Дарія Шевченко. Наодинці з підлітками

26 грудня, 2019, 11:12 Роздрукувати Bипуск № 50, 27 грудня-10 сiчня
Відправити
Відправити

У світі намічається новий тренд. Народ дружно почав здогадуватися, що всі ми якось переборщили з успіхом, позитивним мисленням та іншими радощами життя у форматі "все включено". Не включено.

Дарія Шевченко. Наодинці з підлітками

І, на жаль, часто наші діти розуміють це абсолютно раптово. Просто піднявши голову від дитинства й розплющивши очі на реальний світ. Розчаровуючись самі, вони здатні підірвати нас. Вони можуть роками шукати себе. І не знаходити. Або стрімко рано знайти, а потім враз втратити.

І все тому, що як і раніше головною дисципліною в школі залишаються стрибки у висоту. До високого бала. До чергового рейтингу. До зірок, у які ми постійно їм тицяємо пальцем і до яких вони обов'язково мають злетіти.

При цьому практичних відповідей на запитання, як це зробити і яка, власне, зірка твоя, ніхто нікому не дає. Добре, якщо ти по життю інтуїт. А якщо ні? Якщо тобі лише шістнадцять, і в тебе залишилося всього кілька місяців, щоб обрати свій шлях. Свій успіх. Не для того щоб одного разу хайпонути, а щоб прожити своє життя наповнено і корисно.

"Школа успіху" Дарії Шевченко якраз не про "стрибати", а про "копати". Утім, як і життєва історія нашої героїні. Понад три тисячі підлітків пройшло через її руки, включаючи тисячу глибинних інтерв'ю. Які вони? Чого хочуть? Що і як вибирають? Чого бояться? Чим мотивуються? Чого чекають від майбутнього? І головне, як їм допомогти зорієнтуватися на цій зоряній карті величезного неба?

Навряд чи, крім прийдешнього Нового року, може знайтися більш вдалий привід, щоб не тільки поговорити про це з Дарією Шевченко, а ще й загадати бажання. Так, нехай у наших дітей усе обов'язково вийде!

Про особисті стіни, "Орден княгині Ольги" і програму "порятунку" підлітків

- Даріє, ти знаєш про підлітків усе. Скажи, будь ласка, як так склалося, що найяскравіший, але завжди і самий суперечливий віковий етап став сенсом твоєї професії?

- У мої власні 13 підліткових років це, власне, якраз і склалося. Я виступила на учнівській конференції в Києві. Очевидно, успішно. Бо після неї до мене підійшов представник міжнародного британського фонду і запропонував узяти участь в одноденному тренінгу. Цей тренінг проводився в різних регіонах України, і в його форматі відбирали активних дітей до програми "Рівний - рівному" (peer-to-peer education). Суть цієї програми в тому, що підлітки навчають підлітків. Я тоді взагалі вперше почула слово "тренінг". Але ризикнула. Моїми першими тренерами були Джон і Діана - подружжя з Великої Британії. Я пройшла всі етапи відбору, отримавши можливість вести тренінги для своїх однолітків в Україні. Уже тоді цей формат мене просто захопив, тому що він докорінно відрізнявся від нудного шкільного навчання.

- "За шість місяців інтенсивного тренінгу себе можна прокачати крутіше, ніж за п'ять років інституту". Цю фразу мені недавно кинув один знайомий одинадцятикласник. Ти про це?

- Абсолютно. І я навіть наведу статистику, для того щоб ти розуміла, наскільки це правда. Якщо ми просто слухаємо навіть найкласнішого оратора, то наш мозок сприймає лише п'ять відсотків інформації. Читаючи ту саму інформацію, ми засвоюємо десять відсотків. У той час як інтерактивне навчання дозволяє засвоювати від 50 до 80 відсотків інформації. Ти взагалі уявляєш собі, наскільки це велика різниця?!

- Я-то уявляю, а як твої батьки поставилися до того, що ти вирішила професійно займатися тренінгами?

