Дві війни Серафима Калугіна

Під час війни в Кореї, в якій СРСР офіційно участі не брав, він передавав бойовий досвід китайським льотчикам. Підготував десятки висококласних пілотів. Але про це стало відомо лише на початку ХХI століття.

Біографія Серафима Калугіна типова для юнаків того часу. Народився 1 січня 1919 року в селі Уразово Курської області в сім'ї робітників. Після смерті матері 1927 року залишився круглим сиротою.

У 1930-х роках С.Калугін жив у селі Добре на Миколаївщині. Займався в Запорізькому аероклубі, його призвали в Червону армію. З 27 лютого 1939 року курсант Калугін опановував ази льотної справи в Качинській авіаційній школі ім. М'ясникова, яку закінчив у травні 1940 року. Літав на І-5 та І-15біс.

Отримав диплом льотчика-винищувача і направлення в 60-й льотно-винищувальний полк, дислокований у Хабаровському краї. З початком війни полк перекинули на кордон з Японією.

Закінчивши в березні 1943 року Офіцерську вищу школу повітряного бою в Липецьку, прибув у розпорядження Північно-Кавказького фронту, який визволяв Кубань. У складі 4-го, 1-го Українського, 3-го Білоруського фронтів брав участь у визволенні Донецької, Запорізької, Херсонської областей і Криму. Вніс свою лепту й у визволення Білорусії, Литви, Латвії, Естонії, взяття Берліна. Закінчив війну в Празі.

За період із 7 березня 1943-го по 9 травня 1945 року зробив 225 бойових вильотів, провів 41 повітряний бій і 33 штурмування по військах противника. У повітряних боях особисто збив 15 літаків: сім - Ме-109, чотири - Ю-87, один - Хе-111, 1 - ФВ-190, один - Ю-52. Ще один літак ворога - Ю-88 - збив у групі. Свій останній літак - ВЧ-190 - він збив у небі Німеччини південніше Коттбуса 18 квітня 1945 року.

Про один з унікальних випадків примусової посадки літака ворога мені особисто розповідав С.Калугін. Після виконання завдання із прикриття наземних військ капітан Тарасов і лейтенант Калугін поверталися додому. Недалеко від узятого ними курсу група Як-ів билася з "месерами". Наші льотчики мали явну перевагу. Тарасов помітив, що один німецький літак Ме-109 опинився нижче й праворуч від тих, що зійшлися в поєдинку, і згадав, як одного разу його, пораненого, на підбитому літаку німецькі льотчики, затиснувши в лещата, намагалися посадити на свій аеродром і взяти в полон.

- Симо, - запропонував Калугіну Тарасов, - давай-но цього одинака відведемо на наш аеродром.

- Не зрозумів, командире!

- Візьмемо в лещата й не випустимо, поки не приземлиться, - пояснив капітан. - Підійди ближче і стеж за мною!

Вони додали обертів і почали зближатися в напрямку "месершміта". Німець поки що їх не помічав, був саме в розвороті, добре було видно блакитнувато-жовте черево Ме-109. Наші льотчики зайшли йому в хвіст з двох боків. Німець їх помітив, але ліворуч і праворуч побачив попереджувальні вогневі траси. Кілька разів він намагався відірватися від Тарасова й Калугіна енергійним маневруванням, але на його шляху щоразу з'являлися загрозливі траси вогню кулеметів наших винищувачів. Капітан Тарасов обережно наблизився до противника, щоб той побачив його, і показав жестом руки вниз ліворуч - куди летіти, при цьому для повної ясності провів рукою по горлу і дав іще раз попереджувальну чергу. Очевидно, німець зрозумів, чим йому загрожує непокора, і скорився долі. Напрямок, куди слід знижуватися, Тарасов показував розворотами свого Як-а. Так і посадили Ме-109...

Німець не випустив шасі, і літак плюхнувся на черево. Трофейний винищувач швидко відремонтували і як подарунок до травневого свята передали генералові Євгену Савицькому. Той устиг політати на цьому літаку, провів із льотчиками кілька навчально-показових боїв, ажп влітку 1943 року "месер" не забрали на виставку трофейної зброї в Москві.

Свідчення німецького льотчика виявилися дуже корисними. Унтер-офіцер Герберт Майслер був з винищувальної ескадри "Удет". На борту його Ме-109Г був напис: "Рука Мефістофеля". Один з небагатьох, хто воював в Іспанії. Нагороджений Лицарським хрестом. Спочатку хвалився, що в складі флоту є винищувальна ескадра, майже всі льотчики якої мають найвищу нагороду - діамантові підвіски до Лицарського хреста, отримані за бої в небі над країнами Європи. Потім, зітхнувши, додав: "Зараз у нас цінуються льотчики з російським досвідом". До цього бою Майслера двічі збивали радянські винищувачі, і обидва рази він відбувався, як кажуть, легким переляком.

