблих на фронті американців, що неймовірно мотивувало дослідників. Розвідка США "моніторила" ядерний процес у Німеччині, і важливо було створити атомну бомбу раніше, ніж ворог. Усі розуміли: хто перший винайде ядерну зброю, той виграє Другу світову.

Саме тоді радянський фізик-ядерник Георгій Фльоров звернув увагу, що його західні колеги раптом припинили публікувати в наукових журналах статті про розщеплення ядра. "Раз їхню роботу засекретили, значить, Захід працює над створенням атомної бомби", - зробив він висновок. Фльоров у 1942 р. пише листа Сталіну, в якому переконує сформувати в Союзі групу зі створення атомної бомби і пропонує розмістити її на Уралі.

Протягом своєї наукової діяльності в Гарвардському університеті Джордж Богдан Кістяковський став одним з найвизначніших експертів у галузі вибухових речовин. (У 1941 р. за ці заслуги його оберуть членом Національної академії наук США.)Наукові досягнення привели його, як і інших його колег, у військову сферу - більшість науковців до Лос-Аламоса працювали у Національному комітеті з військових досліджень. У 1940 р. Кістяковський очолює Вибухову лабораторію, де випробовує нову вибухівку, потужнішу за тринітротолуол (ТНТ) і ту, що зветься нині пластиковою бомбою. Паралельно проводить дослідження з термодинаміки, спектроскопії та хімічної кінетики і, що ще важливіше, - розробляє гідродинамічну теорію вибухів.

Саме це й привернуло увагу Р.Оппенгеймера, коли він у жовтні 1943 р. запросив Кістяковського до проекту "Манхеттен" консультантом з теорії вибухів. Правда, гарвардський професор виставив три умови: платня, як в університеті, гідні умови для життя і присутність дочки Віри під час літніх канікул. Начальство пристало на все. У перші ж дні в Лос-Аламосі Кістяковський купив двох коней, якими вони з Вірою часто виїздили на вечірні прогулянки.

До проекту "Манхеттен" були залучені угорські, шведські, польські, німецькі, американські, австрійські вчені. Товариством Джорджу Кістяковському стали світочі науки Енріко Фермі, Едвард Теллер (майбутній "батько" водневої бомби), Джон фон Нойманн, Нільс Бор. (У Лос-Аламосі у вільні хвилини Кістяковський навіть навчив Теллера грати в покер, про що й пошкодував: учень став вигравати у вчителя.) Частина потім стане пацифістами і розпочне масову кампанію за заборону ядерної зброї. Та й сам Кістяковський військовими проблемами зайнявся тільки тому, що був рішуче налаштований проти нацизму.

Проблему розщеплення атомного ядра та ядерного синтезу паралельно вивчали і в англійському Кембриджі. У вересні 1944 р. президент США Ф.Д.Рузвельт і прем'єр Великої Британії В.Черчилль підписують "Гайд-парк меморандум" про ядерний контроль та застосування атомної бомби. Проект підсилюють англійськими вченими, серед них і Клаус Фукс, про якого трохи згодом...

У Лос-Аламосі вчені розробляли дві моделі атомної бомби - з використанням урану і плутонію. Уранова бомба не викликала особливих застережень через свою простішу конструкцію. А в плутонієвій мав застосовуватися абсолютно новий принцип не зовнішнього, а спрямованого всередину вибуху (імплозивного).

"Манхеттен" спочатку впевнено набирає обертів, проте наприкінці 1943 р. Оппенгеймер помітив, що динаміка сповільнилася. Для поліпшення ситуації, він перетасовує всі відділи, замінивши керівників на їхніх учорашніх підлеглих - всі вони були фахівцями високого рівня. Так містер Кісті (як до нього звертатимуться американці) наприкінці січня 1944 р. очолив відділ Х (вибухи) замість талановитого фізика Сета Неддермеєра. На початку 1945 р. у його підпорядкуванні працювало 600 учених та інженерів. Після сотень експериментів відділ Дж.Кістяковського розробив комплекс лінзоподібних вибухових зарядів, які розміщувалися довкола плутонієвої кулі, одночасно з усіх боків бомбардували її, стискаючи до критичної маси, в результаті чого починалася й підтримувалася ланцюгова реакція.