- Реакція батьків виявилася досить тверезою: "Доцю, це чудово, тільки скажи, а де ти збираєшся здобувати таку цікаву освіту?" Я, звичайно, знову ризикнула і запропонувала їм оплатити моє навчання за кордоном. Однак у мене на той момент підростали сестра і брат, тож батьки очікувано мені відмовили. Тоді довелося обирати щось суміжне, і зрештою я вирішила здобувати дві освіти - психологічну й педагогічну. Ну, а паралельно почала активно шукати міжнародні програми, здатні, скажімо так, оптимізувати опановувані мною вітчизняні класичні знання.

Грантові програми я знайшла швидко, а ось гроші… Словом, мені потрібен був такий грант, який покрив би видатки на дорогу, навчання й житло. І тут сталося, напевно, перше серйозне випробування мого характеру на міцність. Два тижні я зі словником готувала першу заявку. Заповнила, відправила і, що називається, сіла на валізи. Але мені відмовили. Я засмутилася, однак почала шукати інший проєкт. І пройшла той самий шлях. Але мені знову відмовили.

- Даріє, ти зараз проводиш тренінг про те, як потрібно головою пробивати стіни?

- Можливо. Тому що в підсумку 17 разів (!) я отримала відповідь - "ні". Усі близькі щодня казали: "Даріє, навіщо ломитися в зачинені двері, які, можливо, не твої". Але я слухала тільки себе. А в якийсь момент узяла й розіслала у ці організації листи з єдиним запитанням: чому? Хтось узагалі не відповів. Хтось надіслав відписки. І лише одна організація відверто повідомила, що її бентежить мій вік. Мені ж на той момент ще не було 18 років. І я банально не могла без супроводу перетнути кордон. Гранти ж не покривають супроводу. Чесно?! Я була в шоці. Однак коли мені все-таки виповнилося 18, спокійно поїхала на своє перше стажування в Гамбург. Відтоді й почалася історія мого професійного зростання. Франція, Німеччина, Італія, Голландія… Я подорожувала, навчалася в найкращих тренерів, в усі очі роздивлялася на навколишній світ. І, знаєш, я пишалася, що все це зробила сама. Поступово з учня перейшла на рівень професіонала, який може самостійно розробляти власні тренінгові програми.

- Я знаю, що ти працювала в державній освітній структурі. Чому ця історія не склалася?

- Мої п'ять років державної служби завершилися участю в національному конкурсі авторських навчальних програм. Я подалася з проєктом "Лідерство - запорука успіху" і виграла. Від початку, за умовами конкурсу, перемога означала нагородження переможця Орденом княгині Ольги. Але оскільки на той момент мені було лише 23 роки…

- …тільки не кажи, що історія з грантами знову програлася.

- Але вона програлася! Мені прямим текстом сказали, що в моєму юному віці таких нагород не отримують. І я звільнилася. А потім створила власний тренінговий комплекс "Школа успіху". Де, крім програми профорієнтації, проводжу тренінги з майстерності спілкування, з мотивації та постановки цілей, уміння врегульовувати конфлікти тощо.

- Тобто ця програма могла стати базовою для загальної школи, але ти її забрала з собою?

- З одного боку, так. З іншого - ні. За п'ять років роботи на державу я дуже багато викладала на курсах підвищення кваліфікації. І в мене був досвід навчання за одним з блоків моєї програми шкільних викладачів. У принципі він був успішний тому, що люди вчилися з цікавістю. Однак відсутність фінансування із часом убила ініціативу. Хтось протримався із цим шкільним форматом довше, хтось менше, але в підсумку національний тренінговий проєкт було закрито.

Ще один нюанс: особистість тренера. У багатьох випадках курс звівся до його банального й нудного прочитання. Не в усіх викладачів виходило захопити підлітків і стати для них авторитетом. Бо треба було дуже постаратися, щоб пройти рівні підліткового відбору, подолавши їхнє роздратування, недовіру, пряме знецінення. І в цьому особливість роботи з підлітками.

