"Британіка" Леоніда Гамбурга

У столичному Будинку вчених відбулася презентація книжки Леоніда Гамбурга "Английский клуб: рождение, история традиция" (видавництво "Радуга"). На сторінках видання автор намагається передати атмосферу Англії, звичаї і навіть дивацтва, до яких схильні англійці. Автор розповідає, що британські джентльмени дуже цінують свої клуби - уособлення класичного англійського світу вікторіанської епохи. З-під пера Леоніда Гамбурга вже вийшла не одна книжка про Британію - про англійську дитячу літературу, гумор, музику, спорт, детективи. Це все - "Британія очима українського джентльмена". До речі, саме так представили виступ Леоніда Гамбурга 2011 р. у Лондонському Пушкінському домі.

Тим часом сам автор уже десять років живе в Німеччині, в Аугсбурзі. Свої останні книжки писав там. Але щороку приїжджає в Україну, адже в Києві - могили його батьків, тут залишилися друзі.

- Леоніде Олександровичу, чим хотіли зацікавити сучасного читача, працюючи над книжкою про англійський клуб?

- Намагався зробити цю книжку інформаційно наповненою. Тому й шукав у літературі все, що англійські письменники писали про клуби. У цьому виданні досить широкий спектр інформації. Це і клуб як традиційний спосіб життя англійців. І водночас - англійська література, що дозволяє судити, якими клуби були раніше. Я намагався в кожній своїй "англійській" книжці узагальнити уявлення про Англію. Невипадково один із моїх приятелів назвав ці книжки "Британіка Леоніда Гамбурга".

- А якщо озирнутися... Як виникла у вашому житті ця магістральна англійська тема?

- Мабуть, під враженнями дитинства. Уявіть 11-річного хлопчика у повоєнному Києві. Джерелом інформації були радіо та мій батько. Він відчував, що тяжко хворий. І намагався вкласти в мене все, що тільки міг, за ці два повоєнних роки.

Чомусь найяскравішими враженнями тоді виявилися "англійські". Пригадую, як ми прийшли у Київський театр Російської драми на спектакль за п'єсою англійського класика Бернарда Шоу "Пігмаліон". Для мене потрясінням стала гра великих акторів - Романова, Халатова, Стрєлкової... І ще цей "незрозумілий" англійський гумор, англійський шарм.

1946-го батько подарував мені перше повоєнне видання "Саги про Форсайтів". І я, 11-річний хлопчик, прочитав роман від букви до букви.

Цей комплекс англійських вражень і залишився в мені - всерйоз і надовго.

Пізніше було навчання у київському Вищому інженерному авіаційному училищі. За фахом я інженер навігаційних систем літаків та ракет. 31 рік прослужив в авіації. Останнє місце служби - Львів.

У 1984 р. вийшов у відставку й повернувся до Києва.

Треба було знову з чогось починати. Я вирішив, що збиратиму англійську літературу. З 1985-го по 1990-й займався тільки цим. Ходив по численних книжкових розкладках, букіністичних магазинах. Обмінював, шукав, діставав.

Протягом семи років зібрав 800 книжок! Це була переважно англійська художня література, література про англійські політику, економіку, спорт, мистецтво, театр, живопис...

- А, власне, коли ви потрапили в саму Англію?

- Коли Україна стала незалежною, я почав шукати шляхи в Англію. І запропонував друзям створити Асоціацію україно-британського співробітництва. Вдалося умовити Київський університет, футбольний клуб "Динамо", готель "Дніпро", кілька приватних фірм.

Створили асоціацію. Зав'язали контакти з посольством Великобританії. Мене обрали керівником. Уперше я побував в Англії тільки 1993 р., коли там ще навіть не було нашого посольства.

Туманний Альбіон зачарував мене. Під час тієї поїздки я багато чого побачив.

І тоді ж мені запропонували стати офіційним представником Британської служби консультантів в Україні. Її завданням було відправляти в різні країни англійських фахівців, що вийшли у відставку. А мені треба було знаходити українські фірми, організації, які хотіли запросити консультанта з Британії. За десять років моєї роботи 400 британських спеціалістів побували практично в усіх регіонах України.