Дж.Кістяковський очолив відділ Х у Лос-Аламосі на завершальному етапі робіт, і те, що проект вдалося "витягнути", завдячують саме його непересічним здібностям: у 41 рік учорашньому емігрантові з України стати членом Національної академії наук США (а в ті часи стандарти були дуже високі) - це величезне досягнення. Та вчений мав не лише вражаючі академічні, а й організаторські здібності: він зміг зосередитися на поставленому завданні й підпорядкувати йому всі наукові та організаторські сили. У той час ніхто з відомих учених не міг би зробити цього - ні Фермі, ні Ейнштейн, ні Бор, вони були надто зосереджені на власних теоріях, щоб успішно здійснювати такі серйозні проекти.

…12 квітня 1945 р. помер Франклін Делано Рузвельт, і новим президентом США стає Гаррі Трумен.
13 квітня міністр оборони Генрі Стімсон знайомить його з проектом "Манхеттен", про який Трумен не знав навіть будучи віце-президентом. Стімсон прямо каже, що "за чотири місяці ми завершимо створення найжахливішої зброї в історії людства". А як урятуватися від неї, не знає поки що ніхто…

Тоді ж, у квітні 45-го, Комітет з визначення цілей ухвалює рішення скинути бомбу на Японію, у списку потенційних мішеней - п'ять міст. Командувачі п'ятимільйонної квантунської армії ще вибудовували свої переможні стратегії і навіть не здогадувалися, що таймер уже ввімкнено…

Теорія ядерного вибуху опинилася за крок від своєї практичної реалізації.

День, коли сонце зійшло двічі

15 липня 1945 р. група військових і науковців з Лос-Аламоса виїхала в пустелю Аламогордо (400 км на південь) на перше випробування бомби - розпочинався ядерний тест Trinity (Трійця). Бомбу сюди доставили з Чикаго вночі залізницею.

Готувати місце для вибуху почали ще за півроку. Розглядалося й вісім інших місць - у Каліфорнії, Техасі, Колорадо, але оскільки в Аламогордо з 1942 р. уже існував військовий полігон, то вирішили зупинитися на ньому. Тут звели й тимчасове поселення - адже на випробування приїздило 425 осіб. І лише дехто з них знав, що насправді мало статися і чим закінчитися. Усвідомлювали лише, що вони за крок або від небаченого світового відкриття, або від небаченої катастрофи. Вчені навіть побилися об заклад: Фермі був упевнений, що після вибуху ніхто не виживе, а Кістяковський поставив 700 дол. (свою місячну платню) проти 10 дол. Оппенгеймера, що вибуховий механізм спрацює вдало і всі залишаться живі.

Три спостережні пункти у бетонних бункерах розмістили на відстані 10–30 миль від епіцентру вибуху, ще один пункт був на борту літака. Озброївшись біноклями й темними окулярами, всі чекали "годину Ч".

Їхня група розташувалася у найближчому бункері. Оппенгеймер ніяк не міг себе опанувати - його трусило наче у пропасниці, непритомним поглядом він дивився в одну точку. Генерал Гроувз, узявши колегу під руку, походжав із ним туди-сюди заспокоюючи. За кілька хвилин Гроувз переїхав в інший бункер, а тут залишався генерал Томас Фаррелл. По радіо оголосили хвилинну готовність, потім секундну… Православні, юдеї, атеїсти в бункері - так несамовито вони ще ніколи не молилися: "Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!" - згадалися слова з Євангелія, бо це могли бути їхні останні хвилини.

Р.Оппенгеймер і Л.Гроувз на місці вибуху. Вересень, 1945 р.

…16 липня 1945 р. о 5:29:45 ранку в пустелі Хорнада дель Муерто ніби зійшло дуже яскраве сонце, почувся вибух, а потім був гарячий, ніби з печі, вітер, над пустелею здійнявся височенний стовп газу і диму - такий, що діставався неба, а високо в небі, ніби парашут, розкрився величезний "гриб"...