Розповів полонений і про те, як кілька днів тому німецькі льотчики були буквально ошелешені величезною кількістю російських винищувачів, що з'явилися над плацдармом. Потім їм повідомили, що прибуло добірне з'єднання радянських ВПС. Що ж, похвала противника приємна. Тим більше що "добірні" полки корпусу не тільки вчилися воювати, а й досить успішно били льотчиків і з "Удет", і з "Мельдерс"...

Бойовий товариш Калугіна Герой Радянського Союзу (13.04.1944) майор Павло Тарасов загинув 29 липня 1944 року. Він особисто збив 30 ворожих літаків.

Мужність і героїзм С.Калугіна в роки війни відзначено орденами: Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями. Його груди мала прикрашати Золота Зірка Героя, але не судилося. Відзначаючи з друзями чергову перемогу, він не стримався на зауваження замполіта і з'їздив йому по фізіономії. Замість трибуналу перед строєм полку порвали подання на присвоєння Калугіну звання Героя Радянського Союзу.

Після війни, 1947 року, Серафима Павловича перевели до 139-го гвардійського винищувального авіаполку для освоєння реактивного літака Як-15, першого в СРСР.

Рік по тому доручили освоювати нові літаки - МіГ-9 і МіГ-15. На 5 жовтня 1949 року С.Калугін мав загальний наліт 738 годин, зокрема на реактивних літаках - 45 годин 20 хвилин.

У червні 1950 року 139-й винищувальний полк перебазували в місто Вишній Волочок Калінінської області. В одну з літніх ночей 1950 року в полку оголосили тривогу. Особовий склад іще не знав, що 25 червня 1950 року з несподіваного нападу Північної Кореї (КНДР) на Південну (Республіку Корея) почалася війна.

Заступник командуючого авіацією округу, що прибув на аеродром, зачитав наказ про відряджання 139-го полку до Китайської Народної Республіки для "надання інтернаціональної допомоги". Рідним заборонялося говорити про Китай, тим більше про Корею - відправили, мовляв, служити на Далекий Схід.

"Нас відправили на транспортному літаку, а літаки - на відкритих платформах під брезентом залізницею", - згадував С.Калугін. Після прибуття льотчиків перевдягли у форму Китайської народно-визвольної армії з ієрогліфами на кишені кітеля. Завдання - охороняти кордони КНР і КНДР. Льотчикам 139-го винищувального полку доводилося вести бойові дії з авіацією США і Японії.

Посвідчень особи в політ не брали. Інструктували льотчиків говорити в повітрі корейською, навіть спеціальні тексти підготували. Перелітати лінію фронту категорично заборонялося, щоб, не дай Боже, не потрапити в полон. Офіційно СРСР участі у війні не брав.

Першим аеродромом, де розмістився винищувальний полк, був Мукден. Крім того, радянські винищувачі базувалися в Ляо-Яні, Циндао й Шанхаї. Надалі полк підпорядковувався 28-й винищувальній авіаційній дивізії, якою командував двічі Герой Радянського Союзу Олексій Алелюхін.

Китайська армія своїх льотчиків-винищувачів не мала, тому Серафима Павловича як відмінного пілотажника і методиста призначили командиром групи з навчання китайських льотчиків у Шанхаї. Особисто С.Калугін навчив 16 льотчиків для польотів на літаках Як-17 і МіГ-15 із бойовим застосуванням на фронті.

З однієї зі службових характеристик вдалося довідатися цікавий факт: крім підготовки китайських льотчиків, "…під керівництвом Калугіна і силами інструкторського складу було підготовлено ескадрилью радянських льотчиків у складі 10 осіб до самостійного вильоту на літаках МіГ-15, ці льотчики раніше літали на літаках МіГ-9". Переучувати літати на нових літаках доводилося прямо в бойових умовах. Одночасно з навчанням Калугін ніс постійне бойове чергування з оборони Шанхая, охорони кордонів КНР.

Згодом радянських інструкторів відрядили в Ціндао - продовжувати навчання льотчиків КНР на літаках МіГ-15. В 1950-1951 роках 222 радянські льотчики навчили літати на винищувачах МіГ-15 три китайські дивізії.

За час перебування полку в Китаї льотчики збили 62 літаки США і Японії, втративши лише три. Як згадував Калугін, у складі ВПС США воювали колишні льотчики Люфтваффе і Японії, які здобули бойовий досвід у Другій світовій війні.

Китайські льотчики на згадку про свого наставника залишили йому теплі побажання на своїх фотографіях. Серафима Павловича представили до нагороди - ордена Вітчизняної війни I ступеня. Нагородний лист 19 січня 1951 року підписав командир 139-го гвардійського ВАП гвардії підполковник Толкачов. Але цього ордена відважний льотчик не отримав.