- Пам'ятаєте, як безпосередньо засіли за творчість?

- Одного разу педагогічний коледж запропонував мені прочитати курс про англійську дитячу літературу. Підготував 15 лекцій і прочитав їх двічі. Посол Великобританії, дізнавшись про це, запропонував написати книжку. Я почав говорити, що в мене наразі замало вражень про саму Англію. Вже через тиждень він запросив мене в посольство і сказав: "Ось квитки в Оксфорд. Там вас чекає мій приятель професор Пітер Оппенгеймер".

А дружина Пітера - Роза Пастернак, племінниця Бориса Пастернака. Їхній будинок завжди наповнений літературою, музикою. У них часто гостюють музиканти, артисти. Я опинився в коледжі Крайст-Черч, де викладав математику Чарльз Доджсон (Льюїс Керролл). Мені дали літературу, я знайомився з Оксфордом... Одне слово, був переповнений тим світом.

- У чому, на ваш погляд, своєрідність і оригінальність англійської дитячої літератури?

- Англійська література - найкраща у світі. Ми самі не помічаємо, скільки запозичили з неї. Кажемо: "лікар Айболить", а насправді це лікар Дуліттл, якого набагато раніше придумав для своїх дітей Х'ю Лофтінг.

Багато дитячих казок і віршів - це англійські дитячі пісеньки. Наприклад, англійських "Трьох поросят" лише трохи "підправив" Сергій Михалков.

Крім того, англійська дитяча література - найдобріша література у світі. Порівняйте англійські казки з казками інших народів. Скрізь мачухи, відьми... Дітей заводять у ліс, там залишають. І потім дай Боже щоб усе добре скінчилося. В англійській літературі нічого такого немає. Наприклад, казка "Бабуся дракона". У бабусі є внук - дракон. Він живе в горах, але щодня прилітає до бабусі, аби своїм вогнем розігріти чайник для традиційного чаювання о 5 годині. Це єдине застосування його полум'я, і те - з доброю метою.

Що ще характерне для англійської літератури? Те, що багато дитячих книжок читають як діти, так і дорослі. "Робінзон Крузо", "Острів скарбів", "Гуллівер" - це для дітей чи для дорослих? До того ж у рейтингу найулюбленіших англійських книжок, що його складає Бі-бі-сі, з року в рік однакова картина. На першому місці - Біблія, на другому - Толкієн, на третьому - Льюїс Керролл. А вже потім іде серйозна англійська література. Такі уподобання дорослих англійців.

- Книжка про англійську дитячу літературу - початок відліку вашої літературної "британіки"?

- Вона вийшла друком 1996 р. у формі запрошення - "Приглашение в английскую детскую литературу". Книжка моментально розійшлася серед читачів. Тодішній заступник міністра освіти Росії Олександр Асмолов забрав 500 примірників до Москви. Потім мені зателефонували з журналу "Иностранная литература" і сказали, що віддали мою книжку на рецензію професору Ніні Демуровій. У мене пробіг холодок по спині, оскільки професор Демурова - найбільший спеціаліст із англійської дитячої літератури в Росії. Вона автор найкращого перекладу російською мовою першої і другої частин "Аліси...". Але невдовзі в журналі "Иностранная литература" з'явилася стаття з приємною характеристикою: "Книжку Леоніда Гамбурга хочеться порівняти з зеленою галявиною в ясний сонячний день, на якій бавляться діти... Автор не попліскує письменників поблажливо по плечу, а захоплено розповідає про те, що любить..." Підбадьорлива рецензія.

Друга моя книжка - про класичний англійський детектив. Про "канікули для душі і розуму", як сказав Честертон.

Третя книжка - "Английская музыка и ее парадоксы". Я довго не зважувався видати її. Але зібрав воєдино англійську музичну класику, "Біттлз", мюзикли Ллойда Вебера. Одне слово, намагався передати всі особливості англійської музики ХХ ст. Ризикнув показати книжку своєму другові, професору Роману Кофману. Він написав більш ніж хорошу передмову, додавши наприкінці: "Я спробую уявити, який же полковник королівських ВПС здатний написати книжку про українську музику або книжку про українську дитячу літературу".

