"Дивовижні": ремонт свідомості на власному прикладі

Пофарбовані лавки, розпис на стінах у лікарні, облагороджені ліфти і під'їзди, прибрані ділянки лісу, двори, юридичні консультації для мешканців будинків та організація соціальних корпоративів - усе це тільки інструменти тепер уже громадської організації "Дивовижні". А мета - відремонтувати й упорядкувати свідомість людей, створюючи хвилі позитивних змін власним прикладом.

Ініціатора й засновницю організації Марію Насєдкіну до "Дивовижних" привели три речі: подорож і навчання в інших країнах, книжки та власна впертість. Останньої цій дівчині точно не позичати.

Сімнадцятирічною вона переїхала із Запоріжжя до Києва навчатися в Київському міжнародному університеті. Після першого курсу, відчувши, що в інституті їй "тісно", а знання, які він дає, занадто відірвані від реалій, Марія виїхала з другом у Китай. Спочатку туристкою, але, закохавшись у країну, залишилася там на три роки. Викладала в школах англійську мову, підробляла гідом, вивчала кунг-фу й китайську мову. Китай став для дівчини першим великим експериментом. Хоча бувало непросто.

Повернувшись до Києва, Марія екстерном склала всі іспити за три роки на "червоний диплом". Магістратуру проходила вже у Великій Британії, де бачила тільки книжки й бібліотеки. Попрацювавши певний час в Україні, виграла стипендію і на рік поїхала навчатися до Швейцарії. У країні, де все створено для людей, Марія писала наукове дослідження з проблем бідності в Україні. Потім ще три місяці стажування в Німеччині, - і додому дівчина поверталася вже з ідеєю "Дивовижних".

- Маріє, наскільки я розумію, у вас була можливість залишитися у Великій Британії чи Швейцарії? Що примусило повернутися в Україну?

- Це було свідоме рішення. Мені хочеться, щоб Україна розвивалася, щоб люди жили достойно. Я розуміла, що у Швейцарії можу непогано заробляти й жити у комфорті. Але вирішила повернутися і бодай спробувати змінити щось у своїй країні. Коли всі виїдуть, що ж буде тут? Окрім того, відчувала, що нарешті намацала проект мрії, і мені хотілося його реалізувати. Тож я не жалкую, що не лишилася у Швейцарії, що пішла з "Пакту", де заробляла значно більше. Найбільше мотивує, коли бачиш якісь зміни. Хоча зараз я розумію: результат усе ж таки буде дуже нескоро. Тому що ми ремонтуємо не лавки. Ми намагаємося ремонтувати свідомість людей.

- "Дивовижні" почалися ще до Майдану?

- У вересні 2013 р. була тільки ідея. Не було ні команди, ні фінансування. Весь місяць я зустрічалася з різними людьми, котрі цікавилися проектом. Комусь я здавалася дивною. Хтось не розумів, яка від цього користь. Хтось висловлював підтримку, але далі слів справа не йшла. Я мусила знайти хоча б одну людину, котра б захотіла реалізовувати проект разом зі мною. Зрештою я знайшла Ярославу. Поступово навколо ідеї почала формуватися команда. Першим організованим нами заходом було прибирання лісу. На нього прийшло восьмеро людей, і ми були щасливі.

Два роки ми працювали на волонтерських засадах - вечорами, ночами, у вихідні. У вільний від роботи час. Вкладаючи власні кошти. Коли "Дивовижні" отримали перше фінансування від USAID, я звільнилася з роботи і тепер займаюся тільки цим проектом. Ми намагаємося також вибудувати власну фінансову модель, розвиваючи соціальне підприємництво.

Наразі в нас є можливість робити безліч цікавих проектів не тільки в Києві, а й у Запоріжжі, Дніпропетровську.

- Майдан якось змінив ваші ідеї, плани?