Настали шок і тиша, а потім велика радість і полегшення - всі залишилися живі. "Працює!" - вигукнув Р.Оппенгеймер, та жах в його очах не зникав. "Тепер я - смерть, убивця світу", - згадав він слова з давньоіндійського епосу "Бгаґавад-Ґіта". Кістяковський кинувся обійматися з Оппенгеймером - той поволі опановував себе. Хтось сміявся, хтось плакав, але більшість мовчала…

"Я впевнений: коли настане кінець світу, в останню мілісекунду існування Землі людство побачить саме те, що побачили щойно ми", - скаже тоді Дж.Кістяковський.

"Це було щось ніким і ніколи не бачене, - згадував генерал Т.Фаррелл. - Неймовірно красива і водночас жахлива гра золотого, вишневого, фіолетового, сірого і блакитного кольорів… Ми почувалися мізерними богохульними істотами, які замірилися приборкати сили, до цього підвладні лише Всевишньому".

Перший вибух атомної бомби імплозивного типу був успішно здійснений. Металева вишка, на якій розмістили бомбу, розплавилася, як розплавився і пісок, перетворившись на зелену склоподібну речовину - тринітит. За 200–250 км від епіцентру дзвеніли й вилітали віконні шибки.

…У Лос-Аламосі не влаштовували з цього приводу жодних вечірок - деструктивна сила вибуху перевищила найсміливіші очікування.

Вагомий аргумент дипломатії

Наступного дня в німецькому Потсдамі відкривалася міжнародна конференція за участі Сталіна, Трумена, Черчилля (пізніше - Еттлі) - держави-переможниці у Другій світовій війні затверджували програму післявоєнного облаштування Європи та покарання Німеччини. Вони висунули Японії ультиматум - припинити війну на Далекому Сході і в Китаї, а інакше її буде знищено. Тоді ж Трумен повідомив Сталіна, що Америка володіє абсолютно новим видом зброї, але Сталін несподівано спокійно сприйняв цю сенсаційну новину. Якби імператор Японії погодився на беззастережну капітуляцію, як того вимагали союзники, ядерного бомбардування, можливо б, уникнули. Але Хірохіто не згодився на жодну поступку. В цей час прем'єр-міністр Японії Кантаро Судзукі з надією чекав з Москви результатів зустрічі посла Наотаке Сато з радянськими першими особами - його країна звернулася до Сталіна з проханням бути посередником у переговорах із Заходом про завершення війни. (У 1941 р. було укладено радянсько-японський пакт про нейтралітет.) Та в Кремлі Сато не приймали - казали, чекають Сталіна з Європи. Як згодом стало відомо, на той час Сталін уже тричі обіцяв західним союзникам оголосити війну Японії - під час зустрічі з держсекретарем США Корделлом Халлом, у дні Тегеранської та Ялтинської конференцій.

…Через двадцять один день після випробувань, 6 серпня 1945 р., о 2:45 ранку три бомбардувальники В-29 вилетіли з острова Тініан у напрямку Японії. (Бомбардування мало відбутися ще 4 серпня, та завадила погана погода - чисте сонячне небо було однією з умов проведення військової операції. - Авт.) За шість з половиною годин польоту "Малюка" вагою 4 т було скинуто над Хіросімою, і на висоті 600 м стався потужний вибух. Над містом здійнялася височенна, вишиною до 10 тис. м хмара диму; її було видно з літака "Енола Гей" навіть на Маріанських островах, за 650 км від місця вибуху. "Малюк" (уранова бомба гарматного типу) продемонстрував вбивчу здатність знищувати все живе.

7 серпня Молотов призначає зустріч послу Сато. Правда, замість запланованої розмови вручає ноту про оголошення Японії війни 9 серпня.