Ще з моєї "британіки". Дуже важка книжка про англійський гумор. Довго шукав, як подати цю тему. І спробував розповісти про англійський гумор, почавши з самих англійців, їхніх характерів, звичок. Хотів зрозуміти, як англійський гумор виявляється в літературі...

- А чому такий різкий кульбіт - із англійської літератури в англійський спорт?

- Так, п'ята книжка вийшла під назвою "Британия. Сотворение спорта". Адже футбол і регбі, крикет і гольф, теніс і сквош, бокс і кьорлінг, вітрильний спорт і кінне поло - це все придумали британці....

- Пишете ви про Англію, а живете в Німеччині. Сьогодні в усіх на вустах підсумки виборів у Німеччині та лідерство Ангели Меркель. Що думаєте про неї?

- Віддаю перевагу Ангелі Меркель. Це яскрава і сильна постать. Але сама вона не впорається, їй треба підібрати правильну команду.

- А тим часом про вашу любиму Англію, про Лондон зокрема, британські канали знімають жахаючі документальні фільми - про засилля російських багатіїв у "Лондонграді". Саме так уже "перейменували" столицю Туманного Альбіону.

- До таких тенденцій ставлюся негативно. Хочеться, щоб Лондон залишився Лондоном зі своєю культурою, музеями, людьми. Так, англійці бурчать на цю тему. Адже багаті росіяни скуповують їхні старі будинки, а в багатьох англійських університетах і школах - засилля дітей з олігархічних російських сімей. Спочатку це приваблювало, але тепер стало більш ніж обтяжливо. Втім, Лондон перетворився на інтернаціональне місто. У різний час Англія залучала молодих людей з колишніх колоній навчатися, сподіваючись, що вони закінчать лондонські університети, коледжі, школи, а потім повезуть набуту культуру у свої країни.

Але багато їх нікуди не поїхали, пустили там коріння.

Справжня Англія тепер концентрується навіть не в Лондоні, не у великих містах, а десь на околицях, де кожен будинок стає фортецею. І там ще зберігають стару добру Англію. Наприклад, перший посол Великобританії в Україні живе з родиною у невеликому містечку Олдершот.

- З ким із сучасних англійських літераторів ви безпосередньо знайомі, з ким підтримуєте спілкування?

- Одного разу я познайомився з письменником Дональдом Рейфілдом, який написав книжку про Чехова, зібравши дуже докладний матеріал про Антона Павловича як про людину. Перу цього письменника також належить книжка "Сталін і його кати". Колись він писав гумористичні нотатки про Англію. Містер Рейфілд живе в графстві Кент, але ми зустрічалися в Лондоні.

Він дуже цікава людина. Так, його книжка трохи приземляє Чехова. Ми побачили письменника як звичайну людину з вадами та недоліками. А для нас він витончений аристократ, доктор із парасолькою й саквояжем.

У нього також є серйозна книжка про Достоєвського. Рейфілд чудово володіє російською мовою, він викладав у Лондонському університеті російську літературу.

- До речі, а ваші книжки про Англію перекладені англійською?

- Англійці вели зі мною переговори... Однак я сказав: невже вам, англійцям, треба розповідати про вас самих? Виникали питання перекладу моїх книжок українською мовою. Запропонував видавництву "Грані-Т" книжку про дитинство п'яти англійських письменників. Це було років сім-вісім тому. Зненацька мене запросили в село Гвоздів Київської області. Виявляється, всі учні школи прочитали цю книжку. Уявляєте, маленьке село, школа до восьмого класу на 40 осіб. Хороші діти, незіпсовані містом і комп'ютером. Розмовляв з ними зо дві години. Наприкінці один хлопчик простягає щоденник, каже: "Поставте оцінку за сьогоднішній урок..." Я поставив 12. Після цього на столі ще 40 щоденників... Це була найкраща презентація у моєму житті.