Із початку червня 1951 року (ще до укладення 27 липня 1953 р. перемир'я в містечку Паньминьчжон) 139-й гвардійський ВАП покинув КНР і передислокувався на аеродром Кизил-Арват у пустелі Каракуми в Туркменії. Це було зроблено нібито для того, щоб ніхто з льотчиків не перелетів кордон і не розповів про участь радянських військовослужбовців у бойових діях на боці Північної Кореї. Існувала приповідка щодо цього аеродрому, згадував Калугін: "На земле Бог создал ад и назвал Кизыл-Арват".

Ці заходи не були випадковими. Американці скидали листівки із закликом до наших льотчиків дезертирувати і "звільнитися від комуністичного ярма". Перебіжчикам давали повну гарантію, що їхні імена залишаться в таємниці. "Крім цього, кожен льотчик, який благополучно посадить на нашій території сучасний реактивний літак у бойовій готовності, отримає в нагороду 50 000 американських доларів", - було надруковано в одній з листівок.

У 1952-1953 роках С.Калугін був слухачем Краснодарської вищої офіцерської школи штурманів ВПС. Після цього служив у винищувальній авіації у військах ППО. Одного разу вночі на навчаннях його підняли на перехоплення умовної повітряної цілі. Не звертаючи уваги на доповідь льотчика про мінімальний залишок палива, команди на посадку не було. Калугін виконав завдання - перехопив навчальну ціль. Але зупинився двигун, знеструмилися прилади. Серафиму Павловичу довелося катапультуватися. Зимової ночі він приземлився на лід озера. Стояв густий туман. Льотчик не зміг позначити себе, і його в мокрому скрижанілому одязі знайшли через добу. Довго лікувався в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі в Москві.

У лютому 1957 року майора С.Калугіна звільнили зі Збройних сил через стан здоров'я. Після демобілізації працював на підприємствах і в організаціях Миколаєва, активно займався військово-патріотичною і громадською роботою.

Протягом десятиліть перебування радянських льотчиків у КНР замовчували. Можливо, цьому сприяло погіршення радянсько-китайських відносин. СРСР не хотів розголошувати свою участь у навчанні китайських льотчиків, не хотів, щоб стало відомо про повітряну війну льотчиків СРСР із льотчиками США і Японії. Тому Серафим Павлович щороку підписував у КДБ папери про нерозголошення. Уперше цей факт визнали під час горбачовської перебудови.

За мужність і військову доблесть, проявлені при виконанні інтернаціонального обов'язку, Указом від 28 грудня 1988 року Серафима Калугіна нагородили Грамотою Президії Верховної Ради СРСР.

Лише в роки незалежності України, до Дня Перемоги 2004 року, Серафима Павловича Калугіна Указом президента України нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня.

Помер відважний льотчик 23 серпня 2005 року в Миколаєві. До останнього дня свого життя він хотів довідатися про долю своїх китайських вихованців: чи живі ті, кому він подарував крила для польоту?

С.Калугін розповідав про колосальні жертви у цій війні серед мирного населення й військових з обох сторін.

Ось які відомості наведено в книжці О.Орлова і В.Гаврилова "Таємниці корейської війни": "…За далеко не повними даними, американська авіація тільки за перший рік війни скинула в Кореї понад 15 мільйонів різних авіабомб, масовано використовувала напалм, перетворюючи на попіл населені пункти. …У Пхеньяні не вціліло жодного будинку. Колись багатолюдне місто перетворилося на руїни. За оцінкою експертів, за роки війни американські ВПС скинули на територію Кореї практично стільки бомб, скільки за весь час Другої світової війни вони скинули на Німеччину і Японію".

Втрати США, Північної і Південної Кореї, КНР, військ інших держав, що боролися під прапором ООН, відомі: у відкритих джерелах вказується, що в 1950-1953 роках у Кореї загинуло до восьми мільйонів корейців і один мільйон китайців. Серед загиблих був старший син Мао Цзедуна Мао Аньін. Втрати США становили 54246 убитими і 103284 пораненими…

Тільки нещодавно стали відомі втрати СРСР у Кореї: 315 осіб було вбито, померли від ран і хвороб, у тому числі 168 офіцерів. За два з половиною роки участі в бойових діях 64-й винищувальний авіакорпус втратив 335 винищувачів МіГ-15 і понад 100 льотчиків, збивши тисячі літаків противника. 3504 військовослужбовці авіакорпусу нагороджено орденами і медалями, а 22 льотчики удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Ця війна стала злочинною авантюрою з обох сторін - не менше, ніж війна в Афганістані; і її було оплачено життями мільйонів людей. Люди мають знати правду. Тим самим ми гідно згадуватимем героїв і полеглих і тій непотрібній війні.

Ернест Гемінгвей у передмові до книжки "Прощавай, зброє" написав: "Я вважаю, що всі, хто наживається на війні і хто сприяє її розпаленню, мають бути розстріляні в перший же день воєнних дій довіреними представниками чесних громадян своєї країни, яких вони посилають битися". Хто із цим не згоден?