- Але ти все ж таки вирішила з ними працювати? Чому? І чому саме тренер з особистісного зростання?

- Тому що це та категорія людей, з якими дорослі справді найменше хочуть мати справу. І психологи, і вчителі стандартно люблять малят, традиційно працюють з дорослими, а ось підлітків часто бояться. Тому що це складно, це гормони, які нуртують, це настрій, часто - агресія. Потрібно вміти, точніше хотіти, із цим упоратися.

Водночас у моїй історії теж не все просто. У якийсь момент я відчула, що мені цікаво займатися розвитком людей, а не допомагати вирішувати їхні психологічні проблеми. Тільки тому - тренінги особистісного зростання. У рамках яких можна допомогти молодій людині пізнати себе, позначити сильні й слабкі сторони, навчити її, як правильно ними розпоряджатися. Я дуже не люблю, коли ламають людей, тому роблю все для того, щоб цього не відбувалося з тими, хто до мене приходить.

- Добре, давай спробуємо розібратися у твоїй методиці. Ось приходить до тебе юнак або дівчина, і що?

- Якщо прийшов, виходить, уже думає, в який бік розвиватися. Або не розвиватися. І це вже добре. Спочатку - комплексна профорієнтація. Вона складається з двох взаємодоповнювальних частин. Я проводжу її дистанційно. Звична домашня обстановка завжди комфортніша для підлітка і корисніша для мене. Природно, спілкуємося без батьків. У процесі розмови підліток по суті відповідає на численні запитання моєї розробленої анкети. Мета - визначити його професійні схильності, а також особистісні природні здібності.

- Тобто намацати природний каркас, на який він зможе спиратися, розвиваючи себе в майбутньому?

- Так. Що, безперечно, допомагає не тільки зрозуміти і прийняти себе, а й побудувати стратегію свого можливого розвитку. Варіанти стратегій. Години півтори триває наша бесіда. Питання побудовані так, щоб максимально зняти верхній шар, який підліток зазвичай звик відкривати соціуму. Ми йдемо глибше. А потім я аналізую відповіді. Можна сказати, що складаю пазли особистості, розбираючись у тому, де їй краще буде розвивати свої природні здібності. Ну, і вже в самому фіналі даю свої рекомендації. У списку зазвичай низка професій, які варто розглядати в першу, в другу чергу, а також узагалі не розглядати. Бо завжди є не твої сфери. Тут-таки - характеристика особистості із зазначенням акцентів, над якими треба або додатково працювати, щоб утримувати внутрішній баланс, або активно розвивати, рухаючись своїм шляхом.

- Це методика виключно для старших підлітків?

- Ні. Програму адаптовано під різний вік починаючи з 10–15 років і закінчуючи окремою методикою для дорослих. Бо за роки практики я зрозуміла, що багато дорослих людей не розуміють і не знають себе. І навіть у 40 років людина може не здогадуватися, в якій сфері їй найкраще професійно розвиватися.

- По суті ти проводиш неофіційний моніторинг цілого зрізу суспільства. Скільки взагалі молодих людей пройшло через твої руки?

- Я провела понад тисячу глибинних інтерв'ю з підлітками. Усього через мої тренінги пройшло близько трьох тисяч дітей.

- Із цієї глибинної тисячі кого виявилося більше - фізиків чи ліриків?

- Приблизно порівно, юнаки частіше бувають фізиками, а дівчата - ліриками.

- Який відсоток тих, хто приходить до тебе потребуючи невеличкого коригування, а скільки тих, хто взагалі не розуміє, скажімо так, куди потрапив зі своїм життям?

- Десь п'ять відсотків підлітків хочуть просто переконатися, що обрана професія їм підходить. І тут потрібне м'яке й невеличке коригування. Близько 75 відсотків роблять вибір, який надалі їм важко буде переглянути. Наприклад, перед вступом до вишу вони вибирають між професіями лікаря, програміста та економіста. Вибравши одну з можливостей, вони автоматично відмовляються від інших. Ну, і десь двадцять відсотків підлітків зовсім не розуміють, куди їм і навіщо йти.

