Автографи серця Леоніда Даєна

З міста Луїсвілл, шо на північноамериканському континенті, надійшла сумна звістка: у віці 88 років помер Леонід Даєн.

Це ім'я добре відоме не тільки і, можливо, не стільки тим, хто захоплюється поезією. У 60-х роках минулого століття читачі газети "Вечірній Київ", а в 70–80-х газети "Радянська Україна" могли постійно знайомитися з журналістською творчістю Леоніда Даєна. Його перо було гострим, оперативним і невтомним. Його публікації завжди виділялися на сторінках згаданих видань ґрунтовністю й актуальністю, емоційністю й нешаблонністю, людинознавчою спрямованістю і високим рівнем майстерності.

У ньому поєдналися і глибокий аналітик, і невгамовний, всюдисущий репортер. Він був серед небагатьох журналістів, які на початку 1960-х безпосередньо спілкувалися з Юрієм Гагаріним, Германом Титовим, Павлом Поповичем, іншими радянськими космонавтами "першого призову". Даєн першим у Союзі написав нарис про генерального директора засекреченого в ті роки дніпропетровського "Південмашу" Олександра Макарова. Йому, по суті, належить і перше журналістське дослідження життя й діяльності видатного фізика, вихідця з України академіка Анатолія Александрова.

Леонід Даєн був серед небагатьох журналістів, які в перші тижні після аварії на ЧАЕС пробилися до місця катастрофи. Попри декларування гласності, влада щодо Чорнобиля жорстко цензурувала ЗМІ, утруднювала роботу журналістів.

Леонід Даєн на борту гвинтокрила піднімався над жерлом зруйнованого енергоблока. Бо сповідував визначальний принцип репортерства - бачити подію на власні очі. Це дорого коштувало для здоров'я нашого колеги. А творчим здобутком стала документальна повість "Чорнобиль - трава гірка". Її герої - мужні вогнеборці, які ціною власних життів уночі 26 квітня 1986 року погасили пожежу.

Поетична творчість Леоніда Даєна не була такою гучною і резонансною, як журналістська. Уже хоча б тому, що тиражі його поетичних збірок не йшли в жодне порівняння з накладами газет, де він працював. Однак ці збірки теж мали свого вдячного читача й отримували схвальні відгуки. У тому числі й оцінки відомих майстрів слова. "Вважаю, що багатьох читачів, як і мене, ваші вірші приваблять чистотою почуттів і значимістю роздумів", - писав поетові Олесь Гончар. А ось давній відгук поета Миколи Ушакова: "Леонід Даєн - досвідчений і надійний майстер. Його вірші приваблюють свіжістю бачення і точністю висловлення. Інтонації його безпосередні, а слова лягають у природні рядки… В його книжках поетичні відкриття на кожній сторінці".

Зібрані під однією обкладинкою найкращі ліричні твори Леоніда Даєна переконливо підтверджують точність і щирість цих оцінок. До них хотів би додати лише кілька особистих відчуттів і вражень.

Остання з виданих в Україні - збірка вибраної лірики "Автограф серця" увібрала поезії, написані в широкому часовому діапазоні: від вікопомного 1945-го, коли Леонідові Даєну було тільки шістнадцять, і до початку 2000-их. Поезії подано в хронологічній послідовності, і тому, читаючи їх, мимоволі стаєш свідком як тематичних перемін, так і еволюції в настроях, поглядах, переконаннях автора. Від романтичних ноток у ранній поезії до філософської домінанти у творах пізніших - цього шляху в творчості Леоніда Даєна не можна не помітити. Це зовсім не означає, що він не повертається до вже "пройдених" тем. Деякі з них, як, скажімо, поетичні спогади про пам'ятні епізоди дитинства й юності, час від часу зринають і в поезіях пізніших років. Але це повернення набуває вже нового осмислення: з відстані літ і з погляду пережитого. "Відчуваю час, як відчуваю біль", - це не лише рядок одного з віршів, а й авторське кредо. "Не торопись записывать слова. Прислушайся сначала к их звучанию, к их шепоту, к их боли, к их дыханью. Уверен ли, что в них душа жива?" - декларував автор в іншому своєму вірші, наголошуючи на підвищеній самовимогливості до своєї творчості. Власне, про це свідчать і ті тривалі проміжки в роках, які були між виходами його збірок. Так, між першою книжечкою "Горизонти" (1950 р.) і наступною "Второе дыхание" - сімнадцять років. Ще дев'ять років працював Л.Даєн над третьою своєю збіркою - "Минуты пуска".

На перший погляд, може видатися дивним, чому такий високопрофесійний, оперативний, мобільний журналіст, який не обходився "ні дня без рядка" в газету, у виданні поетичних збірок мав доволі тривалі паузи. Але вони якраз і пояснюються тією підвищеною вимогливістю Даєна до поетичного слова. Бо справжня поезія - це не газетна передовиця. Вона справді є автографом серця. Тому такі проникливі, сповнені добрих емоцій та почуттів і водночас глибокі за змістом, часто навіть афористичні його вірші про друзів і кохану дружину, про завжди неповторний світ природи, мандрівки в часі й просторі, про рідний Київ...

З 1994 року Леонід Даєн із сім'єю жив у Сполучених Штатах. На сьомому десятку років адаптуватися, реалізуватися, нарешті, здобути визнання в чужому середовищі дуже непросто. Леонідові Абрамовичу, як небагатьом, це вдалося - зберігши творчу індивідуальність, вийти на нові висоти майстерності. Газета "Новое русское слово" опублікувала його повість "Городок Спрингвуд", а лос-анджелеський тижневик "Пятница-экспресс" - повість "Бусы на черный день". Його поетична творчість представлена в Антології американської поезії ХХ століття (англійською мовою). Звісно, у творах, що видрукувані в Америці, домінують теми, сюжети, поетичні й прозові роздуми, пов'язані із цим поворотом у долі автора, з американським життям. Але Київ, Україна, пережите в українській стороні знову й знову вриваються в його думки й рядки. "Перемена государства - словно пересадка сердца" - це лише один з багатьох і багатьох образів, пронизаних тугою за придніпровським краєм, його неповторною природою, за друзями, близькими й знайомими в Україні.

За часи імміграції в Нью-Йорку, в Києві Леонід Даєн видав понад десять книжок поезії та прози. У США опубліковано збірку поезій "Голос душі" англійською мовою у перекладі його внука Максима.

Олександр Полєжаєв (ХIХ ст.) писав:

"Что ж будет
памятью поэта?

Мундир?.. Не может быть!

Грехи?
Они оброк другого света…

Стихи, друзья мои, стихи!"

Леонід Даєн залишив по собі вірші, прозу, сотні публікацій у пресі. І добру, світлу пам'ять його рідних, колег, друзів та численних читачів як на українській землі, так і в далекій від неї заокеанській стороні.