Жак ФОР:«Діалог між владою та опозицією — необхідна умова для сучасної демократії»

У переддень річниці президентства Віктора Януковича ми вислухали чимало переможних реляцій влади про здобутки й перемоги на всіх фронтах - про політичну стабільність і фінансову стабілізацію, нестримний поступ реформ і боротьбу з корупцією, про поліпшення інвестиційного клімату і нечуване просування шляхом європейської інтеграції. На цьому святковому тлі коментарі закордонних спостерігачів видаються значно стриманішими. Свою оцінку досягненням нової владної команди ми попросили дати Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Жака ФОРА.

- Пане посол, минув рік президентства Віктора Януковича. Упродовж цього часу все, що робилося новою владою в Україні, проходило під гаслом реформ, пояснювалося необхідністю реформ, виправдовувалося реформами. Населення України «покращення життя вже сьогодні» поки що не помітило. Зрозуміло, що реформи, як правило, непопулярні, болісні і результат дають із часом. Що ви можете сказати про нинішні українські реформи? Чи ті це дії, які зможуть змінити Україну на краще - у політичній сфері, економічній, судовій, соціальній?

- Слово «реформи» тепер не тільки данина моді. Йдеться про обов’язкове, необхідне поняття, яке стосується сьогодні як України, так і інших країн. Європа, світ загалом пережили глибокі зміни. Відбулися значні зміни і в Україні. Реформування сьогодні стає імперативом часу. Для будь-якої країни справедливе твердження, що реформи не реалізовуються якоюсь простою постановою. Вони готуються і впроваджуються у життя за обов’язкової підтримки з боку населення. Необхідна велика робота, щоб пояснити громадянам країни, навіщо потрібні ці реформи, яка їхня мета, у якому напрямі їх реалізація дозволить країні розвиватися надалі. Для будь-якого уряду очевидною необхідністю, крім реалізації реформ, є достатня міра переконливості в їх потрібності та правильності. Реальні реформи, як правило, несуть із собою зміну вкорінених звичок, сформованої ситуації. У короткостроковій перспективі в економічному плані з ними дуже часто пов’язані якісь болісні тяжкі заходи, перш ніж у середньостроковій і довгостроковій перспективі стануть відчутними позитивні результати цих змін.

Ми пережили таке у Франції, коли генерал де Голль упроваджував глибоке реформування інституційної й економічної структури нашої країни. Не без труднощів у початковому періоді, цей реформаторський підхід дозволив Франції, як, утім, і багатьом іншим її партнерам, пережити тридцять років активного економічного розвитку, які ми називаємо «славним тридцятиліттям».

У відповідь на глибинні зміни, що відбуваються в сучасному світі, сьогодні президент Саркозі виступає з новими ініціативами реформ. Треба сказати, що не всі у Франції згодні з цим. Але загалом є достатнє розуміння необхідності перетворень окремих галузей, сфер нашого життя. Це, зокрема, реформування пенсійної системи, освіти і в цілому зміна статусу французьких підприємств для забезпечення їм конкурентоспроможності в сучасному світі.

Переходячи до аналізу ситуації в Україні, можна сказати, що тут було багато заяв про наміри реформувати. Деякі законопроекти на цьому напрямі вже були проголосовані (наприклад, торік у липні було прийнято закон про держзакупівлі, потім - податковий кодекс). Але багато чого ще треба зробити: прийняти пенсійний кодекс, реформувати трудове законодавство, прийняти новий виборчий закон, а також новий антикорупційний пакет, оскільки на сьогодні в українському законодавстві немає відповідних норм.

Підбиваючи певний підсумок, можна сказати, що наміри реформаторства похвальні, про них було заявлено, - проте слід почекати й подивитися, як ці наміри втілюватимуться в життя і які конкретні результати дадуть. Ми все-таки очікуємо більше конкретики, щоб побачити, як реформаторські гасла втіляться в реальні дії. При цьому ми усвідомлюємо, що будь-яке реформування потребує часу.