Імператор був дуже пригнічений, але відступати не збирався. Для підсилення аргументації 9 серпня в напрямку Країни вранішнього сонця знову вилетіли В-29, і в небі над Нагасакі вибухнула друга бомба - "Товстун" (з плутонієвою серцевиною). (Початковою ціллю було м. Кокура, та через густу хмарність бомбу скинули на наступну за списком - Нагасакі. -Авт.) Національний шок японців був настільки ж потужним, наскільки руйнівною була сама катастрофа.

14 серпня японський уряд почав благати про мир, а імператор Хірохіто витиснув: "Японія вимушена прийняти умови Потсдамської декларації". 2 вересня у Токійській затоці на американському лінкорі "Міссурі" генерал Дуглас Маккартур підписав Акт капітуляції Японії, поставивши остаточну крапку в Другій світовій війні. Від СРСР акт підписав генерал Кузьма Дерев'янко (родом з Уманщини).

Більшість причетних до проекту "Манхеттен" учених практично відразу ж виступили проти застосування ядерної зброї. Хто, як не вони, найкраще знав жахливу ціну своєму диявольському винаходу? І Дж.Кістяковський очолив цей рух - вселенська трагедія постала перед ним у всій її жахливій реальності.

До речі, про сувору секретність…

Лабораторії, що входили до проекту "Манхеттен", мали найвищий рівень секретності, і все ж…

Радянський Союз, дізнавшись про дослідження, пов'язані зі створенням атомної бомби в США, відразу ж почав плести навколо цього розгалужену шпигунську мережу. На СРСР, крім радянських агентів, працювали британці, американці, італійці. Про це розповідають численні документи, судові справи, книжки й кінофільми. На початку 50-х уся Америка спостерігала за відкритим судовим процесом у справі подружжя Джуліуса і Етель Розенбергів, Дейвіда Грінгласса (брата Е.Розенберг), Дональда Маклауда.

Протягом 40 років після випробування атомної бомби американці вважали агентом, який "зливав" СРСР найважливішу інформацію, англійського вченого Клауса Фукса. Але із часом на поверхню "ядерної" історії почали спливати нові "манхеттенські" секрети і нові імена: Джон Кернкросс з "Кембриджської п'ятірки", Тед Холл.

…Навесні 2007 р. В.Путін присвоїв звання Героя Росії (посмертно) вченому-хіміку Жоржу Ковалю. Здавалося б, нічого дивного. Але й тут знайшлися свої "скелетики в шафі": в 40-ві роки цей чоловік був радянським шпигуном, який передавав інформацію з лабораторії в Оук-Рідж.

На початку ХХ ст. з Білорусі до Америки емігрувала бідна єврейська родина - Абрам і Етель Ковалі. Оселилися у штаті Айова. Там у них народився другий син - Жорж. Хлопець зростав кмітливим і комунікабельним. У старших класах він почав підтримувати комуністів. Коли в Америці почалася Велика депресія, родина вирішила повернутися до Радянського Союзу. Велика група репатріантів через Тихий океан дісталася Далекого Сходу. Ковалі планували доїхати до Білорусі, але повертатися в рідні місця їм, як і багатьом таким родинам, було заборонено - радянська влада заснувала для них Єврейську автономну область - довелося оселитися в Біробіджані. Після школи Жорж вступив до Московського хіміко-технологічного інституту ім. Менделєєва. А по закінченні МХТІ його запросили до головного розвідувального управління (ГРУ) і запропонували роботу в Штатах - хлопець вільно володів англійською, та й американський стиль життя був йому рідним. Працював спочатку в енергетичній компанії Нью-Йорка, а невдовзі його беруть хіміком у медичну частину Оук-Рідж. Він контролював стан здоров'я вчених, щодня визначаючи вміст радіоактивних речовин у сечі науковців. Жорж знав повний спектр радіоактивних матеріалів, з якими працювали вчені, та рівень їхньої концентрації. Для проб ґрунту й води медикам дозволялося відвідувати всі навколишні території. Так Жорж отримав доступ до лабораторій і полігонів. На початку 1945 р. його переводять до лабораторії в Дейтоні.

