Вісімдесят років по тому. Муніципальні запозичення: із ХІХ століття в ХХІ

Київ — одна з найдавніших європейських столиць і водночас духовний центр Української держави. Наше місто давно вже стало потужним промисловим, науково-технічним і соціально-культурним центром. Середньомісячна заробітна плата є найвищою серед регіонів України і зараз становить понад 1100 грн. Валова додана вартість (ВДВ), створена на київських підприємствах, перевищує 13% обсягу ВДВ України, тоді як населення столиці становить лише 5,5% загальноукраїнського. Столиця забезпечує понад 25% податкових надходжень до зведеного бюджету країни. У Києві працюють такі промислові гіганти, як заводи ім. Антонова, «Більшовик», ім. Артема, «Сатурн», «Оболонь» тощо.

Водночас Київ іще не може повною мірою вважатись європейською столицею. У місті великі проблеми у сферах охорони здоров’я, освіти, транспорту. Не розв’язаним залишається і житлове питання, докорінної модернізації вимагає житлово-комунальна сфера. Гостро стоять екологічні проблеми, зокрема із переробкою сміття. Є низка складних питань щодо поділу функцій між міською владою та районною. Та й держава не приділяє достатньої уваги своїй столиці.

Усе це та інше зумовлює необхідність багаторазового збільшення обсягів міського бюджету й особливо бюджету розвитку, залучення великих капітальних вкладень. І ресурсів потужних корпорацій та банків, які в основному зосередились у Києві, для цього недостатньо. Відтак важливим джерелом нам видаються муніципальні запозичення, які широко практикуються в інших країнах.

У своїй новітній історії Київ здійснив два запозичення всередині країни (позики 1995 і 2003 року) на загальну суму близько 200 млн. грн. та два зовнішні (позики 2003 і 2004 року) на загальну суму 350 млн. дол. Разом із позикою, яку планується реалізувати у 2005-му, загальна сума зовнішніх позик сягне 600 млн. дол.

Першу позику на суму 5132 млрд. крб. місто взяло у 1995 році, під 150—200% річних. Кошти залучалися для будівництва житла (183 тис. кв. м) та розвитку метрополітену. Крім того, на реалізацію інших міських програм планувалося спрямувати 1026,4 млрд. крб. Другу внутрішню позику терміном на п’ять років здійснили у 2003 році. Було випущено облігації під 14% річних, за залучені кошти планували реалізувати низку проектів соціально-економічного розвитку. Із передбачених 150 млн. грн. місту вдалося залучити 100 млн. грн.

Шукаючи дешевші фінансові ресурси, у 2003 році Київ вийшов на міжнародний ринок позичкового капіталу — добре, що, згідно із Бюджетним кодексом України, міста з більш як 800 тис. населення мають право здійснювати зовнішні запозичення. З першого разу вдалося залучити 150 млн. дол. під 8,75% річних терміном на п’ять років. За рахунок цих коштів у столиці фінансується ряд проектів, зокрема будівництво метрополітену, театру ляльок та автодоріг, придбано понад 120 міських автобусів.

У 2004 році місто знову здійснило зовнішню позику — цього разу вже на 200 млн. дол. і на сім років під 8,625% річних. Основну частину запозичення (165 млн. дол.) спрямовано на будівництво Подільсько-Воскресенського мосту через Дніпро, 20 млн. дол. — на будівництво двох кардіологічних центрів, решту — 15 млн. дол. — на спорудження сміттєпереробного підприємства.

У 2005 році столиця планує знову вийти на зовнішній ринок. Маємо здійснити нову муніципальну позику на ринку єврооблігацій у розмірі 250 млн. дол. на термін до десяти років. За своїм обсягом це буде найбільша позика в історії Києва та інших міст України. Цього разу кошти знову підуть на реалізацію проектів капітального будівництва, які фінансуються з бюджету розвитку, зокрема, буде продовжене будівництво мостового переходу.

Здійснюючи сьогодні позики, не слід думати, буцімто кияни винаходять колесо. До 1917 року Київ був одним із найбільших позичальників у царській Росії і фактично не поступався Москві та Санкт-Петербургу. За рахунок цих запозичень, а їх зроблено десятки, місто стрімко розвивалося.

Тодішнє швидке зростання населення вимагало поліпшення розвитку міської інфраструктури. Потрібно було збудувати велику кількість об’єктів, таких, як міські ринки, бібліотеки, водонапірні станції, казарми, пожежні частини. Також створювалися чи модернізовувалися системи водопостачання, каналізації, електричного освітлення. Гострою була потреба у розвитку міського транспорту — від будівництва доріг до випуску трамваїв.

Багато з необхідних тоді капітальних вкладень місто робило за рахунок коштів від випуску муніципальних облігацій.

Форми муніципальних запозичень були різними. Починаючи з 1885 року в місті діяло Київське кредитне товариство, яке перебувало у віданні Київської міської поліції і видавало грошові позики власникам нерухомого майна в Києві та його околицях.

Кредитне товариство за бажанням позичальників випускало облігації на 100, 500, 1000 та 5000 рублів, на яких обов’язково стояв підпис голови, одного з директорів, бухгалтера і касира товариства. Облігації випускалися серіями і на пред’явника. Випуск кожної окремої серії тривав протягом 10 років. З дня випуску починалось нарахування відсотків по облігаціях і проводились розрахунки виплат по кредитах.

Продаж облігацій Київського міського кредитного товариства здійснювало Київське відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку. Курс, за яким продавалися ці папери, мало право встановлювати лише правління кредитного товариства. За комісійний продаж облігацій товариство сплачувало Київському відділенню Російського для зовнішньої торгівлі банку 0,25% від суми номінальної вартості облігацій. Ця сума сплачувалась і в тому разі, якщо за встановлений термін папери не було продано.

Враховуючи постійне зростання видатків міського бюджету, муніципальні позики стали одним із основних джерел фінансування розвитку територій. Запозичені міською думою кошти спрямовувалися насамперед на будівництво громадських споруд (4,2 млн. руб.), каналізаційні роботи і викуп каналізації (3,1 млн. руб.), укладання бруківки (1,4 млн. руб.) та спорудження комунальних підприємств (1,3 млн. руб.).

За рахунок муніципальних облігацій у Києві було профінансовано будівництво головних вулиць міста, спорудження та утримання гавані в затоці Оболонь на Дніпрі, будівництво та розбудову каналізації. За ці ж кошти зведено міський театр, поліцейські дільниці, криті ринки, казарми для військових, розширено міську лікарню, пожежні частини, міську публічну бібліотеку (нині —Парламентська бібліотека).

Найбільшою була остання, 22-а позика, здійснена у 1913 році. Її обсяг становив 6 млн. 195 тис. крб.

На жаль, вона, як і багато інших, до кінця не була реалізована. Революція 1917 року обірвала практику муніципальних запозичень у Києві. Нова влада відмовилася від боргів, і розвиток Києва як європейського міста припинився.

До муніципальних позик наша столиця змогла повернутися майже через 80 років…