У всіх трьох випадках триває велике й глибинне опрацювання особистості, щоб справді допомогти з вибором професії.

Про міф щодо ґаджетів, нестабільність світу і стару школу

- Чого ти доторкаєшся, проникаючи в їхній світ?

- Думаю, що душі і долі. Я бачу, як вони переживають і бояться помилитися, зробити хибний крок. П'ять років тому я перейшла на індивідуальну роботу. До цього були тренінги в групах по п'ять-шість осіб. Звичайно, кількість людей на рік скоротилася, але якість занурення, скажімо так, у долю кожного підлітка значно зросла. Як зріс і зворотний зв'язок. До мене приходять за рекомендаціями. Часто вдруге з молодшими дітьми після того, як мені вдалося ефективно допомогти старшим.

- Що це взагалі за світ? Він змінився за 16 років?

- Це завжди світ молодості, сумнівів, сум'яття, яскравих ідей, бажань… або їх відсутність, що теж буває. Це світ енергії, яка б'є з них ключем.

- І крутість ґаджета тут ні до чого?

- Майже.

- Які вони?

- Часто розгублені, попри те що здаються сучасними і просунутими.

- Закриті, бо постійно сидять у своїх телефонах?

- Ні, це міф. Вони не просто сидять у своїх телефонах, а живуть там. І їхні навички спілкування набагато вищі, ніж наші з тобою. Вони листуються, обмінюються інформацією в режимі онлайн, вони відразу фотографують щось цікаве і викладають в Інстаграм, відразу коментують і діляться. Але етика цього спілкування - інша. Якщо ще 10 років тому ти просто брав телефон і телефонував другу, то сьогодні - це ознака поганого тону. Напиши мені, і я тобі відповім, коли мені буде зручно. Тільки не вривайся в мій особистий простір не запитавши. Покоління Z вже народилося із цим. Вони спілкуються не тільки словами й коментарями. Вони багато використовують різних мемів, емодзі… Ми знаємо буквально кілька смайликів, а вони їх використовують у величезній кількості. Спеціально шукають і підбирають ті, які точно відобразять їхню емоцію на даний момент. І це теж опрацювання глибоких шарів їхньої особистості.

- Так, і вони сьогодні не читають, натомість - усі пишуть.

- Так, майже не читають паперових класичних книжок, а серф'ять коротку і часто більш вузькоспрямовану інформацію в Інтернеті. Змінилося джерело інформації - змінилася й форма її подачі. Але в кожному разі кількість байтів, яку на сьогодні обробляє мозок наших підлітків, старшому поколінню навіть не снилася. Безперечно, потрібен баланс. І підлітки в якийсь момент прийдуть і до книжок, електронних звичайно, оскільки самі відчують потребу якось систематизувати і розкласти по полицях тонни накопиченої інформації.

- Як вони у підсумку вибирають професію? Чого хочуть насамперед, коли розкривають тобі свої секрети?

- Парадокс у тому, що, живучи у своїх телефонах і пропускаючи через себе, як я вже сказала, тонни інформації, підлітки цифрового покоління Z часто навіть не здогадуються просто погуглити і знайти якусь інформацію про професію, яка їх цікавить. Вони навіть в 11-му класі можуть довго й уперто чекати порад батьків. А одна дівчинка нещодавно попросила мене знайти їй професію, у якій вона буде стовідсотково успішною.

- Хочеш сказати, що вони теж хочуть гарантій і стабільності?