Протягом кількох років він інформує зв'язкового з ГРУ "Фарадея" про ядерні дослідження в США, про уран і плутоній, про технологію отримання полонію.

Інформація до Москви надходила й від Клауса Фукса з Лос-Аламоса. На початку 1945 р. Сталін доручає фізику Ігорю Курчатову очолити радянську ядерну програму і розпочати роботи зі створення атомної бомби. Курчатов знав про лабораторії у Берклі й Чикаго, та саме інформація від Ж.Коваля у перші місяці 1945 р. про секретне атомне місто в Оук-Рідж, про виробництво урану-235 та плутонію-239 для створення атомної бомби дала вченому змогу оцінити реальний масштаб ядерної програми США. Усвідомлюючи, що обладнання для збагачення урану - велика розкіш для зруйнованої війною промисловості, він вирішує розпочати створення бомби на основі плутонію.

Коли 29 серпня 1949 р. в Семипалатинську провели перше випробування радянської атомної бомби, для американців це була несподіванка - за їхніми підрахунками, це могло статися не раніше ніж років за п'ять. Виходить, навіть найвищий рівень секретності в Лос-Аламосі не зупинив витоку інформації - перша радянська атомна бомба (плутонієва) з кодовою назвою "Перша блискавка" виявилася копією американської, що її скинули на Нагасакі.

Радник президента США: "Я - українець..."

Закінчилася війна, завершився й проект "Манхеттен", на основі якого створили Комісію з ядерної енергії. Фізики й хіміки роз'їхалися по своїх університетах продовжувати читати лекції. Але про них не забували - це був золотий фонд науки.

Президент США Д.Ейзенхауер і Дж.Кістяковський. 1958 рік

Дж.Кістяковський повертається до Гарварду, а в 1957 р. отримує пропозицію президента Д.Ейзенхауера увійти до президентської Ради з питань науки і техніки (яку очолить у 1959 р.). Газета української громади США Ukrainian Weekly писала
6 червня 1959 р.: "Д-ра Джорджа Богдана Кістяковського, ученого, народженого в Україні, призначено спеціальним помічником президента США". У 1959–1961 рр. він очолював Управління з науково-технічної політики. Кожен свій день у Білому домі Дж.Кістяковський нотуватиме у щоденнику, що побачить світ після закінчення його каденції. У ньому, зокрема, детально описано й візит радянського лідера М.Хрущова до Кемп-Девіда у вересні 1959 р. Кістяковський як учасник переговорів був у складі американської делегації.

У липні 1959 р. президент Ейзенхауер підписує Закон №8690, яким оголошує Тиждень поневолених народів, а Ukrainian Weekly публікує статтю "Д-р Дж.Б.Кістяковський підтвердив своє українське походження", в якій учений розповів про своє українське коріння та участь в українських організаціях, членство у Науковому товаристві ім. Т.Шевченка.

У 1982 р. в інтерв'ю відомому історикові Річарду Роудзу на його запитання "Ви ж росіянин, чи не так?" Дж. Кістяковський відповів: "Ні, я - українець. Це однаково, що шотландця запитати: ви - англієць?"

Як радник президента США д-р Кістяковський активно впроваджував політику ядерного роззброєння. У січні 1960 р. в рамках переговорів з питань контролю за озброєннями він виступив з ініціативою заборонити випробування ядерної зброї в сейсмічних зонах. На жаль, у результаті інциденту з американським літаком У-2 над радянською територією в травні 1960 р. переговори було припинено.

Кістяковський залишатиметься науковим радником президентів Дж.Кеннеді і Л.Джонсона. У 1965 р. його обирають віце-президентом Національної академії наук США; цю посаду він обіймав до 1972 р. Вийшовши того ж року на пенсію, Кістяковський стає активним учасником антивоєнного руху, приєднавшись до Ради "За збереження життя" та виступаючи проти розповсюдження ядерної зброї, проти війни у В'єтнамі. В 1977-му він очолив цю Раду.