- Ми брали активну участь у Майдані. Я знаю багатьох людей, які були там не з політичних причин. Мені складно говорити, як Майдан вплинув на рівень активності. Принаймні на прикладі нашого проекту, що стартував саме перед цими подіями. Майдан показав нашу здатність об'єднуватися в критичні моменти. Але, на жаль, у нас поки що не дуже виходить об'єднуватися щодня для вирішення загальних проблем у власному дворі або районі. Наша ініціатива якраз і спрямована на це.

- Чому саме "Дивовижні"?

- Це довга історія. Я завжди хотіла знайти якусь свою ідею, проект, який би надихав не тільки мене, а й людей навколо, приносив соціальну користь. Шукала кілька років. Одного разу просто сіла й стала записувати всі свої ідеї. У певний момент зрозуміла - всі ці проекти об'єднані одним словом "дивовижні". Насправді в Україні таких людей дуже багато. Їх просто треба об'єднувати, знаходити й показувати, що це нормально - прибирати за собою сміття після пікніка, спілкуватися з сусідами і вмикати критичне мислення, коли політики вкотре розказуватимуть, як вони скрізь зроблять загальне благо. Я зрозуміла, що хотіла б почати з себе - організовувати своїх друзів і знайомих на вияв активної громадянської позиції. Тож "Дивовижні" - це не так про організацію, як про людей. Це збірне слово для людей із певними цінностями та поведінкою.

- Не буває розпачу, коли хочеться все кинути?

- Буває. Це нелегка праця, вона часто виснажує. А коли до цього додаються негативні відгуки про те, що ми робимо, коли хтось викликає поліцію тоді, коли ми відмиваємо чужий під'їзд, - звісно, розпач охоплює. Долаємо ми його по-різному. Мене, наприклад, мотивують кілька речей. Насамперед, я все ж таки бачу результат - як люди самоорганізовуються, спілкуються, намагаються щось робити. І для мене дуже важлива команда - люди, на яких можу покластися. Крім того, мені подобається уявляти себе дослідником, експериментатором, висувати якісь гіпотези й намагатися перевірити їх на практиці. Якщо сприймати своє життя з погляду дослідника, на багато речей навколо дивишся інакше.

Ну і ще я багато читаю та бігаю. За тиждень пробігаю кілометрів 50. Це мене дуже розряджає.

- Свого часу, коли всі почали фарбувати паркани в патріотичні кольори, це було прекрасно, але, як мовиться, ненадовго й "по незашкуреному"…

- Так, це правда. І все ж таки добре, що люди це робили. Вони встали з дивана й пішли змінювати своє життя на краще. Можливо, не завжди красиво. Смак усе ж таки треба виховувати й показувати, як можна зробити краще. Але вони зробили перший крок, і це чудово. Тепер його треба піднімати на наступний рівень.

Ми не робимо лебедів із шин і не фарбуємо паркани в патріотичні кольори. Намагаємося спілкуватися з архітекторами, дизайнерами, художниками, розуміючи, що своєю діяльністю, фактично, втручаємося у тканину міста, і робити це треба акуратно, щоб подобалося й іншим. Але я нічого не маю проти людей, котрі намагаються змінювати місто самотужки, так, як вони це розуміють.

- Ви казали, що у вас зараз багато проектів…

- Нині ми працюємо в трьох містах: Києві, Запоріжжі, Дніпропетровську. Вся наша діяльність спрямована на підвищення проактивної позиції людей та їхньої персональної відповідальності за своє місто. Перший проект - проведення "Дивовижних тусовок", як ми їх називаємо, з публічної зміни простору. Беремо, наприклад, пішохідний перехід, парк, ділянку лісу або бібліотеку і вкупі з людьми змінюємо їх на краще.