- Так. І часто бояться нового. Попри креативність, багато хто швидше вибере традиційний виш, ніж ризикне пошукати програму і грант під ту ж таки музичну освіту. І заради диплома і спокою батьків віддаватимуть час осоружному навчанню. Бо нове й незрозуміле не дає гарантій. Не забезпечує "стабільності". Але, хлопці й дівчата, яка стабільність? Немає більше стабільності! Це раніше можна було закінчити виш, піти працювати на завод, а потім і на пенсію вийти з того самого заводу. Під дружні оплески улюбленого колективу. А зараз світ живе проєктами. Один проєкт закінчується, і ти вже проходиш конкурсний відбір у наступний. Основне - це бути конкурентоспроможним. Навчатися протягом усього життя. Бути готовим увесь час підвищувати свою кваліфікацію, інакше спіймаєш облизня. Саме це я намагаюся пояснити підліткам.

- Нещодавно читала статтю Людмили Петрановської, де вона пише, що на сьогодні взагалі головне завдання школи - навчати дітей сприйняттю нестабільності світу.

- На жаль, наша школа залишається суто теоретичною історією, яка не має жодного стосунку до практики. А для будь-якого підлітка важливо розуміти, що, а головне - навіщо він вчить. Поясніть йому це вже зараз, покажіть, як усі ці знання застосовуються на практиці.

Плюс навички комунікації. Адже вони як база закладаються від природи. І в багатьох вони нижчі за середні або низькі. Тому підлітку потрібно обов'язково допомогти їх розвити. Без цього в сучасному світі йому просто не вижити. Плюс уміння залагоджувати конфліктні ситуації мирним шляхом. А фінансова грамотність? Молода людина у 18 років уже має право взяти кредит у банку. Але, як і більшість людей, вона не може розрахувати ні тіла кредиту, ні відсотків, які потрібно буде виплатити банку. Але ж кредит, як і будь-яка інша фінансова операція, - це теж життєва стратегія.

У цьому ж ряду необхідних для підлітків шкільних наук - формування вміння приймати рішення й відповідати за їх результат. Це те, що відрізняє дитину від дорослого. Навички постановки короткострокових і довгострокових цілей. Для того щоб розуміти, куди я хочу прийти і які кроки я маю робити, щоб цього досягти. Але все це, на жаль, не про нашу школу.

- Я пам'ятаю момент, коли був найперший масштабний потік біженців у Європу. Діти в європейських школах на уроках розробляли проєкти, які могли б допомогти державам вирішити цю проблему.

- І це здорово! Це може бути будь-який елемент інтерактиву - дебати, рольові ігри, коли діти пробують поставити себе на місце лідерів, які вирішують ті або інші проблеми, і намагаються переграти цю історію. Такий підхід розвиває креативне мислення, уміння виходити за рамки і мислити нестандартно. Формує здатність формулювати свою думку, ідею і доносити її. Дає знання, як користуватися аргументами й прикладами, а не просто рвати на собі сорочку і казати: ні, я так хочу.

- Виходить, що наша школа - це якийсь застарілий монстр, який абсолютно не встигає за світом.

- Вона змінюється. Але, на жаль, наш світ змінюється швидше, і діти це відчувають. Підлітки це відчувають.

- Що їх тоді мотивує сьогодні?

- Часто працює зовнішня мотивація. Історії успіху інших людей. Часто - зірок, музичних кумирів, які всього досягли самі. Або ж підлітки бачать у своєму близькому оточенні людей, які досягли значних результатів. Контактуючи з такими людьми, підлітки довідуються, як людина робила кожний свій крок, як піднімалася після невдач. Це надихає, вселяє в них віру, що вони теж так зможуть.

Є діти, які черпають мотивацію всередині себе. Якщо їм щось цікаво, тоді вони будуть готові витрачати свій час, докладати зусиль. Мріяти, прагнути слави і докладати для цього зусиль. А якщо ні, то ніхто й ніщо не змусить їх узятися і робити якусь роботу, вивчати предмет, у якому вони не бачать сенсу. Скажу, що мотивація багато в чому залежить від того, яка людина від природи. Є ті, кого стимулює похвала, заохочення, комплімент або обіцянка чогось. А для когось усе працює навпаки: от якщо ти цього не зробиш, то нічого не отримаєш. Мотивація, в основі якої страх, теж працює. Однак завжди є ті люди й підлітки, на яких зовні взагалі вплинути ніяк не можна. Але тут уже питання до наявності або відсутності в їхньому житті людей-авторитетів.