Дж.Кістяковський став одним з найвідоміших і найуспішніших учених-українців. Він приятелював з економістом Дж.К.Гелбрейтом, знаходив час і переконливі аргументи для відвертих дискусій з Г.Кіссінджером. Його розробки в галузі вибухових процесів можна порівняти з винаходженням динаміту Альфредом Нобелем. За свої наукові досягнення Джордж Богдан Кістяковський був удостоєний у США медалі "За заслуги", медалі Свободи, медалі Академії наук (як і українці Феодосій Добжанський та Ігор Сікорський), інших престижних відзнак. Його документи готували на Нобелівську премію миру…

Дж.Кістяковський помер у грудні 1982 р. від раку легень. У некрологах у "Вашингтон пост" та "Нью-Йорк таймс" відзначали неоціненний внесок відомого вченого у розвиток хімії, розробку атомної зброї та боротьбу за мир.

Прах ученого розвіяли біля його заміського будинку на атлантичному узбережжі Кейп-Код (штат Массачусетс).

Наукова династія Кістяківських

Родина Дж.Кістяковського теж залишила свій слід в українській науці й історії. Його дід - Олександр Федорович, родом з Чернігівщини, був правознавцем, працював у Петербурзі, згодом захистив дисертацію в Києві і став тут викладачем університету. Очолював Київське юридичне товариство (1879 р.)

Батько, Богдан Кістяківський, - відомий юрист у галузі прав людини, соціолог і громадський діяч; разом з В.Вернадським брав участь у створенні Академії наук України. Його київським товариством були В.Антонович, М.Драгоманов, І.Франко, П.Чубинський. За політичними переконаннями - соціаліст, підтримував М.Грушевського, С.Петлюру. Під впливом свого батька Юрій також був досить ліберальним.

Д-р Ігор Кістяківський (батьків брат) - доцент Київського університету, підтримував гетьмана П.Скоропадського і був міністром внутрішніх справ у його уряді. Належав до групи урядовців, які виступали проти укладання з Росією федеративного договору. У 1920 р. емігрував до Парижа.

Інший дядько, Володимир Кістяківський, - професор хімії Петербурзької політехніки, працював у Академії наук України.

Нині в Бостоні живе дочка д-ра Кістяковського Віра - ядерний фізик та астрофізик, професор Масачусетського технологічного інституту. Вона й досі добре пам'ятає дні у Лос-Аламосі: катання на конях і велике бажання вирватися за межі того огородженого містечка. Онучка Кістяковського і дочка Віри д-р Карен Фішер - також науковець, вивчає геофізику Землі та сейсмологію.

Дж.Кістяковський після Віриної мами був одружений іще двічі - з німкенею Ірмою Шуллер та американкою Елейн Магоні. Науковим архівом вченого опікується його рідний Гарвардський університет, де він пропрацював 50 років.

* * *

В останні місяці життя Дж.Кістяковський припускав: "Мабуть, телебачення зніме про мене фільм, бо вважається, що я надзвичайно фотогенічний, що я чудово вмію вирішувати всі питання, ну й усілякі інші дурниці". Невже ж великі люди й справді позбавлені чванства, а почасти навіть применшують власну роль? Та про них говорять їхні справи, вчинки, спогади колег і друзів - як розповідає про відомих фізиків та про їхню цілком таємну атомну епопею телесеріал "Манхеттен".

…Нині до цієї історії може доторкнутися будь-хто: свідок найстрашніших днів людства бомбардувальник В-29 "Енола Гей" виставлено у павільйоні Музею авіації і космонавтики біля аеропорту ім. Даллеса у Вашингтоні. А в Лос-Аламосі створюють Національний історичний парк "Проект "Манхеттен": ті ж наукові лабораторії, центрифуги, колби, пробірки і навіть невибагливі начальницькі кабінети без кондиціонерів - усе це законсервують. І тепер усі прийдешні покоління ядерної ери матимуть нагоду дізнатися, з чого і як усе починалося, де видатні вчені ХХ ст. зробили перший крок в атомну еру й змінили наш світ назавжди.