Другий - "Добросусідство". Він спрямований на те, щоб сусіди знайомилися, спілкувалися та об'єднувалися для вирішення спільних проблем. Раніше, змінюючи двори, ми при цьому казали людям: "Давайте знайомитися й вирішувати щось разом". Відтак зрозуміли: це досить радикально, і люди до цього ще не готові. Тому зробили крок назад і запустили онлайн-проект "Сусіди міст", де розповідаємо про класних сусідів, які щось змінюють у своїх під'їздах. Якщо ви зробили щось корисне у своєму дворі, пишіть, і ми розповімо про це.

Плюс до цього ми запустили проект, коли люди діляться з сусідами предметами побуту. Випустили серію наклейок із зображенням цих предметів (наприклад, дриль або сходи), які можна приклеїти на свою поштову скриньку, тим самим продемонструвавши готовність чимось поділитися.

Цей проект рухається повільно. Його мета - просто порушувати питання, що нормально знати сусідів. Проект спрямований на активізацію локальних "громад".

Третій проект - соціальне підприємництво. Ми організовуємо суспільно корисні корпоративи.

- І що, компанії щасливі, коли замість святкування корпоративу на кораблі або в ресторані їм пропонують захід на кшталт суботника?

- Ви знаєте, так. Це зближає команду, дозволяє людям проявитися з іншого боку.

Ми працюємо з тими, хто цього хоче. Найчастіше компанії самі звертаються до нас. Є різні формати. Наприклад, ми робили соціально-відповідальний квест. Люди приїхали до лісу, прибрали сміття, розфарбували бачки для сміття, зробили шпаківні. При цьому вони каталися на велосипедах, стріляли з луків… Тобто був такий мікс із розваг і соціально відповідальних дій. Це було чудово.

- Тобто така собі історія Тома Сойєра з парканом? Компанії вам за це платять?

- Так. Ці гроші ми вкладаємо в нашу організацію. У нас маленька команда (шестеро людей), але принаймні один такий корпоратив на місяць ми намагаємося проводити.

Четвертий наш підпроект ми називаємо між собою "Дивовижні вихідні". Головне в нашій діяльності - не кількість пофарбованих лавок і прибраного сміття, а кількість людей, які, долучившись або навіть просто подивившись на наш захід, потім самоорганізовуються. Такі історії ми збираємо й розповідаємо. Чим більше буде маленьких дій із самоорганізації, тим швидше відбуватимуться зміни. Чим більше буде таких людей, тим швидше зміниться наша країна.

- Багато таких історій?

- На жаль, поки що дуже мало. Ми створили карту "дивовижних змін". На ній зараз усього 14 таких змін - прикладів самоорганізації.

- Ви намагаєтеся розробляти індикатори змін у результаті вашої діяльності. В чому вони полягають?

- У кожному проекті дуже важливо зрозуміти, чи в правильному напрямку ти рухаєшся. У соціальному проекті індикатор - поняття складне. Тут робота ведеться з цінностями. А вони змінюються дуже повільно. Та все ж ми намагаємося відстежувати. Спочатку дивилися на кількість людей, які приходять на наші заходи. Потім стали звертати увагу на кількість змін, зроблених власноруч. Але основний індикатор для нас - приклади самоорганізації, хвилі позитивних змін, коли виконана дія резонує і об'єднує людей.

- Як довго плануєте цим займатися?

- Ми не ставили перед собою кінцевих термінів - два чи п'ять років. Я займаюся цим, бо це дає мені велике задоволення. Я знайомлюся з величезною кількістю неймовірних людей, які запалюють, надихають, які не просто говорять, а роблять. Немає рецепту, як об'єднати людей. Але ми намагаємося, ми експериментуємо. І цей досвід нікуди не подінеться. Я отримую задоволення від своєї позиції дослідника. У нас є гіпотези. Ми їх перевіряємо. І я бачу результат.

Наш логотип складається з різних шматочків, елементів мозаїки. Розробляючи його, ми хотіли показати, що "Дивовижні" - це спільнота, яка складається з безлічі різних цікавих особистостей, із власним досвідом та проблемами. Тільки зібрані докупи елементи мозаїки дають мотивацію й розуміння - навіщо ми це робимо. Тільки об'єднуючись, ми можемо зробити щось справді важливе, що дасть значно більший результат.