Ми, французи, і колеги з інших європейських посольств та представництва Єврокомісії дуже уважно відстежуємо процес реформування, щоб зрозуміти, які з цих реформ відповідають стандартам і цінностям Європейського Союзу, а які - ні.

Як вам відомо, Венеціанська комісія вже мала можливість висловити свої критичні зауваження щодо цілої низки аспектів судової реформи, зокрема тих, які стосуються ролі Верховного суду, перерозподілу повноважень у сфері призначення суддів між Верховним судом і Вищою радою юстиції. Водночас Венеціанська комісія схвалила ряд положень згаданої реформи - стосовно розформування військових судів, а також інших напрямів, на яких українська влада має намір надалі удосконалювати поле функціонування судової системи. Але, повторюю, багато чого ми ще очікуємо, і багато що ще належить зробити на цьому шляху.

- Одним із найбільш чутливих індикаторів успіху реформ є приплив або відплив іноземних інвестицій. Який сигнал за цей час отримали інвестори? Чи стало їм комфортніше в Україні?

- Загальний стан бізнес-середовища, умови для роботи бізнесу мають першочергове значення не тільки для іноземних інвесторів, які цікавляться Україною (а їх сьогодні чимало), а й для української влади, для успіху реформаторських починань, із якими вона виступає. Також не можна забувати і про українське населення, для якого прихід іноземних інвесторів - це створення нових робочих місць і нові можливості для поступового підвищення рівня життя, у чому на сьогодні, слід визнати, відчувається дуже велика потреба.

Як представник Франції, країни, яка за «тридцять славних років» розвитку змогла значно підвищити середній рівень життя свого населення, я теж певною мірою пожинаю плоди цього успіху. І, мені здається, абсолютно законно для представників будь-якої іншої європейської країни мати право на підвищення рівня та якості свого життя у всіх його складових - медичному забезпеченні, освіті, умовах економічного розвитку.

Наміри залучити якнайбільше іноземних інвесторів, про які заявляє українська влада, самі собою похвальні, нам вони зрозумілі, і ми їх підтримуємо. Але, зафіксувавши ці наміри, потому слід відстежувати конкретні факти і дії, спрямовані на їх реалізацію. У зв’язку з цим у мене, на жаль, уже неодноразово був привід, спілкуючись із українськими мас-медіа, відзначати труднощі, на які наражаються європейські і, зокрема, французькі компанії у своїй діяльності в Україні. Мій аналіз базується не на якихось теоретичних міркуваннях, а на практичних прикладах.

Аналізуючи цей масив конкретних прикладів, можна вирізнити три категорії проблем. Говорячи про першу категорію труднощів, із якими мають справу наші компанії, треба відзначити нинішню позицію Митної служби України. Вона для нас незрозуміла. Тоді коли уряд гучно заявляє про велике бажання залучити закордонних інвесторів, представники митної служби останнім часом систематично відмовляються брати в роботу митні декларації із зазначенням відповідної вартості митних товарів, імпортованих в Україну французькими і європейськими компаніями. Мало того, вони ще самовільно і довільно збільшують розмір митної вартості відповідних товарів - іноді уп’ятеро-вшестеро.

Друга категорія труднощів фіксується у відносинах із податковими органами, що у своїй роботі часто прикриваються похвальною, загалом, тезою про боротьбу з корупцією. Ніхто не заперечує цієї тези. Але коли ми бачимо конкретні приклади, конкретні методи, які застосовуються для так званої боротьби з корупцією, - відразу стає зрозуміло, що тут щось не так. Кількість податкових перевірок збільшено у волюнтаристичному порядку. Сама собою податкова перевірка - нормальний акт. Але їх кількість, зокрема проведення щомісяця чи кожних два тижні, виходить за рамки нашого розуміння. Це створює умови, які не дозволяють підприємству функціонувати нормально. І коли в рамках таких перевірок виникають певні суперечливі моменти, підприємство мусить мати право на надання своєї версії, своїх аргументів, своїх пояснень, а не піддаватися зразу ж кримінальному переслідуванню тільки за самим фактом цього контролю.