Про внутрішні фільтри, страхи і покроковий план на майбутнє

- А в них узагалі є авторитети?

- Частіше це однолітки. Рідше - батьки. Але буває, що авторитетів взагалі немає. І це теж природна особливість деяких людей. І це потрібно просто враховувати. Що раніше ви будете знати особливість своєї дитини, то швидше зрозумієте, наскільки можна вплинути на її думку, рішення, чи цього взагалі зробити не можна. Є така хороша українська фраза "сам собі розумний". Оце саме про таких дітей. Є фільтр для води, а є фільтр на людей. І коли підліток зустрічає нову людину - дорослу чи свого однолітка, він одразу ж пропускає її через цей фільтр. І в підсумку мало хто або зовсім ніхто не доходить до сприйняття, до підтвердження своєї авторитетності в очах цього конкретного підлітка.

- Серед "зетів" більше людей з такими потужними "фільтрами"?

- Не думаю. Це пов'язано більше з підлітковим віком будь-якого покоління, ніж з якимось конкретним особливим поколінням. Це природний процес. Так є зараз, і так було тисячі років тому. В остаточному підсумку підліток має відбудувати себе, сепаруватися від батьків і навчитися самостійно жити. Для цього підлітковий вік якраз і потрібен.

- Тобто фраза: "Мамо, вийди з моєї частини печери", - це традиційна для людства фраза?

- Звичайно. Бо це вже його територія, яку він мітить.

- Нібито все зрозуміло, але досить складно не входити з ними в конфлікти при цьому.

- Але ж і підліткам складно не входити в конфлікти з нами. Але ще складніше для них - навчитися правильно їх сприймати. Найчастіше конфлікт для підлітка - це сварка, бійка, скандал, розірвані стосунки й сльози. Тобто конфлікт для них - це в першу чергу негатив. У них немає адекватних для конфліктів моделей поведінки. Вони не знають, як правильно з них виходити. Тому вони дуже бояться конфліктних ситуацій. І вони або оминають їх, або ж, навпаки, можуть знову й знову їх створювати, отримуючи додатково увагу і таким чином проявляючи себе. В ідеалі, звичайно, треба навчити їх інших моделей поведінки, які дозволять управляти конфліктами, а не тільки реагувати на них.

Тому що майже в ста відсотках випадків навіть дорослі зазвичай реагують на те, що відбувається навколо. Та ми взагалі звикли до ситуації, коли в конфлікті одна сторона отримує те, що хоче, а друга опиняється в програші. Те, що бувають інші варіанти, коли обидва можуть отримати те, що хочуть, підліткам навіть не спадає на думку. Для них це відкриття. Їм просто не вистачає базових знань з цієї тематики. Як і дорослим.

- Страхи підлітків - вони про що?

- Вони бояться не реалізуватися, не знайти себе, не бути достатньо конкурентними, бояться самотності, втратити близьких. Але все це насправді нормальні емоції. Час від часу будь-яку людину можуть накривати як ейфорія, так і негативні думки. З ними треба навчитися давати собі раду.

- Але ж наш світ, Даріє, орієнтований виключно на успіх. Однак не кожен стане суперзіркою. Я про адекватне сприйняття своєї планки. Це, по-моєму, стоїть десь поруч з історією про нестабільність світу. Неготовність приймати себе таким, який ти є, обертається стресами, депресіями, розбитим життям.

- Я думаю, що поступово школи й суспільство відійдуть від усіх цих рейтингів, "топ-20" та інших атрибутів культивування успіху.

- А назва твоєї школи не дисонує з цією тезою?

- Аж ніяк. Успіх успіху - нерівня.

- Ти про те, що їх треба вчити не стрибати, а копати?