- За якими принципами ви обираєте об'єкти?

- Наразі ми працюємо на три міста, у кожному в нас прописана своя стратегія. Спочатку організовуємо громадські обговорення - скликаємо людей, розповідаємо про свою організацію, пропонуємо обміркувати проекти, які можемо реалізувати спільно. Інколи під час самого обговорення проводимо попередню роботу. Відвідуємо різні точки міста, спілкуємося з активістами, виявляємо проблемні місця, потім аналізуємо - наскільки це соціально раціонально, тобто чи можемо ми взагалі щось у цьому місці змінити, чи зможемо залучити людей, і якого результату від цього очікуємо. Зміна має бути простою. Щоб люди захотіли і змогли до неї приєднатися, а згодом - повторити.

На даний момент благоустрій для нас - основний інструмент. Зараз багато говорять про зміни глобальні - реформи, законопроекти. Але відчути це складно. А коли людина щось зробила сама (наприклад, пофарбувала лавку), то відразу бачить конкретну зміну - до й після. І розуміє: я можу щось змінити, я сама можу стати зміною.

- За вашими спостереженнями, хто найчастіше запалюється вашими ідеями, люди якого віку, статусу?..

- Коли ми тільки починали, думали, що основною нашою аудиторією будуть школярі та студенти. Виявилося - люди від 25 до 35 років. З вищою освітою, котрі працюють і вже розуміють, навіщо вони це роблять.

- А хто найчастіше не приймає?

- Важко сказати. Наприклад, у бібліотеці Запоріжжя з великою недовірою до нас поставилися 40-60-річні. Хоча в університеті викладачі такого ж віку наші ідеї сприйняли дуже добре. Тому навряд чи варто говорити про вікові категорії. Швидше, тут важливий менталітет людини, її попередній досвід.

- З якими громадськими організаціями співпрацюєте?

- З багатьма. Ми відкриті до партнерства. Намагаємося об'єднуватися для кожного проекту. Наприклад, у Києві, коли "Art- мобілізація" (проект, який об'єднав із соціально-культурною місією митців - "людей, що відчувають світ красиво") почала облагороджувати пішохідний перехід під Європейською площею, ми приєдналися до них. У Запоріжжі це були "Дивовижні" плюс студенти. У Києві ми трансформували бібліотеку спільно з громадською організацією "Пилорама". У Дніпропетровську зараз об'єднуємося з локальною ініціативою "Темні плями" - з розвитку та відновлення громадських просторів.

- А свої під'їзди та двори ви впорядкували?

- Ми з цього почали. Наприклад, проект із наклейками розпочався в моєму під'їзді. Ми "дивовижні" не тому, що працюємо в "Дивовижні", а тому, що справді дотримуємося тих цінностей, про які говоримо.

- Три речі, яких вас навчили "Дивовижні"?

- По-перше, в нашій країні дуже багато "дивовижних". Просто вони часто не знають про це. По-друге - я зрозуміла, наскільки цінна команда. Вона - основне джерело мотивації. Одна людина може щось робити, тільки коли в неї є хоча б двоє-троє друзів, на яких можна покластися. Тоді проект має значно більше шансів. По-третє - я дуже люблю чіткість, таблиці й графіки. Але тепер розумію, що соціальний проект неможливо загнати в таблиці. Це тривалий процес, який дасть новий досвід, знання, людей. Але не факт, що через рік або п'ять ти зможеш сказати: це відбулося саме завдяки мені. У цій сфері працює багато різних проектів, і всі вони докладають зусиль до змін. Кожен привносить своє. І чим більше ми привноситимемо, тим більшими будуть зміни. Подивіться навколо - на двір, у якому ви живете, на парк, у якому любите гуляти, і постарайтеся зробити так, щоб вам було там приємно і комфортно.