Третя категорія проблем пов’язана з неналежним дотриманням в Україні прав інтелектуальної власності, права патентів. Факт недотримання цих прав ненормальний уже сам по собі. Ще серйозніших масштабів він набуває, коли йдеться про політику, спрямовану на підтримку чи навіть на стимулювання таких неправових дій із боку органів юстиції, що своїми несправедливими рішеннями створюють необхідні для цього умови. На жаль, я вже говорив про цю проблему раніше, і сьогодні, на жаль, змушений знову до неї повернутися.

Крім згаданих аспектів, можна говорити загалом про погіршення бізнес-середовища в Україні. Це не тільки мої висновки, а й висновки, що випливають із дослідження Світового банку, оприлюдненого торік у листопаді. Україна перебуває на 145-й позиції рейтингу, до якого входить 181 країна. Найбільш проблемні моменти пов’язані саме з оподаткуванням, а також із надзвичайно високим рівнем корупції, що перешкоджає розвиткові ширших бізнес-зв’язків між нашими країнами.

Мій досвід роботи в Україні, а не якісь фантазії чи теоретичні висновки, свідчить: французькі та інші європейські компанії, які працюють у цій країні, неодноразово мали привід скаржитися на неналежне дотримання підписаних контрактів із боку їхніх українських партнерів. У сучасному світі економічного лібералізму підписаний контракт має силу закону. І неприпустимо, щоб одна з його сторін переглядала, порушувала або не дотримувалася положень контракту. Це негативно позначається насамперед на репутації сторони-порушника.

- Чи бували прецеденти, коли ваші бізнесмени зверталися в український суд і відстоювали свої інтереси?

- У нас, на жаль, є конкретні приклади, коли українські судові органи виносили рішення, які, на жаль, мали дивний для нас характер, оскільки не відповідали принципам права, що функціонує сьогодні у країнах Європи. Певна частина моєї роботи на посаді посла спрямована на вирішення таких питань - на захист інтересів французьких компаній, які працюють в Україні. Мушу визнати, що ця робота не марна, оскільки в цілому ряді випадків мої звернення до представників влади з приводу певних проблемних моментів, коли здавалося, що ситуація вже повністю безнадійна, - дозволяли розблокувати її й забезпечити позитивне рішення. Проте слід підкреслити, що такі методи вирішення питань можуть мати лише тимчасовий характер. Ми чекаємо і сподіваємося, що їх нарешті змінить нормальна ситуація, тобто належне дотримання підписаних договорів, узятих на себе зобов’язань. Хочу навести недавній приклад, пов’язаний із квотуванням експорту зернових. Я можу спробувати зрозуміти наведені аргументи - наслідки пожеж, низький врожай, які примушують сьогодні обмежити вивезення зерна з країни. Але прикро, що такі заходи впроваджуються в умовах недотримання контрактів із традиційними партнерами, які вже багато років працюють тут і не забудуть цього інциденту в подальшій роботі з Україною.

- А що ви думаєте з приводу законопроекту №8053, який передбачає визначення державного агента, який матиме монопольне право на експорт соціально значимих сільгосппродуктів? Чи відповідає він європейським нормам?

- Сьогодні ми є свідками створення певної конструкції, дивної для країни, яка заявляє про свою відданість ринковим принципам. Створення цієї системи, коли на ринок вводиться певна державна компанія, іде врозріз з українськими офіційними заявами, а також із тими принципами, за якими працює Європейський Союз, куди Україна, згідно з її заявами, прагне інтегруватися. Крім того, така політика, на мій погляд, ставить під сумнів можливість подальшого розвитку виробничих потужностей, розширення сільськогосподарського виробництва в країні.

- Чи вплине ухвалення такого закону, а також внесення змін до закону про держзакупівлі, на переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС?

- Безперечно, всі такі зміни завважуються європейською стороною. Відповідну реакцію буде презентовано українській стороні в рамках переговірного процесу. Повторюся, йдеться не про якісь теоретичні вигадки, а про конкретні випадки, стосовно яких ми проситимемо, щоб нам було надано пояснення, чому є такий розрив між заявленими намірами та конкретними діями. З економічного погляду слід побоюватися того, що такі заходи в короткостроковій перспективі, можливо, й принесуть якусь вигоду певному колу осіб, але в довгостроковій перспективі поставлять під загрозу розвиток сільськогосподарського виробництва в національних масштабах.

- Я знаю, що у французьких підприємців також були проблеми й зі Службою безпеки України, і вам довелося особисто зустрічатися з паном Хорошковським для їх урегулювання. Як із цим справи зараз?

- Справді, в мене, на жаль, були приводи заявляти про такі факти відповідним органам влади, а також висловлюватися в українських ЗМІ, закликаючи покласти край подібним проявам. У тих конкретних випадках, про які я вів мову, у мене склалося враження, що мене почули. Але знову ж таки хочу підкреслити, що такі методи вирішення проблем, коли в кожному конкретному випадку ми змушені привертати увагу керівництва, неприйнятні. Слід забезпечити таку роботу, коли спеціальні служби, які є в будь-якій країні, зокрема й в Україні, відповідали б своєму покликанню і займалися б широким колом питань, не докучаючи безпричинно іноземним інвесторам.

- У нас багато говорять про боротьбу з корупцією. Чи знайомі ви з новим антикорупційним пакетом? Наскільки він адекватний ситуації в Україні? Буде він новою ширмою чи ж стане дієвим інструментом боротьби з корупцією?

- Ми можемо констатувати, що пакет законопроектів, який вносився раніше, з тих чи інших причин не був ухвалений. На сьогодні діючого пакета антикорупційних заходів в Україні немає. І корупція продовжує процвітати. Ми знову в ситуації очікування: коли ж, зрештою, буде представлено, обговорено й проголосовано в парламенті пакет антикорупційного законодавства. У Раді розгляд цього пакета вже кілька разів відкладали. Нам залишається сподіватися, що в найкоротші терміни це таки відбудеться.

Само собою зрозуміло, ми завжди готові допомогти, якщо потрібне наше сприяння в підготовці цих законопроектів. Наше бажання - якомога швидше ухвалення сучасного серйозного правового механізму боротьби з цим феноменом.

- Після візиту В.Януковича до Парижа минуло кілька місяців. Які досягнуті під час візиту домовленості почали реалізовуватися? В яких сферах співробітництво «пробуксовує»?

- Візит українського президента в жовтні минулого року був можливістю обговорити на найвищому державному рівні ціле коло питань, зокрема й ті, про які ми з вами говоримо сьогодні. Він також дав шанс обговорити конкретні випадки, з приводу яких мало місце невдоволення сторін, і згодом ці проблеми, мушу визнати, дістали позитивне розв’язання. Але відтоді, кажучи знову загалом про стан бізнес-середовища в Україні, треба зазначити, що виникли і нині чекають свого вирішення нові випадки. На жаль, не все ще перфектно.

Президентський візит дав змогу визначити на майбутнє графік політичних контактів, конкретні проекти співробітництва в технічній та економічній сферах на найближчі два роки. Міністри закордонних справ підписали дорожню карту двосторонніх відносин на 2011-2012 рр., яка передбачає розвиток наших відносин у всіх сферах. Нині ми з нашими українськими партнерами саме в стадії реалізації цього документа.

- Українська влада, як і раніше, декларує повноправне членство України в ЄС своїм основним пріоритетом. Чи всі кроки нинішньої команди можна назвати проєвропейськими? Які складності виникають на шляху підготовки Угоди про асоціацію, частиною якої буде документ про створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС?

- Насамперед хочу підкреслити, що вже тривалий час представники французької влади розглядають Україну як важливого партнера в Європі. І французьке керівництво, і французький народ вважають вашу країну важливим європейським сусідом. І бажають, щоб вона, коли буде до цього готова, теж влилася в сім’ю європейських народів, які об’єдналися в рамках Європейського Союзу.

Причин для цього дуже багато. Зокрема й історичних. Нам відомо, що Україна під час свого історичного розвитку пережила чимало трагічних сторінок, більше ніж багато інших країн. Що стосується економіки, то більш як третина українського експорту йде в країни ЄС, і Євросоюз нині є торговим партнером України номер один. Людський чинник також має великий вплив. З боку українського населення ми відчуваємо жвавий інтерес до Європи й, зокрема, до Франції. Подібних приводів для подальшого зближення між нами дуже багато. Париж завжди залишався й залишається адвокатом такого руху назустріч. Нагадаю, що пропозиція про початок переговорів про укладання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, яка включала б і зону вільної торгівлі, і перспективу безвізового режиму, була висловлена французьким президентством на саміті Україна-ЄС у вересні 2008 р. З огляду на це, Париж дуже позитивно сприйняв заяви нової української владної команди про те, що європейська інтеграція залишатиметься пріоритетним напрямком української зовнішньої та внутрішньої політики.

З нашого боку щодо цього пункту зміни позиції не було. Проте в дуже серйозній формі й завжди наполегливо в рамках наших контактів з представниками української влади ми підкреслюємо необхідність конкретних жестів, які підтверджували б серйозність зроблених ними заяв. І я змушений знову повернутися до сфери економіки, саме тут ми очікуємо конкретних дій на підтвердження заявленого.

Ви цікавилися станом переговорів про зону вільної торгівлі й перешкодами на її шляху. Спершу слід сказати, що переговори стосовно угоди про асоціацію та її складової - зони вільної торгівлі - досягли певних успіхів. На сьогодні сторонами опрацьовано загальні політичні принципи і досягнуто відповідних угод.

Кажучи більш предметно про зону вільної торгівлі, слід зазначити, що пропозиції, сформульовані Єврокомісією в рамках переговірного процесу з Україною, дуже щедрі. Вони покривають понад 90% української економіки. Нормально, коли під час переговорів сторони поступово підходять до найбільш проблемних моментів, наближаються до червоних ліній, накреслених як з одного, так і з іншого боку. Водночас будь-які переговори економічного характеру повинні базуватися на наявних торгових потоках та обсягах, а не на фантазіях і теоретичних допущеннях.

Якщо виходити з цього принципу, то нам не зовсім зрозуміла позиція, з якою нині виступає українська сторона, запитуючи квоти на експорт сільськогосподарської продукції, що абсолютно не відповідають обсягам, які мали місце протягом останніх років. Бо ті квоти, які нині критикуються як українськими офіційними органами, так і деякими ЗМІ, набагато перевищують обсяги експорту, реалізовані вашою країною в останні роки. Висловлюючи таку негативну позицію, забувають згадати про те, що в усіх угодах про зону вільної торгівлі, укладених ЄС з іншими партнерами, фігурує положення про перегляд, який передбачає можливість зміни відповідних квот, якщо обсяг торгівлі збільшується. У результаті нинішня українська позиція призводить до того, що конкретна сфера - агробізнес - нині стає не чинником подальшого просування переговорів, а, навпаки, блокує їх на шкоду іншим сферам та іншим секторам економіки, зокрема промисловому, перешкоджає залученню іноземних інвестицій, потрібних для подальшої модернізації економічного потенціалу країни.

- А може, Україна стукає не в ті двері? Днями ООН заявила про загрозу голодних бунтів на Близькому Сході й у Латинській Америці. Тож якщо продовольча криза на планеті стала вже реальністю, Україні варто подумати про те, щоб спрямувати потоки своєї сільгосппродукції туди, де голодують, а не ломитися на закритий європейський ринок?

- Цей аргумент не дуже переконливий. Справді, світовий попит на сільгосппродукцію і, зокрема, на зернові, зростає. Нині не менше двох мільярдів людей на планеті страждають від голоду. Але знову ж таки обмеженням зернового експорту з країни жодним чином цим двом мільярдам не допоможеш. Крім того, обмежуючи зерновий експорт, не допоможеш розвиткові українського сільського господарства і збільшенню його продуктивності. Тут суто механічна логіка: для виробництва зернових потрібне насіння, що менше ви продасте нинішнього врожаю, то менше ви зможете закупити насінного матеріалу для майбутнього. Відповідно майбутнім літом урожай у вас буде ще менший. Таким чином, нинішня логіка українського керівництва видається непереконливою.

Нині нам необхідно спільно прийти до певної угоди, яка дасть змогу розв’язати цю ситуацію включенням в текст документа про зону вільної торгівлі положень про перегляд, які врегулювали б питання збільшення відповідних квот, а також дозволили б поліпшити показники бізнес-клімату в Україні, що сприяло б приходу іноземних інвесторів та модернізації української економіки.

- Запорука успішної євроінтеграції, про що нам регулярно нагадує Євросоюз, - це також і повага до європейських цінностей. Проте, як відзначали багато представників демократичного світу, зараз із цим у нашій країні є проблеми. Представники ж української влади регулярно заявляють, що критика з боку Заходу стосовно недемократичних тенденцій в Україні викликана його поганою поінформованістю та активністю української опозиції за кордоном. Як ви прокоментуєте такі заяви? Як ви оцінюєте стан демократії в нашій країні?

- Необхідно відзначити, що міжнародний імідж України формується у режимі реального часу. Ніхто не хоче наперед судити про ті чи інші наміри влади, і ніхто не має наміру піддаватися якимось дезінформаційним кампаніям. У нас є можливість самостійно, в режимі реального часу стежити за розвитком подій у вашій країні. Абсолютно неправильно вважати, що зауваження або оцінки, які звучать із боку закордонних ЗМІ, громадських організацій чи політичних діячів стосовно тих тенденцій, котрі спостерігаються в Україні в сфері дотримання громадянських свобод і прав людини, нібито випливають із якоїсь підступної логіки й керуються якимсь лихим наміром щодо України. Ціла низка міжнародних громадських організацій працюють тут уже впродовж багатьох років, мають власну систему контактів із різними представниками суспільства й оцінюють ситуацію. Я обмежуся лише тим, що згадаю останню доповідь організації «Репортери без кордонів», опубліковану восени минулого року, в якій Україна, порівняно з попереднім роком, опустилася на 42 позиції в рейтингу свободи функціонування ЗМІ і посідає сьогодні 131-ше місце. Ще одна міжнародна громадська організація - Freedom House, - яка останніми роками розміщувала Україну в першій категорії - вільних країн, оцінюючи дотримання громадянських свобод та основних прав, наприкінці минулого року була змушена перемістити Україну в другу категорію - частково вільних держав.

Дозволю собі нагадати, що представник французького міністерства закордонних і європейських справ торік у грудні був першим представником європейських країн, який згадав про ситуацію в Україні та тутешнє ставлення до опозиції, заявивши: «…не коментуючи конкретних випадків, ми очікуємо, що українське правосуддя діятиме в умовах обов’язкового дотримання незалежності». Пан Бузек, голова Європейського парламенту, і політичні сили, які перебувають в орбіті Європейської народної партії у Страсбурзі, також заявили про свою стурбованість ситуацією в Україні, відзначаючи певну стагнацію і навіть погіршення у сфері дотримання громадянських свобод.

Повторюю, ніхто не хоче робити якихось поспішних висновків і передчасно судити про наміри української влади. Але існує чіткий месидж: політична боротьба - це нормальне явище для демократичної країни. Тим часом переслідування лідерів опозиційних сил і позбавлення їх можливості виконувати свої функції на чолі певних опозиційних партій не відповідає принципам та цінностям Європи, про відданість яким говорить українська влада.

- Пане Фор, нам відомо з достовірних джерел, що недавно посли країн «великої сімки» подали лист особисто президентові Януковичу, в якому висловили свою глибоку стурбованість недемократичними процесами в Україні. Ви можете розповісти, якою була реакція на це послання? Вас почули?

- З вашого дозволу, я утримаюся від коментарів із цього питання.

- Які, на ваш погляд, інші механізми впливу на владу, крім апеляцій до Заходу, могла б використовувати українська опозиція? Чи можливі вони в нинішніх українських реаліях?

- Мабуть, мені було б недоречно диктувати, якою має бути роль опозиційних сил в Україні. Швидше, лідери цих сил, які становлять сьогодні опозицію, повинні самі виступити і заявити про конкретні форми свого впливу. Працюючи тут, сьогодні можна зробити висновок, що зараз опозиційні сили перебувають у процесі певної перебудови. Це нормальна ситуація для будь-якої країни. Після поразки на виборах необхідно вжити певних заходів, щоб підготуватися до майбутніх «боїв», перегрупувати сили і бути здатними запропонувати суспільству якісь нові ідеї, нові програми дій, напрям розвитку. Але, знову-таки, це не моє завдання, а опозиції - сформулювати ці нові базиси своєї діяльності.

У сучасній демократичній системі опозиція, на мій погляд, має зберігати можливість і право виступати з пропозиціями в рамках діалогу з владою, оскільки опозиція є виразником поглядів та інтересів певних верств суспільства. І абсолютно нормальне явище для сучасної демократії - залучення опозиції до обговорення та розробки урядових пропозицій, законопроектів, щоб вони відбивали якомога ширший спектр поглядів у нинішньому суспільстві.

Це особливо важливо, коли йдеться про можливі зміни в Конституції чи про підготовку та прийняття виборчого законодавства перед тією або іншою виборчою кампанією. Прозорість і правдивість виборчих кампаній значною мірою залежить від того, чи є можливість у всіх партій, котрі беруть участь у виборах, мати в усіх відповідних комісіях і на всіх етапах проходження виборчих процедур своїх представників.

Діалог між владою та опозицією - необхідна умова функціонування сучасної демократії. До того ж у сучасній демократії опозиція, як відомо, одного разу може стати правлячою більшістю, якщо на те буде воля виборців.

- Як представник нації, котра дуже бережно, навіть трепетно, ставиться до своєї культури та мови, - що ви можете сказати з приводу закриття в деяких регіонах України шкіл з українською мовою навчання, скасування обов’язкового дублювання фільмів українською мовою, ліквідації квоти для українських виконавців у радіоефірі?

- Моя особиста думка, базована на певному професійному досвіді, полягає у тому, що в кожній конкретній країні абсолютно нормально, коли люди, які її населяють, знають і володіють її мовою. Її якомога ширше використання абсолютно нормальне й необхідне. Мова - один із основних способів вираження національної ідентичності. Тому необхідність її розвитку і якомога ширшого використання, на мій погляд, абсолютно очевидна.

Моя особиста думка полягає в тому, що утвердження і підтримка національної мови має відбуватися не на шкоду іншим існуючим мовам, які також є способами комунікації та культурного обміну. Я відзначаю, що останніми роками ціла низка праць педагогів, психологів, лінгвістів показала, наскільки благотворне для дітей вивчення двох чи трьох іноземних мов із найбільш раннього віку. Крім мовних знань, це дає їм можливість у цілому розвивати інтелект, ширше дивитися на сучасний світ.

Французька влада справді приділяє велику увагу розвиткові французької мови, французької культури і в цілому так званого франкомовного світу. (Водночас ця політика зовсім не робить із нас таких собі мовних імперіалістів. На сьогодні у Франції в багатьох регіонах викладають ті або інші регіональні мови.) У рамках цієї політики велика увага приділяється тому, щоб у радіоефірі була забезпечена достатня присутність французьких пісень. Це важливо. Нагадаю про ту активну політику, яка проводиться у сфері підтримки французького кінематографу. Тут ставки не тільки лінгвістичного характеру, а й комерційного. Нам приємно, що, надихаючись французькою практикою, ціла низка інших країн (наприклад, Німеччина, Італія) скористалися нею для виведення свого кінематографу зі скрутного стану. Сьогодні, якщо подивитися ефіри французьких телеканалів, ми побачимо, наскільки зросла кількість кінопродукції спільного виробництва - франко-чеської, франко-словацької, франко-угорської - із часу вступу зазначених країн до Євросоюзу. Яку мету ми ставимо перед собою, проводячи таку політику? Я сказав про підтримку французької мови, французької культури, але йдеться також про те, щоб відповідати реаліям сучасного світу. Зокрема, докладати всіх зусиль до підтримки культурного різноманіття. Мені приємно відзначити, що в нас є приклад спільного кіновиробництва і з Україною. На Каннському фестивалі нинішнього року був презентований франко-український фільм «Дніпровський крокодил», який отримав досить позитивні відгуки. Мені здається, буде нормально, якщо культурне різноманіття одержуватиме підтримку та розвиток і в Україні.

Тим часом мені відомі місцеві реалії, зокрема законопроект, що стосується телебачення і радіомовлення, який пройшов перше читання і в якому передбачено скасування норми про обов’язкову 50-відсоткову квоту для продукції українського виробництва. Логіка таких текстів, зізнаюся, незрозуміла. Викладання української мови в школі у світлі того, про що я казав вище, теж мені здається абсолютно нормальним і необхідним. І кроки в протилежному напрямі теж незрозумілі. У сфері освіти та культури неприпустимі й неефективні заходи примусового характеру. Тут дійовіші заходи стимулюючого та мотивувального характеру.

- Не можу не поставити запитання стосовно того, що відбувається у Північній Африці та на Близькому Сході, хоча ця тема сьогодні заслуговує на окреме інтерв’ю. Які, на ваш погляд, причини таких масових акцій протесту? Чи можливі схожі події в Україні?

- Відразу ж відповім на друге запитання: я все-таки думаю, що ми маємо справу з абсолютно різними ситуаціями. Оскільки ви згадали країни, котрі впродовж тридцяти-сорока років жили в умовах однопартійного чи особистісного режиму без проведення жодних виборів, без політичних змін у рамках електоральних процедур. Упродовж цих довгих років широкі верстви населення жили в умовах дуже низького рівня життя, тоді як поступово сформувався політичний клас, обмежений за складом, але з величезними фінансовими ресурсами.

Я не володію глибинними знаннями щодо ситуації в регіоні Магрібу та Близького Сходу, але все-таки мені здається, що зараз ми є свідками процесів, які мають першочергове, глобальне значення і які на сьогодні далекі від завершення, навпаки - перебувають у розвитку. Гадаю, ще тривалий час ці народи і ці країни приковуватимуть до себе увагу світової спільноти.

На даний момент можу відзначити один безпосередній наслідок для всіх нас у Європі: як для вас, українців, так і для нас, європейців, сьогодні, як мені здається, буде абсолютно мудро вести розумні й раціональні переговори, які вестимуть нас до майбутньої інтеграції України в Європейський Союз. Гадаю, всі зусилля на цьому напрямі не будуть зайвими ні для вас, ні для нас для того, щоб спільно можна було давати раду реаліям сучасного світу.