- У якомусь сенсі. Якщо допомогти підліткові знайти сферу, яка справді йому підійде, то в майбутньому він може бути успішний по-справжньому. Глибоко. Визнання результатів праці вгамовує жагу успіху. А результати бувають тільки там, де людина повністю розкривається і приносить користь. І якщо грамотно використовувати цю жагу, то це може бути хорошою мотивацією, яка підстьобуватиме продовжувати розвиватися у своїй сфері.

Та якщо, наприклад, людина каже, що хоче бути всесвітньо відомим музикантом, дивиться на зірки, але при цьому навіть не бере в руки інструмента, то навряд чи це майбутня історія успіху. Це історія про розбите корито. І тоді справді може настати й депресія, і розчарування.

- Яким підлітки бачать своє майбутнє?

- Часто вони бачать великий будинок, кохану дружину/чоловіка, дітей і великого собаку, гарну кар'єру чи свій бізнес. Однак багато хто не знає, як до цього прийти. І в цьому проблема багатьох людей. А не тільки підлітків. У них є мрія, але вони не бачать шляхів та інструментів. Вони можуть уявити своє життя через 5–10 років. Але далі - ні. І коли я слухаю підлітків, у мене часто в пам'яті спливає книжка Макса Еггерта, у якій він пише про важливість планування в житті людини. Там є згадка про один експеримент. В одній відомій школі бізнесу в перший день у студентів запитали: у кого з вас письмово сформульовано етапи й цілі досягнення вашої кар'єри? І скільки, думаєш, студентів підняли руку?

- Скільки?

- Три відсотки. Розумієш? Тільки три відсотки людей прописали етапи просування до конкретної мети. А через 10 років їхні фінансові результати виявилися на порядок вищими, ніж усі результати всіх інших студентів цієї школи бізнесу.

- Як ти даєш собі раду з тим, що спрямовувати цей молодий, амбіційний потік енергії тобі доводиться не в якийсь ідеальний світ із квітами й трояндами, а в реальний світ нашої країни, з її прогалинами щодо того ж таки працевлаштування молоді? Та взагалі з усіма іншими вадами звичайної корупційної держави. Наша "бізнес-школа", скажімо так, трохи жорсткіша.

- Конкуренція присутня у всіх країнах, незалежно від рівня толерантності до корупції. Так, світ такий. І кожне наступне покоління рано чи пізно стикається з реальністю. І тут уже включається набагато більше чинників, які впливають на успіх чи неуспіх. Але однаково архіважливо правильно обрати свій шлях, на якому буде природно легше давати собі раду з реальністю.

- До тебе приходять щасливі підлітки?

- Швидше, ті, що не вміють цінувати свого щастя. Вони максималісти. Хочуть усе й відразу. Але при цьому бояться робити вибір і нести за нього відповідальність. Інфантилізм - основна проблема їхніх нещасть. І ця проблема, якщо її не вирішувати і не помічати, може бути пролонгована в їхнє майбутнє життя. Хіба мало 30-річних молодих людей, які так і не зважилися на цей дорослий перехід до відповідальності за свої вчинки та рішення?

- Досить банальне, як на перший погляд, запитання.

- За яким тисячі зруйнованих доль. Хлопчиків і дівчаток потрібно вчити ставити перед собою цілі. Причому як довгострокові, так і короткострокові. А я стикнулася з тим, що в комплексі вони не вміють цього робити. Або перше вміють, або друге. А часто - взагалі нічого. У результаті в них є мрія, але немає плану, як цього досягти. І тут, звісно, повинні включатися дорослі й допомагати.

- Не страшно помилитися?

- Поки що виходить знаходити баланс. Навряд чи варто думати, що ти можеш усе і всі твої слова стовідсотково правильні. Я завжди заглиблююсь у людину і в психологічному, і в часовому плані. Буває, що пазли, про які я казала, швидко не складаються. І мені доводиться довго всередині себе переплавляти отриману інформацію. Тож відчуття всемогутності в цій історії - поганий помічник.

Повну відео-версію інтерв'ю дивіться тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК